10.2 Фінансові послуги що надаються у сфері страхування
Страхові послуги є фінансовими операціями страховиків, що здійснюються для забезпечення страхового захисту страхувальників або застрахованих осіб.
Страхування являє собою від цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються за рахунок сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) [15].
Надання страхових послуг має на меті забезпечення страхового захисту споживачів таких послуг та перерозподіл ризиків серед учасників страхування: страхувальників і страхових організацій.
Страховик - це юридична особа, любої, визначеної законодавством організаційно-правової форми, що має державний дозвіл (ліцензію) на проведення операцій страхування, що створює і використовує засоби страхового фонду для захисту інтересів страхувальників.
Страхувальник - це юридична або фізична особа, що володіє повною дієздатністю, яка страхує свій власний інтерес, або інтерес третьої сторони; сплачує для цього страхові платежі (премії, внеску) і має право за законом або договором страхування одержати страхове відшкодування при настанні страхової події (випадку).
Страхові організації, як учасники ринку фінансових послуг, забезпечують нагромадження страхових внесків, формування страхових резервів та проведення страхових виплат при настанні страхових випадків. Відповідно до форм страхування страхові послуги можуть надаватися на обов’язковій або добровільній основі. Умови надання страхових послуг при добровільному страхуванні регламентуються страховим договором, при обов’язковому – законодавством.
Відповідальністю страхових компаній зі страхування фінансових ризиків є відшкодування страхувальникові втрат, що виникли внаслідок зміни кон'юнктури ринку та погіршення інших умов для здійснення фінансової діяльності. Страхування фінансових ризиків допомагає узгодженості фінансових та юридичних взаємин між різними учасниками ринкових відносин.
Об'єкт страхування є комерційна діяльність, що передбачає інвестування грошових та інших ресурсів у будь-який вид виробництва, робіт, послуг або активи з метою одержання економічних вигід.
Це один із складних видів страхування як на стадії укладання договору, так і протягом усього періоду його дії.
Страхове відшкодування визначається як різниця між страховою сумою і фактичними фінансовими результатами від господарської діяльності.
Термін дії договорові визначається індивідуально. Особливістю страхування фінансових ризиків є те, що виплата відшкодування відбувається після закінчення терміну страхування, коли визначаються результати застрахованих операцій.
Тарифи страхування фінансових ризиків залежать від: виду діяльності; терміну страхування; стабільності ринкових відносин; системи оподаткування та ін.
В сучасних умовах розвитку ринку фінансових послуг України найбільш поширеними послугами з перейняття ризику, що надаються страховими компаніями є страхування кредитних ризиків, яке базується на визнанні ризику неплатежу чи неплатоспроможності позичальників, який формується у процесі кредитування.
У відносинах між кредитором та боржником завжди існує ризик не повернення кредиту та несплати процентів по ньому. Невиконання з різних причин зобов’язань боржника загрожує кредиторові фінансовими збитками.
Існують наступні форми страхування кредитних ризиків:
делькредерне страхування;
страхування відповідальності позичальника
При страхуванні в формі делькредерного страхування кредитів в ролі страхувальника виступає кредитор (банки, інвестори та інші). При цьому страхувальник може застрахувати всю свою заборгованість загалом до повернення її всіма боржниками, або застрахувати заборгованість кожного позичальника зокрема.
При другої формі страхування, страхувальником є позичальник. Предметом страхування при цьому виступає його платоспроможності. Страхуючи свою платоспроможність, позичальник захищає також і інтереси свого кредитора. Таким чином, ця страхова операція є гарантією сплати кредитору боргу за наданим страхувальнику кредитом.
Однією з поширених операцій по перейняттю ризику є перестрахування.
Перестрахування – це система економічних відносин, відповідно до якої страховик, частину відповідальності по прийнятих на страхування ризиків передає на узгоджених умовах іншим страховикам з метою забезпечення власної фінансової стійкості.
Перестрахуванням досягається не тільки захист страхового портфеля страховика, але й зменшення сум страхового відшкодування по серії значних страхових випадків або одного катастрофічного випадку.
Учасниками перестрахування є цедент (перестрахувальник) та перестраховик (рис. 10.1).
Цедент (перестрахувальник) – страхова компанія, яка приймаючи на страхування ризики, частину відповідальності по них передає на узгоджених умовах перестраховикові.
Перестраховик – це страхова компанія, яка приймає в перестрахування частину ризиків від цедента на узгоджених умовах і зобов’язується компенсувати цеденту відповідну суму страхового відшкодування.
В основі перестрахування лежить договір, що укладається між відповідними учасниками.
Відповідальність по виплаті страхового відшкодування перед страхувальником при перестрахуванні у повному обсязі несе перший страховик (цедент), незважаючи можливу кількоразову передачу ризиків. Перестраховик не несе ніякої відповідальності перед страхувальником, що уклав договір зі страховою компанією (цедентом). У свою чергу страховик не зобов’язаний інформувати страхувальника про передачу в перестрахування частки прийнятих ризиків.
Після виплати страхового відшкодування страхувальнику у зв’язку зі збитками внаслідок страхового випадку, цедент може звернутися до перестраховика та отримати покриття частини сплаченого страхового відшкодування відповідно з договором перестрахування.
Цедент за передачу ризиків в перестрахування має право на отримання комісійної винагороди (комісії), а також тантьєми.
Комісійна винагорода (комісія) за перестрахування – це узгоджена з перестраховиком частина понесених цедентом витрат з укладання договорів страхування зі страхувальниками.
Тантьєма – відрахування з прибутку перестраховика за результатами здійснення укладених договорів перестрахування.
Перестраховик сплачує цеденту комісію та тантьєму, оскільки прийняття в перестрахування ризиків є рентабельною справою і перестраховик на відміну від цедента не несе витрат, пов’язаних пошуком клієнтів та організацією укладання договорів страхування (витрат на рекламу, утримання агентів, брокерів та інших витрат)
Перестраховиками можуть виступати як звичайні страхові компанії, які поряд із страхуванням фізичних та юридичних осіб здійснюють перестрахувальні операції, так і спеціалізовані перестрахувальні компанії (перестрахувальні товариства).
Методи перестрахування передбачають розподіл можливості та обов’язковості проведення перестрахувальної цесії між цедентом й перестраховиком і обумовлюють види договорів перестрахування.
За методом проведення перестрахувальної цесії перестрахувальні операції поділяються на факультативні, облігаторні, факультативно-облігаторні, облігаторно-факультативні.
Характерною ознакою факультативного перестрахування є те, що учасники перестрахувальної цесії мають можливості у прийнятті рішень стосовно передачи й прийняття ризиків в перестрахування на підставі індивідуальної оцінки відповідних страхових ризиків. Відзначений метод характеризується повною свободою сторін договору перестрахування.
Договір облігаторного перестрахування передбачає обов’язкову передачу цедентом перестраховику узгодженої частини ризиків, прийнятих на страхування та накладає на перестраховика зобов’язання прийняти частки ризиків, запропоновані йому в перестрахування.
Перестраховик згідно з факультативно-облігаторним методом зобов’язаний приймати обумовлені договором ризики від цедента. В той же час останній має право передавати в перестрахування чи залишати на власну відповідальність визначені ризики.
Протилежний вказаному вище методу має назву облігаторно-факультативне перестрахування і використовується, як правило, страховими компаніями, які мають філії. За цим методом перестраховик має право відбирати найвигідніші ризики, в той час як цедент повинен передавати в перестрахування обумовлену договором частину ризику.
Форми перестрахування визначають особливості розподілу страхових ризиків між цедентом (перестрахувальником) і перестраховиком, а також розподіл відповідальності по участі в покритті збитків між відзначеними сторонами внаслідок страхового випадку.
За формами проведення, перестрахування поділяється на дві основні групи: пропорційне й непропорційне.
Рівень страхової суми, яку цедент залишає за своєю відповідальністю має назву власне утримання цедента.
Суть пропорційної форми перестрахування полягає в тому, що відповідальність між цедентом і перестраховиком в покритті збитків розподіляється пропорційно прийнятим ризикам.
Основними формами пропорційного перестрахування є квотне перестрахування та перестрахування ексцедента суми.
Квотне перестрахування передбачає прийом перестраховиком від цедента встановленої квоти (відсотку від страхової суми) ризику.
Перестраховик має право встановити верхню границю величини ризику, що приймається в перестрахування (ліміт відповідальності), виходячи зі своїх фінансових можливостей.
При квотному перестрахуванні величина ризику, який передається в перестрахування визначається квотою перестраховика у вигляді відсотку від страхової суми. Цей відсоток є підставою для визначення відповідальності перестраховика й цедента в покритті збитків внаслідок страхових подій.
Наприклад, перестраховик має договір з власною квотою 80% страхової суми й лімітом відповідальності 700 тис. грн. Якщо перестраховується ризик в сумі 200 тис. грн., власне утримання цедента складе 40 тис. грн., частка перестраховика – 160 тис. грн. При перестрахуванні ризику в сумі 1000 тис. грн., власне утримання цедента складе 200 тис. грн., частка перестраховика з урахуванням ліміта відповідальності – 700 тис. грн.. Ризик в сумі 100 тис. грн. (800 тис. грн. – 700 тис. грн.) лишається за межами квотного договору перестрахування.
Врегулювання збитків відбувається відповідно до отриманої частки ризику. Якщо за першим ризиком збиток складе 50%, перестраховик повинен передати цеденту 80 тис. грн., які сплатив цедент, відшкодувавши збиток у сумі 100 тис. грн. При збитку в 90% від страхової суми за другим ризиком, перестраховик відшкодує цеденту лише 700 тис. грн. (з урахуванням встановленого ліміту). Сплата ще 20 тис. грн., які знаходяться за межами квотного договору перестрахування залишається на відповідальності цедента.
Перестрахування ексцедента суми передбачає умови, при яких сума ризику, що перевищує власне утримання цедента передається в перестрахування. Перестраховик отримує частку ризику, що перевищує встановлену суму власного утримання цедента.
Величина власного утримання в ексцедентному перестрахуванні має назву лінія або частка.
Відповідно, ексцедент – це частка страхової суми, яка перевищує власне утримання перестрахувальника (цедента).
Як і в квотному перестрахуванні, перестраховик може обмежити свою відповідальність й встановити максимальну суму покриття ризиків. Кількість разів перевищення максимальної суми ексцедента над власним утриманням має назву кратність власної участі цедента.
Величина власного утримання цедента і сума ризику, яку покриває перестраховик формують місткість ексцедентного договору.
Участь сторін в покритті збитків визначається пропорційно величинам прийнятих ризиків.
Наприклад, при встановленої в ексцедентому договорі сумі власного утримання цедента 100 тис. грн. і максимальної відповідальності перестраховика 7 ліній, максимальна місткість ексцедентного договору складе – 800 тис. грн. Якщо перестраховується ризик в сумі 500 тис. грн., цедент залишає на власному утриманні 100 тис. грн., що складає 20% страхової суми, передається в перестрахування 400 тис. грн., що становить 80% страхової суми.
При збитку в 90% від страхової суми, перестраховик відшкодує цеденту 80% від 450 тис. грн., які сплатив цедент, тобто 360 тис. грн.
Суть непропорційної форми перестрахування полягає в тому, відповідальність в покритті збитків між цедентом і перестраховиком розподіляється відповідно встановленої в договорі величини.
На відміну від пропорційного перестрахування у відзначеной формі основою для визначення відповідальності перестраховика в покритті збитків є не визначена частка від страхової суми (відсоток), а перевищення величини збитку над власним утриманням цедента. Тобто, відсутній пропорційний розподіл відповідальності між сторонами.
Характерним прикладом непропорційного перестрахування є перестрахування ексцедента збитку, що являє собою форму проведення перестрахувальної цесії, при якій перестраховик покриває виплачене цедентом страхове відшкодування, яке перевищує встановлену суму власного утримання цедента.
Як і при перестрахуванні ексцедента суми, перестраховик може встановити максимальну величину покриття збитків.
Застосування відзначеної форми перестрахування демонструє наступний приклад.
При встановленої в ексцедентому договорі сумі власного утримання цедента 100 тис. грн. і величині равної 500 тис. грн., цедент залишає на власному утриманні 100 тис. грн., в перестрахування передається 400 тис. грн.
При збитку в 90% від страхової суми, перестраховик відшкодує цеденту 350 тис. грн., які сплатив цедент (сума, на яку розмір збитку перевищує власне утримання цедента).
Таким чином, на відміну від перестрахування ексцедента суми при відзначеної формі перестраховик компенсує не визначений відсоток відповідальності, а величину збитку, яка перевищує власне утримання цедента, незалежно від її частки в страхової сумі.