3.3 Класифікація фінансових посередників

Сучасна структура фінансових посередників визначається своєю багатогранністю Через це в економічній теорії не існує єдиної їх класифікації. Так, вітчизняні вчені поділяють фінансових посередників на банки та небанківські фінансово-кредитні установи. Американські науковці виділяють в структурі фінансового посередництва депозитні інституції, договірні ощадні інституції та інвестиційних посередників. Такий різнобій у класифікації фінансового посередництва пояснюється тим, що в національній та іноземній теорії не існує однозначного трактування поняття «банк» та відсутня єдина система критеріїв щодо класифікації фінансових посередників.

На підставі досліджень різноманітних точок зору у загальному виді фінансових посередників можна згрупувати за наступними ознаками:

1. По порядку створення:

• перепрофільовані;

• новостворені.

2. По характеру спеціалізації:

• універсальні;

• спеціалізовані.

3. По території діяльності:

• регіональні;

• республіканські;

• міжнародні.

4. За розміром:

• великі;

• середні;

• малі.

5. За формою власності:

• загальнодержавні;

• муніципальні;

• колективні (відкриті та закриті акціонерні товариства, холдинги, товариства з обмеженою відповідальністю);

• приватні;

• зі стовідсотковою іноземною власністю;

• змішані.

6. За юридичним статусом:

• юридичні особи;

• фізичні особи.

7. За функціями і характером операцій, що виконуються на ринку фінансових послуг:

• інвестиційні;

• трастові;

• інноваційні;

• поштово-пенсійні;

• промислові;

• агропромислові;

• біржові;

• експортно-імпортні;

• лізингові;

• торговельні.

8. За характером відносин:

• гаранти;

• кореспонденти;

• уповноважені.

9. За відповідністю чинному законодавству:

• легальні;

• напівлегальні;

• нелегальні.

10. По ступеню впливу:

• монополісти;

• аутсайдери.

11. По структурі:

• багато профільні;

• без філіальні.

12. За типом винагороди:

• ті, що отримують дохід у вигляді різниці відсотків на вхідні і вихідні фінансові потоки;

• ті, що працюють за фіксовану винагороду у вигляді комісійних.

13. По ступеню контролю:

• контролюючі;

• контрольовані.

14. З рівнем конкурентоспроможності:

• конкурентоспроможні;

• неконкурентоспроможні.

15. За фінансовим станом:

• стійкі (стабільні);

• проблемні;

• кризові;

• банкрути.

16. За типом спілкування з клієнтами:

• ті, що взаємодіють безпосередньо особисто з клієнтами;

• ті, що спілкуються з клієнтами за допомогою електронних засобів зв'язку.

Можна виділити і інші класифікаційні ознаки, проте вони є менш значними для систематизації фінансових посередників.

Питання до самоконтролю знань

1. Дайте вірне визначення фінансовому посередництву. Фінансове посередництво - це:

а) участь третьої особи у забезпеченні обігу фінансових активів;

б) страхування цивільної відповідальності відносно третіх осіб;

в) діяльність органів місцевого самоврядування із фінансування галузей економіки.

2. Хто виступає прямими учасниками окремих ринків фінансових послуг?

а) емітенти та інвестори;

б) страховики та перестраховки;

в) дилери та брокери.

3. В якому законі визначені правові засади здійснення фінансового посередництва в Україні?

а) Закон України «Про банки і банківську діяльність»;

б) Закон України «Про фінансове посередництво»;

в) Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

4. Назвіть установи, що не можуть займатись фінансовим посередництвом:

а) фінансові установи;

б) кредитні установи;

в) виробничі підприємства.

5. Фінансова установа – це:

а) установа, що відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик;

б) юридична особа, що відповідно до закону надає одну або кілька фінансових послуг;

в) юридична особа, що відповідно до закону надає одну або кілька фінансових послуг і яку внесено до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом.

6. Кредитна організація – це:

а) фінансова установа, що відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик;

б) юридична особа, що відповідно до закону надає одну або кілька фінансових послуг;

в) юридична особа, що відповідно до закону надає одну або кілька фінансових послуг і яку внесено до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом.

7. Інститути фінансового посередництва включають:

а) ощадні банки, виробничі компанії;

б) пенсійні фонди, торговельні компанії;

в) страхові компанії, лізингові компанії.

8. Назвіть напрям опосередкованого фінансового посередництва:

а) надання консультаційних послуг;

б) управління активами;

в) проведення фінансового аналізу емітента та визначення рейтингу його цінних паперів.

9. Брокер є посередником на ринку фінансових послуг, який:

а) від свого імені обслуговує споживача послуг;

б) від імені продавця обслуговує споживача послуг;

в) від імені покупця обслуговує споживача послуг.

10. Дилер є посередником на ринку фінансових послуг, який:

а) від свого імені і за свій рахунок здійснює операції з купівлі-продажу фінансових активів;

б) від свого імені і за рахунок споживача здійснює операції з купівлі-продажу фінансових активів;

в) від імені фондової біржі обслуговує споживача.

11. Назвіть операції, які виконує дилер:

а) приймає участь в укладанні угод під час надання фінансових послуг;

б) здійснює спекулятивні операції;

в) виступає в якості довірчої особи клієнта на підставі договору-доручення.

12. Як називаються брокери, що виступають від імені клієнта?

а) гаранти;

б) кореспонденти;

в) уповноважені.

13. Назвіть основну функцію фінансового посередництва:

а) забезпечити ефективне розміщення вільних фінансових ресурсів;

б) мінімізувати ціновий ризик;

в) вдосконалити правові засади функціонування ринку фінансових послуг.

14. Назвіть, кого відносять до фінансових посередників відповідно до класифікаційної ознаки «за характером взаємовідносин»:

а) кореспондентів;

б) монополістів;

в) респондентів.

15. Що включають депозитні фінансові посередники?

а) комерційні банки, кредитні союзи, кредитні асоціації;

б) страхові компанії, пенсійні фонди, комерційні банки;

в) комерційні банки, кредитні союзи, пенсійні фонди.

Тема 4. Інституційна структура ринку фінансових послуг

2. Банківська система України

3. Небанківські кредитні інститути

4. Інвестиційні фінансові установи

Понятійний апарат

Національний банк України, комерційні банки, факторингові компанії, лізингові компанії, кредитні спілки, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії

Перелік рекомендованої літератури 23, 27,18,40.

4.1 Банківська система України

Сучасна банківська система України як складова інституціональної структури ринку фінансових послуг представлена Національним банком України та комерційними банками.

Національний банк є центральним банком України, особливим органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України “Про Національний банк України» та іншими законами держави. Його створено з метою здійснення регулювання, контролю та нагляду на ринку банківських послуг.

Основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці країни. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.

В розрізі ринку фінансових послуг основними функціями Національного банку України є:

1. Визначення та проведення єдиної грошово-кредитної політики;

2. Встановлення для банків правил проведення банківських операцій та надання банківських послуг;

3. Здійснення банківського регулювання та нагляду;

4. Здійснення відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютного регулювання, визначення порядку здійснення операцій в іноземній валюті, організація і здійснення валютного контролю за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

5. Забезпечення накопичення і зберігання золотовалютних резервів, здійснення операцій з ними та банківськими металами;

6. Аналіз поточного стану грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

7. НБУ виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

8. Здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, що визначена Законом України «Про Національний банк України».

Відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність» Національний банк України здійснює регулювання діяльності комерційних банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій. В свою чергу комерційні банки самостійно визначають напрями своєї діяльності i спеціалізацію за видами операцій.

Отже, комерційні банки на ринку фінансових послуг представлені спеціалізованими та універсальними банками.

Універсальні комерційні банки здійснюють всі або майже всі види банківських операцій та послуг. При цьому банк може організовувати «пакетне» обслуговування своїх клієнтів, що включає надання як короткострокових, так і довгострокових кредитів, операції з цінними паперами, прийом вкладів, валютні операції, консультаційні та інші послуги. Сучасний світовий розвиток фінансового ринку і ринку фінансових послуг, зокрема, свідчить про глобальний характер розвитку комерційних банків, пошук нових форм і методів надання банківських послуг. Це призводить до поступового втручання банків у традиційні сфери діяльності спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, що забезпечує можливості для перемоги у конкурентній боротьбі за клієнтів.

Спеціалізовані комерційні банки концентрують власні зусилля на здійсненні кількох основних банківських операцій або на обслуговуванні обмеженого кола клієнтів. За спеціалізацією українські комерційні банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Спеціалізація впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування його активів і пасивів, побудову балансу, а також специфіку організації роботи з клієнтами. Особливістю спеціалізованих банків є те, що за рахунок набуття досвіду роботи у певній сфері банківської справи, розробки технічних прийомів і методів реалізації тих чи інших операцій підвищується їх якісний рівень і прибутковість.

У розвинутих країнах найбільш поширеними видами спеціалізованих банків є інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та експортно-імпортні. Їх діяльність зосереджена на кількох операціях для більшості клієнтів. Так, інвестиційні банки займаються переважно емісійно-засновницькою діяльністю, яка забезпечує посередництво і гарантії розміщення цінних паперів на фондовому ринку. Інноваційні банки здійснюють довгострокове кредитування, в результаті якого можлива реалізація крупних науково-технічних проектів. Ощадні банки орієнтують свою діяльність на залучення дрібних вкладів населення на певний строк і надання позик приватним особам. Іпотечні банки видають довгострокові кредити під заставу нерухомого майна, землі, житлових будинків, споруд виробничого призначення. Експортно-імпортні банки займаються кредитуванням і видачею гарантій за операціями, що виникають через здійснення міжнародного руху капіталу.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» сучасні комерційні банки надають наступні види фінансових послуг:

1. прийом вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2. відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3. розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Крім цих послуг комерційні банки на ринку фінансових послуг мають право здійснювати такі операції та угоди:

1. операції з валютними цінностями;

2. емісію власних цінних паперів;

3. організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4. здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

5. надання гарантій i поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

6. придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

7. лізинг;

8. послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

9. випуск, купівлю, продаж i обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

10. випуск банківських платіжних платіжних карток i здійснення операцій з використанням цих карток;

11. надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій

Отже, на національному ринку фінансових послуг банківські установи виконують кредитні, депозитні, валютні та розрахунково-касові операції. За рахунок власного та залученого капіталу вони здійснюють операції на фондовому ринку, купуючи та продаючи фінансові активи від імені клієнтів, формують власний інвестиційний портфель.

Крім того, комерційні банки надають широке коло фінансових послуг, що супроводжують інвестиційні процеси. Це такі послуги, як надання інформації та консультацій щодо питань ефективного розміщення інвестиційних ресурсів, оцінка ефективності інвестиційних проектів та інвестиційних якостей цінних паперів. Разом із страховими компаніями надають послуги щодо страхування інвестицій.

З розвитком національного ринку фінансових послуг комерційні банки все активніше пропонують трастові послуги. Вони залучають кошти клієнтів та розміщують їх від власного імені у найбільш прибуткові об’єкти, виконуючи при цьому брокерські функції.

Крім традиційних банківських послуг, сучасні комерційні банки проводять лізингові, факторингові, консалтингові, проектні, інжинірингові операції та послуги, створюючи на ринку фінансових послуг жорстку конкуренцію для спеціалізованих фінансових інститутів.