Тема 2. Системи вищої освіти у країнах Європи і Америки.

2.1.Вища освіта в Німеччині

2.1.1.Формування системи вищої освіти в Німеччині

Один з найстаріших університетів Німеччини відкрився у 1385 р. (м. Гейдельберг) і був створений відповідно до паризької моделі, за якої імператор чи папа надавали корпорації викладачів і студентів право вивчати теологію, право, медицину і філософію. На кінець XVII ст. у країні було майже 40 університетів, які готували державних чиновників.

Новий етап реформи вищої освіти почався зі створення зразкового університету в Берліні (1809/10 н.р.) і пов’язаний з ім’ям Вінгельма фон Гумбольдта, який певний час керував освітою в уряді Пруссії. В основу діяльності цього університету він поклав принципи широкої автономії при державному фінансуванні, самоуправління кафедр (ординаріїв), акцент на вільних дослідженнях без вузького практичного спрямування, відмінність університетської освіти від шкільної та від суто професійної підготовки. Усе це стало основою свободи викладання для професорів і поєднання науки та навчання для студентів, а також започаткувало створення технічних університетів.

Під час реформи системи освіти після Другої світової війни до категорії закладів вищої освіти перейшли вищі фахові школи, дипломи яких лише нещодавно впритул наблизилися до університетського рівня.

Концепція традиційного німецького університету базується на неогуманістичній теорії В. Гумбольдта, згідно з якою університет є центром розвитку та пропаганди знань, підготовки висококваліфікованих кадрів.

Сьогодні для вищої освіти Німеччини характерна взаємодія федерального уряду та урядів земель: регулярно збирається конференція міністрів освіти земель, а також Спілка ректорів внз. Більшість серйозних документів вони створюють спільно. Створено також комісію з наукового планування.

2.1.2. Особливості вищої освіти в Німеччині

Як відомо, національні традиції накладають свій відбиток на всі сфери діяльності. Не є винятком й освітня індустрія.

Характерні риси німецької вищої освіти:

1) Сполучення старих університетських традицій і сучасних досягнень науки. Разом зі старими університетами, які відрізняються широким спектром класичних предметів, в останні роки в Німеччині з’являється все більше нових внз, які роблять ставку на міждисциплінарне навчання і тісний зв’язок між теорією і практикою.

2) Однією з відмінностей німецької державної освіти від української є те, що внз Німеччини не надають стипендії.

3) Зв’язок учбового процесу з науковими дослідженнями. Згідно з принципом, який вперше висунув Вільгельм фон Гумбольдт, засновник Берлінського університету, навчання і наукова робота в університетах взаємопов’язані.

В Німеччині витрати на наукові дослідження вважаються одним з пріоритетних напрямів. Результат – в Німеччині виробляється 30% сукупного виробництва країн ЄС. Німецька промисловість в таких галузях як машинобудівництво, інноваційні технології, а також хімічна, фармацевтична, текстильна промисловість, займає головні позиції в світі. Здебільшого це заслуга німецьких університетів, які співробітничають з міжнародними концернами й іноземними дослідницькими інститутами, і разом з промисловістю ведуть розробку нових технологій, готуючи для них кадри. Все це підвищує конкурентоспроможність й кар’єрні шанси випускників німецьких внз.

4) Безкоштовна вища освіта в Німеччині (в тому числі і для іноземців) є державною політикою (96% внз Німеччини – державні), яку може собі дозволити сильна, політично й економічно стабільна країна. Саме через бюджет відбувається фінансування навчальних програм.

Крім того, за домовленістю внз з міськими транспортними компаніями, в Німеччині введені для студентів “квитки на семестр”. Студенти отримують квиток при реєстрації в внз (вартість квитка близько 100 євро на семестр) и можуть користуватися міським транспортом цілий семестр.

Цілком природно, що слідством цього є дуже жорстка державна політика по відношенню до стандартів освіти й якості програм та певні обмеження за кількістю місць в внз.

Така політика по відношенню до студентів-іноземців спрямована на:

• формування майбутньої робочої сили для Німеччини: значна частка іноземців-випускників німецьких внз залишається працювати в Німеччині після закінчення;

• формування майбутніх партнерів для німецьких фірм і компаній: багато студентів-іноземців, коли повертаються на батьківщину, доволі швидко просуваються по службі й стають на чолі фірм і підприємств;

• формування персоналу для представництв німецьких фірм в інших країнах: такий варіант економічно більш вигідний порівняно з запрошенням на роботу за кордон німецького спеціаліста з Німеччини, якому необхідно знімати житло для нього самого і його родини.

2.1.3. Організація навчального процесу у вищих навчальних закладах Німеччини

Система освіти в Німеччині являє собою структуру, яка складається з початкової, середньої і вищої школи. На всіх рівнях цієї структури є як державні, так і приватні освітні заклади, хоча кількість останніх незначна.

Право на вступ до вищої школи дає німецька середня (гімназична) освіта, яка розрахована на 13 років. У кінці останнього року навчання проводиться спеціальний екзамен – Abitur. Вступних іспитів в внз Німеччини немає.

Перше питання, яке виникає при виборі внз в Німеччині, - це його статус. Вступаючи в державний вищий навчальний заклад в Україні, можна не замислюватися про статус його диплома, оскільки з юридичної точки зору всі вони рівноцінні. В Німеччині ж ситуація більш заплутана: німецька система освіти включає внз різних типів.

В цілому внз Німеччини поділяються на:

• університети загального профілю (Universitaten) й технічні (Technishe Universitaten);

• вищі школи – технічні (Technishe Hochschuelen) й спеціальні, які представляють неакадемічний сектор німецької вищой школи (Fachhochschulen); гуманітарні вищі навчальні заклади. Останні, в свою чергу, поділяються на коледжi мистецтв (Musikhochschulen, Kunsthochschulen), педагогічні внз (Padagogishen Hochschulen), внз з підготовки чиновників (Verwaltungsfachhochschulen) й священиків (Kirchlischen Hochschulen);

• в землях Гессен і Північному Рейн-Вестфалія є внз, які об’єднують і класичні університетські програми, і більш короткі, спеціалізовані – це прирівняні до університетів об’єднані вищі школи (Gesamthochschulen);

• існує й типічно німецький вид внз – професіональна академія (Berufsakademie), куди приймають тільки працівників німецьких фірм.

Аналогом традиційних українських внз в Німеччині є державні вищи навчальні заклади, які мають статус університету.

Університети забезпечують найвищий рівень академічної підготовки. Як і в більшості європейських і американських внз, в німецьких університетах не застосовують селективну систему, тобто при вступі відсутні вступні екзамени. Тут діє так звана “традиція неелітарності вищої освіти”. Однак для всіх іноземців передбачена здача екзамена на знання німецької мови, а на факультетах, які користуються необмеженим попитом, конкурс проводиться: це медицинські, фармацевтичні та архитектурні напрямки, де частина кандидатів відбирається за результатами в свідоцтві про середню освіту.

Прийом іноземних студентів здійснюється у рамках встановлених квот і спеціальних програм.

У рамках навчального процесу в внз Німеччини передбачена оплачувана практика в німецьких фірмах. Тривалість стажировки від 3-х місяців до 1 року.

Університетський рік в Німеччині поділяється на два семестри: зимовий – з листопада по березень, і літній – з квітня по вересень. Студенти навчаються в дві зміни: одні починають в листопаді и відпочивають влітку, а інші – починають в квітні и відпочивають взимку. Точна дата початку занять визначається в кожному внз самостійно.

Спочатку можна поступити як на зимовий, так і на літній семестр. Канікули продовжуються 5 місяців, але це не означає, що протягом п’яти місяців студент буде відпочивати: очікується, що під час канікул студент повторює пройдений матеріал і готується до майбутнього семестру. Часто на цей час залишається підготовка письмових робіт, в цей же час проводяться й екзамени. Бажаючі проходять в цей час практику, стажируються за кордоном.

Звичайно процес навчання поділяється на два етапи, кожний з яких включає чотири семестри: початковий етап (Grundstudium) і основний етап (Hauptstudium).

Однак слід відзначити, що навчання в німецьких внз триває довше, ніж в інших країнах. Незважаючи на те, що регламентовані строки навчання становлять 4-5 років, на практиці навчання триває в середньому більше шести років. При цьому середній вік випускників внз складає 27,5 років, тобто значно вищий, ніж в інших країнах. Так, в Великобританії перший випускний екзамен в університеті складається приблизно в 23 роки, в США – в 24 роки, во Франції – в 26 років. В Україні і Росії цей показник становить 21,5 років, а в Німеччині в середньому студенти тільки починають навчання в внз в цьому віці. Ця відмінність обумовлена такими причинами: 13-річне навчання в школі, служба в бундесвере або альтернативна служба, а також тенденція, щоб до початку навчання в внз отримати професію.

Існує чотири категорії викладачів: професор, ассистент, науковий працівник і викладач спеціальних дисциплін (іноземних мов, спорту тощо). Функції перших двох виконують доктори, але професор повинен мати чималий досвід і обирається за національним конкурсом. Науковий працівник мусить мати вищу освіту, виконувати наукові дослідження і проводити практичні заняття зі студентами. Увесь викладацькмй склад має статус державних службовців. Викладачі університетів витрачають на наукову роботу приблизно 1/3 робочого часу, їхні колеги з вищих фахових шкіл мають удвічі більше тижневе лекційне навантаження, тому на дослідження у них залишається менше можливостей.

Німці залишаються вірними філософії Гумбольдта, засновника Берлінського університету, і його ідеалу лібералізму й необмеженості свободи студентів в університеті. Студент в Німеччині самостійно визначає, скільки годин занять на тиждень він буде відвідувати. Частіше за все відвідування занять зовсім не обов’язкове. Студент сам повинен дотримуватися дисципліни. Приблизно за шість тижнів до початку семестра в університеті починають продавати програмки, в яких перераховані усі існуючі на факультеті курси з вибраної спеціальності.

У рамках обов’язкових напрямів, визначених розпорядком екзаменів, студент самостійно обирає курси, які його цікавлять. В цьому університети надають студентам повну свободу. З іншого боку є загроза послухати все потрохи і не вивчити в результаті нічого.

Заняття проходять в формі лекцій і семінарів. Відвідування лекцій не обов’язкове, а ось присутність на практичних заняттях рекомендується.

Традиційні лекції проходять за схемою, звичною для українських внз: один говорить, інші слухають. На початку семестру роздається список літератури, яка повинна допомогти студенту закріпити знання, отримані на лекції. Але перевіряти ніхто не буде, вивчай що хочеш.

Часто викладачі проводять зі студентами спеціальні заняття, на яких можна придбати додаткові навички практичного застосування нових знань. На деяких факультетах ці заходи носять назву тьюторіів і проводять їх студенти старших курсів. На цих заняттях виконуються різноманітні вправи, поглиблюються й застосовуються на практиці знання, отримані на лекціях.

На семінарах кількість учасників строго обмежена. Студенти і викладач ведуть дискусію. Кажуть, що найкращі студенти німецьких внз – одні з найкращих сперечальників (з викладачами) в Європі.

У багатьох університетах семінари на початковому курсі навчання називаються про-семінарами, а на основному курсі навчання підрозділяються на “середні” і “основні” семінари.

Ці практичні заняття дають студенту необхідні навички, дозволяють поглиблювати отримані на лекціях знання, засвоїти методи научно-практичної роботи, тобто навчають самостійно й незалежно працювати над заданою темою, часто в письмовій формі: ессе або твори.

Ессе дуже поширені в німецьких внз. Звичайно вони мають об’єм 20-30 сторінок, мають зміст, бібліографію, посилання й точні цитати. Вони не можуть бути написані рукою, а тільки напечатані на комп’ютері. Тільки задовольнив викладача своєю письмовою роботою, а ще й здавши пиьмовий залік, студент отримує сертифікат. Подібні сертифікати про участь в семінарах, лекціях або практичних заняттях є найважливішими документами студентського життя.

Існує декілька видів таких документів. Наприклад, сертифікат про присутність лише підтверджує “пасивну” участь у заході. Для того, щоб отримати інші свідоцтва (“активної участі”), необхідно виконувати, крім написання ессе, різні завдання: домашні роботи, реферати, контрольні. До екзамену студента допускають лише в тому випадку, якщо він може надати визначену кількість подібних справок.

В залежності від спеціальності перший випускний екзамен може проводитися в формі державного екзамену (вчителі, юристи, лікарі), екзамена на знання магістра або в формі захисту диплома.

Все або нічого – такий закон німецької вищої освіти. Проміжних дипломів, як, наприклад, во Франції, не буває, або вони нічого не означають. Так, початковий етап навчання закінчується проміжним екзаменом без присвоєння диплома, а означає лише тільки перехід до основного курсу. На деяких факультетах, наприклад, на юридичному, визначена кількість сертифікатів, отриманих за визначений проміжок часу, дають право на проміжний диплом, який, не є дипломом у строгому розумінні, а санкціонує перехід до основного курсу. Таким чином, проміжний екзамен з проміжним дипломом – це лише необхідна умова переходу на другий цикл, не більше.

В залежності від факультету й дисципліни, формою контролю знань по закінченні другого етапу навчання буде або державний екзамен (Staatexamen), або екзамен університету (Diplom Magister Artium).

Державний екзамен (Staatexamen) – національний випускний екзамен. Німецьким студентам він потрібен для отримання мінімальної необхідної кваліфікації для роботи в державному секторі. Державний екзамен складається з серії усних і письмових тестів з предметів і дисертаційної письмової роботи.

Державний екзамен дозволяє також займатися тами видами діяльності, які знаходяться під контролем держави: медицина, фармакологія, юриспруденція, викладацька робота.

Наприклад, вивчаючи бізнес й управління в університеті м. Мюнхена, вам доведеться писати об’ємну дипломну роботу, а потім здавати екзамени з п’яти предметів, письмовий та усний з кожного, всього десять екзаменів. Все це відбувається протягом двох місяців. Два предмети обов’язкові, три на вибір. Іноземні студенти також можуть здавати екзамени, але це не дає їм право згодом працювати в Німеччині у вищеперерахованих галузях, особливо в державному секторі й освіті.

Випускні екзамени складаються з безлічі письмових тестів й засновані практично на всіх курсах і предметах, які студент вивчав протягом всього періоду перебування в університеті. Тому недивно, що студенти починають готуватися до державних іспитів за 6-7 місяців. Система оцінок, прийнята в німецьких університетах: «1» - найвищий бал, «6» - незадовільний бал.

Magister Artium – це екзамени, що завершують курс з гуманітарних й загальнонаучних факультетів. Специфічна риса диплома Magister Artium – студент повинен вивчати два основних предмети, або один основний і два додаткових. Вибір дуже багатий. Дисертація, яку потрібно захистити перед екзаменаційною комісією, носить назву Magisterarbeit і являє собою письмову роботу наукового характеру, яку студент виконує винятково самостійно.

Diplom санкціонує закінчення університетського курсу в галузі суспільних наук, економічних наук, точних наук й інженерії. Отримання стипендії, також як і професійної кваліфікації, залежить від результатів двох екзаменів: від якості дипломної роботи та від оцінки на випускному Diplompruumlifung.

Doctorat. Курс докторантури в Німеччині не має загальноприйнятої структури, програми й списка обов’язкових курсів. Ступінь доктора, яка користується в країні повагою, присуджується після двох екзаменів: захисту дисертації (Duissertation), виконаної під керівництвом “старшого”, й проходження усної наукової співбесіди (Rigorosum). Як дисертацією, так і співбесідою кандидат повинен довести свою спроможність вести самостійну наукову роботу на високому рівні. Щорічно ступінь доктора в німецьких внз отримують 20000 чоловік.

Отже, випускникам німецьких внз, які мають статус університету, присвоюються академічні ступені:

1. дипломованого спеціаліста (Diplom-Ingeneur, Diplom-Mathematiker – для тих, хто закінчив базовий курс технічного, економічного й природничо-математичного профілю) або магістра (Magister Artium – для тих, хто вивчав гуманітарні науки);

2. доктора (Doctor) – після закінчення додаткового циклу навчання.

Останніми роками німецькі внз активно почали підготовку й за американськими програмами бакалавра (Bachelor) й магістра (Master).

Випускникам спеціальних вищих навчальних закладів присвоюється диплом з вказівкою типу внз (Diplom FH). Якщо вони бажають університетський диплом, вони повинні ще навчатися на старших курсах університету.

Для студентів з інших країн, які бажають продовжувати навчання в Німеччині, еквівалентність національних дипломів визначається в індивідуальному порядку службами по справах іноземних студентів при німецьких університетах. Документи, надані в ці служби, повинні бути переведені на німецьку мову й нотаріально завірені.

Окремо слід торкнутися атестації внз і контролю за якістю навчання. В Німеччині донедавна головну роль в забезпеченні якості підготовки спеціалістів виконувала внутрішня складова, яка в свою чергу грунтувалася на компетентності й відповідальності викладацького складу, керівників внз і навчальних підрозділів.

Внутрішній контроль якості освіти в внз Німеччини здійснювався в основному факультетами, а точніше, їх спеціальними комісіями, які відповідають за навчальний процес. Зовнішній контроль, з боку регіональних органів управління освітніми закладами, був спрямован на формування викладацького й керівного складу внз та відкриття нових спеціальностей (напрямів підготовки). Всі ці питання підлягали ствердженню міністерством освіти відповідного регіону (землі).

Останніми роками в країні прийшли до висновку, що перерахованих способів контролю недостатньо, і в 1995 році почала впроваджуватися система зовнішньої оцінки якості, яка функціонує за складною схемою під керівництвом Конференції ректорів вищих навчальних закладів.

На першому етапі внз готував звіт на основі самоатестації, який містив інформацію про інтелектуальний потенціал, матеріально-технічну базу, науково-дослідницьку роботу та інші аспекти освітньої діяльності. Комісія внз, що проводила оцінку, особливу увагу приділяла анкетуванню студентів з метою отримання їхньої узагальненої думки, яка ставала одним з основних показників при проведенні самоатестації.

Наступний етап – зовнішня оцінка. Конференція ректорів внз формує спеціальні атестаційні комісії з різних напрямів, які одночасно проводять оцінку однакової освітньої програми, що реалізується усіма внз конкретного регіона.

Донедавна акредитація навчальних закладів на федеральному рівні в Німеччині була відсутня – державні внз отримували акредитацію автоматично. Що ж стосується недержавних, то їх акредитація здійснювалась міністерством освіти кожної землі згідно з власним регіональним законодавством про акредитацію.

Введення в зв’язку з участю Німеччини в Болонському процесі нових кваліфікацій бакалавра і магістра було додатковим стимулом для розповсюдження інститута акредитації на федеральний рівень. З цією метою була створена Національна акредитаційна рада, задачами якої стали:

• координація процедур оцінки освітніх програм;

• акредитація регіональних і межрегіональних агенств, уповоноважених проводити оцінку;

• забезпечення об’єктивності й прозорості правил оцінки.

2.1.4. Рекомендації іноземним студентам

Для навчання студентів-іноземців на університетському рівні запит слід зробити за рік до початку навчання. Для цього потрібно звернутися до німецької амбасади за вступною інформацією, служби академічних обмінів DAAD або Інституту Гете. Для вступу потрібен національний атестат про середню освіту, який дає право здобувати університетську. З приводу його визнання звертаються до того освітнього закладу, який цікавить. Визнання документа здійснюється на основі рекомендацій Постійної конференції ректорів внз Німеччини. У випадку прийняття кандидатури аплікант повинен виконати усі перлічені в отриманому від внз листі вимоги. Навчання в Німеччині проводиться німецькою мовою, тому її знання є обов’язковим.

Німеччина підписала основні конвенції Ради Європи та ЮНЕСКО про визнання закордонних кваліфікацій. Країна має двосторонні угоди з усіма сусідами. Визнання освітніх документів для представників цих країн здійснюється автоматично.

За умови недостатності атестата складається спеціальний тест для вступників і мовний тест. Найчастіше тестування здійснюється після виконання програми двох семестрів у спеціальних Studienkollegs. Навчання у цих коледжах необов’язкове, але рекомендоване тим, хто вирішив навчатися в Німеччині.

Освіта в Німеччині потребує, як правило, більше часу, ніж в Україні або Росії. Слід також ретельно продумати фінансові умови свого перебування в Німеччині. Можливості отримати фінансову пітримку обмежені.

Допомогу в пошуках роботи можуть надати спеціальні студентські біржі праці. Але це повинно бути в вільний від навчання час, щоб не зашкодити навчанню.

Студенти-іноземці (крім громадян з країн Європейського Союзу) мають можливість працювати – з моменту вступу на навчання зі спеціальності – 90 днів на рік без спеціального дозволу на роботу або близько 4 годин на добу.

На всі види діяльності понад цього необхідно мати спеціальний дозвіл на роботу з компетентних інстанцій: установи по справам іноземців або відомства по роботі. Дозвіл на роботу видається тільки в тому випадку, якщо робота не йде на шкоду навчанню. Завдяки ненапруженому графіку занять в університетах (5 місяців канікул на рік) 62% німецьких студентів працюють, щоб фінансувати подальше навчання.

Німеччина з її горезвісною серйозністю, старанністю й працелюбством – мабуть, найперспективніша в цьму розумінні країна Європи.

Враховуючи, що умови навчання, екзаменаційні вимоги та інше сильно відрізняються в різних внз, спеціальностях і навчальних програмах, ви повинні, таким чином, заздалегідь вирішити для себе, як і де ви будете навчатися в Німеччині. Після вирішення цього принципового питання, ви повинні будете перебороти тільки деякі формальні та технічні перешкоди.

Ви не повинні розраховувати на те, що отримаєте фінансову підтримку іншої організації в Німеччині. Виключення складають тільки студенти, які приїжджають за програмами обміну - Німецьке Академічне відомство зі справ іноземних студентів, центральний офіс якого знаходится в Бонні.

Якщо ви приїхали з країни, яка не відноситься до країн Європейського союзу, то вам необхідно надати підтвердження про оформлення законної медицинської страховки.

Державна освіта в Німеччині безкоштовна. Але навчання у внз вимагає додаткових витрат, таких як проживання, страховка, проїзд, навчальні матеріали. Середня сума витрат на місяць складає 665 євро для західних земель і 537 євро – для східних. Студентський соціальний фонд фінансує студентські гуртожитки, їдальні, спортивні споруди. За користування цими послугами студенти щомісяця сплачують 18-46 євро. Студенти укладають договір про обов’язкове страхування (в середньому 281 євро за семестр). Найбільшу частину витрат складають навчальні матеріали (витрати кожного семестру можуть досягати 230-307 євро і вище).