Тема 6. Принципи, шляхи і засоби адаптації Європейської системи перезарахування кредитів (ects) у вищу освіту України.

6.1 Болонський процес і перспективи впровадження в Україні

За років незалежності Україна все ще не змогла подолати соціально-економічну кризу, що є яскравим прикладом і в системі вищої освіти.

Реформи університетської освіти започатковані давно, але вони настільки поверхові, що навіть не вирішують основних проблем, таких як зниження якості освіти, розрив інформаційних зв’язків, різка девальвація статусу викладацької та научної діяльності, залишковий принцип фінансування освіти, відсталість матеріально-технічної бази вищої школи, існування учбових закладів різних форм власності, неадекватні пенсійне забезпечення і соціальний захист викладачів та студентів, втрата викладацьких кадрів.

В результаті цього вища освіта України становиться неліквідною і неконкурентоспроможною, поступається рівню освіти розвинених країн і не визнається європейською співдружністю. Така несприятлива ситуація потребує обдуманих і системних реформ, щоб надати можливість реалізуватися великому потенціалу, що є присутнім в нашому суспільстві.

Найбільш сприятливим засобом реформування української вищої школи на сьогодні є модернізація її за європейським зразком. За основу береться Болонський процес, задача якого – зведення вищої освіти в європейських країнах до єдиних стандартів і критеріїв.

Спроби вдосконалення європейської освіти за єдиними стандартами почались з 1957 року, коли було підписано Римську угоду, в якій ставились принципово нові задачі: приведення національних законодавств у сфері освіти до європейських норм, розширення доступу до вищої освіти, підвищення академічної мобільності студентів і їх необхідність на ринку праці, створення довготермінових систем навчання.

Згодом ці ідеї були розвинені в рішеннях конференцій міністрів освіти європейських країн ( 1971, 1976), в Маастрихтській угоді (1992).

В 1997 році була розроблена й прийнята Лісабонська конференція про кваліфікацію вищої освіти в країнах Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни, в тому числі Україна. Сьогодні 40 країн приймають участь в так званому Болонському процесі, що має завершитися до 2010 року.

Моніторингом, що фінансово підтримує Європейська комісія, не охоплені Білорусь, Молдова, Україна. Для інтенсивної освітньої інтеграції необхідно кардинальним способом реформувати вищу школу нашої країни, причому необхідно враховувати, що в умовах триваючої соціально-економічної кризи небезпечно робити необдумані кроки. Болонський процес – явище неоднозначне, потребує зваженого підходу до рішень як окремих питань, так і освітньої інтеграції в цілому.

Сьогодні в Україні робиться все можливе для впровадження принципів Болонського процесу. Так, питання реформування вищої освіти України відображені в Указі Президента України від 14 вересня 2000 року « Про програму інтеграції України в Європейський Союз», у відповідних розпорядженнях Кабінету Міністрів, в рішеннях Міністерства освіти України. Національна доктрина розвитку освіти пройшла експертизу Ради Європи. В України приїжджали експерти, що знайомились з практикою ведення задекларованих вітчизняним законодавством норм в наших університетах і коледжах.

З 1993 по 2003 рік вищи навчальні заклади України спільно з провідними університетами Європи виконали 105 проектів TEMPUS/TACIS, що дало можливість ввести загальні учбові програми, нові принципи управління ВНЗ, підготувати і видати сучасні підручники, напрацювати підходи до взаємного визнання документів про освіту. Обрані Україною шляхи модернізації вищої освіти відповідають загальноєвропейським підходам, хоча не можна заперечувати, що попереду багато роботи.

В 2004 році Україна завершила підготовчий етап почала активно впроваджувати в університетську систему освіти принципи Болонської декларації. 2005 рік – важний етап моніторингу: необхідно було завершити підготовку останньої модернізації вищої школи, скоординувати діяльність ВНЗ в цій сфері.

Зокрема, медичні ВНЗ України з першого вересня 2005 року затвердили принципово новий учбовий план, максимально приближений до Болонського процесу.

Сьогодні в Україні законодавчо затверджена система стандартів за кожним освітньо-кваліфікаційним рівнем і профілем підготовки. Стандарти, що розроблені для 80% кваліфікацій, містять всі вимоги до компетентності, кваліфікаційній характеристиці й системі визначення якості знань.

В 2001 році Міністерством освіти України розроблено додаток до диплому європейського зразку, що планувалося видавати за бажанням студента. Але було задекларовано видача такого додатку безкоштовно всім студентам, що завершать навчання після 2005 року, то зараз необхідно вирішити головну проблему – фінансування видатків для цієї цілі.

Системи безперервної вищої освіти в Україні не існує . Як і в більшості країн, наука (особливо фундаментальна) традиційно залишається прерогативою національних Академій наук, дистанцирована від учбового процесу у ВНЗ. Те ж саме можна сказати і про підготовку спеціалістів вищої кваліфікації – кандидатів і докторів наук. В світі, як відомо, найбільш ефективною є непереривна система, що припускає підготовку докторів наук у ВНЗ, а не через Вищу атестаційну комісію (ВАК). Переходу до такої системи вимагає Болонський процес, в якому передбачено забезпечення безперервного зв’язку двох етапів – бакалаврату (3 роки навчання) і магістратури (2 роки навчання). При цьому перший етап повинен повністю надавати доступ до другого етапу, що в свою чергу, дає право продовжити післядипломну освіту і отримати ступінь доктора наук (доктора філософії), еквівалентом якого в Україні є ступінь кандидата наук.

Таким чином, вже зараз можна побачити складності переходу України на європейські схеми і критерії. Наша система економічних ступенів укоренилась, незважаючи на те, що вона не сприяє, а навпаки гальмує розвиток науки: аспіранти три або п’ять років пишуть кандидатську, потім десять років докторську дисертацію, тема якої в умовах бурхливого научно-технічного розвитку в світі до моменту захисту втрачає свою актуальність, застаріває і ніяким чином не дає стимулу до розвитку науки в країні.

Бакалаврат і магістратура в Україні – академічні поняття, тільки сходина до подальшої наукової кар’єри. Згідно Болонського процесу припускається, що бакалавр і магістр – практичні спеціалісти з дипломами, що визнаються на світовому ринку праці. Крім того, доволі складним, з точки зору практичної реалізації вимогою є забезпечення адекватної кваліфікації бакалавру. Річ в тому, що спеціалісти впевнені: навіть при чотирирічному навчанні надати достатні можливості для профільної і практичної підготовки бакалавра нелегко. Болонський процес передбачає впровадження трирічної учбової програми на етапі бакалаврата, що ще більше ускладнює задачу отримання високого рівня фундаментальної і профільної освіти і достатньої для присвоєння кваліфікації компетентності.

Повинна змінитися традиційна система оцінок. Зараз в залікових книжках студентів їх чотири види, від «незадовільно» до «відмінно», причому незадовільні відмітки в більшості випадків потребують перездачі екзамену до позитивного результату. Хоча формально прийнята п’ятибальна система оцінки знань фактично використовується три позитивних оцінки. В подальшому планується більш досконала система оцінки знань: «незадовільно», «плохо», «посередньо», «добре», «відмінно», «дуже добре».

Не можна забувати про паралельну реформу середньої школи. В Європі нікому не приходить до голови вчити іноземну мову в університеті, тому що середній школі опановують, як мінімум, дві іноземні мови. При необхідності студент обирає ще одну мову для навчання в університеті, якщо вона необхідна для спеціалізації, дослідження. Нам теж треба прямувати к тому, щоб людина приходила зі школи з двома іноземними мовами, інакше учбова програма вищої школи буде перевантажена, а навчання студентів обмежено вітчизняними джерелами інформації, і тоді мобільність студентів в європейському просторі недосяжна.

Особливо масштабною реформою в системі вищої школи є впровадження академічних кредитів аналогічно ЕСТS. Університети Європи мають різні схеми кредитних систем. І хоча у багатьох університетах України введені схеми оцінювання досягнень студента (модульно-рейтингова, рейтингова), все одно прив’язки до ЕСТS все ще немає. Наша задача сьогодні - розробити принципи побудови учбового процесу, що є адекватними європейським. С цією ціллю Міністерство освіти і науки почало експеримент по впровадженню нової моделі кредитно-модульної системи, про бажання взяти участь в ньому виявили біля п’ятидесяти університетів.

Для остаточного включення в Болонський процес недостатньо формального впровадження його принципів. Однією з головних задач є забезпечення прозорого й суворого контролю якості освіти, в першу чергу ліцензування і акредитації. В Україні такі схеми впроваджені давно, але вони недосконалі, постійно переглядаються й доповнюються. Останнім часом вимогливість експертизи суттєво виросла, проте проблема її якості залишається доволі гострою. Саме Болонський процес буде потужним стимулом для перегляду принципів і методології якості освіти за міжнародними стандартами, надасть змогу залучити до цієї роботи іноземних експертів і позитивно впливатиме на якість підготовки студентів.

Доволі проблемним питанням для нашої країни є питання підготовки вчених та викладацьких кадрів для вищої школи. У нас функціонує система ВАК, якої немає в жодній цивільній державі. Багато спеціалістів вважають, що ця система – рудимент в науковому світі, від якого слід звільнитися. ВАК щороку вводить нові правила, що, по суті, не допомагають відбирати найкращі кадри, а іноді зводить систему отримання наукових звань до абсурду.

Система присвоєння наукових звань і нагород на сьогодні дискредитувала себе, і неможна заплющувати на це очі.

І нарешті, найважливіше питання – працевлаштування випускників ВНЗ. Створення європейського простору вищої освіти сприятиме високій мобільності і конкурентоспроможності знань, вмінь українських громадян.

В умовах соціально-економічного стану, в якому знаходиться Україна зараз (безробіття, низька заробітна платня, слабкий соціальний захист), може з’явитися патова ситуація: посилення міграції громадян України до країн Європи у пошуках відповідної роботи, відтік інтелектуального капіталу з країни.

Тому рішення освітніх програм в україні, згідно з Болонськими угодами, потребує інтенсивного розвитку виробництва, створення значної кількості нових робочих місць, забезпечення молоді, відповідно до українського законодавства, правом першого робочого місця, що досі залишається лише лозунгом.

Освіту в Україні можна і треба зробити рентабельною, високоефективною і конкурентоспроможною.