6.3. Проблеми впровадження європейських норм і стандартів в освіту України

Процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності, в тому числі вищу освіту. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, наполегливо працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року з підписанням декларації на Бергенській конференції. Тепер справа за національним та інституційним рівнем його впровадження.

Перспективи для України:

Передусім це нові можливості, пов'язані з перспективою входження до загальноєвропейського освітнього простору, а саме:

- визнання українських дипломів на міжнародному рівні;

- більша мобільність в європросторі для студентів та викладачів;

- спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами;

- конкурентоспроможність на європейському і світовому ринку праці.

Інтеграційні процеси необхідно пов'язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту й форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи.

Перш за все треба зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, поєднано із збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни. Отже, "євростандарт" в освіті в жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, а спрямовано на їх взаємне узгодження та гармонізацію з потребами сучасного світу.

Не випадково саме "гармонізація" виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно містким, адже головною метою виховання та освіти є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім світом і самою собою шляхом пізнання цього світу, визначення свого місця в ньому, освоєння певного роду діяльності. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю.

З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багатодисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями.

Багатий український досвід слугуватиме надійним "стартовим майданчиком" для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з європейською, а також розвитку освітніх впливів.

Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року з підписанням декларації на Бергенській конференції.

Наприкінці минулого року з ініціативи Міністерства освіти та науки України відбулася Міжгалузева нарада з питань розвитку науки у вищих навчальних закладах. Метою цієї наради було визначення та прийняття рішення щодо розвитку науки у ВНЗ, переходу системи вищої освіти на якісно новий рівень в умовах реалізації завдань Болонського процесу, до якого Україна приєдналась у травні 2005 року.

Передбачалось, що освіта в Україні повністю буде адаптована до вимог та принципів Болонського процесу до 2010 року.

Для досягнення даної мети слід здійснити такі кроки:

· удосконалити двоступеневу структуру вищої освіти;

· визначити чіткі критерії градації дипломів, ступенів та кваліфікацій;

· ввести єдину систему кредитних одиниць і додатка до диплома;

· запозичити європейську практику організації акредитації та контролю якості освіти;

· дотримуватися європейських стандартів якості;

· забезпечити мобільність студентів, викладачів і дослідників;

· належним чином організувати самоврядування в системі вищої освіти та науки.

Аналіз змін законодавчої бази у сфері освіти дозволяє зробити висновок, що на даний час відбувається інтенсивна реорганізація структури університетів, проводиться адміністративна реформа та деякі перебудови у системі навчання:

• введення модульно-рейтингової системи у багатьох ВНЗ;

• оцінювання за стобальною системою.

Згідно з рішенням колегії Міністерства освіти і науки України від 24 квітня 2003 року, запровадження кредитно-модульної системи є актуальним з огляду на цілу низку недоліків, які мала попередня система оцінювання. Було визначено коло проблем, що гальмують входження вітчизняної науки в європейський науково-освітній простір, серед яких підготовка науково-педагогічних кадрів, а також необхідність підтримки молодих науковців не лише підвищенням стипендій, а й наприклад, наданням кращим науковцям грантів для наукового стажування за кордоном.

Незважаючи на те, що перехід на Болонську систему є тривалим та складним процесом, її запровадження вже зараз дає позитивні результати. Проведення реформування освіти дозволить створити єдиний ринок праці вищої кваліфікації, забезпечить мобільність викладачів і студентів за рахунок стандартизації ступенів вищої освіти та, відповідно, дипломів. У той же час зросте рівень конкуренції на ринку освітніх послуг, це змусить університети поліпшувати свій імідж шляхом підвищення якості освіти і бути спроможними забезпечити рівень знань, що гарантує студенту в майбутньому працевлаштування на європейському ринку праці.

Інтеграційні процеси необхідно пов'язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту й форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи.

Перш за все треба зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, поєднано із збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни. Отже, "євростандарт" в освіті в жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, а спрямовано на їх взаємне узгодження та гармонізацію з потребами сучасного світу.

Не випадково саме "гармонізація" виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно містким, адже головною метою виховання та освіти є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім світом і самою собою шляхом пізнання цього світу, визначення свого місця в ньому, освоєння певного роду діяльності. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю.

З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багатодисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями.

Багатий український досвід слугуватиме надійним "стартовим майданчиком" для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з європейською, а також розвитку освітніх впливів.

Інтеграційні процеси, що відбуваються в Україні, зумовлюють необхідність реформування системи національної вищої освіти. Наприкінці травня 2005 року наша країна приєдналася до Болонської угоди, що стало офіційним визнанням інтеграції України в Європейський освітній простір. Враховуючи, що основною метою Болонського процесу є створення Європейського простору (зони) вищої освіти, необхідно позначити ті ключові сфери, в яких вірогідна велика і серйозна робота і в яких можливі як серйозні прориви, так і істотні помилки.

Слід розглянути насамперед поза аудиторну (самостійну і індивідуальну) роботу студентів. ЇЇ обсяг в умовах кредитно-модульної системи значно зростає. Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України “Про впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу” самостійна робота й індивідуальні заняття зі студентами повинні складати не менше 50% від усього часу на вивчення конкретного модуля. Отже, необхідне відповідне методичне забезпечення. Йдеться про повний портфель забезпеченості модуля необхідними навчально-методичними матеріалами: підручниками, опорними конспектами лекцій, методичними рекомендаціями і завданнями для виконання самостійної роботи студентів, методичними рекомендаціями для підготовки до підсумкового контролю знань. Таким чином, необхідні матеріали в друкованому і електронному виглядах. Тут слід врахувати ступінь захисту авторських прав викладача.

Організація індивідуального контактного часу (консультацій) зі студентами вимагає певного порядку запису студентів, наявність аудиторії. Облік виконаної самостійної або індивідуальної роботи повинен здійснюватися викладачем у відповідних графіках, у яких повинні бути проставлені номери завдань, теми есе та ін.

Перенесення акцентів із підсумкового контролю знань на поточний контроль припускає розробку засобів контролю з кожного залікового модуля. Кількість залікових модулів повинна бути від 2 до 4. При цьому студент на першому занятті повинен бути проінформований про кількість залікових модулів, їх важливість у підсумковій оцінці, даті проведення контролю.

Проведення педагогічного експерименту засвідчило, що необхідно змінювати ставлення викладача до студента, сформувати принципово новий підхід до освітнього процесу у вищій школі – не за принципом “суб’єкт - об’єкт”, а за принципом “суб’єкт - суб’єкт”.

Виникає чимало питань щодо системи оцінювання студентів. Якщо у студентів буде відсутній мотиваційний механізм отримання високої оцінки “автоматом” як середньозваженої оцінки кожного залікового модуля, то буде важко пояснити їм необхідність отримання і боротьби за високі оцінки їз залікових модулів.

Слід звернути увагу й на навчальне навантаження викладача. До нього додалися відповідно до Тимчасового положення Міністерства освіти і науки України про організацію навчального процесу за кредитно-модульною системою такі нові види, як тьюторство (4 години на одного студента), проведення підсумкової атестації (0,25 години на студента). На жаль, не позначено трудомісткість організації і контролю самостійної роботи студента, обсяг якої з окремих дисциплін складає до 70 годин. Цю роботу, по-перше, слід організувати, а по-друге, перевіряти. Крім того, необхідно врахувати і проведення залікових модулів. Ця відповідальна робота (оцінка студента фіксується в екзаменаційній відомості) також не зафіксована в документах Міністерства освіти і науки України.

Таким чином, навантаження викладача зростає. Необхідно, крім навчальної роботи виконувати ще й методичну, наукову, суспільну. Обсяг методичної роботи, як і наукової, також зростатиме. Виникає запитання: “Як довго зможуть викладачі якісно здійснювати навчальний процес за рахунок свого вільного часу?”.

Якщо звернутися до досвіду європейських країн, то значна частина часу викладача пов’язана саме зі здійсненням консультацій, перевіркою самостійної роботи студентів. Наші викладачі здебільшого читають лекції з проблемних питань, заняття проводять із використанням активних методів навчання. Для цього необхідний час на якісну підготовку як до лекцій (з багатим ілюстративним і роздавальним матеріалом, статистичними даними), так і до практичних занять.

Хотілося б звернути увагу на необхідність урахування додаткових явищ і фактів, що можуть завадити здійснити всі плани щодо підвищення якості національних дипломів, досягнення європейських стандартів підготовки кадрів і виконання всіх передумов для повноцінної участі в обмінах студентами і дослідниками на основі європейської кредитно-трансферної системи. Це насамперед дотримання “стартових” вимог до абітурієнтів, які розпочинають навчання в закладах університетського рівня за бакалаврськими і магістерськими програмами. Тому, інтенсивно реалізуючи заходи з “болонізації” вищої освіти, необхідно зважити і на прискорення “європеїзації” загальної і професійної середньої освіти, тривалість якої поки що принаймні на 2000 астрономічних годин менша від європейських стандартів.

Серед проблем вищої школи України фахівці як найболючіші в контексті трансформації вищої освіти до Болонських реформ виділяють такі:

1. Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584 (кращі світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше).

2. Недостатнє визнання у суспільстві рівня "бакалавр" як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою.

3. Стійка тенденція до погіршення рівня підготовки вступників.

4. Розрив зв'язків між освітянами і працедавцями, відсутність обґрунтованих прогнозів розвитку ринку праці.

5. Невиправдана плутанина з рівнями спеціаліста і магістра.

6. Криза системи підвищення кваліфікації та перепідготовки, важливий загальноєвропейський принцип "освіта протягом життя" поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований.

7. Консерватизм вищих навчальних закладів, неготовність більшості університетів України не до косметичних змін, а до системних перетворень, рівень академічної, наукової, адміністративно-фінансової автономії ВНЗ значно нижчий від середньоєвропейського, що гальмує реформування освіти. Скажімо, і з високих трибун, і на нарадах і конференціях ми чуємо, що запровадження Болонських реформ означає обов’язковий перехід всіх ВНЗ на модульний принцип організації навчання з ліквідацією сесій, тотальний тестовий контроль знань.

8. Недостатня поінформованість не лише громадськості, а й самих учасників навчально-виховного процесу про зміст Болонських реформ, дещо спрощене сприйняття мобільності – ніякого автоматичного визнання курсів і кваліфікацій бути не може, все здійснюється на рівні домовленостей між ВНЗ. Низьким залишається рівень наукового забезпечення та супроводження реформ, аналізу реальних переваг і недоліків вітчизняної системи освіти порівняно з так би мовити “бажаним європейським ідеалом”.

9. Різке відставання матеріально-технічної бази освіти і наукових досліджень, рівня оплати праці від середньоєвропейських показників, що зумовлює односторонній характер мобільності викладачів і науковців, в першу чергу, молодих.