16. Які властивості притаманні техніці розмови і спілкування?

Чи вміє учитель розмовляти? Тихо і голосно, швидко і повільно. Одні вчителі говорять завжди тихо, другі, як правило, кричать, треті кожне речення починають з :«Ну, що це означає», четверті без кінця закручують пасмо волосся, або загрозливо гримають : «А зараз до дошки піде…». Все це заважає учням.

Спілкування між педагогами і учнями може мати різну мету і різний зміст. Видів розмов дуже багато. Через те спинимося лише на деяких з них, передусім на тих, з яких найчастіше маємо справу в повсякденному шкільному житті й побуті:

Єврестичні бесіди, які виникають спонтанно.

Щоденні повідомлення про якість явища, події в школі, класі.

Обговорення справ, яке потрібне передусім на уроці.

Розгляд конфліктних ситуацій.

Повідомлення про неприємну подію, яке мало чим відрізняється від попереднього виду розмови.

Дискусія – корисна справа для правильного мислення й висловлення своїх думок. З дискусіями тісно пов’язані різноманітні види конкурсів словесної майстерності.

Від того, в якій мірі вчитель володіє педагогічною технологією і технікою мови, залежить неповторний особистий візерунок професіональної поведінки педагога.

Я вас не розумію, навіщо ви тут потрібні на моєму уроці? – гримає істерично вчителька на осоловілих від напруги п’ятикласників. Запитання, безумовно, дуже цікаве?!

Їм же нічого не потрібно! Я так цікаво розказувала, а вони не слухали! – І як це вчителька здогадалась, що розказувала цікаво?

Кожна людина має свій, властивий лиш їй стиль мови, який відрізняється від стилю інших людей. Цей особливий стиль відносно постійний, усталений щодо даної конкретної людини. Тому не рідко по стилю можна здогадатися, хто виголосив промову.

Встановлені фактори, що характеризують стиль окремих авторів чи промовців. Перед усім це обсяг словникового запасу. Адже відомо, що мова людини, яка має більший словниковий запас, різноманітніша й багатша, ніж мова того, хто оперує меншою кількістю слів.

Для підрахунку словесної різноманітності були складені спеціальні формули. За допомогою однієї з них виявляється найчастіше вживане слово і вимірюється віддаленість між першим і другим випадком його використання. Дану відстану виражають кількістю слів, що знаходяться між першими і другими випадками. За другою формулою кількість ужитих слів ділиться на кількість слів мови.

Крім видимої мови тіла існує ще й мова прихована. Коли ми говоримо, певні частини нашого тіла перебувають у стані руху : жестикулюємо руками, виражаємо свою реакцію мімікою обличчя, посміхаємось, морщимо брови й чоло, змінюємо напрямок нашого погляду тощо. Міміка супроводжує вашу мову так само, як і жести.

А чи володіє педагог голосом і слухом, цими чудовими посередниками у встановленні зв'язків із навколишній світом?

Щоб відповісти на це запитання буде цікаво познайомитись більш-менш детально з органами мовлення, їх функціями та деякими відомостями, що мають велике значення для оволодіння вмінням добре говорити. Адже вчитель без цього не вчитель.

• дихальні органи, які утворюють під час видиху потрібний для мовлення потік повітря;

• голосові, то утворюють й модулюють голос;

• артикуляція, в якій утворюються основні елементи мови, звуки.

Функції дихальних органів необхідно добре знати, оскільки для того, щоб гарно говорити треба мати правильне дихання. Неправильне дихання може бути серйозною перешкодою для мовлення.

Якщо людина спокійна, вона й дихає спокійно. Під час спокійного дихання видихи й вдихи рівномірні. Натомить під час мовлення виникає потреба економно витрачати повітря, крім того, час видиху — довший, ніж час вдоху. Вдих треба скоротити, зробити більш швидким і посилити. Тоді, як у спокійному стані відношення між видихом дорівнюй приблизно 3.2. під час мовленням воно становить 7:1, 13:1 і навіть більше.

Незнання техніки правильного дихання призводить до того, що деякі люди бояться говорити наважившись щось сказати вони заїкаються, ковтають останні склади, дуже хвилюються, що теж негативно позначається на диханні.

Легені можуть умістити приблизно 5 000 куб. см повітря. При нормальному диханні в них містититься близько 2 550 куб. см повітря, а приблизно 500 куб. см змінюються при кожному вдихові й видихові.

Як же працюють дихальні органи під час мовлення? Коли людина говорить, вірніше, готовиться щось сказати, вона робить вдих. Грудна клітка при цьому розширюється. Коли починає говорити, м’язи живота відразу ж злегка скорочуються. Далі скорочуються м’язи між ребрами, які під час вимовляння кожного складу швидко нагнітають повітря в органи мовлення. М’язи живота скорочуються далі невеликими уривчастими рухами, а по закінченні речення розтягуються. уможливлюючи тим самим вдих нової порції повітря для вимовляння наступного речення. Витрати повітря під нас вимовляння різних звуків різні. Найбільших втрат потребують звуки «Г» і «X». Спробуйте вимовити на одному видиху слова «того гучного гарного голосу». Наприкінці вимовляння цих чотирьох слів, що складаються всього з одинадцяти складів, запас в процесі повітря буде вже дуже малий. При цьому витрати повітря а процесі мовлення ям більші чим гучніший голос у людини.

Щоб не спинитися раптом посередині фрази, без запасу повітря, потрібно зберігати спокій, правильно дихати, тобто після кожного речення необхідно робити глибокий вдих. Зрозуміло, що не можна думати більше про дихання, ніж про слова, які промовляємо. Навчитися правильно говорити можна за допомогою вправ.

Богуслав Гала, автор книжки «Техніка мовлення з погляду фонетики», рекомендує, для полегшення мовлення:

1. Перед тим, як говорити, а також після кожного видиху вдихати достатню кількість повітря «Достатню» не означає надмірну: кожний мовець повинен керуватися власним досвідом І вдихати таку кількість повітря, яка відповідає особливостям його організму.

2. Вдихнуте повітря витрачати поволі й економно, пам'ятаючи про те, що завеликий запас повітря в легенях може, особливо на початку видиху, спричинити марної його витрати.

3. Не підвішувати голос, говорити як завжди : при підвищенні голосу витрати повітря зростають.

4. Вдихати повітря треба ротом і носом.

5. Груди тримати рівно, ледь-ледь випнувши уперед, це полегшує дихання.

6. Говорити, наскільки це можливі, лише в доброму фізичному а також у спокійному нервовому стані.

Останнє зауваження дуже важливе. Мовлення — це значна робота 600 різних звуків за хвилину, тобто приблизно 30000 різних за годину. До того ж, вимовляючи той чи інший звук, органи мовлення щоразу займають інше артикуляційне положення.

Педагог повинен мати таку силу голосу, щоб учи його добре чули, не перенапружуючи голос, бо це викликає порушення, а в окремих випадках і тривале захворювання голосових зв'язок. Голос треба пристосувати до середовища бо він може викликати у учнів симпатію, а може взагалі не викликати ніяких емоцій.

Забарвлення голосу часто відповідає характерові, людини. Люди, як правило, мають байдужий голос, тоді як голос веселої людини: звучить бадьоро і радісно. Забарвлення голосу може змінюватися залежно від внутрішнього стану людини. Таким чином, мовна діяльність зумовлюються загальним психічним і Фізичним станом людини. Негативно впливають на неї хвороба, нездужання, голод, роздратування.

Мова деяких учнів незрозуміла через те, що вони неправильно артикулюють. Звуки або склади вимовляють недбало, коротко, нечітко, ковтають їх або змішують з сусідніми звуками Тут вже без логопеда не обійтись.

Ще одним важливим чинником, який впливає на нашу поведінку, є уявлення, що склалося у вас про характер іншої людини. Зарубіжні психологи провели щодо цього цікаві експерименти. Перед тим, як уявити нову особу, одній групі сказали, що то привітна й люб’язна людина, а другій — що сувора й замкнена. Виявилося, що люди першої групи, які чекали побачити привітну, веселу людину, поводилися невимушено, тоді як другої — сковано й формально. Даний факт свідчить про те, наскільки попереднє уявлення про людину впливає на уявлення Інших людей, думка про неї впливають на стиль їхньої поведінки.

Ось чому, видатний український педагог В.О. Сухомлинський категорично забороняв відзиватися про учнів негативно.

Сьогодні вже існують факультети й кафедри на яких майбутні вчителі вивчають педагогічну техніку в студентські роки.

Проте практика має яскравий досвід і доказ того, як відсутність взаєморозуміння, сумісності, сполучності між вчителем і учнем негативно впливає на їх відносини і в цілому на якості виховання і навчання.

Сумісність – це мовлення. Тривалість мовлення і його темп - важливі умови спілкування. Якщо вчитель говорить набагато швидше, то його дратує повільність мови учня. А у останньому випадку швидкий темп мовлення учня може викликати неприємні відчуття у вчителя. Тому вони повинні пристосовуватись один до одного щодо темпу мовлення, тривалості окремих діалогів та швидкості відповіді.

Є педагоги, які намагаються підкорити в розмові інших і для цього застосовують так звані домінантні прийоми: вони виражаються в тому, то владна особа диктує темп розмови, голосно та швидко, перебиває інших, говорить тоном, який не терпить заперечень. Ігнорує спроби учнів виявити ініціативу у розмові. Таким чином учні не можуть звільнитися з-під впливу таких домінантних прийомів. Проте якщо учитель із владний характером зустрічається з дітьми, які не хочуть йому підкоряти, я. то ці характери добре узгоджуються ніж собою. І навпаки, коли стикаються двоє з владними характерами, кожен з яких прагне підкорити іншого, то між ними виникають конфлікти.

Ми провели ряд експериментів з групами учнів, до складу яких входило багато дітей з владними характерами. Ці групи виявилися неспроможними оперативно виконувати роботу. яка потребувала співробітництва, оскільки їх члени, маючи досить сталий владний характер, починаючи боротьбу за лідерство. Практичний висновок з цих двох експериментів, а також повсякденного життя полягає в тому, що група, сформована тільки з владним характером, не виправдовує сподівання які на неї покладаються.

У спілкуванні люди користуються певними знаками за допомогою яких вони виражають свої позитивні або негативні реакції. Як правило, мовець стежить за реакцією слухача, час від часу поглядаючи на нього. Свою позитивну реакцію той виражає усмішкою, киваючи головою. Іншими виявами згоди, в негативну тим, що зміст, чи то на поведінку мовця тим, що насуплюється, дивиться вбік, тощо.

Інтимність стосунків виникає внаслідок спільних поглядів, приватних інтересів тощо.

Дисгармонія у стосунках виникає тоді, коли кожен хоче робити щось своє.

Ясна річ, без обопільних зусиль про нормальну взаємодію взагалі не може йти мови. Як уже зазначалося, у стосунках з людьми не можна лише брати. треба також і давати інакше буде втрачена зацікавленість підтримувати стосунки, що приведе до їх розриву. Спілкування у школі змушує людину гамувати егоїзм і пристосовуватись до поведінки, інтересів та потреб колективу : чим молодший вік, тим легше пристосовуватись.

Розуміти учня без слів — це значна наука для учителя. Адже спілкуючись, люди передають інформацію одне одному не лише словами, а й мовою без слів. Обидві види інформації не обов’язково узгоджується один з одним. Слова промовляють не завжди те, що очі і міміка.

Тому сучасна психопедагогіка приділяє велику увагу технології спілкування без слів. Учені провели ряд досліджень та тестів і одержали цікаві результати в цій галузі. В багатьох випадках йдеться про істини, які досвідченим людям відомі, але досі не усвідомлюються й не осмислюються ними

Так, наприклад, доктор А. Лоцен вважає, що вигнуті назад плечі виражають прихований гнів, підняті — страх, згорблені – вказують на те, що людину гнітить якийсь тягар тощо.

Безперечно, кожний емоційний стан пов'язаний з певними виявами. Якщо людина сумна, у неї опушені плечі і кутки вуст та, навпаки, якщо веселі, то плечі у неї розправлені а сама вона весь час посміхається. Все її тіло виражає настрій бажання спілкуватися з іншими людьми або його відсутність.

Залежно від почуття у людини змінюється чуйність, висота й забарвлення голосу, швидкість мовлення.

Психопедагоги придумали різні ігри мета яких полягає в тому, щоб розкрити, розпізнати людину, щоб навчити учителів розпізнавати по голосу різні види емоцій: захоплення, симпатію, злість,нудьгу, радість, втіху, відчай, образу, ненависть страх, нетерплячість, задоволення, здивування.

Педагог, який оволодів наукою розуміння учнів без слів має перевагу над Іншими. Розуміння мови стану дуже допомагає у спілкуванні я людьми. Популярність учителя в школі залежить від того, наскільки його поведінка та манери спілкування відповідають уявленням І неписаним правилам даної спільної групи. Популярні педагоги мають риси характеру, які позитивно сприймаються учнями і колегами (веселу вдачу, тактовність, товариськість, та ін.), а крім того вміють виходити з складних становиш без конфліктів.

Гарні рухи і вміння поводитися — такі ж важливі складові приємного зовнішнього вигляду, як фізичні дані та врода.

Ставлення до учнів ніби віддзеркалює у них поведінку учителя. Усміхається вчитель — і вони усміхатимуться у відповідь, а якщо лишіться на них насупившись, вони відповідають тим же. Хто любить дітей, того і діти люблять.

17. Чи можна назвати основні правила ставлення до учнів, які доречно враховувати в педагогічному спілкуванні?

Існують загально визнані правила ставлення до учнів, які доречно враховувати:

• ставтеся позитивно до всіх;

• вважайте, що ви їм дуже до вподоби;

• вітайтеся і усміхайтеся першими;

• намагайтеся вести розмову в довірливому тоні;

• намагайтеся похвалити учня за кожну дрібницю за найменші успіхи в навчальній роботі;

• вимовляйте слово «ВИ» голосно, а слово «Я» — пошепки;

• якщо ви хочете зробити комусь зауваження щодо неякісно виконаної роботи, вживайте займенник «МИ»;

• будьте тактовні, спочатку зважте, чи нікого не образить те,що ви хочете сказати, а тоді вже говоріть;

• нападами та лайкою учнів не переконаєте;

• не піддавайтеся негативним емоціям, таким, наприклад, як злість, ненависть.

Ясна річ тому, хто не володіє технологією спілкування і основними засадами стосунків між людьми вказані віще вміння не потрібні.

Ось чому сьогодні такий попит на книги, присвячені не лише питанням, як навчитися вести уроки, виховні заходи, а й питанням, як треба поводитися, чого уникати в процесі спілкування з погляду психопедагогіки педагогічного процесу.

18. Що впливає на технологію засвоєння знань?

Відомо, що запропонований усім учням зміст навчання засвоюється різними дітьми по-різному. Виникає розкидання успішності, при чому значна частина її знаходиться у сумнівних межах, або нижче цієї межі.

Як перебороти не явище? Один із самих громіздких і самих відомих засобів - залишеним дітей на другий рік. Є ще один - розподіл дітей на однорідні (гомогенні) групи, в яких підібрані діти з однаковими показниками розумового розвитку. Однак це ляше вимушені засоби в яких виявляється безсилля школи перед необхідністю навчати всіх дітей, добиватися достатньо високих показників. Саме ця задача вирішуються за допомогою теорії і практики технології повного засвоєння.

Не зупиняючись на методиках повного засвоєння вони описані в різноманітних навчальних посібниках, ми тільки звернемо увагу на те, що в основі технології повного засвоєння лежить те, що:

• що достатні результати одержують всі учні, в не одна відповідна особа;

• кожен учень одержує необхідну допомогу. Якщо він не може засвоїти матеріал одним засобом, то йому пропонують інші можливості;

• в разі ускладнень при виконанні завдання учень може вибрати альтернативні учбові процедури, щоб подолати недостатнє розуміння або помилки;

• оцінка кожного визначається співставленням не з результатами інших учнів, а з відповідним еталоном.

Таким чином, переважає особиста робота. Просування дитини по програмі йде в особистому плані Тільки в деяких випадках робота проводиться невеликими групами.

Технологія повною засвоєння знань потреби таких психологічних дій, як натхнення, запалювання, підтримка, спонукання, організація.

На жаль, психолого-педагогічний аналіз існуючих навчальних книжок і передусім підручників в Україні показав, що більшість з них за змістом, структурою, художнім оформленням та поліграфічним виконанням не виповідає сучасний суспільним потребам і освітньому рівню.

Зміст навчальних книжок є спрощеною моделлю розвитку тієї чи іншої науки і не враховує вікових закономірностей навчально-пізнавальної діяльності дітей,учнів, студентів.

Традиційно підручник у нашій країні виконує лише інформаційну функцію, тим часом як сучасна закордонна навчальна книжка ґрунтовно і різнобічно реалізує функцію розвивальну.

Відставання практики підручникотворення в Україні від закордонної становить десь 40 — 50 років. Ось чому такої гостроти і непересічного наукового значення набувала проблема не тільки створення нового підручника, а і роботи з ним.

Серед причин, які гальмують створення навчальних книжок нового покоління, можна назвати такі:

— украй негативна практика розв’язання проблем навчання, вихованню і освіти у колишньому СРСР, що повністю виключала можливість створення системи видання підручників в Україні

— консервативність і замкненість державної системи продукування навчальних книжок, її відрив з одного боку від педагогічної науки, з другого — від потреб масової освітньої практики в різноваріантних навчальних книжках

— безконтрольність процесів створення навчальних книжок, відсутність авторських колективів, діяльність яких була б спрямована саме на створення принципово нових навчальних книжок

— відсутність багатоваріантних технологій і проектування, створення нових підручників.

Підручник є специфічною, функціональною ланкою в системі засобів навчання, виховання й освіти. В Його основі завжди мають лежати цілісна психолого-дидактична теорія, створені на її засадах методологія і кілька педагогічних технологій.

Підручник не самодостатній елемент навчально-виховного процесу. Він може повноцінно функціонувати лише за умови використання всіх одиниць навчально-виховного — книжкового комплексу. За такого підходу підручник — це:

— засіб прилучення особистості до культурного і духовного виродження української державності;

— система адаптована до умов навчально-виховного процесу знань як невід'ємний атрибут людської діяльності;

— засіб моделювання відносин між учнем і вчителем у процесі спільної пізнавальної діяльності;

— чинник інтелектуального, соціального і духовного розвитку особистості.

Зміст підручника – цілісно організована сукупність різночинних наукових знань, адаптованих до вікових та індивідуально-типологічних особливостей дітей, учнів, студентів. Він обумовлюється:

-- рівнем розвитку відповідальної науки;

— забезпечуванням оволодіння знаннями.

Саме тому логіка побудови змісту підручника передбачає:

— оптимізацію обсягу засвоюваних знань;

— реалізацію історико - еволюційного підходу в розповіді навчального матеріалу;

— проектування джерел, форм, методів, способів викладу навчального матеріалу;

— художність, образність і доступність навчального тексту.

Структура підручники визначається насамперед його змістом. Тому при визначенні структури доцільно керуватися принципами :

— інваріантності і повноцінності;

— проблемністю і відкритістю кожного її елемента для пошукової мисленнєвої активності;

— пропорційність і гармонія навчального тексту мають породжувати якісно нову його властивість - естетичність;

— спрямованості;

— викладом навчального матеріалу – ігровий, проблемно-дослідний;

— технологією співпраці вчителя й учня.

Зміст і структура підручника нового покоління в діалектичній єдності мають забезпечувати внутрішню переорієнтацію навчально-виховного процесу з примусового на вільній, відкритий, творчий, перемішений в бік учня епіцентру активності в навчально-виховному процесі, діалогізацію і гуманізацію міжособистісних взаємин учасників навчально-виховного процесу.

Цінність змісту і структури підручника потрібно судити не з свого погляду, а з погляду тих, на кого він розрахований.

Кожна людина мас свій, властивий їй стиль мови, який відрізняється від стилю інших людей. Цей особистий стиль відносно постійний, усталений щодо даної конкретної людини. Тому нерідко по стилю можна здогадатися, хто веде з вами розмову, або виголосив промову.

Ще одним фактором, який характеризуй мову окремої людини довжина речень, що виражається загальною кількістю складів у них. Зрозуміло, що цей фактор має значення насамперед у письмовій мові. Ми провели такий дослід. Нами встановлено що в журналі «Воспитание школьников» кількість складів у реченні становить пересічно 12. У діалогах між вчителем і учнем на один прикметник припадає дев'ять інших частин мови. Натомість у науковому тексі цей показник становить лише 1:3. У романах на один прикметник припадають три дієслова.

Емоційно неврівноважені діти, як правило, більше дієслів,ніж прикметників.

Однією з особливостей майже кожної слов’янської мови є те, що порядок слів у реченні можна вільно міняти і тим самим робити наголос то на одному, то на іншому слові. Наприклад :

«Влітку ми поїдемо в Крим разом з батьком».

«Влітку разом з батьком ми поїдемо в Крим».

«В Крим ми поїдемо разом з батьком влітку».

В першому випадку наголос робиться на тому, що поїздка в Крим буде з батьком у, другому — що влітку вони з батьком поїдуть саме а Крим, а в третьому — що поїздка буде саме літом.

У деяких випадках упорядковуючи думки або аргументи керуються психологічними установками. Так, наприклад ми знаємо, що учні або студенти несхвально ставляться до даного викладача. В такому разі не можна говорити з самого початку, що ми маємо намір переконати їх у протилежному.

Якщо вчитель поставив собі за мету оволодіти вмінням переконування учнів, то мусить дбати про упорядкування своєї мови незалежно від того, чи йдеться про дискусію, чи про обговорення важливих справ, чи про товариську бесіду, і знати декілька головних засад. Навряд чи зможе захопити учнів студентів той, хто не викладає свої думки безладно, хто не розмежовує першорядні та другорядні поняття, хто часто перескакує з однієї теми на іншу, у кого кінець розповіді не мас нічого спільного з її початком.

В якій же послідовності треба викладати інформацію? Це залежить від змісту повідомлення чи розповіді? Під час розповіді про якісь події найчастіше застосовується послідовність часу? Якщо розповідається про якусь пригоду то викладаються окремі її події так, як вони насправді відбувалися: одна за одною. Щоб зацікавити учнів своєю розповіддю, треба випустити з неї всі неістотні подробиці. Не слід порушувати і стислість викладу.

Якщо вчитель має на меті розповісти слухачам щось таке, чого вони досі не знають, то в процесі викладу треба йти від простого до складнішого або від відомого до невідомого. Добре підібраний приклад чи порівняння значно полегшать розуміння змісту.

Припустимо, вчитель хоче розповісти про дивовижну властивість людського мозку зосереджуватися серед великої кількості предметів, лише на одному.

Для того, щоб навчитися або оволодіти точністю вислову, найкраще тренуватися на письмових текстах та різноманітних формуваннях.

Візьміть любий художній текст. Прочитайте його повільно і уважно, речення за реченнями. При цьому намагайтесь визначити, як інакше можна витлумачити окремі слова й формулювання кожного речення. На полях записуйте свої варіанти. Звичайно, таку роботу не можна робити похапцем. Вона потребує багато часу, оскільки, до уваги мають бути взяті кожне слово і кожне речення.

Вибираючи слова, треба дбати, щоб ужите слово не несло в собі іншого навантаження і смислового значення. Треба також пам’ятати про те, що існує межа швидкості: з якого мозок людини може сприймати й засвоювати нові поняття.

З цього випливає: коли ми хочемо розповісти про щось нове і досі невідоме, то мусимо дати учням час для зрозуміння змісту того, про що йдеться. Допомогти їм у цьому можна навівши конкретний приклад або перед абстрактним висловлюванням, або відразу ж після нього.

Нам здається, що існує велика різниця в запам’ятовуванні матеріалу залежно від його викладу. Абстрактно висловлену засаду ми пам'ятаємо протягом дуже короткого часу. А от практичний приклад, який цю засаду ілюструє, зберігається в пам’яті значно більше, довше. Дуже мало фахівців усвідомлюють це і враховують під час мовлення. Більшість людей не можуть зрозуміти, що те, чим вони так добре володіють, що знають або вміють у результаті тривалої роботи чи навчання для інших людей може бути просто невідома. А якщо до того ж вони у своєму викладі вживають абстрактними, то їх колись учні зрозуміють.

Треба завжди пам'ятати, яка велика відмінність існує між абстрактними і конкретними поняттями. Порівняймо кілька слів, що виражають конкретні поняття зі словами виражають абстрактні поняття . Не важко уявити значення конкретних понять. А спробуємо зробити те ж саме з абстрактними поняттями. Не слід поспішати заявити: кожен , нас мовляв, знає, що таке правда, справедливість і т.д. Спробуєио визначити або принаймні пояснити нам, що вони розуміють під словами «правда», «справедливість», «демократія». Ось тут ми і переконаємося, наскільки неоднаково пояснюють абстрактні поняття різні люди.

Не думайте, що все це дрібниці. Радимо обов'язково провести згаданий дослід. Він дуже корисний і допоможе вчителю зберегти чимало часу в майбутньому.

І ще про одне. Є люди які дуже полюбляють уживати у розмові Іноземні слова, тоді як інші віддають перевагу слова м рідної мови.

Чим же пояснити таку любов до вживання іншомовних слів та наукових термінів у розмові з нефахівцями. Очевидно, причина полягає в бажанні справити враження своєю науковістю на інших людей.

19. Зрозуміло, що на даному етапі розвитку освіти і суспільства загалом, основна увага приділяється розробці, розповсюдженню та застосовуванню освітніх інновацій, тобто інноваційний освітній діяльності. Що слід розуміти під цим поняттям?

Під інноваційною діяльністю слід розуміти процес внесення змін у традиційну систему, створення га використаним інтелектуального продукту, доведення нових ідей до реалізації їх у вигляді готового товару, або послуг.

Інноваційна освітня діяльність – це процес внесення якісно нових елементів в освіту. Цей вид діяльності характеризується вищим ступенем творчої діяльності учасників освітнього процесу.

Слід усвідомлювати, що інноваційна освітня діяльність :

Створює нові освітні технології.

Формує новий світогляд вчителя; активно впливає на формування всебічно розвиненого учня.

Впливає на створення нових управлінських структур.

Створює оптимальні умови для формування більш досконалих відносин між школою і суспільством.

Інноваційну освітню діяльність, як складне психолого-педагогічне явище, варто розглядати в таких взаємопов’язаних аспектах, як зміст, функціонування і розвиток. Головними етапами інноваційної діяльності є виникнення задуму, накопичення досвіду, вибір оптимального із можливих варіантів, результат творчого процесу, його оцінювання.

На сучасному етапі розвитку системи освіти України інноваційна освітня діяльність характеризується такими взаємообумовленими та взаємопов'язаними ознаками, як виникнення й апробація різноманітних педагогічних та управлінських нововведень, розвиток творчого потенціалу учасників навчально-виховною процесу.

Організація інноваційної діяльності в закладах освіти передбачає створення відповідних соціально-педагогічних та психолого-педагогічних умов, які на дають можливість розглядати заклади освіти як відкриту соціально-педагогічну системну, визначити ступінь відкритості закладу до інноваційних процесів та педагогічну доцільність їх впровадження в освітній процес. У процесі впровадження інновацій перед педагогом постає завдання переорієнтації акцентів у навчально-виховному процесі в напрямі продуктивною навчання, використання педагогічних нововведень. При реалізації інновацій перед педагогом насамперед ставиться вимога розуміння нового та бажання ввести його в педагогічну практику. Вчитель у процесі освітньої діяльності повинен завжди шукати нові, нешаблонні підходи до організації навчально-виховного процесу, бачити творчі моменти у вирішенні питань підходу до навчання, творчо співпрацювати з учнями, батьками та педагогічним колективом.

20. Що слід вважати результатом інноваційної діяльності?

Результатом інноваційної діяльності є максимальна відповідність між метою та досягнутими критеріями, оптимальна фінансова ефективність, доцільність використаних ресурсів (матеріально-технічних, людських), затрачений час на впровадження нововведення та психологічна комфортність умов. Реальним результатом інноваційної діяльності є інноваційний продукт, що зазнав певних технологічних змін. Інноваційним продуктом може бути новий зміст і технології навчання (виховання); форми чи методи організації освітнього середовища тощо:

• посилення ціннісних аспектів наявної системи освіти й перетворення її в засіб підготовки всього населення до нових умов життя та інструмент розвитку економічної могутності держави, формування громадянського суспільства.

• запровадження у структуру і зміст навчання змін, орієнтованих на створення нового менталітету та компетентності, необхідних дія успішних дій демократичній і правовій країні з регульованою ринковою економікою.

• підвищення міжнародною рейтингу освіти України та її рівноправна інтеграція в європейський і світовий освітянський простір; це вимагає від усіх політичних сил консенсусу щодо підтримки освіти, об’єднання навколо завдання створення сприятливого законодавчого поля для розвитку закладів усіх форм власності, консолідації державних та індивідуальних ресурсів забезпечення поточної діяльності як окремих закладів, так і всіх секторів і рівнів системи освіти та наукових досліджень.

Модернізація освітянської діяльності, що здійснюється в нашій країні в останні десятиліття покликана осучаснити освітянську діяльність відповідно до контексту іноваційності.

Мова йде про створення нової школи, яка б готувала всебічно розвинену творчу особистість, створювала умови для її повноцінного інтелектуального, духовного та фізичного розвитку, для примноження духовності й культурних надбань людства.

Визначаючи інноваційну діяльність в освіті, як пріоритетну, необхідно зусилля державних органів і освітян концентрувати на наступних напрямках :

Створення інноваційних освітянських структур та організаційно-економічних механізмів їх функціонування

Сприяння творчій діяльності новаторів-педагогів, винахідків і раціоналізаторів у сфері освіти

Підняття престижу освітянської діяльності новаторів-педагогів, винахідників і раціоналізаторів у сфері освіти

Підняття престижу освітянської діяльності, як основної галузі розвитку інтелектуального потенціалу нації.

На часі стали і створення нових інноваційних структур у системі освіти, зокрема таких, як інноваційні центри при обласних інститутах післядипломної освіти, регіональних і всеукраїнських банків педагогічних інновацій, інноваційних закладів освіти, тощо.

У цьому плані прикладом може бути «Методичний БАНКЪ» у науково-методичному журналі «Управління школою» видавничої групи «Основа». Ці нові освітянські структури мали б спеціалізуватися на розробці та експертизі інноваційних проектів, створенні умов для правового захисту інноваційної інтелектуальної власності, пошуку інвесторів, забезпеченні правових, рекламних, інформаційних, консультаційних послуг юридичних та фізичних осіб, які здійснюють освітню інноваційну діяльність в регіоні.

21. На сьогодні в Україні практично створена система моніторингу якості освіти зовнішнього незалежного оцінювання. Чи можна вважати моніторинг педагогічною технологією?

Так, можна. У сучасній науково-педагогічній літературі моніторинг розглядається як інноваційна технологія спрямування й супроводу освітньої системи на якісний результат на основі виважених управлінських рішень на всіх рівнях управління якістю освіти, відповідний інструментарій та могутній засіб застосування єдиної методології, об’єктивних і валідних (відповідних) механізмів оцінювання різноманітних аспектів освітнього процесу та ефективності управління цим процесом, інформаційно-кореляційного супроводу будь-якої педагогічної діяльності.

Оскільки діяльність є загальною підставою для визначення способу буття людини у світі, здатність її втілити в дійсність зміни, це дає підстави трактувати змістовний аспект моніторингу як технологічний процес, як цінність, як систему, як результат будь-якої ціннісно-раціональної та соціально-педагогічної дії 12, с. 10.

Моніторинг є достатньо складним феноменальним явищем, що знаходиться у процесі становлення, формування, розвитку, функціонування і використання.

Проаналізувавши різні тлумачення поняття моніторингу в межах конкретних сфер його застосування, можна наблизитись до більш точного й повного розуміння сутності цього явища.

Моніторинг – це новий стиль науково-педагогічного й управлінського мислення, яке включає в себе неперервне і тривале спостереження, аналіз, синтез, порівняння, класифікацію, уміння здійснювати розумові операції, необхідні в усіх випадках, що вимагають висновків, узагальнень, визначення належності явищ або предметів до певного класу, оцінювання стану освіти і виховання, розповсюдження інформації про діяльність освітньої виховної системи, а також прогнозування динаміки та основних тенденцій її розвитку.

Основою умовою ефективності моніторингу слід вважати ціле раціональну дію, що характеризується однозначністю і чіткістю усвідомлення суб'єктом, який діє, своєї мети, котра раціонально поєднана з чітко осмисленими задумами, адекватними з позиції суб'єкта, для досягнення поставленої мети. Специфічної моніторингової діяльності є новий напрям дій суб'єкта.

Сьогодні, на стадії формування моніторингу якості освіти, як галузі наукового знання, можливий й гіпотетичний його опис як самостійної науки, яка має свій суб'єкт, об'єкт, предмет та специфічні методи дослідження, свій категоріально-понятійний апарат.