89

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

М.І. Приходько, О.В. Пономаренко

“ПАРАДИГМИ ОСВІТНЬО-ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ”

(У ЗАПИТАННЯХ ТА ВІДПОВІДЯХ)

Навчально-методичний посібник

Запоріжжя

2012

УДК

ББК

П

Рекомендовано до друку рішенням науково-методичної ради Запорізького Національного Університету (протокол №______ від_______ 2012 року)

Приходько М.І., Пономаренко О.В. Парадигми освітньо-педагогічних технологій (у запитаннях та відповідях): Навчально-методичний посібник / за загальною редакцією М.І. Приходько, О.В. Пономаренко. – Запоріжжя, 2012. -____с.

Запропонований посібник є спробою студентів в доступній формі відповісти на запитання щодо теоретико-методологічних та практично-методичних засад освітньо-педагогічних технологій, упорядкування того, чим у дійсності є технологія у педагогічній діяльності.

У відповідях на запитання брали участь студенти 5 курсу факультету соціальної педагогіки та психології: Буряк Марина, Клименко Марина, Кравченко Вікторія, Огороднійчук Юлія, Тітова Вероніка, Ященко Тетяна, які прослухали спецкурс «Технології соціально-педагогічних досліджень».

Рецензенти доктор педагогічних наук, професор

Сущенко Андрій Вітальйович

кандидат педагогічних наук, доцент

Приходько Валентин Миколайович

ПЕРЕДМОВА

Ідея створення навчально-методичного посібника силами самих студентів, в якому були б чітко сформульовані відповіді на запитання щодо освітніх та педагогічних технологій зародилася давно. Спілкування з колегами, студентами, введення спецкурсу “Педагогічна технологія” спонукали нас до цієї роботи.

Готуючі відповіді, студенти опрацювали масу літератури, фахових періодичних видань, щоб знайти більш змістовну і конкретну відповідь на поставлене запитання.

Це дало змогу систематизувати сучасні уявлення про парадигми освітніх і педагогічних технологій, розширити та поглибити традиційні уявлення про сутність цілісного педагогічного процесу, розкрити методику навчання окремим елементам технології педагогічної взаємодії, викласти матеріал таким чином, що дозволяє використовувати його не тільки в довідково-пізнавальному, але й безпосередньо в практичному плані. Цьому сприяє досить широкий перелік технологій, які виявили свою практичну значущість.

Для більш дієвого користування, посилання на використані джерела подаються у двох варіантах: на сторінках посібника у черговому порядку та в основному списку використаної літератури. Подано короткий тезаурус основних з педагогічної технології.

За своїм основним спрямуванням навчальний посібник призначається передусім студентам, що, однак, не включає можливості його використання науковцями, вчителями, керівниками навчальних закладів, іншими спеціалістами, які мають справу з освітньо-педагогічними технологіями.

Чітке уявлення читача про парадигми освітньо-педагогічних технологій, які сьогодні впроваджуються у навчальний процес у вищих, загальноосвітніх і професійних закладах освіти, сприятиме підготовці фахівців, здатних самостійно й активно діяти, приймати рішення, гнучко адаптуватися до змінних умов життя.

Щире слово вдячності автори складають видатним ученим, рецензентам посібника.

РОЗДІЛ 1

ПАРАДИГМИ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ

1. Нині вживається таке поняття, як “парадигма”. Що розуміється під цим поняттям?

Парадигма (греч. paradeigma приклад, взірець ) – система уявлень, основних концептуальних настанов, квінтесенція педагогічних поглядів або теорій на певному етапі суспільного розвитку науки, культури, цивілізації загалом.

У межах функціонування освітнього процесу в поняття педагогічної парадигми включаються не лише теорії, а й система аксіологічних і функціональних імперативів, механізми взаємозв’язку педагогічної діяльності з моделюванням, прогнозуванням, вимірюванням й оцінюванням та оновленням сучасних педагогічних технологій.

Методологічною основою єдності певного наукового співавторства (школи, напряму), що значно полегшує їхню професійну комунікацію є принцип загальноприйнятої парадигми. Основне, вихідне положення будь-якої теорії, концепції, вчення; провідна ідея, основне правило діяльності. Внутрішнє переконання, усвідомлений погляд на явище, дії, що визначають правила діяльності.

2. Освітня технологія і педагогічна технологія. Це одне й те ж?

Ні. Освітня технологія – це технологія, що відображає загальну стратегію розвитку освіти, єдиного освітнього простору. Призначена для прогнозування розвитку освіти, її конкретного проектування та планування, передбачення результатів, а також визначення відповідних освітнім цілям стандартів. До освітніх технологій належать концепції освіти, освітні закони, освітні системи (дошкільна, загальноосвітня, вища, професійна, неперервна, післядипломна, тощо).

Освітня технологія – це методологія, представлена рівнями педагогічних теорій, концепцій, підходів.

Поняття освітньої технології синтезує у собі вплив освітнього середовища на процес створення і функціонування адекватної до потреб і можливостей особистості і суспільства теоретично обґрунтованої навчально-виховної системи соціалізації, особистісного розвитку і саморозвитку людини в освітній установі.

Педагогічна технологія – це сукупність способів, методів, прийомів, операцій педагогічної взаємодії, послідовна реалізація яких створює умови для розвитку учасників педагогічного процесу та передбачає його певний результат.

Головний стратегічний напрям розвитку світової та вітчизняної освіти лежить в площині технологізації цього процесу. Яро педагогічні технології тепер говорять усюди у пресі, на науково-практичних конференціях, на педагогічних нарадах. Що таке педагогічна технологія, технологічний процес, які існують. підходи у сучасній науково-педагогічній літературі до визначення педагогічних технологій?

Не беручи за мету здійснення предметно-логічного моніторингу такої складної галузі, як педагогічна технологія, ми тільки опираючись на різноманітні погляди теоретиків і предметників, на значну педагогічну літературу і фундаментальні праці. Намагалися усвідомити змістовну сутність і функціональну значущість саме педагогічної технології.

Педагогічна технологія являє собою сукупність психолого-педагогічних настанов, які визначають спеціальний підбір і композицію форм, методів, способів, прийомів, виховних засоби (схем, креслень, діаграм, карт).

Педагогічна технологія є організаційно-методичним інструментарієм педагогічного процесу і конкретно реалізується в технологічних процесах.

Технологічний процес являє собою певну систему технологічних одиниць, зорієнтованих на конкретний педагогічний результат.

Технологічними процесами в теорії виховання є, наприклад, методика виховання колективу, організація канівського самоврядування., система роботи класного керівника та ін.

У працях вчених дидактів та вчителів-новаторів розроблено технології оптимізації організації навчального процесу на уроці (Ю.К. Бабанський); опорні листки (В.Ф. Шаталов); коментоване управління навчальним процесом (С.Н. Лисенкова) та ін.

Завданнями педагогічної технології і технологічних процесів є:

• відпрацювання глибини і міцності знань, закріплення умінь і навичок у різних галузях діяльності;

• відпрацювання і закріплення соціально цінних форм і звичок поведінки;

• навчання дій з технологічним інструментарієм;

• розвиток технологічного мислення, вміння самостійно планувати, алгоритмізувати, стандартизувати свою навчальну, самоосвітню діяльність;

• виховання звички чіткого дотримання вимог технологічної дисципліни в організаціях навчальних занять і суспільне корисної праці.

Педагогічній технології і технологічним процесам властиві такі особливості; окремі технологічні ланцюги мають повний виховний потенціал: «технологічність» змісту навчання і виховання, його здатність до кодування, не втрачаючи при цьому своїх виховно-навчаючих можливостей: кожній технологічній ланці, системі, ланцюжку, прийому необхідно знайти своє доцільне місце у цілісному педагогічному процесі; зв'язок педагогічної технології з психологією; педагогічна технологія, її розробка і застосування вимагають високої творчої активності педагога та учнів; педагогічні технології не забезпечують усім школярам однаково високий результат у навчанні і вихованні.

Усі явища технологічного порядку в педагогіці умовно класифікують на (за Б.Т. Лихачовим): обширні методико-технологічні структури, технологічні мікроструктури; методико-технологічні системи формоутворення; технологічні прийоми; технологічні ланки; методико-технологічні ланцюжки; технологізовані форми обліку результатів; технологічні засоби.

3. Відкіля прийшло поняття «технологія» у сучасну педагогічну науку?

Звертаючись до витоків поняття «технологія» зазначимо, що слово «технологія» походить від грецького techne- мистецтво, майстерність і logos - наука, закон. Тобто слово «технологія» можна перевести як «наука про майстерність». Разом з тим, довгий час таке поняття було характерним лише для виробничого процесу.

Останнім часом поняття «педагогічна технологія» дедалі більше поширюється в науці й освіті. Його варіанти «педагогічна технологія», «технологічне навчання», «освітні технології», «технології в навчанні», «технології в освіті» - широко використовуються в психолого-педагогічній літературі і мають багато формулювань, залежно від того, як автори уявляють структуру і компоненти освітнього процесу.

С. Гончаренко пише, що останнім часом почали широко використовувати термін «технологія» [5, с. 11]. Словник української мови пояснює: технологія – сукупність знань, відомостей про послідовність окремих виробничих операцій у процесі виробництва чого-небудь. Саме з технікою і виробництвом пов’язувався в нас зміст цього слова достатньо часу, що було зовсім не правильно. На Заході цей термін завжди використовують у різних галузях знань і також у педагогіці. Нині і в Україні термін «технологія» використовують не лише в технічному розумінні.

Аналізуючи «генетичне коріння» поняття «освітня технологія», автори посібника «Перспективні освітні технології» вважають., що як технології можна розглядати підходи до спартанського виховання у грецькій школі, підходи до виховання Плутарха, використання логічних конструкцій діалогу Сократом. систему форм і засобів виховання для різного типу шкіл та під час вивчення різних предметів Платона, технологію досягнення мети Аристотеля. Крім того, технологічними підходами зазначені автори вважають систему наслідування, наставництва, вправ заучування та осмислення матеріалу в процесі виховання (мислитель М. Квінтіліан), систему освіти Ярослава Мудрого та Володимира Мономаха, систему розумового, фізичного й морального виховання Т.Кампанелли, систему виховання М.Монтеня [9, с. 11].

Думки про технологізацію освіти висловлював ще Я.А. Коменський. Він виділяв уміння правильно визначати мету, обирати засоби її досягнення, формувати правила користування цими засобами. Елементи технологічного підходу можна знайти і в працях більшості видатних іноземних та вітчизняних педагогів, таких як А. Дистервег, Й.Г. Песталоцці, Л. Толстой, А. Макаренко, В.Сухомлинський та інших.

Поняття «освітня технологія», на думку І.Л. Зязюна, останнім часом розповсюдження и теорії учіння. Вперше у 20-х роках воно використовувалось у педології, у наукових працях з рефлексології (І. Павлов, В. Бехтєрєв, О.Ухтомський, С. Шацький). У 30-ті роки XX століття, коли у школах США з'явилися перші програми аудіовізуального навчання, в освіті починають користуватися поняттям технологія. Далі у США вперше використовується термін «освітня технологія» у контексті організації навчання і виховання. Одночасно використовується і термін «педагогічна техніка», що згадується у Педагогічній енциклопедії 30-х років. Педагогічна техніка визначається як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну організацію навчальних занять. І. Зязюн вважає, що біля джерел технологізації педагогічного процесу стояв ще А. Макаренко. У «Педагогічній поемі» А. Макаренко писав: «Наше педагогічне виробництво ніколи не будувалось за технологічною логікою, а завжди за логікою моральної відповіді ... Саме тому в нас просто відсутні всі важливі відділи виробництва: технологічний процес, облік операцій, конструкторська робота, використання кондукторів і пристроїв, нормування, контроль, допуски, бракування» [17, с. 191].

З розвитком Інженерної думки та проголошенням ідеї програмованого навчання в 50 60-ті роки в США та Англії з'являється термін «педагогічна технологія».

До педагогічної технології відносилось уміння оперувати Навчальним і лабораторним обладнанням, використовувати унаочнення. Зміст цього поняття у середині 60-х років піддавався широкому обговоренню в педагогічній пресі, на міжнародних конференціях, де визначилось два напрямки його тлумачення:

• освітня технологія як використання технічних засобів і засобів програмованого навчання;

• освітня технологія як засіб підвищення організації навчального, процесу, як засіб подолання відставання педагогічних ідей від стрімкого розвитку техніки.

На думку О. Пєхоти, розвиток педагогічної технології у світовому освітньому просторі можна умовно розділити на три етапи, кожен 13 яких характеризується перевагою тієї чи іншої тенденції. Основною тенденцією першого етапу (1920 - 1960-ті роки) було підвищення якості викладання, яке розглядалося як єдиний шлях, що приводив до ефективного навчання.

Здійснювалися спроби підвищення ефективності викладання шляхом піднята інформаційного рівня навчання при використанні засобів масової комунікації Другий етап (1960 - 1970-ті роки) характеризувався перенесенням акценту ні процес навчання, що пов'язано з розвитком концепції програмованого навчання яке вимагало суворого врахування вікових та індивідуальних відмінностей учнів Увага до процесу навчання призвела до усвідомлення факту, що саме вії визначає методику навчання та є критерієм успіху в цілому. Наслідком застосування машинного та програмованого навчання із США сталі індивідуалізація та персоніфікація навчального процесу. Третій етап, сучасний характеризується розширенням сфери педагогічної технології. Якщо раніше ї функції зводилися фактично до обслуговування процесу навчання, то нині педагогічна технологія претендує на провідну роль у плануванні, організації процесу навчання, у розробці методів і навчальних засобів. До засобів навчання належать: документи, матеріальні об'єкти, люди, взаємодія з якими веде до здобуття знань. Засоби навчання поділяються на навчальні засоби, які фахово створені для навчання, та об'єкти, довкілля. Перші спроби впровадження технологічного підходу у Радянському союзі були зроблені Т. Ільїною та М. Клариним. Однак і сьогодні представники традиційної педагогіки вважають, що термін «технологія» більш підходить до виробництва ніж до педагогіки.

Таким чином, сучасна педагогічна технологія своїм походженням зобов'язана реалізації педотехнічних ідей, які висловлювали на рубежі XX ст. засновники прагматичної психології педагогіки (І. Джеймс, Д. Дьюї, С. Холл, Р. Торндайк), представники «індустріальної педагогіки» (Тейлор, Ф.Б. Гільберт).

Характерною тенденцією розвитку сучасної педагогічної технології, на думку О.Пєхоти, є використання системного аналізу у вирішенні практичних питань, пов'язаних зі створенням та використанням навчального устаткування і технологічних засобів навчання. Головним критерієм системного аналізу на всі рівнях (від планування навчальних засобів до впровадження їх у процес навчання) загалом є критерій оптимальності. Застосування системного аналізу створенні і використанні засобів навчання є безумовно позитивною та перспективною справою. Спочатку педагогічну технологію, пише О. Пєхота, пов'язували тільки із застосуванням .у навчанні технічних засобів та засобів програмованого навчання («технічні засоби навчання»). Останнім часом педагогічну технологію розуміють як нові наукові підходи до аналізу та організації навчального процесу («технологія навчального процесу). Таким чином, за О. Пєхотою, педагогічна технологія включає в се себе дві групи питань, перша з яких пов'язана з застосуванням технічних засобів у навчальному процесі, друга - з його організацією. [21]

Ґрунтовний аналіз літературних джерел дозволив нарахувати деяким авторам понад 300 визначень поняття «педагогічна технологія».

На основі аналізу різних підходів до визначення поняття «педагогічна технологія», ми дійшли висновку, що означене поняття розглядається як:

• раціональний спосіб досягнення свідомо сформульованої освітньої (навчальної, виховної) мети;

• наука;

• педагогічна система;

• педагогічна діяльність;

• системно-діяльнісний підхід до освітнього (навчального) процесу;

• система знань;

• мистецтво педагога;

• модель;

• засіб оптимізації модернізації освітнього процесу;

• як процесуальний компонент (складова) освітнього (навчального) процесу.

4. Які існують підходи до визначення педагогічних технологій?

Зупинимося на найбільш цікавих, на нашу думку, підходах до визначення педагогічних технологій:

Педагогічна технологія як вважає Г. Селевко, є змістовним узагальненням, що може бути представлено трьома аспектами, як то: науковим, коли педагогічні технології -- частина педагогічної науки, що вивчає і розробляє мету, зміст і методи навчання І проектує педагогічні процеси; процесуально-описовим: опис (алгоритм) процесу, сукупність цілей, змісту, методів і засобів для досягнення планованих результатів навчання); процесуально-діючим: здійснення технологічного процесу, функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних педагогічних засобів.

Серед основних якостей сучасних педагогічних технологій Г.Селевко виділяє структуру педагогічної технології, в яку входять: концептуальна основа, змістовна частіша навчання (мети навчання - загальні І конкретні; зміст навчального матеріалу); процесуальна частина -- технологічний процес (організація навчального процесу; методи і форми роботи навчальної діяльності школярів; методи і форми роботи вчителя; діяльність учителя по керуванню процесом засвоєння матеріалу: діагностика навчального процесу) [23, с. 16-17].

Практично всі дослідники проблеми «технології» відзначають, що однією з найважливіших ознак технології навчання е можливість її відтворення.

Г.К. Селевко вважає, що будь-яка педагогічна технологія повинна задовольняти ще деяким основним методологічним вимогам (критеріям технологічності), які він визначає так: концептуальність (кожної педагогічної технології повинна бути притаманна опора на визначену наукову концепцію, що включає філософське, психологічне, дидактичне і соціально-педагогічне обґрунтування досягнення освітніх цілей); системність (педагогічна технологія повинна мати всі ознаки системи: логікою процесу, взаємозв'язком усіх його частин, цілісністю); керованість припускає можливість діагностичного цілепокладання, планування, проектування процесу навчання, поетапної діагностики, варіювання засобами і методами 3 метою корекції результатів; ефективність (сучасні педагогічні технології існують у конкурентних умовах і повинні бути ефективними за результатами й оптимальними витратами, гарантувати досягнення визначеного стандарту навчання); відтворюваність має на увазі можливість застосування (повторення, відтворення) педагогічної технології в інших однотипних освітніх установах, Іншими суб'єктами. До джерел і складових частин нових педагогічних технологій Ґ.К. Селевко відносить: соціальні перетворення і нове педагогічне мислення; педагогічну, психологічну і суспільні науки; передовий педагогічний досвід; досвід минулого, вітчизняний і закордонний; народну педагогіку (етнопедагогіку).

В. Монахов пропонує аксіоматичний підхід до проектування педагогічних технологій [18, с. 31]. Він висуває дев’ять аксіом, виконання яких, на його думку;приводить до «цивілізованого, коректного, методологічно підготовленого і обґрунтованого» проектування і впровадження педагогічних технологій. Перша група аксіом - це аксіоми, які забезпечують включення педагогічних технологій у єдиний освітній простір країни (аксіоми: попит на педагогічні технології; їх адекватність системі «учитель» тобто її готовності до професійного тиражування; універсальності по відношенню до предметних методичних систем). Друга група аксіом - це аксіоми моделювання навчального процесу (аксіоми: проектування моделі навчального процесу; цілісності і циклічності системи параметрів, які визначають модель навчального процесу; технологізація інформаційної моделі навчального процесу). Третя група аксіом - це аксіоми нормалізації навчального процесу (аксіоми: нормалізації професійної діяльності вчителя; нормування проекту навчального процесу; формування робочого середовища в якому має функціонувати педагогічна технологія).

Ми повністю згодні з витоками методології педагогічної технології, які сформував В. Беспалько. Він розглядає педагогічну систему як таку, складається з двох основних частин: дидактичної задачі і розв'язання. В. Беспалько зазначає, що кожна дидактична задача розв'язується за допомогою адекватної технології навчання, цілісність якої забезпечується взаємозв'язаними розробкою і використанням трьох її компонентів: організаційної форми процесу і кваліфікації вчителя. Головна думка полягає в тому, що необхідно перетворити навчально-виховну роботу школи з малоупорядкованої сукупності дій різних вчителів у цілеспрямовний процес діяльності педагогічного колективу [1]. Але все ж таки тут варто зазначити, що дидактична проблеми не вичерпують всіх проблем сучасної освіти.

Поняття «педагогічна технологія» в освітній практиці вживається ще і на трьох ієрархічно супідрядних рівнях – загальнопедагогічний (дидактичний) рівень, загальнопедагогічна, загальновиховна) технологія характеризує цілісний освітній процес у даному регіоні, навчальному закладі, на визначеному ступені навчання. Тут педагогічна технологія синонімічна педагогічній системі: У неї включається сукупність цілей, змісту, засобів і методів навчання, алгоритм діяльності суб'єктів і об'єктів процесу; приватно-методичний (предметний) рівень - приватно предметна педагогічна технологія вживається в значенні «приватна методика», тобто як сукупність методів і засобів для реалізації визначеного змісту навчання і виховання в рамках одного предмета, класу, учителя (методика викладання предметів, методика навчання, що компенсує, методика роботи вчителя, вихователя); локальний (модульний) рівень, коли локальна технологія являє собою технологію окремих частин навчально-виховного процесу, рішення приватних дидактичних і виховних задач (технологія окремих видів діяльності, формування понять, виховання окремих особистісних якостей, технологія уроку, засвоєння нових знань, технологія повторення і контролю матеріалу, технологія самостійної роботи та ін.).

Деякі дослідники розрізняють ще технологічні мікроструктури: прийоми, ланки, елементи та ін. Вибудовуючи в логічний технологічний ланцюжок, вони утворюють цілісну педагогічну технологію (технологічний процес). При цьому виділяють технологічні схеми і технологічні карти. Вважають, що технологічна схема це умовне зображення технології процесу, поділ його на окремі функціональні елементи і позначення логічних зв'язків між ними, а технологічна карта це опис процесу у виді покрокової, поетапної послідовності дій (часто в графічній формі) із вказівкою застосовуваних засобів.

5. Які основні ознаки педагогічної технології виділяють сучасні науковці?

Слід відзначити, що дослідники проблеми «педагогічна технологія» виділяють і її основні ознаки. Так Ф. Янушкевич виділяє такі основні ознаки технології навчання, як-то: сучасність; оптимізація навчального процесу; синтез результатів, одержаних у суміжних науках; науковість і можливість відтворення процесу і його результатів. Він зазначає, що при побудові навчального пронесу на перший план висувається викладач, як конструктор процесу навчання, а однією з основних вимог технологічного підходу до навчання є погляд, на навчання як єдиний взаємопов’язаний процес взаємодії педагога і учня. Н. Островерхова та Л.І.Даниленко як основний детермінуючий фактор розробки та реалізації технології навчання визначають мету уроку [22]. Кларін підкреслює необхідність розробки проблеми уніфікацій технологій навчання і впровадження її у навчальний процес розв'язання проблеми функцій вчителя у технологічному процесі. П.Самойленко вважає, що розробка проблеми сучасних технологій слугує передумовою науково обґрунтованих нововведень у сфері освіти, стратегічних рішень у цій багатогранній галузі і виділяє елементи сучасної технології навчання (розробка, створення і комплексне використання у навчальному процесі засобів навчання щодо перетворення навчальної інформації у знання й уміння учнів при будь-яких формах навчання), виділяє характерні риси сучасних технологій навчання (сучасність, ітегральність і оптимальність; можливість відтворення процесу навчання і його результатів; програмування діяльності викладачів і учнів; комплексне використання сучасних технічних засобів навчання і дидактичних матеріалів, методів, активізуючих діяльність учнів; інтенсивність і ефективність; оптимізованість матеріально-технічної бази навчання; якісна і кількісна оцінка результатів навчання; цілеспрямована активна взаємодія викладача з учнями). У вітчизняній літературі, як видно з попереднього, термін «педагогічна технологія» вживається дуже широко. Ним може позначатися напрям у дидактиці, технологічно розроблена система, що навчає, система методів і прийомів деякого викладача, методика І окремі методи виховання. Технологія навчання, як відмічає Т.М. Ільїна, часто ототожнюється з використанням технічних засобів навчання і визначається як «технологія -техніка навчання». Н. Ільїна часто стверджує, що сутність сучасної технології навчання багато хто вбачає у визначенні найбільш раціональних засобів досягнення поставлених цілей. При цьому навчальний процес розглядається комплексно, як система, в його єдності і взаємозв'язку [26]. С. Гончаренко зазначає, що технологію навчання часто трактують як галузь застосування системи наукових принципів до програмування процесу навчання й використання їх у навчальній практиці з орієнтацією на детальні цілі навчання, які допускають їх оцінювання. Ми вважаємо слушним зауваження С.Гончаренка, що ця галузь більше орієнтована на учня, а не на предмет вивчення, на перевірку виробленої практики (методів і техніки навчання) в ході емпіричного аналізу й широкого використання аудіовізуальних засобів у навчанні, визначає практику в тісному зв'язку з теорією навчання.

П. Сікорський також вважає, що поняття «педагогічна технологія» є дещо ширшим, ніж поняття «навчальна технологія», оскільки включає і виховні технології. Складніше розвести поняття «технологія навчання» і «навчальна технологія» які в педагогічній літературі часто вживаються як тотожні. У своєму дослідженні він виходить з того, що поняття «технологія навчання» є дещо вужчим від поняття «навчальна технологія», бо термін «технологія навчання» спонукає розглядати конкретну технологію, яка дозволяє добре навчати, тобто є високоефективною, тоді як термін «навчальна технологія» є менш цілеспрямованим і дозволяє розглядати різні технології навчання [24].

6. І все ж, яке із застосованих у педагогічній науці словосполучень із терміном «технологія» має більшу конструктивність?

Відносно предмета нашого навчально-методичного посібника, на нашу думку, ґрунтовний аналіз проблеми технологізації освіти подано у працях Н. Борисової, яка на основі порівняльного аналізу застосування у педагогічній науці словосполучень із терміном «технологія» зробила висновок, що найбільшу педагогічну конструктивність має поняття «освітня технологія». Вона зазначає, що у контексті гуманізації освіти освітні технології повинні мати особистісно-орієнтований характер, і формулює ознаки технологічності освітнього процесу та ознаки особистісної орієнтації освітніх технологій. Н. Борисова робить висновок, що у контексті гуманізації освіти освітні технології повинні мати особистісно-орієнтований характер, і формулює ознаки технологічності освітнього процесу (детальний опис освітніх цілей; поетапний опис (проектування) засобів досягнення заданих результатів - цілей; системне застосування психолого-педагогічних і технічних засобів представлення, сприйняття, переробки навчальної і соціокультурної інформації; системне використання зворотного зв'язку з метою корегування й оцінки ефективності освітнього процесу; гарантованість результатів; відтворення процесу незалежно від майстерності педагога; оптимальність ресурсів і зусиль, які витрачаються) та ознаки особистісної орієнтації освітніх технологій (пріоритетність цілей особистісного, інтелектуального, діяльнісного і професійного розвитку; акцент на мотивацію досягнень і успіху; акцент на самопроектування і самоуправління; партнерська взаємодія учасників освітнього процесу, діалог як форма і засіб обміну інформацією, особистісними оцінками і цінностями; свобода вибору І особиста відповідальність за вибір всіх учасників освітнього процесу; емоційна співзвучність і проживання освітніх ситуацій і подій; моделювання діяльності як організаційна основа проектування і реалізації освітнього процесу). Об'єктами технологізації в освітній діяльності за Н. Борисовою є: цілі, зміст, організаційні Форми сприйняття, переробки і представлення інформації, взаємодії суб'єктів освітньої діяльності, процедури їх особистісно-професійної поведінки, самоуправління і творчого розвитку; продуктами технологізації освітнього процесу - особистісні соціальне і професійно значущі алгоритми і стереотипи поведінки, мірою доцільності й ефективності яких слугує успішність і конкурентноздатність випускників освітньої установи. На наш погляд, заслуговує на увагу визначення цією дослідницею особистісно-оріснтованої освітньої технології як різновид,) педагогічної діяльності, як процесу і результату створення (проектування), адекватної до потреб і можливостей особистості І суспільства системи соціалізації, особистісного і професійного розвитку людини в освітній установі, яка складається із, спеціальним чином зконструйованих під задану мету, методологічних, дидактичних, психологічних, інтелектуальних, Інформаційних і практичних дій, операцій, прийомів, кроків учасників освітнього процесу, що гарантують досягнення поставленим освітніх цілей І свободу їх свідомого вибору. Поняття «технологія» у педагогіці, вважає Н. Борисова, можна, розглядати як категорію синтетичного типу на відміну від аналітичних категорій «цілі», «зміст», «форма», «методи», «засоби». Теоретичну і практичну значущість освітньої технології вона вбачає у тому, що освітня технологія є ще одним системоутворюючим фактором освітнього процесу і освітньої діяльності, забезпечує їх цілісність, особистісну і соціально-економічну значущість. При цьому можна погодитися з дослідницею щодо доцільності обрання як критерії класифікації організації освітнього процесу класичної триади «методологія стратегія - тактика».

Н. Борисова вважає доцільною таку класифікацію технологій: методологічні освітні технології (на рівні педагогічних теорій, концепцій, підходів); стратегічні освітні технологи (на рівні організаційно форми взаємодії); тактичні освітні технології (на рівні методики, методу прийому). До основних методологічних технологій дослідники, як правило, відносять: теорію поетапного формування розумових дій; проблемне навчання; програмоване навчання; розвивальне навчання; особистісно-орієнтовне і особистісно-діяльнісне навчання; проективне навчання; модульне (модульно-рейтингове) навчання; диференційоване (індивідуально-диференційоване) навчання; контекстне навчання [2, с. 17-20].

Цей аналіз і висновки Н.В.Борисової дуже важливі з приводу того, що деякі автори вважають, що поняття педагогічної технології майже цілком перекривається поняттям методика навчання; різниця між ними полягає лише в розміщенні акцентів. У технологіях більш представлені процесуальний, кількісний і розрахунковий компоненти, у методиках - цільова, змістовна, якісна і варіативно-орієнтована сторони. Технологія відрізняється від методик своєю відтворюваністю, стійкістю результатів, відсутністю багатьох «якщо» (якщо талановитий учитель, якщо здатні діти, гарні батьки ... ). Змішання технологій і методик приводить до того, що іноді методики входять до складу технолог їй, а іноді, навпаки, ті чи інші технології - до складу методик навчання.

7. Чому технології навчання і виховання вважаються педагогічними технологіями. Адже вони є самостійними складовими цілісного педагогічного процесу.

Технології навчання і виховання є педагогічними технологіями, оскільки їх розробка та реалізація відбувається на основі законів психолого-педагогічної науки і, що головне, вони реалізуються посередньо у педагогічній взаємодії педагога і вихованця. Зазначимо, що, на нашу думку, реалізація будь-якої педагогічної технології значною мірою зумовлюється особистісними і професійними якостями педагога, рівнем його підготовки, загальною культурою, комунікативними якостями, рівнем педагогічної техніки тощо.

У педагогічному процесі технології творчого розвитку особистості інтегруються у технології навчання і виховання, зміщуючи акценти поставлених цілей, і значною мірою ефективність їх впровадження зумовлена підготовленістю викладачів до педагогічної творчості. Саме це відкриває шлях до технологізації педагогічної творчості створення технологій творчого розвитку суб'єктів педагогічної взаємодії як технологій кращого вибору й конструювання. Педагогічна технологія визначає упорядковані професійні дії суб'єктів педагогічного процесу, які при оптимальності ресурсів і зусиль усіх учасників педагогічної взаємодії, сприяють реалізації свідомо визначеної освітньої мети та забезпечують можливість відтворення процесу на рівні, який відповідає рівню педагогічної майстерності педагога. Відображає процес (засіб) реалізації педагогічного задуму, який виражається у функціонуванні створеної відповідно до певного концептуального підходу й адекватної до потреб І можливостей особистості І суспільства навчально-виховної системи соціалізації, особистісного професійного розвитку і саморозвитку людини в освітній установі.

Крім того, сучасні педагогічні технології спрямовуються на реалізацію і такої функції педагогічного процесу як забезпечення теорії і практики індивідуально-особистісного і колективістського розвитку кожного, на практичну реалізацію сучасних філософсько-психолого-педагогічних концепцій розвитку особистості, внутрішньо морально вільної і відповідальної, яка розумно поєднує особистий Інтерес з колективним, державним, суспільним.

На основі викладеного вище можна зробити висновок, що під педагогічною технологією, насамперед, розуміється система найбільш раціональних способів досягнення поставленої педагогічної мети, наукова організація навчально-виховного процесу, що визначає найбільш раціональні й ефективні способи досягнення кінцевих освітньо-культурних цілей. При цьому педагогічна технологія повинна задовольняти таким вимогам: системність, концептуальність і науковість, структурованість, керованість, відтворюваність, запланована ефективність, алгоритмічність, оптимальність витрат, можливість тиражування та перенесення в нові умови.

8. У сучасній науково-методичній літературі поняття «технологія навчання” і „методика навчання” розглядається рядоположно. Яке співвідношення між цими поняттями?

Щодо співвідношення понять «технологія навчання і „методика навчання”, то останнє, на думку С. Гончаренка, є значно вужчим по відношенню до першого і вживається у значенні учіння про методи навчання. Підкреслимо, що перший термін, на відміну від терміну і „методика”, відображає не просто передавання інформації, а процес навчання, що для характеристики сучасних тенденцій у педагогіці має важливе значення.

Ґрунтовно аналізуючи розвиток методики як відзначає С. Гончаренко, що розвиток методичної науки в умовах розбудови національної системи освіти набуває особливо важливого значення, оскільки вона має обґрунтувати й будувати педагогічні процеси, виробляти нові педагогічні технології навчання, в яких реалізувалися б мета й принципи нашої освітньої системи, спрямувати вчителя в його повсякденнній творчій діяльності, допомагати студентові (майбутньому вчителеві) оволодіти професією. Разом з тим. Методику завжди підстерігає небезпека набути вузькоутилітарного, чисто прагматичного характеру, звестися до „разборок” і „рекомендацій”, втративши здатність до наукових узагальнень, до виявлення закономірностей. Разом з тим, підкреслюється що не менш небезпечною є друга крайність: утратити живий зв’язок з реальною практикою, зайнятися побудовою, а часто просто фантазуванням шляхів, прийомів, «всеперемагаючих» методів навчання, моделей чи модулів навчально-виховного процесу, які успішно функціонують лише на папері. Методика конкретного навчального предмета - це галузь педагогічної науки, що досліджує зміст навчального предмета й характер навчального процесу, який сприяє засвоєнню учнями необхідного рівня знань, умінь та навичок, розвитку мислення школярів, формуванню світогляду і виховання якостей громадянина своєї країни.

До завдань методики входить дослідження змісту навчання, процесу викладання й процесу учіння. Методика глибоко пов'язана з відповідною наукою, оскільки в навчанні треба відображати особливості відповідної науки, її змісту й методів дослідження. С. Гончаренко зазначає, що методика є прикладною наукою, що за своїм змістом і завданнями є дуже близькою до комплексу технологічних наук [5, с. 7].

С. Гончаренко вважає, що слід уникати терміна «методика викладання», (він застарів, не відображає суті й характеру сучасного навчального процесу), а користуватися термінами «технологія», який має пряме відношення до педагогіки, «методика навчання» та «конкретна дидактика». Крім того, розглядаються два шляхи удосконалення термінології методичної науки. Перший передбачає, що назва «методика навчання», зберігається, але зміст цього поняття значно розширюється і збагачується. Другий полягає з тому, що вводиться нові, більш змістовні й адекватні навчальному процесу терміни, зокрема «технологія навчання», «конкретна дидактика» тощо. Ми повністю погоджуємося з думкою, що методична майстерність. Учителя має розвиватися не через забезпечення його великою кількістю рецептурних методичних посібників і широке використання ним готових поурочних розробок. Йому потрібні передусім фундаментальні знання з базового предмета, висока загальна культура і ґрунтовна дидактична компетентність. Звичайно, не менш важливою вимогою професійної майстерності педагога є й функціональна дидактична підготовка. Щодо процесів навчання (соціально організований і заданий норматив сприймання картини світу в наукових поняттях, що «викристалізовані» соціально-історичним досвідом й існують об'єктивно, тобто незалежно від учня) і уміння (створення учнем уявлень про навколишню дійсність за допомогою формування особисто значущого образу світу, побудови індивідуальних моделей пізнання). Учіння - це прийняття нормативу (який має соціальну цінність), але обов'язково «пропущеного» через суб'єктивний досвід («зовнішнє через внутрішнє» - за висновом СЛ. Рубінштейна). Якщо організоване «зовнішнє» і переведення його у «внутрішнє» - основний шлях формування суб'єкта, то С. Гончаренко слушно зауважує, що „коли психологія, дидактика чи конкретна методика розглядають учня як суб'єкт навчального пізнання, то вони досліджують саме процес учіння. Навчання для них є не метою, а засобом розкриття процесу учіння як суб’єктної діяльності” [5, с. 9].

Від методики технологія відрізняється відтворюваністю результатів, відсутністю безліч «якщо»: якщо талановитий вчитель, талановиті діти, багата школа. Вже стало звичним, що методика виникає в результаті узагальнення досвіду або впровадження нових засобів. Технологія ж проектується, виходячи з конкретних умов, та орієнтується на заданий, а не передбачуваний результат», - вважають І. Підласий і А. Підласий.

Разом з тим, «технологія не допускає варіативності,, її головне призначення отримати гарантований результат ... З технології не викинеш частину, там не може і не повинно бути зайвого. Якщо праця легко перебудовується, а прийоми взаємозамінюються, то це ознака не технологічності», - констатують та І. Підласий та А. Підласий.

9. Які технології навчання найчастіше застосовуються у навчальному процесі?

Перш ніж відповісти на це запитання, з’ясуємо що таке „технологія навчання”.

Технологія навчання – за означенням ЮНЕСКО, це в загальному розумінні системний метод створення, застосування й визначення всього процесу навчання і засвоєння знань, з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти.

Технологію навчання також часто трактують як галузь застосування систем наукових принципів до програмування процесу навчання й використання їх у навчальній практиці з орієнтацією на детальні цілі навчання, які допускають їх оцінювання. Ця галузь орієнтована в більщій мірі на учня, а не на предмет вивчення, на перевірку виробленої практики (методів і технік навчання) в ході використання емпіричного аналізу й широкого використання аудіовізуальних засобів у навчанні, визначає практику в тісному зв’язку з теорією навчання.

Найбільш застосовуваними у навчальному процесі є такі технології навчання:

Технологія вітагенного навчання (А. Бєлкін) – навчання, засноване на актуалізації життєвого досвіду особистості, її інтелектуально-психологічного потенціалу.

Технологія „Дебати” (з франц. – „обмін думками”, „дискусія”) розроблена Міжнародним інститутом «Відкрите суспільство». Практика дебатів передбачає штучне створення емоціонального забарвлення культурних явищ соціального змісту. Повідомлення впливають на отримувача на різних рівнях структури його свідомості. Саме тут виявляються відмінності, існуючі між індивідуумом і суспільством. Сприяють розвитку логічного та критичного мислення, навичок організації власних думок, навичок усного мовлення, теолерантності, уміння працюівати в колективі тощо.

Технологія диференційованого навчання - сукупність організаційних рішень, засобів ї методів диференційованого навчання, що охоплює частину навчального процесу.

Технологія диференційованого навчання за інтересами (І. Закатова) надає можливість дитині освоїти широкий аспект навчальних дисциплін, який має загальнокультурне значення та забезпечує різносторонній і гармонійний розвиток. Певна освітня галузь дає (можливість учневі вибрати, знайти та проявити свої індивідуальні здібності, нахили тощо. Кожна дисципліна дозволяє виявити задатки та здібності дитини (інтерес, нахили), тобто здійснити одну з соціально-педагогічних спроб особистості. Саме ця технологія сприяє розвитку інтересів, нахилів дітей шляхом уведення додаткових годин, факультативів, курсів.

Технологія ділових ігор (Г. Щедровицький). Ділова гра – це педагогічний метод моделювання різних управлінських і виробничих ситуацій, мета яких — навчання особистості й окремих груп прийняття будь-яких рішень. Ділова гра використовується для розв'язування комплексних завдань щодо, засвоєння нового матеріалу, закріплення матеріалу, розвитку творчих здібностей, формування загально, навчальних умінь і навичок, дає можливість учневі зрозуміти та вивчити навчальний матеріал із різних позицій. Сьогодні в навчальному матеріалі застосовуються різноманітні модифікації ділових ігор: імітаційні, операційні, рольові, діловий театр тощо.

Технологія евристичного навчання (А. Хуторський). Прообразом евристичного навчання є метод Сократа, який разом із співбесідником шляхом особливих питань і суджень приходив до отримання певних знань. Ключовим моментом евристичного навчання є евристична навчальна ситуація — ситуація активізуючого незнання, мета якої — створення учнями особистого освітнього продукту (ідей, проблем, гіпотези, версії, схеми, тексту). Отриманий результат завжди є непередбаченим; учитель проблематизує ситуацію, задає технологічну діяльність, супроводжує навчальну дієвість учнів, але не визначає конкретні результати, які мають бути отримані.

Методика евристичного навчання базується на відкритих завданнях, які не мають однозначних правильних відповідей. У навчальному процесі вчитель застосовує такі форми навчання, як уроки - евристичні бесіди; уроки складання задач; уроки-конструювання, символотворчості, ділові ігри, евристичні лекції, захист творчих робіт та ін.

Технологія індивідуального навчання Ю. Макарова фактично відміняє класно-урочну систему. Вона направлена на те, щоб учень якнайменше слухав пояснення вчителя і якнайбільше працював самостійно. Поясненню відводиться другорядна роль при орієнтації на рівень учня.

Технологія індивідуального навчання (І. Унт) передбачає, що головною формою індивідуального навчання є самостійна робота учнів у школі та вдома. Розрахована на обдарованих дітей.

Технологія індивідуалізації навчання (І. Унт, А. Границька, В. Шадріков) — форма, модель організації навчального процесу, при якому: вчитель взаємодіє тільки з одним учнем; учень взаємодіє тільки із засобами навчання (книгами, комп'ютером тощо). Особливістю цієї технології є те, що вона дозволяє повністю адаптувати зміст, методи й темп навчальної діяльності дитини до її особливостей, слідкувати за кожною дією під час вирішення того чи іншого завдання, за її просуванням від незнання до знання, вчасно вносити корективи в діяльність як учня, так і вчителя.

Технологія інтенсивного навчання на основі схемних і знакових моделей навчального матеріалу (В. Шаталов, О. Шевченко). Основу стереотипу навчальної діяльності становлять опорні конспекти (сигнали) — наочні схеми, у яких закодовано навчальний матеріал. Робота з опорними схемами має чіткі етапи й упроваджується ще цілим рядом прийомів і принципіальних методичних рішень. Опорний конспект — наочна схема, у якій відображені одиниці засвоєння інформації, надані різноманітні зв'язки між ними, а також уведені знаки, які нагадують про приклади, досліди, що залучаються для конкретизації абстрактного матеріалу. Крім того, у них дана класифікація цілей за рівнями значимості (кольором, шрифтом тощо). Засобами вираження слугують малюнки, схеми, графіки, колір, креслення, форми, букви, цифри, шифри, слова, розміри, умовні позначення. Опора — орієнтовна основа дій, спосіб зовнішньої організації внутрішньої мисленнєвої діяльності дитини. Опорний сигнал — асоціативний символ (знак, слово, схема, малюнок тощо), який замінює деяке смислове значення. Опорний конспект — система опорних сигналів у вигляді короткого умовного конспекту, що є наочною конструкцією, яка заміщує систему фактів, понять, ідей як взаємопов'язаних елементів цілої частини навчального матеріалу.

Навчання теорії в класі: звичайне пояснення у дошки (з крейдою, наочністю, ТЗН); повторне пояснення із застосуванням виразного плаката – опорного конспекту; короткий огляд за плакатом; індивідуальна робота учнів над своїми конспектами; фронтальне закріплення за блоками конспекту.

Самостійна робота дома: опорний конспект +підручник + допомога батьків.

Технологія інтенсивного навчання на основі схемних і знакових моделей навчального матеріалу (В. Шаталов) — представляє оформлення навчального матеріалу у вигляді опорних схем-конспектів. Опорний конспект — наглядна схема, у якій відображено одиниці інформації, які необхідно освоїти. Розробка системи навчальної діяльності учнів, забезпечує достатньо повну та загальну активність на уроці, що досягається створенням певного динамічного стереотипу діяльності учнів. Основу стереотипу навчальної діяльності представляють опорні конспекти (сигнали) — наглядні схеми, у яких закодовано навчальний матеріал.

Технологія ймовірного навчання (А. Лобок) передбачає формування індивідуальної інтелектуальної творчої особистості. Імовірний підхід до навчального процесу означає: мистецтво вчителя не стільки дотримуватися розкладу дій, скільки утримувати широкий культурний простір у процесі діалогу з різноманітними дитячими думками; орієнтація на метод спроб і помилок, добір усіляких варіантів, метод відгадування (пошуку) істини; облік невичерпної гами можливостей, які представляють собою учні. Основний принцип навчання, побудованого на ймовірній технології, може бути виражений у назві відомої казки «Піди туди, не знаю куди; візьми те, не знаю що». Навчання є принципіально відкритою системою, тобто системою, яка не знає власного змісту, а відкриває його вперше «тут і тепер», на основі подій, у кожному класі своє.

Технологія класичного та сучасного уроку передбачає вдосконалення класичного уроку, проектування розвитку пізнавальної діяльності учнів у межах вивчення конкретного навчального матеріалу й конкретного уроку. Особливості: обов'язковість самостійної роботи; чергування навчання учнів під безпосереднім керівництвом учителя та індивідуальних завдань; залежність обсягу самостійної роботи

Технологія компенсуючого навчання — створення класів (груп) учнів з різноманітними психосоматичними дефектами, де передбачені спеціальні діагностріко-корекційні програми, які виявляють і коректують дефекти розвитку дитини.

Технологія комунікативного навчання іноземної культури (мови) (Є. Пассов) — навчання на основі спілкування, що дозволяє досягнути певних результатів. Навчання на підставі спілкування, в інтерактивному режимі є сутністю всіх інтерактивних технологій навчання іноземної мови. Ефективність групового спілкування-діяльності пояснюється закономірностями спілкування та взаємодії, за яких в учасників зростає продуктивність спільної праці. Способи навчання ґрунтуються на застосуванні різноманітних видів спілкування (спілкування в парі, групове спілкування, спілкування в парах змінного складу, індивідуальні, групові, колективні. Використовуються також такі форми комунікативного навчання, як колективний спосіб (КСС), групове опитування, диспут, діалог, рольові та ділові ігри, «мозковий штурм», майстерня, метод проектів, інтегровані уроки, міжпредметні семінари.

Технологія кооперованого навчання (Джонсон, Барлет). Кооперована діяльність має конкретний порядок дій, який можна описати крок за кроком.

Під час використання простих і більш складних кооперованих структур може бути змінений зміст, Але процедура для залучення до цієї діяльності залишається тією самою.

«Думай — працюй у парі — ділись» — кооперована структура, у якій партнери особисто розмірковують над питанням (ситуацією, справою, ідеєю, проблемою тощо), потім обговорюють до цієї з кимось іншим.

«Формулюй — ділись — спухай — створюй» — кооперована структура, у якій члени команди спочатку особисто формулюють відповіді, кожний проговорює свої відповіді вголос (ділиться) та слухає формулювання інших. Потім разом створюють повну відповідь.

«Скажи — переконайся» — кооперована структура, у якій партнери послідовно дають відповіді на запитання або обговорюють тему дискусії за сигналом.

«Зупинись — починай — продовжуй» — кооперована структура, у якій партнери відповідають під час обговорення, аргументуючи, чому група має зупинити, почати або продовжити обрану тему.

«Круглий стіл» — кооперована структура, у якій партнери передають по колу олівець й один аркуш паперу, де записуються ідеї щодо розв'язання проблеми.

«Кути» — кооперована структура, що дозволяє учням вибирати й обговорювати окремі виміри проблеми (теми).

«Навчання разом» — кооперована структура, полягає в тому, що члени команди з малих різнорідних групах працюють разом для виконання спільних навчальних завдань і видають єдиний результат.

Лото — одна з форм кооперованого навчання, що заохочує учнів до взаємодії, співпраці, забезпечує активну участь кожного, сприяє згуртованості групи, емоційний та ціннісно-орієнтаційній єдності.

Триступеневе інтерв'ю — кожен член групи Бере інтерв'ю один в одного з окремої теми, потім ролі змінюються. Триступеневе інтерв'ю є природною структурою для розвитку цілої низки соціальних навичок, зокрема комунікативних. У процесі цього виду діяльності учні вчаться уважно слухати, розуміти, використовувати відкрито - закриті запитання, дослідження, пояснення тощо.

Отже, коопероване навчання дає можливість визначити проблему та знайти необхідні заходи щодо її розв'язання.

Технологія майстерень (Ж Пиаже, К. Роджерс) передбачає передачу способів роботи, будь то природничонаукове дослідження, текстологічний аналіз художнього твору, дослідження першоджерел та інше. Майстерня — це оригінальний спосіб організації діяльності учнів у складі малих груп за участю вчителя-майстра, який ініціює пошуковий, творчий характер діяльності учнів. Майстерня як локальна технологія захоплює більш у чи меншу частину змісту навчальної дисципліни. Вона складається із завдань, які спрямовують роботу учнів в потрібне русло, але кожний з них вільний у виборі виконання завдання. Учителем створюється алгоритм (формалізація технологічного процесу) для послідовності виконання завдання.

Технологія навчання Г. Альтшуллера. Технологія ТРВЗ для дошкільнят і молодших школярів є технологією колективних ігор і занять з детальними методичними рекомендаціями. Вона має на меті не замінити основну програму, за якою працює педагог, а максимально підвищити її ефективність. Основу технології становлять ігри-заняття, під час яких діти знайомляться з навколишнім світом, вчаться виявляти суперечливі властивості предметів, явищ і розв'язувати ці суперечності, та які передбачають самостійний вибір дитиною теми, матеріалу та виду діяльності.

Технологія повного засвоєння знань (Дж. Керолл, Б. Блум, В. Тоболі, Є. Сковін). Суть ідеї — усі учні здатні повністю засвоїти необхідний навчаль-ний матеріал при раціональній організації навчального процесу. Критерії повного засвоєння задаються таксономією цілей навчання Б. Блума.

Знання: учень запам'ятовує та відтворює конкретну навчальну одиницю (термін, факт, поняття, принцип, процедуру).

Розуміння: учень перетворює навчальний матеріал (інтерпретує, пояснює, коротко викладає, прогнозує подальший розвиток явищ і подій).

Застосування: учень демонструє застосування навчального матеріалу в конкретних умовах і в нових ситуаціях.

Аналіз: учень вичислює частини цілого, виявляючи взаємозв'язки між ними, усвідомлюючи принципи побудови цілого.

Синтез: учень проявляє вміння комбінувати елементи для отримання цілого нового.

Оцінка: учень оцінює значення навчального матеріалу для конкретної ситуації.

Технологія поетапного навчання фізики (Н. Палтишев) складається із взаємопов'язаних етапів навчання, на кожному з яких своя мета й завдання. На кожному з них можливе досягнення прогнозованого результату навчання.

Перший етап — виявлення та ліквідація прогалин у знаннях попередніх років навчання. Переважають на цьому етапі репродуктивні методи.

Другий етап — освоєння учнями загальнонавчальних прийомів діяльності, тобто під час вивчення нового матеріалу викладач приділяє увагу навчанню учнів прийомів загальнонавчальної діяльності.

Із цією метою здійснюється певна корекція змісту навчання, підбираються певні методи навчання.

Третій етап — велика увага приділяється самостійній роботі учнів з поурочним i тематичним контролем.

Четвертий етап — атестація з предмета.

Технологія “портфоліо”(«папка з документами» або «папка спеціаліста») передбачає навчальне портфоліо як форму та процес організаії (колекція, відбip та аналіз) зразків i продукту навчально-виховної діяльності учня, а також відповідних інформаційних матеріалів iз зовнішніх джерел (однокласників, учителів, батьків тощо), призначених для послідовного їхнього аналізу, yceбічної кількосної та якісної оцінки рівня навченості учня та подальщої корекції процесу навчання.

Різноманітність видів портфоліо визначається метою його використання. Після визначення мети вирішуються питання основних i специфічних ком­понентів портфоліо, процесу його оцінки, зовнішнього оформлення й обговорення.

Технологія проведення дискусій (Е. Берн) полягає в колективному обговоренні будь-якого питання, проблеми чи співставлення інформації, ідеї, думок, пропозиції. Дискусія як ефективний інтерактивний метод пізнання, пошуку істини дає можливість дітям вільно висловлювати cвoї думки, ділитися враженням. Мета впровадження цієї технології — навчання, тренінг, діагностика, зміна установок, реформування, стимулювання творчості тощо.

Технологія програмованого навчання (Б. Скіннер). Головне поняття програмного навчання — навчальна програма. Її розуміють як послідовність кроків, кожний з яких становить мікроетап оволодіння одиницею знань і дій. Крок програми складається з трьох частин; а) частина інформації про знання, дії; б) завдання — операції щодо роботи з інформацією, з її засвоєння; в) контрольного завдання (зворотний зв'язок) і повторення вправ або перехід до іншого етапу. Програмувати навчання значить розбивати текст, інформацію на етапи, на невеликі порції навчальної інформації (файли, «скрипи», «ка­дри»), які надаються учням у логічній послідовності Сутність другого принципу — принцип зворотного зв'язку — витікає з кібернетичної теорії побудови перетворення інформації та вимагає циклічної організації системи управління навчальним процесом по кожній операції навчальної діяльності Зворотний зв'язок потрібний не тільки педагогові, але й учне­ві: одному — для розуміння навчального матеріалу, іншому — для корекції. Послідовність навчальних процедур створює навчальну програму — основу технології програмного навчання. Третій принцип — принцип індивідуального темпу навчання — виходить із того, що робота учнів з програми суто індивідуальна.

Технологія продуктивного навчання (О. Домброу, Ф. Кури. Р. Сафран) — це особистісно орієнтоване навчання, яке забезпечує отримання учнями навчання на підставі навчальних маршрутів, що дотримуються наступності навчання та виробничих модулів, самостійно обраних і таких, що забезпечують ріст їхньої загальної підготовки та культури, здійснення різноманітних етапів професійного навчання, його впевнене входження в соціум з урахуванням своїх нахилів та особливостей свого розвитку.

Продуктивне навчання — це навчання на основі продуктивної діяльності в реальних, а не в навчальних соціальних ситуаціях, процес спільної творчої діяльності учня та його наставника на практиці, що виступає у відносинах співпраці, співтворчості.

Технологія проектного навчання (Д Дьюі, У. Кілпатрик, Е. Коллінгсон) основується на розробці та створенні учнями під контролем вчителя нових продуктів (товари чи послуги), які відзначаються суб'єктивною чи об'єктивною новизною та мають практичну значимість. Технологія об'єднує метод проектів і проектне навчання.

Технологія раннього навчання створена сучасним російським педагогом-філологом Миколою Зайцевим. Заснована на принципово нових підходах до навчання грамоти й математики і забезпечує високу його результативність. Особливостями, які зумовили популярність і широке застосування цих технологій, є доступність у використанні та максимальна наочність матеріалів. Розроблена Зайцевим технологія навчання читання використовує типово дитячий засіб пізнання світу — кубики (великого значення кубикам надавали Я. -А Коменський, Ф. Фребель), Не менш важливі вони і в наш час, коли віртуальні образи комп’ютерного навчання відривають дитину від навколишнього світу, породжують ілюзорне відчуття вседозволеності, формують жорстокість, байдужість до явищ природи та соціального буття, дегуманізують її свідомістью не випадково технологію М. Зайцева високо оцінив автор оригінальної системи розвивальних ігор Б. Нікітін. Принциповим положенням технології є одночасний розвиток мовлення дітей із навчанням їх читання.

Технологія рівневої диференціації (Н. Ґудзик, В. Фірсов, Г. Парамонов та ін.) (з лат. difference — «розділення, розкладення цілого на різні частини» форми») становить сукупність організаційних рі­шень, засобів і методів диференційованого навчання, що охоплює певну частину навчального процесу. За характером індивідуально-психологічних особли­востей дітей, які складають основу формування го­могенних груп, диференціацію поділяють: за віковим складом (класи, вікові паралелі, різновікові групи); за статтю (чоловічі, жіночі, змішані команди, гру­пи); за інтересом (гуманітарні, природничі, фізико-математичні, хіміко-біологічні групи, класи, відділення, школи); за рівнем інтелекту (рівень досягнень); за рівнем здоров'я (фізкультурні групи, спеціалізова­ні, групи ЗПР, групи послабленого зору, слуху тощо). У будь-якій системі навчання тією чи іншою мірою присутній диференційований підхід до навчання.

Технологія різнорівневого навчання (Дж. Керролл, Б. Блум, 3. Калмиков) здійснюється шляхом поділу учнівських груп на рухливі, діяльні та від­носно гомогенні за складом групи для засвоєння програмового матеріалу в різних сферах навчання на таких рівнях: мінімальному (державний стандарт); базовому; варіативному (творчому). Осно­вні принципи цієї педагогічної технології: загальна талановитість — немає безталанних людей, є люди зайняті не своєю справою; взаємне перевершення — якщо в когось якась справа виходить гір­ше, ніж в інших, то значить інша справа повинна бути кращою, саме це «інакше» і повинен шукати педагог; неминучість змін — жодна думка, суджен­ня про людину не можуть вважатись остаточною.

Організаційна модель школи передбачає три варіанти диференціації навчання: комплектування класів гомогенного складу з початкового етапу навчання в школі на основі діагностики динамічних характеристик особистості та рівня оволодіння загальнонавчальними вміннями; внутрішньокласна і диференціація в основній школі, яка проводиться і шляхом відбору дітей для роздільного навчання на різних рівнях (базовому та варіативному) з математики, української мови.

За наявності стійкого інтересу гомогенні групи стають класами з поглибленим вивченням окремих предметів; профільне навчання в основній і старшій школі організовується на основі психодіагностичної діагностики, експертної оцінки, рекомендацій учителів і батьків, самовизначення учнів.

Технологія розвиваючих ігор (Б. Нікітін) передбачає набір розвиваючих ігор, які при всій різно­манітності виходять із загальної ідеї та мають ха­рактерні властивості. Кожна гра є набором задач, які дитина розв'язує за допомогою кубика, цегли­нок, квадратиків із картону чи пластика, деталей , із конструктора тощо. Саме предметні розвиваючі ігри, вважає Б. Нікітін, лежать в основі будівельнотрудових і технічних ігор і напряму пов'язані з інтелектом. Завдання даються дитині в різних формах: у вигляді моделі, малюнка, креслення, письмової чи усної інструкції тощо, і таким чином знайомлять її з різними способами передачі інформації.

Технологія розвитку – це специфічний процес гармонізації взаємовпливу його суб'єктів, спрямова­ний на оптимальний розвиток пізнавальних процесів особистості, її інтелектуальної, емоційної, душевної та духовної сфер на основі реалізації змісту, мети та завдань виховання, методів і засобів розвитку природних здібностей кожної дитини.

Технологія розвитку творчих здібностей особистості (І. Волков, І. Іванов) – це організація сумісної, направленої на суспільну користь діяльності дорослих і дітей, які беруть участь у колективній творчості, планують і аналізують результати.

Технологія саморозвитку (М. Монтессорі). В основу цієї технології покладено положення про інтенсивний інтелектуальний розвиток особистості в ранньому віці, найбільш сприятливому для набуття певних навичок. Навчання, писання та письмо повинно починатися, на думку педагога, у чотири роки, тому що саме в цьому віці дитина найкраще засвоює ці навички. Навколишнє середовище виступає основним джерелом знань для дітей. Маючи природне бажання вчитися, діти реалізують його передусім за допомогою цього середовища, тож для стимулювання процесу навчання дорослі повинні створити відповідне середовище. Виходячи з цього, педагог відхиляє традиційну школу як місце, де дитина не має жодних прав, усі права та влада належать лише вчителеві.

Технологія свободи Л.М. Толстого – поєднання навчання та виховання сприяє всебічному розвитку дитини. Підручники, програми необхідно будувати на природних життєвих ситуаціях, і якщо дитина переживає життєву ситуацію, закладену в тексті, то читання стає для неї способом духовного саморозкриття.

Технологія ситуативного моделювання включає систему методів, направлених не на повідомлення знань, їхнє запам’ятовування та відтворення, а спрямовані на організацію учнів для самостійного добування знань, навичок, умінь у процесі активної пізнавальної діяльності. Це можуть бути навчання в грі (рольові ігри, інсценізації), технології імітації (імітація явищ дійсності, розв’язання ситуаційних задач) або стимуляція (спрощена версія реальності).

Технологія співробітництва (Є. Ільїн) передбачає співпрацю як сумісну розвиваючу діяльність дорослих і дітей, побудовану на порозумінні, проникненні в духовний світ один одного, сумісному аналізі ходу результатів діяльності. Цільові орієнтації технології базуються на: переході від педагогіки вимог до педагогіки відносин; гуманно-особистісному підході до дитини; єдності навчання та виховання.

За Є. Ільїним, викладання літератури як мистецтва. Кожний художній твір, вивчення якого входить до програми шкільного курсу літератури, містить багато моральних проблем, які так чи інакше в ньому ставляться. Спосіб уведення учня в структуру матеріалу через «деталь» - «питання» - «проблему» є універсальним і може бути використаний учителем для створення проблемних ситуацій. Відповідно на поставлені проблеми організується у формі колективного пошуку, розкріпленого обговорення, дискусії, організованої та імпровізованої вчителем.

Технологія спостереження – це сукупність форм, прийомів і засобів фіксації педагогічних процесів, фактів і явищ на уроці, тобто тих сторін навчально-виховного процесу, які передбачені метою та зумовлені специфікою об’єкта переважного спостереження..

Технологія ТРІЗ (теорія рішень інноваційних завдань) (Ф. Хазанкін) передбачає нетрадиційні уроки, а саме: уроки-лекції, уроки рішення «ключових» задач, уроки-консультації, заліки. Саме планування в такій послідовності викладення програмового матеріалу дає можливість поєднувати теорію з практичним відпрацюванням тем чи окремих елементів.

Технологія уроку – цілеспрямований процес взаємодії вчителя та учнів у реалізації змісту, форм, методів і засобів навчання, зорієнтований на досягнення триєдиної мети уроку (освітньої, виховної, розвивальної), оптимальне використання матеріальних людських ресурсів (учасників освітнього процесу), бюджету часу.

Технологія фізичного виховання дітей (М. Єфименко) спрямована на розвиток і оздоровлення дітей. Її автор український педагог-новатор Микола Єфименко, вивчав цю проблему протягом двадцяти років і має своє, відмінне від загальноприйнятого, розуміння суті фізичного виховання здорових дітей і дітей з відхиленнями у розвитку. Технологія фізичного виховання дітей М. Єфименка «Театр фізичного розвитку та оздоровлення дітей» розрахована на дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Автор назвав її ще «грати щодня, грати постійно, грати завжди». Ґрунтується ця технологія на таких десяти професійних положеннях:

• іти за логікою природи (педагогіка повинна бути природньою);

• фізичне виховання дітей повинно здійснюватися по спіралі, нове поєднуючи з відомим;

• педагогічний спідометр, або так звані загально розвивальні вправи (підбирати підготовчу частину заняття (уроку) згідно з «еволюційною гімнастикою») ;

• поділ заняття на три частини за фізіологічною суттю;

• театр фізичного виховання дітей (граючи – оздоровлювати, граючи – виховувати, граючи – розвивати, граючи - навчати);

• позитивна світла енергія радості та задоволення (фізичне виховання повинне заряджати дітей позитивними емоціями);

• руховий портрет дитини «малює» методика ігрового тестування»;

• створи тренажери сам;

• здоров’я здорових вимагає профілактики та корекції;

• через рухи та гру – до виховання людини майбутнього.

Технологія шкільного менеджменту – науково обґрунтована система проектування певної послідовності дій з урахуванням необхідних ресурсів, яка забезпечена управлінськими рішеннями та спрямована на розв’язання проміжних цілей і досягнення кінцевого результату.

10. У навчальній літературі останнім часом широко вживається термін «продуктивна педагогічна технологія». Що являє собою ця технологія?

Перш ніж уточнити цього запитання, зазначимо, що ми виходимо з таких основних положень.

По-перше, будь-яка діяльність може бути або мистецтвом, або технологією. Мистецтво ґрунтується на інтуїції, технологія – на науці. З мистецтва все розпочинається, технологією завершується, щоб потім розпочати все знову (В. Безпалько).

По-друге, зміст будь-якої технології, де б вона не застосовувалася, один – одержати вищий результат швидше і з меншими витратами сил та енергії у порівнянні з технологією, що застосовувалася раніше. Найкращою буде та технологія, за допомогою якої створюється багатокомпонентний (багатоцільовий) продукт-сплав знань, розвитку, вихованості заданої кількості та якості відповідно до запроектованих витрат сил і засобів.

Лише та технологія спроможна утвердитися, яка співзвучна часові, відповідає його вимогам і можливостям (І. Підласий).

Для такої технології найбільше підходить назва продуктивної. Центром її спрямування є учень як носій засвоєного досвіду попередніх поколінь, власник духовних і моральних цінностей, продукт своєї епохи, утворений своїми власними зусиллями і зусиллями школи за допомогою відповідної гуманної технології.

Продуктивна педагогічна технологія (ППТ) – це квінтесенція наукових досягнень, досвід,, традиції і можливостей.

Переваги цієї технології очевидні.

Ця технологія керована. Шляхом варіювання обсягу й інтенсивності компонентів, від яких залежить кінцевий успіх, можна одержати продукт будь-якої кількості та якості в обумовлених межах. Технологія виключає запитання «який буде результат?». Він обов’язково буде в запланованому обсязі і на запроектованому рівні.

Ця технологія універсальна. Вона однаково придатна для формування як загального продукту педагогічного процесу, так і для досягнення запланованого ефекту в кожній його частині – навчанні, розвитку, вихованні. Незважаючи на те, що ми висунемо на передній план, визнаємо пріоритетним, схема досягнення успіху у всіх випадках залишається незмінною.

Ця технологія наукова. Результат досягається тільки на основі відомих у науці знань. Ніяких припущень, невизначеностей, умовностей типу «якби…». В основу її покладено те, що гарантує наука у визначених умовах.

Ця технологія посильна для будь-якого педагога. Від нього вимагається лише добросовісне виконання свого професійного обов’язку без подвижництва, надриву, творчості.

Ця технологія масова. Вона однаково придатна для всіх класів і всіх типів навчально-виховних закладів. І в дитячому садку, у школі і ВНЗ процес повинен бути організований за загальною схемою продуктивного навчання.

Ця технологія ощадлива. На відміну від екзотичних схем, що вимагають спеціального і нерідко дорогого устаткування, технологія спроектована на скромний ґрунт українських освітніх реалій. Нові засоби, коли вони з’являються і застосовуються, лише прискорюють і полегшують шлях досягнення запроектованої ефективності.

Ця технологія сумісна з новими ідеями та реаліями. Кожній людині – максимум корисних знань в якомога коротші строки і за помірну платню.

Ця технологія оптимальна. Така, що допускає безперервне вдосконалення із урахуванням нових умов. Відкритість її для оптимізації – основна властивість технології. Кожен її елемент допускає вдосконалення і раціоналізацію. Інші технології запрограмовані на тверді схеми і не допускають змін. Якщо розвиток технології неможливий, її слід відкинути як безперспективну.

Ця технологія звична. Вона в сутності не змінює способів вирішення шкільних завдань. Головна відмінність її в тому, що технологія буквально «витягує» вчителя на більш високий рівень праці «за наукою», не дозволяє йому ігнорувати знання і досвід. Нічого надскладного немає: вивчи, розберися, від чого залежить продуктивність, постійно контролюй ці фактори, «набий руку», доведи до автоматизму. Усе!

Ця технологія наукомістка. Вітчизняна наука, що ґрунтується на нових досягненнях, передова практика, творчість новаторів живлять її.

Ця технологія вітчизняна. Не німці нам її показали і не англійці.

Ця технологія реальна. Не модна, не швидкоплинна, не розрахована на те, щоб здивувати. Буденна. Для нормальної праці в нормальній школі з нормальними дітьми.

Ця технологія доступна та зрозуміла. Є побоювання, що саме простота зашкодить нам звернути на неї свої погляди. Ми розучилися діяти за простими та ясними схемами. Подавай нам щось надприродне, екзотичне. Побільше незрозумілого – публіка це любить. У результаті маємо те, що маємо: чим більше напускаємо туману, тим важчу орієнтуємося у ситуації, тим гірше вчимо і виховуємо. Якщо не зупинимося у своїй впертості, то кращих результатів нам не бачити ніколи.

Ще одна з безсумнівних переваг продуктивної педагогічної технології полягає в тому, що вона допускає поєднання з іншими технологіями або їх елементами. Цим забезпечується її унікальність, застосовність у всіх типах навчально-виховних закладів як базової, основоположної, на якій монтуються спеціальні (профільні) технологічні рішення. На основі ППТ здійснюється всебічний і гармонійний розвиток особистості (базовий компонент), а за допомогою інших спеціальних технологій розвиваються потрібні якості відповідно до проголошеної мети.

Продуктивна педагогічна технологія – це технологія варіативна, що допускає багато видозмін. Досить, наприклад, змінити вил навчання в даній технології й увести всі належні новому виду зміни, щоб виявити вже в іншій площині, з іншими правилами гри, іншими композиціями педагогічного процесу, іншими результатами. Але технологія залишиться тією ж самою. Якщо виходити з наявності шести головних видів навчання і виховання, трьох типів методів, семи основних організаційних форм, двох десятків засобів, трьох типів стосунків і чотирьох базисних моделей керування, то кількість тільки головних модифікацій перевищить сотні варіантів. У виборі оптимального і буде полягати творчість педагога.

Продуктивна педагогічна технологія, побудована на наукових засадах, гарантує надійність результатів настільки, наскільки об’єктивні ці засади і наскільки правильно вони дотримані вчителем у процесі практичної реалізації. Гарантія продуктивності – можливість повторення технології всіма вчителями у звичних умовах. Не можна виключити того, що технології, побудовані на натхненні, інтуїції і втручанні потойбічних сил, засновані на найвищому рівні педагогічної майстерності та у винятково сприятливих умовах, можуть бути й ефективнішими. Але ні описати, ні поширити їх повсюдно не можна. Загальний підйом продуктивності шкільної роботи в країні може бути гарантований тільки переходом усіх вчителів на середньозважені технології, без надривів і подвижництва, характерних для ексклюзивних методів роботи. Якщо в країні існує державний стандарт, то він повинен бути підкріплений відповідною технологією. Цьому найбільше відповідає продуктивна технологія, розрахована на реального педагога, реальні умови. Інтуїтивісти, мрійники, творці екзотичних підходів теж потрібні, як маяки, що змушують усіх більше думати. Але не яскравими спалахами йде приріст культурного потенціалу суспільства. Запорука процвітання – у поступливому загальному впровадженні гарантованих технологій. Саме тим, що вчителі ще навіть у 80-х роках минулого століття твердо дотримувалися методики, було забезпечене зростання освіченості та культурного потенціалу суспільства.

ППТ – це той масовий рівень майстерності, що досягається реальним середньостатистичним педагогом. Майстри, як і шкільні відмінники, йдуть кожен своїм шляхом. Їм місце в межах усталених стандартів. Усереднення, дисципліна, адміністративні шори не для них. Скільки ж у нас майстрів? Дослідження виявляють приблизно таке співвідношення: на високому творчому рівні працює близько 5% педагогів, середньому, репродуктивному – більше 70%, всі інші – на низькому. Це ще один доказ необхідності впровадження продуктивної технології, що підвищує потенціал і можливості всіх¹.

РОЗДІЛ 2