Парадигма технологічності педагогічного процесу

11. Як правильно сказати: «Технологія в педагогічному процесі чи технологія педагогічного процесу»?

Перш за все з’ясуємо, що розуміється під поняттям «педагогічний процес».

Латинське слово «processus» означає рух вперед, послідовну зміну яких-небудь явищ, перебіг розвитку чого-небудь, сукупність послідовних дій, спрямованих на досягнення визначених результатів. У сучасній педагогічній літературі педагогічний процес тлумачиться як цілеспрямована, свідомо організована, динамічна взаємодія вихователів і вихованців, у процесі якої розв’язуються необхідні завдання освіти й гармонійного виховання. Педагогічний процес – явище складне; як і кожний процес, він являє собою послідовну зміну станів у всіх його учасників: учнів, вихованці просуваються (в позитивну або негативну сторону) у своїй освіченості і вихованості, а педагог поповнює (або губить) свою професійну компетентність; обидва учасники педагогічного процесу діалектично пов’язані як його суб’єкти і об’єкти, хоч обоє і по-різному розвивають свою соціальність. Педагогічна спрямованість – сутність процесу, визначається складною ієрархією мети, завдань, змісту, методів, засобів й форм взаємодії педагогів і вихованців, які можливо досягти реально лише при цілісності., і виражає інтегрованість, самодостатність, автономність цих об’єктів, їх протиставляння оточенню, пов’язане з їхньою внутрішньою активністю;характеризує їх якісну своєрідність, зумовлену властивими їм специфічними закономірностями функціонування і розвитку. Цілісна, гармонійна особистість може бути сформована тільки в цілісному педагогічному процесі.

У сучасній педагогічній літературі використовується поняття «навчально-виховний процес». Дослідження видатних українських педагогів І. Беха, В. Бондаря, В. Галузинського, М. Євтуха, Г. Єльникової, І. Зязюна, О. Сухомлинської, М. Ярмаченка та ін.., а також російських педагогів Ю. Бабанського, А. Буданого, М. Данилова, В. Караковського, В. Краєвського, Г. Лернера, М. Саткіна та ін., свідчать про те, що це поняття – вузьке й неповне тому, що не віддзеркалює всієї складності й головних відмінних якостей – цілісності і загальності. Забезпечення цілісності і загальності освіти, виховання і розвитку – головна сутність педагогічного процесу. Терміни «навчально-виховний процес» і вказані ними поняття тотожні.

Педагогічна наука зробила прогресивні кроки, навчившись представляти педагогічний процес як цілісне явище й динамічну систему. Окрім чіткого визначення складових компонентів, таке представлення дозволяє аналізувати багато чисельні зв’язки і відношення між компонентами, а це головне в практиці управління педагогічним процесом. Цілісному педагогічному процесу властива єдність його складових компонентів, їх гармонічна взаємодія. В цьому безперервно функціонують суб’єкти і об’єкти діяльності, переборення протиріч, перегрупування взаємодіючих сил, утворення нової якості. Педагогічний процес являє собою єдність взаємообумовлених, але різних систем і явищ.

Технологія педагогічного процесу – це технологія професіоналізму. Повна її реалізація потребує нового типу педагогічних кадрів, гуманістів-інтелігентів, внутрішньо розкутих, а новим мисленням, зорієнтованих на дітей як на найвищу цінність. Педагог – яскрава непересічна особистість, носій загальнолюдських цінностей, глибоких і різноманітних знань, культури, уособлення тих чеснот, які він хоче сформувати у своїх вихованців.

12. Як точніше сказати: «технологія методів чи технологія навчання»?

На протязі історії педагогічної діяльності робилось немало спроб знайти такий порядок виховання і навчання, при якому вони здійснювались би на законах розвитку природи людини. На жаль, ці спроби були зосереджені в основному на використанні технічних засобів навчання. І сьогодні значне місце в світовій педагогіці відводиться розвитку ТЗН. Деякі фахівці вважають сучасний етап як перехід від традиційних масових засобів інформації (телебачення, учбове радіо) до так званої нової інформаційної технології ЕОМ, комп’ютеризованим системам зберігання інформації, лазерним каналам зв’язку, мікроелектронним обладнуванням тощо.

Ті, хто дотримуються цієї концепції технізацію педагогічного процесу розглядають як засіб ефективності виховання і навчання.

Разом з тим у 50-ті роки XX століття виникає так звана технологія педагогічних методів, або точніше, технологія навчання. Його характерними рисами стало уточнення учбових цілей і послідовна, по елементна процедура їх досягнення. Первинним фундаментом цієї технології стало програмоване навчання. Спрямування учбового процесу на чіткі цілі привабило до програмованого навчання увагу педагогів усього світу. В стислому (трохи спрощеному) вигляді підсумки першого десятиріччя розвитку програмованого навчання можна виразити словами американського педагога У. Шрамма: «Програмне навчання є своєрідний автоматичний репетитор, який веде учня шляхом коротких, логічно пов’язаних кроків, так що він 1) майже не робить помилок і 2) дає правильні відповіді які 3) негайно підкріплюються повідомленням наслідку у результаті чого він 4) послідовно наближається до відповіді, яка і є метою навчання¹».

У 60-ті роки висуваються вимоги не фрагментарного, а послідовного програмного підходу до навчання. При цьому програмоване навчання відповідало поняттю «повністю відтворюваного навчального набору».

У 70-ті роки діяння педагогів привели до загальної педагогічної технології вирішувати дидактичні проблеми на шляху управління навчальним процесом з точно встановленими цілями, досягнення яких повинно піддаватися чіткому опису і визначенню. І сьогодні багато видатних педагогів стоять на позиції, що педагогічна технологія стосується тільки процесу навчання.

Серед вчителів існує думка, що оскільки наша педагогічна наука нічого не дала школі і вчителю в налагоджені навчального процесу, потрібно орієнтуватися на новаторів.

Проте, кожен з вчителів - новаторів пропонує своє:

• Ільїн – взаємозв’язок навчального матеріалу з принципом головної закладки;

• Амонашвілі – педагогічно-рефлексивні методи навчання;

• Зязюн – педагогічну майстерність;

• Лисенкова – ідею випереджаючого навчання;

• Шаталов – листи опорних сигналів;

• Щетінін – об’єднання навчання з фізичним і естетичним вихованням.

Треба сказати відверто, що це явище охопило не тільки учителів, а і середовище вчених. Дехто технологію розуміє як сукупність дій, які повинні привести до необхідних результатів. Інші педагогічну технологію розглядають як технологію засвоєння урочної теми. Треті пропагують перейти на «творчий» пошук оптимальних шляхів кожний раз, коли доводиться вирішувати яку-небудь педагогічну проблему. Четверті дарують свої моделі уроків. П’яті, навпаки, пропонують захищати класно-урочну систему. Шості вимагають технологію процесу навчання перекласти на мову практики його закономірностей.

При цьому всіх їх (вчителів і науковців) об’єднує одне: вони видають свої дидактичні пропозиції як вирішення проблеми і в малому і в великому, як стратегічне розв’язання завдань виховання і навчання. Внаслідок цього серед учителів виникла віра в те, що всі педагогічні проблеми можна вирішувати різноманітними нововведеннями. Але це глибока помилка. Окремі методичні запропонування не можуть розв’язати всі педагогічні проблеми не стільки і не тому, що часто не відповідають науково - обґрунтованим істинам, а перш за все тому, що не охоплюють весь педагогічний процес в цілому.

Технологія – це не тільки і не стільки методичні прийоми (самі методи мають свою технологію), скільки сукупність фізичних, духовних, матеріальних засобів та способів організації, складання, проведення і управління процесом. Педагогічний процес – це відомості про те, як вчителю потрібно успішно навчати, а учням – раціонально вчитися. Вона має включати в себе відомості про методи й прийоми викладання і виховання, зміст, характеристику і послідовність пізнавальних та поведінкових дій і операцій учнів і вихованців, способи керування навчальною та виховною діяльністю.

Починаючи будь-яку діяльність, кожна людина насамперед визначає її конкретні цілі, а також засоби і способи, найдоцільніші для їх досягнення. Щоб правильно посіяти, скажімо, пшеницю потрібні певним способом сконструйовані сівалки, борони, трактори (тяглова сила) і знання відповідної технології обробітку ґрунту та процесу висівання насіння, тобто способів і прийомів роботи та їх послідовність: підготовка ґрунту, оранки на певну глибину, боронування, внесення органічних і мінеральних добрив тощо. Висівання кукурудзи має свої особливості технології, садіння картоплі та ін. технологія механічної обробки, наприклад, металу чи дерева передбачає певну послідовність способів, прийомів, дій і операцій обточування деталей на токарському чи фрезерному, розточувальному верстаті.

Для розв’язання конкретних завдань на кожному з етапів уроку будь-якого типу застосовуються засоби, методи і прийоми діяльності вчителя і учнів. Готуючись до уроку, вчитель має передбачити такі їх комплекси, які найбільше відповідають дидактичним цілям уроку і конкретним завданням на кожному його етапі. При цьому він ураховує не тільки потребу набуття учнями знань, навичок і вмінь, а й формування в них продуктивного мислення, умінь самостійно здобувати її поповнювати знання і творчо їх застосовувати на практиці, щоб забезпечити на цій основі розумовий розвиток дітей.

У технологічній структурі кожного методу розрізняють ряд загальних компонентів (прийомів, дій, операцій), які в кожній конкретній педагогічній ситуації потребують відповідного поєднання і іншої послідовності застосування.

Ці компоненти неоднаково актуальні для всіх методів. Залежно від функції методу одні компоненти займають у цьому провідне місце, інші – другорядне або допоміжне, а окремі й зовсім випадають. Наприклад, в усному викладі основну роль відіграють там, де широко застосовується самостійна робота учнів. Отже, кожний метод навчання відзначається своєрідною комбінацією згаданих технологічних компонентів, які забезпечують оптимальне функціонування застосованої системи.

Без раціонального поєднання видів і прийомів діяльності вчителя і учнів жоден з методів не дасть належних результатів. Наприклад, якщо в процесі усного викладу навчального матеріалу не забезпечити мотивацію навчання, увага учнів буде недостатня, а при відсутності або недостатній спрямованості перцептивних і мисленнєвих компонентів не будуть підготовлені умови для успішного засвоєння знань.

Під час застосування вправ змістовий компонент є відправним пунктом для застосування операційних компонентів, що є основними в процесі формування в учнів навичок і вмінь. Подібно до цього і структура інших методів залежатиме від того, які компоненти і в якій послідовності включатимуться в навчальний процес.

Технологія навчання і виховання включає у свою структуру і види взаємозв’язаної діяльності вчителя і учнів, вихователя і вихованців, через які вони спілкуються, співробітничають, вступають в інформаційно-комунікативні зв’язки.

Нарешті, на технологію впливають засоби навчання і виховання. До них ми відносимо матеріали й матеріалізовані предмети, які сприяють досягненню цілей. У навчанні це, насамперед, підручники.

На технологію впливає структура текстів – індуктивний чи дедуктивний виклад, аргументованість, логічна послідовність викладу, забезпечення зв’язку матеріалу, який вивчається, з засвоєним раніше. Від цього залежить доступність тексту і можливість застосування самостійної роботи учнів для його засвоєння. Технологія залежить і від методичного апарату та ілюстрацій підручника.

Застосування різних видів наочності, дидактичних і технічних засобів позначається на педагогічній технології.

Таке розуміння педагогічної технології повинно дати педагогам глибокі знання педагогічного інструментарію, методів, засобів, форм, змісту і використання.

Вчитель зможе будувати навчальний процес, якщо буде знати технологію його протікання, управління. Щоб навчитися правильно й ґрунтовно вести педагогічний процес, потрібно три основні передумови, а саме: 1. володіння технікою управління, знання головних психологічних процесів і засад стосунків між педагогами і учнями і – що найголовніше – знати, що і як робити! Бо чи потрібна технологія навчання, виховання, освіти, якщо ніхто не знає, що і як робити?

Ніхто і нікого не зможе виявити себе, створювати нове, творчо будувати свою діяльність, якщо не буде працювати над новими технологіями.

При цьому варто пам’ятати, що сталість технології регулюється двома факторами: а) оптимальністю розв’язання будь-якої педагогічної ситуації забезпечується все ж не дуже значною кількістю методичних прийомів; б) педагогічна практика вимагає мобільність прийняття рішення, а цього можна досягти тільки тоді, коли педагог не буде кожного разу «гадати на кофейній гущі»: як поступити, а буде, не роздумуючи, застосовувати «обкатаний» метод. Ось чому, на нашу думку, педагогічну технологію необхідно розглядати полі – фактурно: і як сукупність засобів і прийомів організації процесу, і як майстерність і мистецтво, і як наукову дисципліну, яка повинна розробляти та удосконалювати зміст засобів і методів педагогічного процесу, умінь і навичок, майстерності. Кожна професія має свою технологію. Технологія, яку використовує сталевар, відрізняється від технології її обробки, яку використовує верстатник. Ось чому високий професіоналізм позначається умінням використання технології.

На жаль, у шкільній практиці в останні роки поширена теорія «пошуку» та «вибору», яка пропонує кожного разу шукати най­більш оптимальні шляхи і методи вирішення будь-якої навчально-виховної ситуації. На перший погляд дуже привабливо. Вчитель стає творцем, а його праця — творчою

Але в цілому ця теорія привела до послаблення вчених-дидактів і педагогів-практиків до питання вивчення законів та закономірностей педагогічного процесу і на цій основі до розробки оптимальних технологій його протікання Замість підготовки спеціаліста-майстра, який би володів технологією педагогічного процесу, викладачі свої обов'язки побачили в тому, щоб видати студентам «набір» готових методів, прийомів, засобів навчання.

Пошук «рецептів» привів до компроментації педагогічної технології, засобів і способів її здійснення, спростування методів Виховання і навчання, які самі по собі, без технології, не можуть бути ні активними, ні пасивними. Тільки в технології воші набувають свого дидактичного та загальнопедагогічного значення.

Чітке знання технології — запорука педагогічної майстерності Закономірність тут така: хто володіє технологією, той легше вирішує педагогічні проблеми,- той управляє педагогічним процесом.

Давньогрецьке технос — майстерність, логос - слово - це наука про майстерність.

Педагогічну технологію ні в якому разі не можна змішувати з педагогічною технікою.