3. Види трудового договору

працівником представляти його інтереси, для здійснення контролю за додержанням умов контракту. Контракт набуває чинності з момен­ту його підписання або з дати, визначеної сторонами у контракті, і може бути змінений за згодою сторін, складеною у письмовій фор­мі. Він є підставою для видання наказу (розпорядження) про при­йняття (найняття) працівника на роботу з дня, встановленого у контр­акті за угодою сторін.

Сфера застосування контракту визначається тільки законами Укра­їни. Роботодавець може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, укладення контракту тільки в тому разі, коли він належить до категорії працівників, які згідно із законом працюють за контрактом (наприклад, керівники підприємств). Порушення цих вимог є підставою для визнання відповідно до ст. 9 КЗпП недійсними умов праці за контрактом, які погіршують становище працівника порівняно з законодавством України.

З переходом до ринку значне поширення отримали трудові дого­вори на умовах сумісництва. Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної роботи, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або на іншому підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи за наймом. Розрізняють два види сумісництва: вну­трішнє (за основним місцем роботи) і зовнішнє (в іншого роботодавця). Згоди роботодавця за місцем основної роботи на укладення трудового договору за сумісництвом не потрібно.

Законодавством передбачено деякі обмеження на роботу за суміс­ництвом. Забороняється працювати за сумісництвом державним служ­бовцям, прокурорським працівникам, суддям, посадовим особам дер­жавних податкових інспекцій, народним депутатам за винятком викладацької, наукової, медичної чи творчої діяльності. Відповідно до Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 р. № 43, керівники державних підприємств, установ, організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники не мають права працювати за сумісництвом за винятком наукової, викладацької, ме­дичної та творчої діяльності. У державному секторі економіки керів­ники підприємств, установ, організацій разом з виборними органами

181

Розділ 7. Трудовий договір

первинних профспілкових організацій можуть запроваджувати обме­ження на сумісництво щодо працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і роботах із шкідливими або небезпечни­ми умовами праці, додаткова робота яких може спричинити наслідки, що негативно позначиться на стані їхнього здоров'я та безпеці вироб­ництва. Обмеження також поширюються на осіб, які не досягли 18 років та вагітних жінок. Для працівників державних підприємств, установ, організацій тривалість роботи за сумісництвом не може пере­вищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Це не стосується працівників інших підприємств. Праця суміс­ників оплачується за фактично виконану роботу. Вони мають право на відпустку, яка надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. Звільнення з роботи за сумісництвом проводиться за підстава­ми, передбаченими чинним трудовим законодавством, а також у разі прийняття на роботу працівника, який не є сумісником, або у разі встановлення чи існування обмежень на сумісництво.

На відміну від сумісництва виконання роботи за суміщенням про­фесій (посад) передбачає виконання працівником на тому самому підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, визначеною трудовим договором, додаткової роботи за іншою про­фесією (посадою) в межах тривалості робочого дня чи зміни з допла­тою у розмірах, передбачених колективним договором. Як правило, доплата за суміщення професій (посад) максимальними розмірами не обмежується і визначається наявністю одержаної економії за тарифни­ми ставками (окладами) суміщуваних посад.

Особливості регулювання праці на умовах суміщення професій визначено у ст. 105 КЗпП, а також постановою Ради Міністрів СРСР від 4 грудня 1981 р. № 1145. На відміну від сумісництва суміщення професій (посад) відбувається на одному і тому підприємстві, в уста­нові, організації і не призводить до подовження робочого часу, тобто підвищується інтенсивність праці працівника.

Тимчасове замісництво — це виконання працівником поряд зі своєю основною роботою, зумовленою трудовим договором, обов'язків тимчасово відсутнього працівника, якщо це викликано виробничою по­требою. Воно покладається на іншого працівника за його згодою наказом (розпорядженням) керівника. Розмір доплати за тимчасове замісництво встановлюється у колективному договорі підприємства. Доплата не надається штатним заступникам, якщо вони виконували обов'язки від­сутнього працівника підприємства, установи, організації. 182