2. Основні принципи трудового права

борі виду відносин, у межах яких буде відбуватися діяльність (трудові або цивільно-правові), але і вільна у виборі виду діяльності. У трудових відносинах вид діяльності конкретизується у професії, спеціальності, посаді, кваліфікації. Оскільки виконання конкретної роботи за про­фесією передбачає фахову підготовку, то воно зумовлює право особи на освіту, в рамках якого існує свобода вибору виду і форми освіти або професійної підготовки.

В основі права працівника розпоряджатися своїми здібностями до праці лежить не право власності на робочу силу з його трьома елемен­тами — володінням, користуванням і розпорядженням, а природне право людини на вільний розвиток, що стало конституційним у бага­тьох державах, у тому числі і в Україні. Людина народжується вільною, вільною вона повинна залишатися протягом всього свого життя.

Свобода праці набагато ширша, ніж право вільно розпоряджатися робочою силою як економічною категорією, яким-небудь майном. Свобода праці базується на бажанні кожної людини розвиватися в тому або іншому напрямі (ст. 23 Конституції України), а не тільки на від­носинах по застосуванню праці.

З правової точки зору свободу праці можна визначати як свободу від примусу до праці, можливість суб'єкта без зовнішнього впливу вирішувати питання — займатися або не займатися працею, а якщо займатися, то де і якою. Під зовнішнім впливом тут потрібно розуміти можливість використання або безпосереднє використання заходів при­мусового характеру щодо цієї особи. Примушення, у свою чергу, озна­чає покарання або можливість його застосування.

Держава в особі будь-якого органу або фізичної особи не може приписувати людині вид і форму застосування праці або примушувати до її виконання.

Принцип свободи праці знаходить вияв у таких положеннях:

а) людина має виняткове право вільно розпоряджатися своїми здіб­ ностями до праці;

б) не можуть існувати як законні підстави для залучення до при­ мусової праці;

в) людина вільна у виборі виду і форми діяльності (робота за тру­ довим договором, господарська діяльність, робота у власному госпо­ дарстві та ін.)

г) розірвання безстрокового трудового договору з ініціативи пра­ цівника не може обмежуватися;

43

Розділ 2. Принципи трудового права

д) для захисту порушеного права на свободу праці і працівник, і роботодавець наділяються правом звертатися до компетентних орга­нів влади (судової й адміністративної).

У широкому розумінні свобода праці — це свобода не тільки від примусу до праці, а й свобода від примусу до відпочинку. В обмежен­ні робочого часу, забезпеченні права на відпочинок зацікавлений пе­редусім працівник, і в цьому виявляється об'єктивна закономірність. Тривалість робочого часу як антипод часу, що знаходиться у вільному розпорядженні, завжди обмежувалася законодавством, і залучення до праці за його межами має винятковий характер. Життя людини про­тікає у часі, воно швидкоплинне, людина має право на власний розсуд розпоряджатися своїм часом як життєвою цінністю.

Вільний час необхідний людині не тільки для відновлення затра­чених у процесі праці сил, а й для багатьох інших цілей. Це може бути і праця поза суспільно-трудовою формою (наприклад, праця в домаш­ньому господарстві), коли працівник не відпочиває. Тому формулю­вання «вільний від роботи час» точніше відображає правову і органі­заційну сутність цього виду часу.

Можливістю вільно розпоряджатися своїм часом людина володіє за межами трудової діяльності, що протікає в рамках трудових відно­син, тому працівника не треба примушувати відпочивати, він сам до цього прагне.

Надання встановлених законодавством видів часу відпочинку є обов'язком роботодавця, і воно містить цілий комплекс заходів, що забезпечують реалізацію цього обов'язку. Так, забороняється нена-дання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд (ч. 5 ст. 11 Закону «Про відпустки»), а новий термін відпустку у разі його перенесення узгоджується з працівником (ч. 4 ст. 11 цьо­го Закону).

Свобода залучення до праці логічно пов'язана зі свободою розі­рвання трудового договору. Розірвання безстрокового трудового до­говору з ініціативи працівника не може залежати від бажання робото­давця, і це положення чітко закріплене в чинному законодавстві. Пра­цівник, що уклав трудовий договір на невизначений строк, може у будь-який час розірвати його, попередивши про це роботодавця за два тижні. Разом з тим можливості роботодавця у розірванні трудового договору обмежені підставами, що вичерпним чином встановлюються законами.

44