2.2.1. Поняття і ознаки трудових правовідносин

Основним видом відносин, що регулюються трудовим правом, є тру­дові правовідносини. Перш за все вони характеризуються безпосереднім виконанням роботи і суб'єктним складом (працівник і роботодавець).

Різниця між трудовими правовідносинами і іншими відносинами, що діють у процесі праці, полягає у тому, що: а) трудові правовідно­сини обов'язково настають із фактом початку роботи, тоді як інші правовідносини (наприклад, із притягнення до дисциплінарної або матеріальної відповідальності, з розгляду трудових спорів) можуть для працівника не виникнути зовсім; б) суб'єкти трудового правовідно-шення завжди є суб'єктами трудового права, тоді як не всі суб'єкти трудового права є суб'єктами трудових правовідносин. Наприклад, ними не є трудові колективи, профспілкові органи, органи влади та місцевого самоврядування, органи нагляду та контролю за дотриман­ням законодавства про працю, органи із розгляду трудових спорів.

Трудовому правовідношенню притаманні загальні ознаки право-відношення:

• сторони правовідношення завжди мають суб'єктивні права і не­суть юридичні обов'язки;

• правовідношення завжди являє собою двосторонній зв'язок;

• правовідношення є суспільним відношенням, де права та обов'язки сторін забезпечені можливостями державного примусу;

• правовідношення виступає як конкретний правовий зв'язок.

14

2. Предмет трудового права

Крім загальних ознак, специфічними ознаками трудового право-відношення є те, що:

• воно виникає тільки з початком роботи за трудовим договором;

• трудове правовідношення є індивідуальним; його суб'єктами є працівник і роботодавець;

• юридичним змістом його є сукупність прав та обов'язків суб'єктів;

• робота за трудовим правовідношенням виконується працівником особисто, і він не вправі передоручити її нікому іншому;

• робота виконується за певною професією, спеціальністю, квалі­фікацією, посадою;

• працівник підпорядковується внутрішньому трудовому розпо­рядку;

• працівник виконує міру праці;

• оплата праці провадиться на підставах, визначених законодав­ством, локальним регулюванням і договором сторін.

Наведені ознаки дозволяють виокремити трудове правовідношення з-поміж інших «внутрішніх» відносин галузі трудового права (з органі­зації праці, із забезпечення соціально-побутових умов на виробництві), так і схожих на них «зовнішніх» відносин із застосування праці, що регулюються іншими галузями права (наприклад, цивільно-правових договорів підряду (побутового, будівельного, на проведення проектних та пошукових робіт), на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, про надання послуг тощо).

Трудове правовідношення — це двосторонній правовий зв'язок між працівником і роботодавцем¹, що виникає на підставі трудового договору, і зміст якого полягає у сукупності суб'єктивних прав і обов'язків з виконання працівником за винагороду роботи за певною професією, спеціальністю, кваліфікацією, посадою з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, та зі створення належних умов для її виконання й оплати праці роботодавцем.

У трудових правовідносинах умовно виділяють організаційно-трудовий, майновий (відплатний) і особистісний елементи.

Організаційно-трудовий елемент у трудовому правовідношенні проявляється у включенні фізичної особи до складу працівників орга-

' За термінологією чинного Кодексу законів про працю України - власник або уповноважений ним орган. •;■■<■.-•• • .-,, ., . .

15

Розділ 1. Предмет, метод, функції та система трудового права України

нізації, у підпорядкуванні його внутрішньому трудовому розпорядку як необхідної складової організації праці.

Правова сутність організації праці базується не на тому, що роботода­вець використовує найману працю, а у застосуванні працівником здібнос­тей до праці — трудових навичок, знань, умінь. У процесі роботи праців­ник підкорюється не волі роботодавця, а порядку на виробництві, вста­новленому нормативними актами. Право організаторів і керівників про­цесу праці давати працівнику обов'язкові для виконання доручення і вка­зівки теж засноване на організації праці та розподілі функцій.

Працівник виконує роботу, що обумовлена при укладенні сторона­ми трудового договору, за певною професією, спеціальністю, кваліфі­кацією, посадою. Робота протікає в умовах певного режиму, регульо­ваного за допомогою різних інститутів трудового права — робочого часу, часу відпочинку, дисципліни праці. Працівник виконує міру пра­ці, він дотримується вимог організації праці та її технології.

Майновий (відплатний) елемент полягає:

• в оплаті праці працівника за встановленими нормами, розцінка­ми, матеріальними способами стимулювання праці;

• в обов'язку працівника ефективно використовувати засоби ви­робництва, надані працівникові для виконання його трудової функції;

• в обов'язку дбайливо ставитися до майна власника та відповідаль­ності (у тому числі матеріальної) за невиконання цього обов'язку;

• у компенсації використаного в процесі праці працівником інстру­мента, захисних засобів, спецодягу.

Водночас майновий елемент не означає, що здатність до праці, сама праця або робоча сила можуть бути товаром. Трудовий договір не має нічого спільного із цивільно-правовими договорами купівлі-продажу або найму-продажу, за якими майно (товар) переходить у власність покупця, або договором найму, предметом якого є річ. Здатність до праці не можна відділити від людини і надати їй властивості товару, що є предметом самостійного обігу.

Особистіший елемент знаходить прояв у тому, що у процесі праці ко­жен працівник виявляє унікальне поєднання знань, умінь, навичок, досвіду. Кожен має певний рівень не тільки працездатності, а й дисциплінованості, правової свідомості. Особистісні якості працівника (комунікабельність, доброзичливість, готовність співпрацювати і т. д.) можуть суттєво впливати на забезпечення морально-психологічного клімату в колективі.

При прийнятті на роботу, у процесі документально-ознайомчої про­цедури, виявляються й оцінюються усі якості працівника — професійні, 16