5. Професійні спілки

^ммям 5. Професійні спілки

Перші професійні спілки (англ. trade union — трейд-юніон) було створено наприкінці XVIII ст. в Англії. Однак їх поява викликала су­против з боку як роботодавців, так і держави. З метою їх придушення запроваджувалася кримінальна відповідальність для організаторів профспілок та створювалося законодавство, яким об'єднання в проф­спілку розглядалося як злочинна змова. Під тиском робітничого руху профспілки вперше були визнані в Англії. Закон «Про профспілки» 1871 р. наводив їх визначення, розкривав зміст правового статусу та поділяв на зареєстровані (законні) та незареєстровані (незаконні).

Профспілки (одна з найстаріших громадських організацій трудящих України) створені в 1905 р. і почали діяти легально на підставі Тим­часових правил про товариства і союзи, затверджених 4 березня 1906 р. Створення профспілок допускалося тільки за професійним принципом. До них могли вступати особи, які займалися однорідними або взаємопов'язаними роботами та промислами. Організація профспілок службовцями урядових установ заборонялася.

Згідно зі ст. 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право створювати професійні спілки і входити до них для захисту своїх інтересів. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і куль­турні права 1966 р. конкретизував це право та проголосив, що держави зобов'язуються забезпечити:

а) право кожної людини створювати для здійснення і захисту своїх економічних та соціальних інтересів професійні спілки і вступати до них на свій вибір при єдиній умові додержання правил відповідної організації. Користування зазначеним правом не підлягає жодним об­ меженням, крім тих, які передбачаються законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки чи гро­ мадського порядку або для захисту прав і свобод інших;

б) право професійних спілок утворювати національні федерації чи конфедерації і право цих останніх засновувати міжнародні професійні організації або приєднуватися до них;

в) право професійних спілок функціонувати безперешкодно без будь-яких обмежень, крім тих, які передбачаються законом і є необхід­ ними в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки чи громадського порядку або для захисту прав і свобод інших.

97

Розділ 4. Суб 'єкти трудового права

У частині 1 ст. 36 Основного Закону України гарантовано право громадян України на свободу об'єднання, зокрема, у громадські орга­нізації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення економічних, соціальних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадсько­го порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод ін­ших людей. Громадяни мають право на участь у профспілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності профспілок визначають Закон України від 15 верес­ня 1999 р. «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», глава XVI «Професійні спілки. Участь працівників в управлінні підпри­ємствами, установами, організаціями» та статті деяких глав КЗпП Укра­їни, рішення Конституційного Суду України та інші правові акти.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» професійні спілка — це добровільна неприбутко­ва громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільни­ми інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчан­ня). Діяльність профспілок будується на принципах законності та гласності. Профспілки, їх об'єднання у своїй діяльності не залежать від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні. Забороняється втручання органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, роботодавців, їх об'єднань у статутну діяльність профспілок, їх орга­нізацій та об'єднань.

Громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати профспілки, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі профспілок. Іноземні громадяни та особи без грома­дянства не можуть створювати профспілки, але можуть вступати до профспілок, якщо це передбачено їх статутами. Членами профспілок можуть бути особи, які працюють на підприємстві, в установі або організації незалежно від форм власності і видів господарювання, у фізичної особи, яка використовує найману працю, особи, які забез­печують себе роботою самостійно, особи, які навчаються в навчаль­ному закладі. Громадяни вільно обирають профспілку, до якої вони бажають вступити. Підставою для вступу до профспілки є заява гро-

98

5. Професійні спілки *

мадянина (працівника), подана в первинну організацію профспілки. При створенні профспілки прийом до неї здійснюється установчими зборами. Ніхто не може бути примушений вступати або не вступати до профспілки. Статутами (положеннями) може бути передбачено об­меження щодо подвійного членства у профспілках. Роботодавці не можуть бути членами виборних органів профспілки будь-якого рівня.

Обмеження щодо членства у профспілках встановлюються виключ­но Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 16 Закону України «Про Конституційний Суд України» судді Конституційного Суду Укра­їни не можуть належати до профспілок. Особливості застосування Закону України «Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності» в Збройних Силах України (для військовослужбовців), органах вну­трішніх справ, Службі безпеки України встановлюються відповідними законами. Так, за ст. 6 Закону України від 25 березня 1992 р. «Про Службу безпеки України» на період служби чи роботи за трудовим договором членство співробітників Служби безпеки України у таких об'єднаннях зупиняється. Як виняток дозволяється членство праців­ників, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, у про­фесійних спілках. Належність чи неналежність до профспілок не тягне за собою будь-яких обмежень трудових, соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод громадян, гарантованих Консти­туцією та законами України.

Профспілки та їх об'єднання створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав і інтересів членів профспілки в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян. До форм реалізації захисної функції профспілок належать: а) участь у відносинах соціального партнерства, у тому числі відносин щодо встановлення умов праці на підприємстві;

б) участь у застосуванні встановлених умов праці на підприємстві;

в) участь у вирішенні трудових спорів; г) здійснення профспілкового контролю за дотриманням законодавства про працю і правил охорони праці. Крім функцій представництва та захисту, профспілки здійсню­ ють контроль за дотриманням трудового законодавства, виконанням колективних договорів, угод. У разі порушення роботодавцями, їх об'єднаннями, органами виконавчої влади, органами місцевого само­ врядування умов колективного договору, угоди профспілки, їх об'єднання мають право направляти їм подання про усунення цих по-

99

Розділ 4. Суб 'єкти трудового права

рушень, яке розглядається у тижневий строк. Обсяг прав профспілок щодо захисту інтересів працівників не ставиться у залежність від ста­тусу профспілки.

У ст. 11 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що профспілки можуть мати статус первинних, місцевих, обласних, регіональних, республіканських, всеукраїнських. Саме по собі визначення видів статусу профспілок у ст. 11 цього Закону є правомірним у контексті визнання державою правосуб'єктності цих громадських організацій. Статус первинних мають профспілки чи орга­нізації профспілки, що діють на підприємстві, в установі, організації, навчальному закладі або об'єднують членів профспілки, які забезпечу­ють себе роботою самостійно чи працюють на різних підприємствах, в установах, організаціях або у фізичних осіб. Статус місцевих мають профспілки, які об'єднують не менш як дві первинні профспілкові ор­ганізації, що діють на різних підприємствах, в установах, організаціях однієї адміністративно-територіальної одиниці (міста, району в місті, району, села, селища). Статус обласних мають профспілки, організації яких є у більшості адміністративно-територіальних одиниць однієї об­ласті, міст Києва та Севастополя; у більшості адміністративно-територіальних одиниць однієї області, міст Києва та Севастополя, де розташовано підприємства, установи або організації певної галузі. Статус регіональних мають профспілки, організації яких є у більшос­ті адміністративно-територіальних одиниць двох чи більше областей. Статус всеукраїнських профспілок визначається за однією з таких ознак: а) наявністю організацій профспілки у більшості адміністративно-територіальних одиниць України, визначених ч. 2 ст. 133 Конституції України (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ та Севасто­поль); 2) наявністю організацій профспілки у більшості з тих адміністративно-територіальних одиниць України, де розташовано підприємства, установи або організації певної галузі. Статус республі­канських профспілок Автономної Республіки Крим визначається за ознаками всеукраїнських профспілок стосовно території Автономної Республіки Крим. Статусом профспілок зумовлюється представництво відповідної профспілки на загальнонаціональному, регіональному, місцевому, галузевому рівнях при веденні консультацій, колективних переговорів щодо укладення угод, колективних договорів (на відповід­ному територіальному та галузевому рівнях), участь у роботі тристо­ронніх органів, керування соціальним страхуванням тощо.

100

5. Професійні спілки

f

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілки, їх об'єднання легалізуються шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу. Всеукраїнські профспілки легалізуються Міністерством юстиції України, а інші профспілки — відповідно Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими, районними, районними у містах, місь­кими (міст обласного значення) управліннями юстиції. Для легалізації профспілок їх засновники або керівники виборних органів подають заяви. До заяви додаються статут профспілки з рішенням про його за­твердження, відомості про виборні органи, наявність організацій проф­спілки у відповідних адміністративно-територіальних одиницях, про засновників об'єднань. На підставі поданих документів легалізуючий орган у місячний строк: а) підтверджує заявлений статус; б) включає профспілку, об'єднання профспілок до реєстру об'єднань громадян; в) видає свідоцтво про легалізацію із зазначенням відповідного стату­су. Легалізуючий орган не може відмовити в легалізації. У разі невід­повідності поданих документів профспілки зазначеному статусу лега­лізуючий орган пропонує профспілці надати додаткову документацію, необхідну для підтвердження статусу. Статус організацій всеукраїн­ської профспілки чи профспілки іншого статусу визначається статутом цієї профспілки. Про належність до певної профспілки організації, які діють на підставі статуту цієї профспілки, надсилають легалізуючому органу за місцем свого знаходження повідомлення із посиланням на свідоцтво про легалізацію профспілки, на підставі якого вони включа­ються до реєстру об'єднань громадян. Первинні профспілкові органі­зації також письмово повідомляють про це роботодавця.

Профспілки можуть припинити свою діяльність шляхом реоргані­зації чи ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску). Рішення про реорганізацію чи ліквідацію (саморозпуск) ухвалюється з'їздом (кон­ференцією), загальними зборами відповідно до статуту (положення). Одночасно з прийняттям такого рішення ухвалюється також рішення про використання майна та коштів профспілок, їх об'єднань, що за­лишилися після проведення всіх необхідних розрахунків, на статутні чи благодійні цілі. Діяльність профспілок, яка порушує Конституцію та закони України, може бути заборонена тільки за рішенням місцево­го суду, а профспілок зі статусом всеукраїнських і республіканських та об'єднань профспілок з відповідним статусом — тільки за рішенням

101

Розділ 4. Суб 'єкти трудового права

Верховного Суду України. Не допускаються примусовий розпуск, при­пинення, а також заборона діяльності профспілок, їх об'єднань за рі­шенням будь-яких інших органів. Рішення про примусовий розпуск об'єднання профспілок не тягне за собою розпуску профспілок, які входять до цього об'єднання. Примусовий розпуск профспілки чи об'єднання профспілок призводить до анулювання свідоцтва про ре­єстрацію та виключення з Реєстру об'єднань громадян України, втрати прав юридичної особи з обов'язковим повідомленням про це у засобах масової інформації.

За участю профспілок існують два види відносин: внутрішньоор-ганізаційні та відносини із зовнішніми суб'єктами. Відносини першо­го виду містять взаємні права і обов'язки профспілки та її членів. Змістом другої групи відносин є взаємні права і обов'язки профспілки із зовнішніми суб'єктами (роботодавцями та їх об'єднаннями, держав­ними органами тощо). Відносини усередині профспілки, що виникають у зв'язку з прийняттям членів, сплатою профспілкових внесків, про­веденням профспілкових зборів тощо, трудовим правом не регулюють­ся. Держава не втручається у діяльність всередині профспілки — вона регулюється статутними нормами. Відносини ж з роботодавцями щодо встановлення умов праці, представництва та захисту інтересів праців­ників регулюються законодавством про працю.

Основні права і обов'язки профспілок, їх об'єднань зазначено в роз­ділі II Закону України «Про професійні спілки, їх права і гарантії діяль­ності». До них належать права профспілок: представляти інтереси сво­їх членів, а у питаннях колективних інтересів працівників — незалежно від їх членства в профспілках — у взаємовідносинах з роботодавцями, органами державної влади і органами місцевого самоврядування та ін­шими об'єднаннями громадян; вести колективні переговори і укладати колективні договори та угоди; здійснювати громадський контроль за додержанням законодавства про працю; забезпечувати зайнятість на­селення; щодо соціального захисту та забезпечення достатнього життє­вого рівня громадян; у галузі соціального страхування; в управлінні підприємствами та при зміні форм власності; у вирішенні трудових спо­рів; організовувати страйки та проводити інші масові заходи; щодо ін­формації з питань праці та соціально-економічного розвитку; створюва­ти навчальні, культурно-освітні заклади, дослідні та інші організації; у сфері захисту духовних інтересів трудящих; у захисті житлових прав громадян; щодо притягнення до відповідальності посадових осіб та ін.

102

5. Професійні спілки '>

Залежно від ступеня повноважності права профспілок можна кла­сифікувати на три групи: 1) спільні з роботодавцем (визначення роз­міру премій, матеріальних допомог, розподіл житла тощо); 2) погоджу­вальні права, коли право вирішення питання належить роботодавцеві, але він повинен попередньо його погодити з профспілкою (запрова­дження, заміна та перегляд норм праці, встановлення колективної (бригадної) матеріальної відповідальності, затвердження графіків від­пусток, змінності тощо); 3) права на участь профспілкових органів у вирішенні виробничих питань роботодавцем (рішення профспілки з цих питань мають для роботодавця, як правило, рекомендаційний характер).

Свої повноваження первинні профспілкові організації здійснюють через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не створюються, — через профспілко­вого представника, уповноваженого за статутом на представництво інтересів членів профспілки. У ч. 2 ст. 37 Закону України «Про про­фесійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено, що в разі, якщо на підприємстві, в установі або організації діє кілька первинних профспілкових організацій, представництво колективних інтересів працівників підприємства, установи або організації щодо укладення колективного договору здійснюється об'єднаним представницьким органом, який утворюється цими первинними профспілковими орга­нізаціями, за ініціативою будь-якої з них. У цьому разі кожна проф­спілкова організація має визначитися щодо своїх конкретних зобов'язань за колективним договором та відповідальності за їх невиконання. Пред­ставницький орган утворюється на засадах пропорційного представ­ництва. Первинна профспілкова організація, що відмовилася від учас­ті в представницькому органі, позбавляється права представляти інте­реси найманих працівників при підписанні колективного договору.

Виборний орган первинної профспілкової організації на підпри­ємстві, в установі або організації:

1. укладає та контролює виконання колективного договору, звітує про його виконання на загальних зборах трудового колективу, звер­тається з вимогою до відповідних органів про притягнення до відпо­відальності посадових осіб за невиконання умов колективного до­говору;

2. разом із роботодавцем вирішує питання запровадження, пере­гляду та змін норм праці;

103

Розділ 4. Суб 'єкти трудового права

■і: 3) разом із роботодавцем вирішує питання оплати праці працівни­ків підприємства, форм і систем оплати праці, розцінок, тарифних сі­ток, схем посадових окладів, умов запровадження та розмірів надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних виплат;

4. разом із роботодавцем вирішує питання робочого часу і часу відпочинку, погоджує графіки змінності та надання відпусток, запро­вадження підсумованого обліку робочого часу, дає дозвіл на проведен­ня надурочних робіт, робіт у вихідні дні тощо;

5. разом із роботодавцем вирішує питання соціального розвитку підприємства, поліпшення умов праці, матеріально-побутового, медич­ного обслуговування працівників;

6. бере участь у вирішенні соціально-економічних питань, визна­ченні та затвердженні переліку і порядку надання працівникам соці­альних пільг;

7. бере участь у розробленні правил внутрішнього трудового роз­порядку підприємства, установи або організації;

8. представляє інтереси працівників за їх дорученням при розгля­ді індивідуальних трудових спорів та у колективному трудовому спорі, сприяє його вирішенню;

9. ухвалює рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, якщо він порушує за­конодавство про працю, ухиляється від участі у переговорах щодо укладення або зміни колективного договору, не виконує зобов'язань за колективним договором, припускається інших порушень законодавства про колективні договори;

10. дає згоду або відмовляє у даванні згоди на розірвання трудово­го договору за ініціативою роботодавця з працівником, який є членом діючої на підприємстві профспілки, у випадках, передбачених зако­ном;

11. бере участь у розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, роботі комісії з питань охорони праці;

12. здійснює громадський контроль за виконанням роботодавцем законодавства про працю та охорону праці, забезпеченням на підпри­ємстві безпечних та нешкідливих умов праці, виробничої санітарії, правильним застосуванням установлених умов оплати праці, вимагає усунення виявлених недоліків, а також має інші права, передбачені законодавством України.

104

6. Державні органи — суб 'єкти трудового права

мнмб. Державні органи — суб'єкти трудового права

Питання про місце і роль держави та її органів у регулюванні від­носин у царині праці є актуальним протягом тривалого часу. Держава, обмежуючи в інтересах працівника свободу трудового договору, тим самим забезпечує його правову рівність у відносинах з роботодав­цем — встановлює мінімум гарантованих прав та максимум можливих обов'язків для працівників, зокрема, визначає мінімальний розмір за­робітної плати, максимальну тривалість робочого часу тощо. Разом з тим, ця й інша діяльність держави та її органів у сфері праці повинна не заважати, а навпаки, стимулювати, активізувати діяльність робото­давця, який у свою чергу створює додаткові робочі місця та підвищує рівень зайнятості населення. Роль держави та її органів у регулюванні питань, що виникають між учасниками соціально-трудових відносин, полягає в їхньому впорядкуванні. Держава покликана створювати вза­ємні правові обмеження, які виключають можливість зловживання правом кожного суб'єкта проти інтересів його контрагента.

Діяльність держави, в тому числі у сфері праці, відповідно до принципу поділу влади, здійснюється в трьох основних формах. За­конодавча форма діяльності полягає в розробленні та прийнятті зако­нодавства про працю; виконавча — в нагляді та контролі, прийнятті актів управління; юрисдикційна — в участі органів у вирішенні інди­відуальних та колективних трудових спорів (суд, Національна служба посередництва і примирення України). Співвідношення зазначених форм є різним у різних історичних та політичних умовах.

Із виникненням багатоукладності в економіці та легалізацією інте­ресів різноманітних соціальних груп перед державою постає питання необхідності здійснення нової для себе функції — організації та про­ведення на практиці принципу соціального партнерства. Очевидно, що цей принцип так чи інакше держава покликана реалізовувати під час здійснення всієї своєї діяльності — законодавчої, виконавчої, юрисдик-ційної. Крім цього, вона повинна виступати у специфічній якості — як суб'єкт публічної влади, що взаємодіє з іншими суб'єктами на засадах рівності. Це і посередництво у забезпеченні зайнятості працівників, і участь як рівноправного партнера в укладенні колективних угод.

Згідно з ч. 1 ст. 259 КЗпП України нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на те

105

Розділ 4. Суб'єкти трудового права

органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу. Центральне місце серед них посідає Дер­жавна інспекція з питань праці (Держпраці), яка здійснює свою діяль­ність відповідно до Положення, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 386/2011. Держпраці України є цен­тральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через віце-прем'єр-міністра України — міністра соціальної політики України.

Основними завданнями Держпраці України є: реалізація державної політики з питань державного нагляду та контролю за дотриманням за­конодавства про працю; реалізація державної політики з питань держав­ного нагляду та контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення; реалізація державної політики з питань контролю за додер­жанням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою додержання прав і гарантій застрахованих осіб; розроблення та внесення пропозицій щодо формування державної по­літики з питань державного нагляду та контролю за додержанням за­конодавства про працю, зайнятість населення, а також законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призна­чення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціаль­них послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою додер­жання прав і гарантій застрахованих осіб.

Питаннями додержання законодавства про працю тією чи іншою мірою займаються також інші державні органи. Так, Державна служба з питань інвалідів та ветеранів України згідно із Положенням, затвер­дженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 397/2011, є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мініс­терства соціальної політики України та підпорядковується йому.

Основними завданнями Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України є: реалізація державної політики у сфері соціально­го захисту інвалідів та ветеранів, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, жертв нацистських переслідувань; внесення пропозицій міністру щодо формування державної політики у сфері соціального захисту інвалідів, ветеранів, військовослужбовців, звіль­нених у запас або відставку, жертв нацистських переслідувань; здій-106

6. Державні органи — суб 'єкти трудового права

снення заходів щодо увічнення пам'яті захисників Вітчизни та жертв воєн та участь у патріотичному вихованні громадян. Служба відповідно до покладених на неї завдань:

1. координує роботу зі здійснення органами виконавчої влади за­ходів щодо реалізації державної політики у сфері соціального і право­вого захисту інвалідів, ветеранів, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, жертв нацистських переслідувань;

2. збирає та аналізує інформацію щодо потреби у забезпеченні інва­лідів санаторно-курортними путівками, автомобілями, технічними та іншими засобами реабілітації, подає Міністерству пропозиції щодо їх розподілу між регіонами для подальшого забезпечення ними інвалідів;

3. щорічно подає Міністерству пропозиції стосовно формування граничної ціни на технічні та інші засоби реабілітації, що виготовля­ються на індивідуальне замовлення;

4) здійснює моніторинг забезпечення інвалідів санаторно- курортними путівками, автомобілями, технічними та іншими засобами реабілітації; виплачує грошові компенсації на бензин, ремонт і техніч­ не обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно- курортного лікування, аналізує відповідність розмірів цих компенсацій їх фактичним витратам;

5. забезпечує координацію заходів центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо імплементації та реалізації Конвенції ООН про права інвалідів, готує і подає Міністерству звіт про вжиті заходи та проект доповіді у Комітет з прав інвалідів ООН;

6. аналізує разом із громадськими організаціями інвалідів рівень до­ступності для інвалідів та інших маломобільних категорій населення об'єктів житлово-комунального і громадського призначення, транспорту, інформації та зв'язку, а також інших об'єктів і послуг, вносить централь­ним та місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самовря­дування пропозиції щодо створення безперешкодного середовища;

7. співпрацює із громадськими організаціями інвалідів і ветеранів, розподіляє кошти, передбачені у Державному бюджеті України для підтримання громадських організацій інвалідів та ветеранів, що мають статус всеукраїнських, здійснює моніторинг заходів, проведених цими організаціями за рахунок зазначених коштів, аналізує ефективність таких заходів;

107

Розділ 4. Суб 'єкти трудового права

8. взаємодіє з Комісією з питань діяльності підприємств та органі­зацій громадських організацій інвалідів щодо організації підтримання діяльності заснованих громадськими організаціями інвалідів підпри­ємств, організацій та вносить Міністерству пропозиції щодо вдоско­налення державної політики з цих питань;

9. аналізує стан наповнення Централізованого банку даних з проб­лем інвалідності у частині забезпечення інвалідів санаторно-курортними путівками, автомобілями, технічними та іншими засобами реабілітації, виплати грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслугову­вання автомобілів та на транспортне обслуговування замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лі­кування;

10. вносить пропозиції Міністерству щодо призначення довічних державних стипендій учасникам бойових дій у період Великої Вітчиз­няної війни 1941^1945 років та довічних державних іменних стипендій громадянам України, які зазнали переслідувань за правозахисну ді­яльність;

11. бере участь у межах своїх повноважень у здійсненні контролю за реалізацією державної політики у сфері соціального захисту інвалі­дів, ветеранів, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, жертв нацистських переслідувань, за виплатою компенсацій ветеранам та членам їх сімей, відшкодуванням матеріальних втрат, пов'язаних із виконанням службових обов'язків, і шкоди, заподіяної здоров'ю;

12. вживає заходів щодо повернення на Батьківщину колишніх військовополонених, пошуку тих, хто пропав безвісти під час воєн і локальних конфліктів, виконання обов'язків військової служби, бере участь у вирішенні питань щодо соціальної та професійної адаптації колишніх військовополонених, які повернулися на Батьківщину;

13. організовує підготовку та проведення державних свят, відзна­чення пам'ятних дат, міжнародних днів на державному рівні, що сто­суються інвалідів, ветеранів, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, жертв нацистських переслідувань;

14. забезпечує взаємодію органів державної влади, об'єднань гро­мадян, підприємств з питань пошуку, ведення обліку, упорядження і збереження військових поховань жертв війни на території України та інших держав;

15. бере участь в організації видання книг, пов'язаних з увічненням пам'яті захисників Вітчизни та жертв воєн, мемуарів, художніх та

108

6. Державні органи — суб'єкти трудового права

аудіовізуальних творів, створенні музеїв, меморіалів та експозицій, проведенні наукових досліджень із відповідних питань;

16. бере участь у підготуванні проектів міжнародних договорів України з питань, що належать до її компетенції, готує пропозиції щодо укладення і денонсації таких договорів;

17. інформує та надає роз'яснення щодо реалізації державної по­літики у сфері соціального і правового захисту інвалідів, ветеранів, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, жертв нацист­ських переслідувань;

18. сприяє висвітленню стану виконання актів законодавства щодо реалізації державної політики у сфері соціального і правового захисту інвалідів, ветеранів, військовослужбовців, звільнених у запас або від­ставку, жертв нацистських переслідувань;

19. спрямовує, координує та контролює діяльність Фонду соціаль­ного захисту інвалідів;

20. здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на Службу Президентом України.

Центральні органи державної виконавчої влади здійснюють конт­роль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в уста­новах і організаціях, що перебувають в їх функціональному підпоряд­куванні. Так, у п. 4 Положення про Міністерство промислової політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 p., закріплено, що Мінпромполітики відповідно до покладених на нього завдань у межах своєї компетенції здійснює контр­оль за діяльністю підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління. Згідно з Указом Президента України від 13 квіт­ня 2011 р. № 451/2011 Державне агентство України з управління дер­жавними корпоративними правами та майном є правонаступником Міністерства промислової політики України у частині реалізації дер­жавної політики щодо управління об'єктами державної власності.

Важливим напрямом державного нагляду за додержанням трудо­вого законодавства є нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці. Для його здійснення в Україні створено низку спеціальних органів. Чільне місце серед них посідає Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд), що є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра надзвичайних ситуацій України. Вона діє на

109

г

Розділ 4. Суб 'єкти трудового права

підставі Положення про Державну службу гірничого нагляду та про­мислової безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 408/2011.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про охорону праці» держав­ний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють також спеціально уповноважені державні органи з питань: радіаційної безпеки, пожежної безпеки, гі­гієни праці. Зокрема, це Міністерство надзвичайних ситуацій України, Положення про яке затверджено Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 402/2011; Державна інспекція ядерного регулюван­ня України, що діє на підставі Положення, затвердженого Указом Пре­зидента України від 6 квітня 2011 р. № 403/2011; Державна санітарно-епідеміологічна служба України, що здійснює свою діяльність відповідно до Положення, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 400/2011.

Місцеві державні адміністрації і органи місцевого самоврядування як суб'єкти трудового права у межах відповідної території забезпечу­ють реалізацію державної політики в галузі охорони праці, формують за участю профспілок програми заходів з питань безпеки, гігієни пра­ці та виробничого середовища, що мають міжгалузеве значення, здій­снюють контроль за додержанням нормативних актів про охорону праці, забезпеченням соціального захисту працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, якістю атестації робочих місць, встановлюють квоти на прийом на роботу молоді, інвалідів. У ст. 16 Закону України від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністра­ції» визначено основні напрями проведення державного контролю місцевими державними адміністраціями. Одним із таких напрямів є контроль за охороною праці та її своєчасною оплатою, не нижче ви­значеного державою мінімального розміру.

Органи місцевого самоврядування репрезентують відповідні тери­торіальні громади і здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, названим та іншими законами. Так, до повноважень виконавчих органів місцевого самоврядування ст. 30 Закону від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні» відносить: здійснення відпо­відно до законодавства контролю за: а) належними, безпечними і здо­ровими умовами праці на цих підприємствах та об'єктах; б) ухваленням рішень про скасування наданого ними дозволу на експлуатацію об'єктів

ПО

6. Державні органи — суб 'єкти трудового права

у разі порушення нормативно-правових актів про охорону праці, еко­логічних, санітарних правил та інших вимог законодавства.

Зазначені та деякі інші державні органи є суб'єктами трудового права, а отже, можуть бути учасниками відносин, що входять до сфери дії трудового права України. Державні органи можуть виступати також як роботодавці, тому вони повинні відповідати вимогам, установленим для цієї категорії суб'єктів трудового права.

Контрольні питання

1. Визначте поняття «суб'єкт трудового права».

1. Що таке правовий статус суб'єкта трудового права? Із яких елементів він складається?

2. Які види суб'єктів трудового права вам відомі?

2. Визначте поняття «роботодавець». Які є види роботодав­ців?

3. Що таке організація роботодавців та які їх види? Які права та обов'язки мають організації роботодавців та їх об'єднання?

4. Чи є трудовий колектив суб'єктом трудового права? Якщо так, то у чому полягає зміст правового статусу трудового колективу?

3. Що таке професійна спілка та який статус вона може мати?

5. У чому полягає зміст правового статусу державних орга­нів — суб'єктів трудового права?

6. Якою є система органів державного нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю?

111

РОЗДІЛ 5 нннннмм^наї^МІіі

Правове регулювання

зайнятості

та працевлаштування

■ншмші. Поняття зайнятості населення „.„,,„ і напрями державної політики у цій сфері

В умовах ринкової економіки відбувається поглиблення незбалан-сованості між попитом і пропонуванням робочої сили. Частина насе­лення відстороняється від трудової діяльності і не має можливості знайти собі роботу. Безробіття призводить до соціальної напруги у сус­пільстві, а тому в правовій, соціальній державі питанням зайнятості приділяється велика увага. Державне регулювання забезпечення за­йнятості і працевлаштування є не тільки захистом для безробітних, а й одним із засобів регулювання ринку праці. Громадяни мають право на безоплатне сприяння державної служби зайнятості у працевлаштуван­ні. Функціонування ринку праці вимагає здійснення заходів, спрямо­ваних на створення умов для мінімізації негативного впливу кризових явищ на стан економічної активності населення, підтримання зайня­тості населення та запобігання масовому вивільненню працівників і зростанню рівня безробіття.

Відносини зайнятості в Україні регулюються Законом від 1 берез­ня 1991 р. «Про зайнятість населення» та іншими законодавчими ак­тами України, прийнятими відповідно до цього Закону. В умовах рин­кової економіки і рівноправності різних форм власності цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади зайнятості насе­лення України і його захист від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Громадяни України вільно обирають види діяльності, не забороне­ні законодавством, у тому числі не пов'язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібнос­тей. 112

1. Поняття зайнятості населення і напрями державної політики у цій сфері

Примушування до праці в будь-якій формі не допускається, за ви­нятком випадків, передбачених законодавством України. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміні­стративної чи кримінальної відповідальності.

Закон «Про зайнятість населення» визначає зайнятість як діяльність громадян, пов'язану із задоволенням особистих та суспільних потреб і таку, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій чи іншій формі.

Законом передбачено перелік категорій громадян, які віднесені до зайнятого населення. До них належать:

а) працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Укра­ їні і за кордоном, у фізичних осіб;

б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включа­ ючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону Укра­ їни «Про особисте селянське господарство»;

в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в ор­ ганах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;

г) які проходять службу в Збройних Силах України, Службі без­ пеки України, Державній прикордонній службі України, військах вну­ трішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

ґ) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підви­щення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються у денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

д) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльнос­ ті посольств і місій.

Зайнятість населення, що проживає на території України, забез­печується державою шляхом проведення активної соціально-еконо­мічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добро­вільному обранні виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

113

Розділ 5. Правове регулювання зайнятості та працевлаштування

■*-■ Державна політика зайнятості пов'язана з формуванням цивілізо­ваного ринку праці, який передбачає збалансування попиту на робочу силу шляхом створення робочих місць необхідної кількості та пропо­нування робочої сили шляхом створення умов для її професійної під­готовки і забезпечення гідних умов праці. Основні напрямки реалізації державної політики зайнятості на 2010-2011 роки визначають шляхи та способи розв'язання проблем зайнятості і передбачають консоліда­цію зусиль усіх сторін соціального діалогу, спрямованих на регулю­вання процесів, які відбуватимуться на національному ринку праці.

Державна політика України зайнятості населення базується на таких принципах: забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлен­ня до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності від­повідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням осо­бистих інтересів і суспільних потреб; сприяння забезпеченню ефек­тивної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва; координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямками економічної і соціальної по­літики на основі державної та регіональних програм зайнятості; спів­робітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, влас­ників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробленні, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення за­йнятості населення; міжнародного співробітництва у розв'язанні проб­лем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Поряд з певним поліпшенням ситуації у сфері зайнятості існують деякі проблеми, які потребують розв'язання. Насамперед це недостат­ня економічна активність населення (чисельність економічно неактив­ного населення працездатного віку становить понад 8 млн осіб), кількісно-якісний дисбаланс між попитом та пропонуванням робочої сили, низький рівень кваліфікації осіб, які шукають роботу.

Серед основних причин недостатньої економічної активності на­селення найвагомішими є: значне відставання ціни робочої сили від її вартості, незадовільні умови праці, недосконалість механізмів держав­ної підтримки підприємницької ініціативи громадян та створення сприятливого підприємницького середовища.

114

1. Поняття зайнятості населення і напрями державної політики у цій сфері

Основними напрямками реалізації державної політики зайнятості у 2010-2011 роках є: мінімізація впливу фінансової кризи на стан на­ціонального ринку праці; розширення сфери застосування праці за рахунок створення робочих місць з належними умовами праці; забез­печення національної економіки кваліфікованими кадрами; підвищен­ня якості та конкурентоспроможності робочої сили; зміцнення позиції молоді на ринку праці; посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості, детінізація відносин на ринку праці; повернення безробіт­них до трудової діяльності, забезпечення їх соціального захисту; розв'язання проблем зайнятості осіб з обмеженими можливостями; регулювання трудової міграції населення.

Посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості, деті­нізація відносин на ринку праці здійснюватимуться шляхом: забезпе­чення захисту прав працівників на своєчасне отримання заробітної плати в повному обсязі; посилення державного нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю з метою забезпечення реаліза­ції прав і гарантій працівників.

Повернення безробітних до трудової діяльності, забезпечення їх соціального захисту здійснюватимуться шляхом: посилення ролі дер­жавної служби зайнятості в регулюванні процесів на ринку праці (співпраця з роботодавцями у формуванні банку вакансій, працевла­штуванні безробітних громадян і молоді на перше робоче місце з на­данням дотації роботодавцю, професійному навчанні безробітних на замовлення роботодавців та з органами управління освітою у забез­печенні функціонування державної системи професійної орієнтації населення); активізації участі безробітних громадян, зареєстрованих у державній службі зайнятості, в оплачуваних громадських роботах; надання населенню, в першу чергу молоді, державною службою за­йнятості профорієнтаційних та навчальних послуг; налагодження співпраці державної служби зайнятості з роботодавцями у працевла­штуванні осіб з обмеженими можливостями, які шукають роботу, у межах нормативу робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях.

У процесі реалізації державної політики зайнятості особливу ува­гу необхідно приділити вирішенню таких питань: посилення мотивації до продуктивної праці, забезпечення ефективного використання робо­чої сили; забезпечення дотримання прав і гарантій працівників, недо­пущення випадків неналежного оформлення трудових відносин з ро-

115

Розділ 5. Правове регулювання зайнятості та працевлаштування

ботодавцями; сприяння зайнятості громадян, які потребують соціаль­ного захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці; забезпечення соціального захисту населення від безробіття.

;1

^■■ш^—і 2. Органи, які здійснюють ■■• ■•

працевлаштування

Для реалізації державної політики зайнятості населення, профе­сійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян створено державну службу зайнятості, діяльність якої здійснюють під керівни­цтвом Міністерства соціальної політики України відповідні структур­ні підрозділи місцевих державних адміністрацій та центри зайнятості на місцях.

Державну службу зайнятості було створено на підставі постанови Ради Міністрів Української РСР від 21 грудня 1990 р. № 381.

Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства соціальної політики України, центру зайня­тості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севасто­польського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчан­ня незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

Правове становище державних службовців, які працюють у зазна­чених підрозділах державної служби зайнятості, регулюється відпо­відно до Закону України «Про державну службу».

До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятос­ті, центри реабілітації населення, підприємства, установи і організації, підпорядковані службі зайнятості.

Послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, нада­ються державною службою безплатно.

Діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страху­вання України на випадок безробіття, передбачених на ці цілі. 116