2. Працівники — суб 'єкти трудового права

п. 8 ст. 134 і ст. 237 КЗпП України (покладення повної матеріальної відповідальності на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу) застосовуються до винних у цьому посадових осіб, притягнутих до участі у справі, у тому разі, якщо питання щодо їх матеріальної відповідальності не врегульовано статутами чи іншими внутрішньогосподарськими нормативно-правовими актами, які мають застосовуватися в таких випадках.

Отже, загальне законодавство не виключається із застосуванням, а може і повинно використовуватися у тій частині, в якій трудові від­носини членів кооперативів, їх об'єднань, колективних сільгосппід­приємств, фермерських господарств не врегульовані спеціальним за­конодавством та локальними актами. Спеціальні закони, локальні нормативні акти покликані відобразити всі особливості регулювання трудових відносин членів названих господарських формувань, вклю­чаючи і підстави їх виникнення. При цьому ні спеціальне законодав­ство, ні локальні нормативні, ні індивідуально-договірні акти не можуть установлювати будь-які особливості, що порушували б перед­бачений законодавством рівень гарантій щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів.

Іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права і обов'язки в трудових відносинах, якщо інше не перед­бачено законодавством та міжнародними договорами України. Іно­земці, які постійно проживають в Україні, а також яким надано статус біженця, мають право працювати на підприємствах, в установах і ор­ганізаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України. Однак іноземці не мо­жуть призначатися на певні посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або зайняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України. Трудове законодавство не регулює трудові від­носини іноземців, які працюють у складі дипломатичних представ­ництв іноземних держав або представництв міжнародних організацій в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Згідно зі ст. 2 КЗпП України право громадян України на працю (тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого Державою мінімального розміру), включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Україна за­безпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від похо-

87

Розділ 4. Су б 'єкти трудового права

дження, соціального і майнового стану, расової і національної належ­ності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працев­лаштуванню, підготуванню та підвищенню трудової кваліфікації, а в разі необхідності забезпечує перепідготування осіб, що вивільняються у результаті переходу на ринкову економіку. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Праців­ники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки; право на здорові і безпечні умови праці; на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових спорів; на участь в управ­лінні підприємством, установою, організацією; на матеріальне забез­печення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності; на матеріальну допомогу в разі безробіття; на звернення до суду для вирішення тру­дових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Основними обов'язками працівника є: а) сумлінне виконання сво­їх обов'язків за трудовим договором; б) дотримання трудової дисци­пліни і правил внутрішнього трудового розпорядку; в) виконання встановлених норм праці та завдань роботодавця; г) дотримання норм з охорони праці; ґ) дбайливе ставлення до майна роботодавця; д) ша­нування честі, гідності та інших особистих немайнових прав робото­давця; є) відшкодування шкоди, заподіяної майну роботодавця винни­ми діями під час виконання трудових обов'язків та ін.

■в^_а_ 3. Роботодавець — суб'єкт трудового права

Законом УРСР від 20 березня 1991 р. «Про внесення змін і допов­нень до Кодексу законів про працю Української РСР при переході республіки до ринкової економіки» посилання «адміністрація», «адмі­ністрація підприємства, організації», «адміністрація підприємства, установи, організації» замінено на посилання «власник або уповно-