2. Основні принципи трудового*права

Україна обрала сучасну форму реалізації права на працю, за якою принциповим положенням є не гарантоване надання роботи та забез­печення повної зайнятості, як це було закріплено у Конституції Укра­їнської РСР 1978 p., а право на вільний вибір праці. Для осіб, які реа­лізують право на працю шляхом укладення трудового договору, воно полягає ще у тому, що роботодавцю забороняється довільно відмовля­ти претенденту у прийнятті на роботу; в період виконання роботи за трудовим договором роботодавець не має права вимагати виконання роботи, не передбаченої трудовим договором; розірвання трудового договору з боку працівника не може обмежуватись; підстави розірван­ня трудового договору за ініціативою роботодавця мають встановлю­ватися тільки на рівні закону; щодо окремих категорій працівників (жінки, неповнолітні, інваліди) діють встановлені на базі соціальної політики держави додаткові гарантії та пільги у реалізації права на працю; для захисту порушеного права на свободу праці чи свободу трудового договору працівники наділяються правом звертатися до компетентних органів влади (судової та адміністративної).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно прожи­вають на території України: вільний вибір виду діяльності; безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, про­фесійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб; надан­ня підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх по­передньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів; без­платне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятос­ті з виплатою стипендії; компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість; правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (ст. З'КЗпП).

Реалізацію права на працю не слід зводити до права кожного ви­магати працевлаштування на підприємстві, в установі, організації, які він обрав для працевлаштування. Трудові правовідносини виникають на основі трудового договору, в процесі укладення якого сторони мають дійти згоди з усіх необхідних умов — місця роботи, трудової функції (роботи за певною професією, спеціальністю, кваліфікацією, посадою),

39

Розділ 2. Принципи трудового права

оплати праці тощо. Документально-ознайомча процедура при при­йнятті на роботу дозволяє роботодавцю реалізувати право на добір кадрів, що полягає у можливості відібрати для виконання роботи пре­тендента, який найбільшою мірою відповідає вимогам до виконання певної роботи, встановленим законодавством та локальними норма­тивними актами підприємства, установи, організації.

Разом з тим роботодавець не може вдаватися до необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу. Заборона такої відмови є важливою гарантією реалізації права на працю, і вона безпосереднє встановлена у законодавстві про працю (ч. 1 ст. 22 КЗпП). З урахуванням практики необгрунтованою відмовою слід вважати: по-перше, незаконну від­мову, причини якої належать до заборонених законодавством; по-друге, ту, що не стосується професійних та ділових якостей особи, яка при­ймається на роботу; по-третє, немотивовану відмову, тобто відмову без посилання на будь-які причини (у тому числі й законні). Наприклад, незаконною слід вважати відмову, пов'язану з порушенням принципу рівності людей, наголошеного Загальною декларацією прав людини та закріпленого у ст. 21 Конституції України, або пов'язану з досягненням пенсійного віку (ст. 11 Закону України «Про основні засади соціаль­ного захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Укра­їні» від 16.12.1993 р.).

Законодавством про працю окремо встановлено право на захист у загальних судах від незаконної відмови у прийнятті на роботу осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір. Воно, зокрема, поширюється на працівників, запрошених на роботу в порядку пере­ведення з іншого підприємства, установи, організації; молодих спеці­алістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направлені на роботу на дане підприємство, в установу, орга­нізацію; вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, а одиноких матерів — при наявності дитини віком до чотирнадцяти років; виборних працівників після закінчення строку повноважень; працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу (ч. 2 ст. 232 КЗпП України).

Однією з гарантій реалізації права на працю є професійна підго­товка, підвищення кваліфікації і перепідготовка осіб, що шукають роботу. Зокрема, особи, зареєстровані у службі зайнятості як такі, що шукають роботу, безробітні мають право на професійну підготовку,

40