Тема 2. Фінансова система

1. Моделі фінансових відносин.

2. Структура фінансової системи

Література:

1. Фінанси: курс для фінансистів: Навч. посіб./ за ред. В.І. Оспіщева.- К.: Знання, 2008.-567с. (О.36)

2. Фінанси: Підручник / За ред. СІ. Юрія, В.М. Федосова. — К.: Знання, 2008.— 611с. (О.37)

3. Венгер В.В. Фінанси: навч пос./ для студ вищ. Навч. закл./ В.В.Венгер.-К.: Центр учбової літератури, 2009.-432с. (О.3)

4. Теорія фінансів: Підручник / За ред.. проф.. В.М. Федосова, С.І. Юрія.- К.: Центр учбової літератури, 2010.-576с. (О.35)

1. Моделі фінансових відносин

Розподіл і перерозподіл валового внутрішнього проду­кту (ВВП) може здійснюватися за різними моделями фінансових відносин у суспільстві. Моделі фінансових відносин розрізняються за двома ознаками:

• за послідовністю розподілу ВВП;

• за рівнем державної централізації ВВП.

За послідовністю розподілу ВВП розрізняють дві моделі фі­нансових відносин: адміністративну і ринкову.

Сутність адміністративної моделі фінансових відносин по­лягає в тому, що переважна частина ВВП централізовано концен­трується в бюджеті і виключається із розподільних відносин. Держава спрямовує в бюджет централізований чистий дохід — податок з обороту і частину децентралізованого чистого дохо­ду — прибутку підприємств (через систему платежів з прибутку). Частина прибутку (до 40 %) залишається на підприємстві, інша частина ВВП виплачується робітникам і службовцям у вигляді заробітної плати, яка підлягає прибутковому оподаткуванню. Адміністративна модель фінансових відносин була характерна для колишнього СРСР та інших соціалістичних країн.

Характерною ознакою цієї моделі є те, що переважну частину своїх доходів держава отримує в процесі первинного розподілу ВВП. Вона є закритою і не відображає фінансових реалій у суспі­льстві, а саме:

- вона не показує реального рівня доходів юридичних і фізичних осіб;

- доходи юридичних і фізичних осіб не відображають їх вклад у створення ВВП;

- неможливо достовірно визначити рівень оподаткування;

- відсутні стимули до продуктивної праці.

Пропорції первинного розподілу ВВП регулюються державою за допомогою адміністративних методів. Рівень заробітної плати регулюється через встановлення тарифних розрядів і посадових окладів. На основі планового ціноутворення фіксується централі­зований чистий дохід держави (податок з обороту) і встановлю­ється рівень прибутку підприємств.

Сутність фінансової моделі ринкової економіки полягає в то­му, що спочатку ВВП розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні. Це насамперед власники виробництва, котрі отримують прибуток, і робітники та службо­вці; яким виплачується заробітна плата. Характерна ознака моделі полягає в тому, що держава отри­мує свої доходи (крім непрямих податків) на основі перерозподілу ВВП. На відміну від адміністративної, ринкова модель фінансових відносин є відкритою, зрозумілою і достатньо повно відображає реалії у суспільстві:

- держава не втручається у встановлення пропорцій первинного розподілу доданої вартості між її складовими - заробітною платою і прибутком. Пропорції первинного розподілу ВВП між підприємцями і ро­бітниками та службовцями регулюються ринковими відносинами у законодавчому порядку.

-у ній точно відображається рівень доходів кожної юридичної і фізичної особи, який у свою чергу, характеризує їх вклад у створення ВВП;

- на основі законодавчих документів визначаються умови оподаткування, кожний суб'єкт точно знає скільки він заробляє та скільки і в який спосіб віддає державі;

- чітко зафіксовано стимули до зростання доходів на основі зростання виробництва і підвищення продуктивності праці.

Ринкові відносини сприяють встановленню оптимальних про­порцій між заробітною платою і прибутком. З одного боку, кож­ний суб'єкт зацікавлений у збільшенні своєї частки. З іншого — існують певні об'єктивні обмеження, які ведуть до того, що кож­ний суб'єкт зацікавлений у доходах іншого. Так, для суб'єктів господарювання вкрай необхідним є високий рівень доходів на­селення, оскільки це сприяє розширенню обсягів продажу, а від­повідно, і забезпеченню формування прибутку. У свою чергу, ро­бітники і службовці зацікавлені у збільшені прибутку підпри­ємства, адже він створює передумови для розвитку виробництва, а відтак і зростання заробітної плати. При цьому переважну част­ку у ВВП у сучасних умовах займає саме заробітна плата, тоді як обсяги прибутку мінімізуються потребами виробничого роз­витку.

Законодавче регулювання полягає в установленні мінімально­го рівня оплати праці й обмежені максимального рівня рентабе­льності на основі застосування економічних інструментів, напри­клад податку на прибуток.

Пропорції перерозподілу ВВП регламентуються тільки норма­тивно-законодавчими актами.

Слід відмітити, що виділення зазначених моделей певною мі­рою має умовний характер. У моделі ринкової економіки присут­ні елементи участі держави у первинному розподілі за допомо­гою непрямих податків. Модель адміністративної економіки, у свою чергу, включає елементи перерозподілу. Таким чином, від­мінність однієї моделі від іншої полягає насамперед, у різних пропорціях. У моделі ринкової економіки переважає участь дер­жави у перерозподілі ВВП, а в моделі адміністративної економі­ки — втручання держави у його первинний розподіл.

За рівнем державної централізації ВВП у межах фінансової моделі ринкової економіки умовно виділяють три моделі: амери­канську, західноєвропейську та скандинавську.

Американська модель, яка заснована на максимальному рівні самозабезпечення фізичних і самофінансування юридичних осіб, характеризується незначним рівнем бюджетної централізації, близько 25—З0 %. Фінансове втручання в економіку зведене до мінімуму. У соціальній сфері забезпечуються тільки ті верстви населення, які не в змозі обійтися без державної допомоги. Така модель створює максимальну фінансову стимуляцію: з одного боку, вона дає можливість заробляти, з іншого — вимагає цього. Це досить жорстка, але високоефективна модель, оскільки грунтується, по суті, на примусовій фінансовій стимуляції.

Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті, близько 35—45 %. внаслі­док вищого рівня централізації ВВП більш розгалуженою є й державна соціальна сфера, насамперед у галузі освіти. Сутність цієї моделі зводиться до паралельного функціонування держав­них і комерційних установ у соціальній сфері.

Скандинавська модель передбачає досить високий рівень централізації ВВП в бюджеті, близько 50—60 %. Відповідно во­на характеризується розгалуженою державною соціальною сфе­рою як у галузі освіти, так і охорони здоров'я. Ця модель створює клімат упевненості і соціальної врівноваженості. Однак така мо­дель можлива лише за таких умов: високого рівня ВВП на душу населення, який забезпечує високий рівень і суспільного, і інди­відуального споживання; високого рівня культури та свідомості народу, відповідного ставлення до праці і поваги до державного сектора.

Отже, вибір моделі фінансових відносин залежить від багатьох чинників, а саме: характеру та масш­табів державного регулювання, функцій, що виконує держава, особливостей бюджетної політики, рівня розвитку економіки країни, характеру міжнародної діяльності та воєнної доктрини; історичних традицій народу; рівня розвитку культури тощо.