2. Віршова полеміка і.Франка з м. Вороним. Предмет полеміки, аргументи Франка (вступ до поеми «Лісова ідилія»)

Головні слова в маніфесті Вороного – краса і небо. Замість боротьби він пропонував відпочинок для «стражденної, зневіреної душі сучасного інтелігента». Замість оголеної тенденційності – естетичну вишуканість. Замість публіцистичної злоби дня – вічну красу, порив «у блакить». Свої літературні погляди Вороний висловив на сторінках «Літературно-наукового вісника» у 1901 році, закликавши висилати для альманаху твори «хоч з маленькою ціхою оригінальності, з незалежною вільною ідеєю, з сучасним змістом, де було б хоч трошки філософії, де хоч клаптик яснів би того далекого блакитного неба, що манить нас своєю недосяжною красою. . .» Це звернення С. Єфремов назвав «маніфестом українського модернізму». Явно віддавав перевагу естетичному звучанню, витонченій, досконалій формі, «штуці заради штуки», аніж соціальному, громадянському боку. Фактично він закликав до втечі від реального життя. Франко пише Вороному «Послання», у відповідь на яке Вороний пише вірш «Іванові Франкові», в якому ще раз стверджує: високе, справжнє мистецтво мусить єднатися з боротьбою за гармонійне щастя людини. Поет не може стояти осторонь жорстокої дійсності. Що з того, що у вступі до поеми «Лісова ідилія» (1900) І.Франко полемізував із М.Вороним, повертаючись, по суті, до власних декларацій 1878 р., щоб нагадати опонентові про неможливість утечі поета від грішної «землі» – в «блакить». Твердження про те, що «мистецтво – саме собі ціль», його коробило, це правда. Цитую:

Сучасна пісня – не перина,

Не гошпітальнеє лежання –

Вона вся пристрасть і бажання,

І вся огонь, і вся тривога,

Вся боротьба і вся дорога,

Ах, друже мій, поет сучасний –

Він тим сучасний, що нещасний.

Поет – значить, вродився хорим,

Болить чужим і власним горем.

Так не жадай же, друже милий,

Щоб нас поети млою крили,

Рожевим пестощів туманом,

Містичних візій океаном,

Щоб опій нам давали в страви,

Щоб нам співали для забави!

Най будуть щирі, щирі, щирі!

І що хто в життьовому вирі

8. Жанрова, тематична і строфічна різноманітність поезій циклу «Сім струн» Лесі Українки.

До речі, саме рефренове обрамлення поезії, що починається і завершується звучанням ноти до (.До тебе, Україно, наша бездольная мати.... і .До тебе, моя ти Україно, мила, кохана, моя безталанная мати!.) надає поетичному переживанню завершеного характеру, який залишається незмінним и відповідає темпоритму

Наступна поезія .Re. (Пісня. Brioso) побудована за принципом зміни темпоритму ....за допомогою чергування восьмискладового народного вірша (перша, третя, п.ята строфи) із чотиристопним хореєм (друга, четверта строфи). [8, 57-58]. Це цілком відповідає куплетній формі пісенного жанру.

Третя поезія циклу .Мі. має назву .колискова. (arpeggio). Як відомо, колискова відзначається спокійним монотонним характером внаслідок повторюваності ритмо-інтонацій, одноманітності заспіву. Таке ритмо-коливання найбільш відповідає природним ритмам, наприклад, ритму хвилі, отже має найпотужнішу здатність гармонізувати стан людини із станом Всесвіту.

Сонет .Fa. стає емоційним сплеском. Йдеться про два розуміння фантазії: це водночас здатність поетичної уяви, теургійна сила, що творить, і відокремлена субстанція Духу, до якої звертається лірична героїня:

.Фантазіє, богине легкокрила,

Ти світ злотистих мрій для нас одкрила

І землю з ним веселкою з.єднала.... [7, 47].

Мажорний лад поезії цілком відповідає стверджувальній інтонації п.ятистопного ямба. Інтелектуальний характер переживання ліричної героїні, зануреність у ментальний світ узгоджуються з жанровою формою сонета.

До п.ятої поезії циклу .Sol. додається жанрове визначення .Rondeau.. З італійського .rondeau. - коло - це музична форма, у якій неодноразово (не менш ніж тричі і більше) проведення головної теми - рефрену - чергується з епізодами, що відрізняються один від одного. До того ж рондо - це жанр пісенно-танцювального походження. Образи мелосу подаються в поезії в кількох вимірах сприйняття: в ірреальному вимірі в сні або потенційно в інтенції бажання існують .соловейковий спів навесні. і .вільні співи, гучні, голосні.; натомість у реальному плані ліричну героїню засмучують у рідному краї .голосіння сумні.. Лейтмотив ірреального співу проходить у поезії згідно з канонами рондо тричі: він розпочинає твір: .Соловейковий спів навесні...., далі він варіативно переходить у спогад, пригадування: .Твої співи та квіти ясні, Наче казку дивну, пригадаю - У сні!... і завершується поезія емоційним сплеском відчаю:

.Ох, невже в тобі, рідний мій краю,

Тільки й чуються вільні пісні -

У сні?

До поезії .La. передпосилається жанрова позначка .Nocturno., що означає .нічна пісня. - невелика лірична п.єса для фортепіано, написана переважно в репризній тричасній формі.

Перша строфа вірша .La. вказує на лейтмотивний зв.язок його з попереднім віршем. Поезія .La. ніби утворюється на матеріалі поезії .Sol. (спільні мотиви .соловейкового співу., .весняних квіток.): .Якщо .Sol. - це пісня дня, то ноктюрн .La. - це своєрідний гімн ночі, що знов-таки виявляє тяжіння до першої поезії .До. - гімну. Невипадково, мабуть, обидві поезії написані амфібрахієм. амфібрахій, надаючи піднесеності віршеві, в той же час, служить надійним земним опертям.

Відчувається і інтонаційна спільність з колисковою .Мі., у якій також поетичне звертання явлене в узагальнено-особовій формі .ми.. Але, у той же час, обидві поезії сповнені найінтимнішими переживаннями.

Остання поезія циклу .Si. написана строфою, що має назву .Settina.. За аналогією із звукорядом гами ця семирядкова строфічна форма передає внутрішню притаманну їй ідею завершеності, цілісності, гармонійності, що забезпечує насамперед характер римування рядків у строфі. Тут поєднуються охопні рими, що об.єднують 1, 4, 7 рядки, а також суміжні рими (2 - 3) та (5 - 6) рядки.

Гармонійність строфічної форми цілком узгоджується і з розміром поезії. Це чотиристопний амфібрахій, довгий середній склад якого знов-таки надає тексту зрівноваженого констатуючого характеру.

Перші рядки поезії втілюють активну дію та волевиявлення суб.єкта поетичного переживання, що передається наказовою формою дієслова (.Нехай мої струни лунають., .Нехай мої співи літають....)

"Сім струн" - це сім віршів, у заголовку кожного - нота, повторена першим складом тексту. Жанри більшості творів пісенні: гімн, пісня, колискова, рондо, ноктюрн. Тільки вірш "Fa" написаний у чисто літературній формі сонета. Завершуючи твір "Si", авторка визначає як Settina, підкреслюючи особливу роль семирядкової строфи, яка символізує сім нот у музиці, сім віршів у циклі, сім струн, що їх героїня торкає на кобзі. Українська народна пісня впливає на поетику віршів.

Пісня є одним з центральних художніх образів циклу: у вірші "Do" вона патріотично-урочиста, у "Re" - вільна, у "Mi" - ніжна материнська, у "Fa" - чарівна, химерна, у "Sol" - соловейкова, весняна, у "La" - лагідна, тривожна. Музика не тільки підноситься, а й буквально лунає завдяки багатому художньому звукопису: алітерація, асонанси поєднуються з точними глибокими прикінцевими і внутрішніми римами. Стилістичні фігури-паралелізм, послідовно дотримані віршові розміри - ямб, дактиль, амфібрахій, анапест - створюють ритмічну та вишукану мелодію циклу "Сім струн".

НАРОД!!! Я СЯ ДУЖЕ ВИБАЧАЮ..АЛЕ ТО ПИТАННЯ В МЕНЕ ТУПО НАПИСАНО..ЯКШО В КОГОСЬ Є ШЕ ЯКІСЬ ДУМКИ З ПРИВОДУ «СЕМИ СТРУН » ПИШІТЬ…ВО!