2.Фінанси суб'єктів господарювання

Фінанси суб'єктів господарювання, відображають економічні відносини, що пов'язані з ру­хом грошових потоків і виникають у процесі формування, розподілу та вико­ристання фінансових ресурсів і доходів на мікрорівні.

Фінансова діяльність суб'єктів господарювання може бути організована за такими трьома методами:

- комерційний розрахунок;

- неприбуткова діяльність;

- кошторисне фінансування.

Відмінність між окремими методами полягає у схемі організації фінансової діяльності, тобто у встановленні взаємозалежності між фінансовими ресурса­ми, джерелами їх формування, доходами, витратами і фінансовими результа­тами. Відповідно до зазначеного до складу фінансів суб'єктів господарювання належать такі ланки:

- фінанси комерційних підприємств і організацій,

- фінан­си некомерційних установ і організацій.

Фінанси комерційних підприємств (суб'єктів підприємницької діяльності) є вихідною ланкою фінансової системи, оскільки саме тут створюється більша частка ВВП. Від стану фінансів комерційних підприємств багато в чому зале­жить загальне фінансове становище в країні, адже комерційні підприємства є основним платником податків до бюджету, а також внесків у державні цільові фонди. Особливістю фінансів комерційних підприємств є те, що в умовах рин­кових відносин ці підприємства діють на засадах комерційного розрахунку, який передбачає отримання прибутку, відшкодування за рахунок власних коштів всіх затрат на основну діяльність, а також на її розширення та розви­ток. Для таких підприємств прибуток є головним джерелом виробничого і со­ціального розвитку.

Некомерційними вважаються установи, які надають послуги або викону­ють роботи безкоштовно чи за символічну плату, що не відшкодовує їхніх за­трат. Тобто головна мета функціонування неприбуткових установ і організацій — забезпечити певні потреби суспільства, а не отримати прибуток. Виділення неприбуткової діяльності цілком логічне в умовах ринкової економіки, тому що завжди є певні сфери, які або не можуть бути прибутковими і тому не цікав­лять підприємницькі структури, або повинні бути доступними широким верс­твам населення.

До некомерційних установ і організацій належать:

• бюджетні установи та організації, головним джерелом фінансування видатків яких є бюджетні кошти (лікарні, школи, дитячі садки, музеї, бібліотеки тощо);

• добровільні громадські формування (громадські організації, політичні партії, благодійні фонди), які об'єднують громадян на основі єдності інтересів та уподобань для спільної реалізації своїх прав і свобод, сприяння здійсненню доброчинної благодійницької діяльності. Головним джерелом доходів громадських організацій є вступні і членські внески, добровільні і спонсорські пожертвування.

3. Фінанси домогосподарств.

У соціально орієнтованій ринковій економіці (шляхом розвитку якої йде Україна) однією із важливих сфер фінансової системи держави є фінанси домогосподарств, що відображають рівень життя та фінансового забезпечення населення. Отже, стан розвитку та організації фінансів домогосподарств вказує на ефективність функціонування фінансової системи в цілому. На жаль, фінанси домогосподарств в Україні ще не мають належним чином організованих та юридично забезпечених засад функціонування. Саме людина як найвища цінність є фундаментальною опорою і носієм загальносуспільних інтересів та важливим суб'єктом фінансових відносин. Громадяни є платниками податків і, водночас, отримувачами суспільних благ, наданих державою; саме вони в умовах демократії через своє право голосувати можуть впливати на суспільне життя — визначати ефективність прийнятих рішень у сфері політики та економіки, через суспільний вибір приймати рішення щодо кількісних і якісних параметрів державних видатків і доходів. Не менш важливо враховувати люд­ський фактор і в контексті реалізації принципу солідарності та забезпечення суспільного добробуту.

Основним джерелом формування доходів населення в Україні є заробітна плата працюючих членів сім'ї. Велике значення у бюджетах сімей відіграють натуральні над­ходження від особистого підсобного господарства. Натомість не виконують на­лежної ролі ринкові складові — доходи від підприємницької діяльності та від операцій з цінними паперами і нерухомістю.

Переважну частку витрат домогосподарств в Україні становлять витрати на харчування, одяг і речі повсякденного вжитку, на оплату комунальних послуг. Така структура витрат бюджетів сімей свідчить про низький рівень життя на­селення. Обмеженість фінансових ресурсів домогосподарств не дає можливості реалізувати соціально-культурні потреби кожної людини, одержати якісне медичне обслуговування тощо.

4. Фінансовий ринок

Фінансовий ринок — механізм перерозподілу фінансових активів між окре­мими суб'єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, а також міжнародними фінансовими інститутами. Фінансовий ринок через посередни­ків, фірми та інституції, що надають фінансові послуги, реалізує фінансові рі­шення домогосподарств, приватних компаній та урядових організацій.

5. Міжнародні фінанси

Міжнародні фінанси є інтегрованою сферою фінансової системи України. Процеси регіоналізації та глобалізації з різною інтенсивністю впливають на національні фінансові системи держав, різних за рівнем соціально-економіч­ного розвитку, суспільного добробуту та зайнятості, за політичним та еконо­мічним устроєм. У свою чергу економічний та фінансовий потенціали націо­нальних держав впливають на світове господарство.

Світове господарство — складна, структурована, ієрархічна система, що включає систему ринків (інформаційний, товарний, фінансовий, робочої сили), систему міжнародних відносин, інтернаціоналізацію господарського механізму та міжнародну конкуренцію.

Поєднання міжнародного фінансового та інформаційного ринків стало пе­редумовою формування єдиного глобального фінансового простору, змінило відносну цінність ресурсів, надавши пріоритет фінансам та інформації, впли­нуло на структуру розподілу власності, співвідношення державного та корпо­ративного управління, суспільного та індивідуального вибору.

Отже, фінансова система — не просто набір окремих взаємопов'язаних еле­ментів, а надзвичайно складна за внутрішньою будовою фінансова архітек­тура, від ефективності побудови якої залежить можливість збалансування інтересів і суперечностей, узгодження прагматизму фінансової політики з раціо­нальністю економіки. (1)

За організаційно-інституційною структурою фінансова система — сукуп­ність фінансових органів та інституцій, які здійснюють управління грошови­ми потоками та фондами грошових коштів. При цьому у фінансовій системі держави виділяють:

- систему органів управління фінансами (Міністерство фінансів, Державна податкова служба України, Державна казначейська служба України, Державна фінансова інспекція України, Державна митна служба України, Пенсійний фонд, Фонди загальнообов’язкового державного соціального страхування, Рахункова палата Верховної Ради України);

- систему фінансо­вих інститутів, задіяних у розподільних процесах (Національний банк України, банківські та небанківські фінансові установи, фондові і валютні біржі, стра­хові компанії, інвестиційні фонди тощо).