2. Фінансова система

Термін "система" (з грец. — "поєднання", "утворення") найчастіше трак­тується як сукупність визначених елементів, між якими є закономірний зв'язок чи взаємодія.

За внутрішньою будовою фінансова система — сукупність відокремлених, але взаємопов'язаних сфер (узагальнена за певною ознакою складова) та ланок (відособлена складова) фінансових відносин, які мають певні особливості в мо­білізації та використанні фінансових ресурсів, а також відповідний апарат управління та нормативно-правове забезпечення.

Найчастіше фінансову систему структурують за:

- формами власності (рис. 1.1);

- основними суб'єктами фінансових відносин (рис. 1.2);

- рівнями економічної системи (рис.1.3).

- сферами фінансових відносин (рис.1.4)

У складі фінансової системи України виділяють такі основні сфери фінансо­вих відносин (рис.1.4.)

1. Фінанси держави;

2. Фінанси суб'єктів господарювання;

3.Фінанси домогосподарств;

4. Фінансовий ринок;

5. Міжнародні фінанси

1. Фінанси держави

Центральне місце у фінансовій системі кожної держави займають фінанси держави — сфера, за допомогою якої здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток країни. Державні фінанси відображають розга­лужену систему фінансових відносин на різних рівнях адміністративного поді­лу між державою, юридичними та фізичними особами з приводу формування і використання фінансових ресурсів та доходів держави, а також щодо управ­ління і розпорядження державною власністю.

Основними ланками державних фінансів є:

- державний і місцеві бюджети,

- державні цільові фонди,

- державний і ко­мунальний кредит,

- фінанси державного і комунального секторів економіки (нема на схемі).

У сфері державних фінансів провідне місце належить бюджетам різних рів­нів, сукупність яких утворює бюджетну систему.

Значення державного бюджету обумовлено не лише обсягом коштів, зосере­джених у ньому, а й найбільш розвиненою системою взаємозв'язків з усіма іншими ланками та сферами. Як один із найважливіших інститутів економіч­ного суверенітету держави державний бюджет:

• забезпечує акумулювання коштів (головним чином через податкові і неподаткові надходження), необхідних для фінансування потреб держави та проведення державної внутрішньої і зовнішньої політики;

• є невід'ємним атрибутом ринкових відносин і водночас важливим інструментом реалізації державної політики;

• виступає важелем активного впливу на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси у суспільстві.

Рис. 1.4. Структура фінансової системи України за сферами фінансових відносин.

Важливим елементом державних фінансів є державні цільові фонди. Державні цільові фонди — фон­ди грошових коштів, які формуються у процесі розподілу і перерозподілу ВВП за рахунок сплати фізичними та юридичними особами обов'язкових внесків та інших надходжень. Кошти державних цільових фондів використовуються на фінансування державних економічних та соціальних програм і перебувають у розпорядженні центральних та місцевих органів влади.

Існування державних цільових фондів пов'язане з необхідністю задоволен­ня певних економічних та соціальних потреб, які мають особливо важливе значення.

В Україні найбільші державні цільові фонди мають переважно соціальну спрямованість:

- Пенсійний фонд України;

- Фонд загальнообов'язкового держав­ного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням;

- Фонд загально­обов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

- Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещас­них випадків на виробництві та професійних захворювань, що спричинили втрату працездатності.

Державний кредит — рух позикового капіталу у формі кредитних угод, що здійснюється за участю держави щодо передачі фінансових ресурсів у борг з розрахунком на певну вигоду. При цьому держава традиційно виступає у ролі позичальника коштів, рідше — кредитора або гаранта. Основною формою дер­жавного кредиту є державні позики.

За правом емісії розрізняють державні і місцеві позики. Зокрема, державні позики випускаються центральними орга­нами управління, а надходження від них спрямовуються у центральний бю­джет. Місцеві позики випускаються місцевими органами управління і спрямо­вуються у відповідні місцеві бюджети. У розвинутих країнах місцеві позики є важливою складовою фінансів місцевого самоврядування, оскільки дають можливість мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти для потреб регіо­нального розвитку. Натомість в Україні місцеві позики не набули поширення, однак у перспективі можуть стати важливим фінансовим інструментом забез­печення формування інвестиційної складової місцевих бюджетів.

Фінанси державного сектору економіки відображають грошові відносини, пов'язані з діяльністю держави як суб'єкта господарювання. У зв'язку з роздержавленням і приватизацією державний сектор економіки в Україні останніми роками значно скорочується. При цьому державні підприємства переходять на ті самі принципи організації фінансів, що й акціонерні та приватні. Як наслі­док, істотно скорочується фінансова діяльність держави в реальному секторі економіки, відбувається чітке розмежування державного фінансового госпо­дарства і фінансів державного сектору економіки.

Фінанси комунального сектору економіки відображають грошові відноси­ни, пов'язані з діяльністю місцевих органів влади як суб'єкта господарюван­ня. Комунальний сектор економіки пов'язаний з комунальною власністю, яка є власністю відповідної територіальної громади, тобто спільності громадян — жителів міста, села, селища або їх об'єднань. Підприємства комунального гос­подарства в основному функціонують у таких сферах, як житлове господарс­тво, транспорт (автобусні парки, трамвайні та тролейбусні депо, метрополітен), комунальна енергетика (електричні, газові та теплові мережі), комунальне об­слуговування (готелі), міські шляхи тощо.