- •1.1 Організація процесу конструювання засобів вимірювальної техніки
- •1.2 Науково-дослідні роботи
- •1.3 Дослідно-конструкторські роботи
- •1.4 Системний підхід при конструюванні засобів вимірювальної техніки
- •1.5 Види робіт конструктора
- •2.1 Загальні правила виконання схем
- •2.2 Схеми структурні
- •2.3 Схеми функціональні
- •2.4 Схеми електричні принципові
- •2.5 Схеми з’єднань
- •3.1 Методи виготовлення друкованих плат
- •3.2 Правила виконання креслень друкованих плат
- •3.3 Правила виконання складальних креслень друкованих плат
- •4.1 Частотні властивості пасивних компонентів
- •4.2 Вплив частоти на роботу активних компонентів
- •5.1 Рівняння поширення електромагнітного поля у просторі
- •5.2 Перехресні завади у лініях зв’язку
- •5.3 Розбиття та компонування вузлів засобів вимірювальної техніки
- •5.4 Проектування систем заземлення засобів вимірювальної техніки
- •6.1 Розрахунок ефективності екранування плоского суцільного екрану
- •6.2 Розрахунок ефективності екранування плоских екранів з отворами
- •7.1 Способи передачі тепла від поверхні нагрітого елементу
- •7.2 Розрахунок коефіцієнта теплопередачі конвекцією
- •7.3 Розрахунок коефіцієнта теплопередачі випромінюванням
- •7.4 Розрахунок теплових опорів
- •7.5 Розрахунок радіаторів
- •Розрахунок поверхні гольчасто-штиревого радіатора
- •Матеріали для виготовлення радіаторів
- •8.1 Ергономіка, технічна естетика і якість конструкції
- •8.2 Художнє оформлення конструкцій звт
- •8.3 Категорії композиції
- •8.3 Особливості зовнішнього оформлення звт
- •Перелік використаних джерел
- •Додаток а
- •Додаток б
5.3 Розбиття та компонування вузлів засобів вимірювальної техніки
Любий ЗВТ представляє собою електронну систему, яка містить вузли з пасивними та активними компонентами і лінії зв’язку між ними. Розбиття та компонування вирішують завдання правильного розміщення вузлів у електронній системі. Проблеми виникнення завад і наводок можна звести до мінімуму, якщо ізолювати чутливі схеми від джерел завад, усунувши паразитні індуктивні та ємнісні зв’язки, зв’язки через загальний імпеданс і антенні ефекти. Для цього необхідно:
- розміщувати малопотужні (чутливі) схеми поблизу джерел сигналів,
- розміщувати потужні схеми (у яких висока ймовірність виникнення завад) поблизу навантажень,
- розміщувати малопотужні і потужні схеми якомога далі одні від одних,
- добиватись того, щоб довжина провідників була якомога меншою,
- використовувати максимально короткі контури проходження струму.
Усі схеми умовно можна поділити на 5 груп:
1)
чутливі схеми з високим імпедансом (
Ом), у яких є висока імовірність виникнення
паразитного ємнісного зв’язку;
2)
чутливі схеми з низьким імпедансом (
Ом) у яких є висока імовірність виникнення
паразитного індуктивного зв’язку;
3) схеми з помірною чутливістю або схеми, що розраховані на помірний рівень потужності споживання;
4) високовольтні схеми;
5) схеми, що розраховані на роботу із значними струмами.
Аналогові схеми, як правило, попадають у дві перші групи, цифрові схеми відносяться до третьої групи, а схеми спряження і джерела живлення – до двох останніх груп.
Можна комбінувати схеми, що належать до однієї і тієї ж групи і комбінувати з них підсистеми, однак, схеми з високим імпедансом слід розміщувати якнайдалі від високовольтних схем, а схеми з низьким імпедансом не слід розташовувати поряд зі схемами, розрахованими на значні струми.
В загальному випадку, при об’єднанні схем, що належать до різних груп, сигнали, які на них поступають, повинні мати значну завадостійкість і помірний рівень потужності.
Схеми, які складають певну підсистему, повинні мати загальні властивості по входу/виходу і порівняно однаковий рівень завад. Такі умови призводять до того, що більшість систем доводиться поділяти на аналогові і цифрові підсистеми, джерела живлення та підсистеми, що містять електромагнітні прилади або перемикачі. Доцільно також, щоб високочастотні та низькочастотні схеми входили до різних підсистем. Кожна підсистема повинна бути якомога компактнішою і повинна мати власні засоби подачі живлення і заземлення. Провідники у підсистемах повинні мати низький імпеданс, а контури проходження струму повинні бути мінімально короткими.
При монтажі трансформаторів, соленоїдів та інших електромагнітних пристроїв необхідно слідкувати за тим, щоб їх магнітні поля були направлені перпендикулярно одне до одного, а самі пристрої знаходились на значній відстані від сигнальних провідників і кабелів живлення.
При проектуванні кабельної розводки необхідно забезпечити мінімальну довжину, мінімальний імпеданс і найменшу площу контуру. Кабелі для швидкодіючих логічних схем повинні мати не менше одного загального проводу “землі” на кожні п’ять кабелів, а якщо кабелі призначені для логічних схем з незначною швидкодією, то не менше одного на кожні десять кабелів. Чутливі схеми з їхніми кабелями слід розміщувати якомога далі від інших ділянок, використовуючи як екрани елементи корпусу системи.
Заземлюючі ланки підсистеми повинні перетинатись тільки у одній точці, а навколо високовольтних схем і схем з високим імпедансом необхідно встановити заземлені екрани.
