Методичні рекомендації для підготовки до семінарського заняття

Під час вивчення даної теми слід звернути увагу на те, що в юридичній літературі поняття «суб’єкти» і «учасники» адміністративного процесу не ототожнюються. Поняття «суб’єкт процесу» ширше відносно поняття «учасник процесу». Так, суб’єктами адміністративного процесу є особи, які потенційно мають право (можуть) бути учасниками процесу за наявності відповідних юридичних фактів, а учасниками процесу є особи, які реально беруть участь у розгляді і вирішенні конкретних адміністративних справ. Хоча дослідники процесуальних відносин інтенсивно використовують поняття «суб’єкти провадження». Це викликано тим, що законодавець ні в статтях 268–274 КУпАП, ні в статтях 47–68 КАС України не відносить органи і посадових осіб. Уповноважених розглядати і вирішувати адміністративні справи, а також суди до числа учасників проваджень.

Учасниками адміністративного процесу є особи, які задіяні у розгляді справи судом. Традиційно суд не відносять до кола учасників процесу, оскільки він здійснює судочинство. Для визначення ролі кожної групи учасників у розгляді адміністративної справи судом і кола їхніх процесуальних прав та обов’язків важливе значення має класифікація учасників адміністративного процесу. У КАС України така класифікація проведена за наявністю заінтересованості у результатах вирішення адміністративної справи. За цим критерієм виділено: 1) заінтересованих осіб (ними є особи, які беруть участь у справі: сторони, треті особи, їхні представники); 2) учасників, які не мають заінтересованості у вирішенні справи (ними є інші учасники адміністра­тивного процесу: секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач).

Для характеристики осіб, які беруть участь у справі, важливою є категорія адміністративної процесуальної правосуб’єктності. Адміні­стративна процесуальна правосуб’єктність поєднує в собі здатність особи мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) і здатність особис­то здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність). Фізичні особи завжди мають адміністративну процесуальну правоздатність, але реалізувати свої процесуальні права та обов’язки може не кожна фізична особа. Так, інтереси фізичних осіб, які не досягли повноліття, а також інтереси фізичних осіб, визнаних судом не­дієздатними, як сторони чи третьої особи представляють в суді їхні за­конні представники (батьки, опікуни, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом). Самостійно такі особи не можуть звертатися до адміністративного суду та брати участь в адміністративному процесі. До досягнення повноліття фізичні особи можуть са­мостійно реалізувати свої процесуальні права та обов’язки у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь. Це, наприклад, спори з приводу одержання паспорта громадянина України, реєстрації зміни імені, притягнення до відповідальності за вчинення адміністративно­го проступку (учасниками відповідних правовідносин можуть бути фізичні особи, які досягли 16-річного віку), спори з приводу легаліза­ції молодіжних та дитячих громадських організацій (засновниками таких організацій можуть бути фізичні особи, які досягли 15-річного віку) тощо.

В окремих випадках адміністративною процесуальною правосуб’єктністю, крім зазначених вище органів та осіб, наділені й інші суб’єкти правовідносин. Це, наприклад, блок партій, блок місцевих організацій партій, ініціативна група референдуму, громадська організація (яка може й не мати статусу юридичної особи). Ці суб’єкти відповідно до законів про вибори та референдуми можуть бути учасниками правовідносин, пов’язаних з процесом виборів чи референду­му. Тому відповідно до статей 172, 174 і 175 КАС вони можуть бути й учасниками адміністративного процесу (звертатися з адміністратив­ним позовом, бути відповідачем тощо), а отже, вони також наділені адміністративною процесуальною правосуб’єктністю.

У справах про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності, примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян відповідачами поряд з іншими об’єднаннями громадян можуть бути громадські організації, які легалізовані у спосіб повідомлення про їх заснування. Такі громадські організації відповідно до статті 14 Закону України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 року не мають статусу юридичної особи, але у цих справах повинні вважа­тися процесуально правосуб’єктними.

Особи, які беруть участь у справі, здійснюють свої процесуальні права та виконують обов’язки в адміністративному процесі для того, щоб досягнути певного правового результату, у якому вони заінтересовані. Судове рішення у справі стосуватиметься прав і обов’язків сторін та третіх осіб.

За характером інтересу осіб, які беруть участь у справі, умовно можна поділити:

– на тих, які мають матеріально-правову заінтересованість у ре­зультатах вирішення адміністративної справи (сторони і треті особи);

– на тих, що мають процесуально-правову заінтересованість (пред­ставники сторін і третіх осіб).

Сторони і треті особи можуть брати участь у процесі самостійно або разом з представниками чи лише через них. Процесуальні права й обов’язки представників є похідними від процесуальних прав та обов’язків сторін і третіх осіб. їхній обсяг залежить від уповноваження представника довірителем (стороною або третьою особою), якщо представник діє на підставі договору, або згідно встановлених законом меж, якщо представник діє на підставі закону (наприклад, батьки як законні представники неповнолітніх, керівники як законні представники органів, підприємств, установ, організацій, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, тощо). Повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представ­ляє, усіх процесуальних дій, які може вчинити ця особа.

На відміну від цивільного судочинства, представник, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору, має диспози­тивні права лише тоді, коли цими диспозитивними правами він спе­ціально наділений у виданій йому довіреності. Йдеться про права на вчинення таких дій:

– відмовитися від адміністративного позову;

– визнати адміністративний позов;

– змінити адміністративний позов;

– досягнути примирення;

– передати повноваження представника іншій особі (передоручення);

– оскаржити судове рішення.

Це означає, що довіритель в адміністративному процесі обов’язково повинен визначитися, чи довіряти вчинення цих дій представнику, зважаючи на те, що вчинення таких дій може суттєво позначитися на правах, свободах, інтересах та обов’язках довірителя. Якщо про диспозитивні права у довіреності нічого не сказано, вважається, що представник їх не має. У цивільному ж судочинстві навпаки - якщо у довіреності не встановлено ніяких обмежень диспозитивних прав, то вважається, що представник їх має.

Процесуальне становище інших учасників адміністративного процесу (секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач) в адміністративному судочинстві не має суттєвих відмінностей порівняно з цивільним судочинством. Інших учасників адміністративного процесу за роллю у судочинстві умовно можна поділити на дві групи:

1) особи, які обслуговують адміністративне судочинство (секретар судового засідання, судовий розпорядник, перекладач);

2) особи, які сприяють розгляду справи (свідки, експерти, спеці­алісти).

Хотілося б звернути увагу на нових учасників судового процесу (зокрема, й адміністративного). Це спеціаліст і судовий розпорядник. Спеціаліст – це особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок. Допомога спеціаліста потрібна насамперед у процесі доказування. Наприклад, у якості спеціаліста може бути запрошений, фахівець у галузі діловодства для роз’яснення перед судом процедури розробки, документування, візування, погодження та затвердження рішень органу, чи фахівець у галузі комп’ютерної техніки для роз’яснення процесу електронного документообігу, для відтворення електронних документів перед судом тощо. На відміну від висновку експерта результати роботи спеціаліста не є джерелом доказів, а лише допомагають суду та іншим учасникам процесу розібратися в інформації, яка постає перед ними, та зрозуміти її.

Тематика повідомлень і рефератів

1. Суб’єктивні публічні права як об’єкт судового захисту.

2. Компетенція адміністративних судів: сфера та актуальні питання практики.

3. Теоретичні та практичні проблеми розмежування юрисдикції адміністративних та господарських судів в Україні.

4. Вищий адміністративний суд України: структура та компетенція.

5. Забезпечення правової допомоги при вирішенні справ в адміністративному суді: проблеми та перспективи.

6. Практика використання в адміністративному судочинстві матеріалів судових експертиз.