Лекційне заняття № 1

Модуль І. Барокко. Архітектура. Скульптура. Живопис

Тема: БарокКо. Архітектура. Скульптура. Живопис

Кількість навчальних годин: 4

Актуальність теми: дана тема відіграє величезну роль є вивчення однієї з базових навчальних дисциплін в освіті, що є спрямованою на формування їхньої загальної художньої культури і розвитку професійної ерудиції.

Мета, завдання лекції

Метою викладання теоретичного курсу є знайомство з основними теоретичними поняттями мистецтвознавства, особливостями історичних етапів світової образотворчості, декоративно-ужиткового мистецтва та архітектури, пам’ятками світової культури допоможе студентам оволодіти належним рівнем методичної готовності до професійної діяльності, виховати високий рівень художньо-естетичного смаку, креативний підхід у поєднанні традицій та новацій у професійній діяльності.

• засвоєння історії образотворчого, декоративно-ужиткового мистецтва та архітектури Мистецтво Барокко

- розуміння специфіки візуально-просторових мистецтв у системі художньої діяльності людства;

• формування широкого гуманістичного світогляду.

Опорні (ключові) поняття: Мистецтво Барокко, художники Барокко

Міжпредметні зв’язки: кольорознавство, образотворче мистецтво

Обладнання: навчальні плани, програми, підручники, посібники для дизайну; ТЗН для мультимедіа презентації.

Література:

1. Алпатов М.В. Искусство. Книга для чтения. Живопись, скульптура, графика, архитектура. – М., 1969.

2. Аполлон. Изобразительное и декоративное искусство. Архитектура: Терминологический словарь. – М., 1997.

3. Бидерманн Г. Энциклопедия символов. – М., 1996.

4. Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. Т. 1-4. – М., 1991- 1993.

5. Крвавич Д.П., Овсійчук В.А., Черепанова С.О. Українське мистецтво. Т.1,2,3. – Львів, 2003-2008.

6. Малая история искусств. – М., 1978.

7. Популярная художественная энциклопедия. В 2т. – М., 1986.

8. Словарь искусств. – М., 1996.

9. Холл Д. Словарь сюжетов и символов в искусстве. – М., 1996.

10. Серия журналов- альбомов «Великие художники».

План і організаційна структура лекції:

• Барокко мистецтво (Baroque art.), стиль європейського мистецтва і архітектури

• Караваджо Мікеланджело Меризі (Caravaggio, Michelangelo Merisi da) (1571-1610 рр.)

• Карраччи (Carracci)

• Рубенс Пітер Пауел (Rubens, Sir Peter Paul) 1577-1640 рр.

Зміст лекційного матеріалу:

Барокко мистецтво (Baroque art.), стиль європейського мистецтва і архітектури 17-18 століть. Свого часу в термін " бароко " вкладалося різний зміст. Спочатку він носив образливий відтінок, маючи на увазі нісенітницю, абсурд (можливо, він перегукується з португальської слову, що означає потворну перлину). Нині він уживаний в мистецтвознавчих працях визначення стилю, у європейському мистецтві між маньеризмом і рококо, тобто приблизно з 1600 р. на початок 18 століття. Від маньеризма Бароко мистецтво успадкувало динамічність і глибоку емоційність, як від Ренесансу - грунтовність і пишність: риси обох стилів гармонійно злилися за одну єдине ціле.

Самі характерні риси Бароко - помітна барвистість і динамічність - відповідали самовпевненості римської католицькій Церкві. За межами Італії стиль Бароко пустив найглибші коріння у католицьких країнах, а, наприклад, у Великобританії його вплив було незначним. Біля джерел традиції Бароко мистецтва у живопису стоять два великих італійських художника - Караваджо і Аннибале Карраччи, створивши самі значні роботи у останнє десятиліття 16 століття - одне десятиріччя 17 століття. Для італійського живопису кінця 16 століття характерні неприродність і стильова невизначеність. Караваджо і Карраччи своїм мистецтвом повернули їй цілісність й виразності. У італійської архітектурі найпомітнішим представником Бароко мистецтва був Карло Мадерна (1556-1629 рр.), який порвав із маньеризмом і свій власний стиль. Його головне творіння - фасад римської церкви Санта-Сусанна (1603 р.). Основний постаттю у розвиток барочної скульптури був Лоренцо Берніні, чиї перші виконані з нового стилі шедеври ставляться приблизно до 1620 р. Квінтесенцією бароко, вражаючим злиттям живопису, скульптури й архітектури вважається капела Коранаро у церкві Санта-Марія делла Вікторія (1645-1652 рр.).

Самими помітними італійськими сучасниками Берніні у період зрілого бароко були архітектор Борроміні і художник, і архітектор П'єтро так Кортона. Кілька пізніше творив Андреа дель Поццо (1642-1709 рр.), розписаний їм плафон в церкви Сант-Іньяцио у Римі (Апофеоз св. Ігнатія Лойоли) є кульмінацією тенденції бароко до помпезної пишноті. У 17 столітті Рим був столицею світу у сфері мистецтва, приваблював художників Європи, й бароко мистецтво скоро поширилося межі " вічного міста " . У кожній країні Бароко мистецтво насичувалось місцевими традиціями. У деяких країнах воно ставало більш екстравагантним, як, наприклад, хто в Іспанії та Латинській Америці, де розвився стиль архітектурного прикрашання, під назвою чурригереско, за іншими приглушувалося задля консерватив-нішим смакам. А в католицькій Фландрії Бароко мистецтво розцвіло у творчості Рубенса, на протестантську Голландію воно справила менш помітне вплив. Щоправда, зрілі роботи Рембрандта, надзвичайно живі й динамічні, явно відзначені впливом Бароко мистецтва. У Франції воно найяскравіше висловило себе службі монархії, а чи не церкви. Людовік XIV розумів важливість мистецтва, як кошти прославляння королівської влади. Його радником у цій галузі був Шарль Лебрен, який керував митцями та декораторами, які працювали в палаці Людовіка в Версалі. Версаль з його грандіозним поєднанням пишної архітектури, скульптури, живопису, декоративного і ландшафтного мистецтва виявив собою одне із найбільш вражаючих прикладів злиття мистецтв.

Барокко мистецтво сприяло створенню театральних ефектів, достигавшихся освітленням, удаваної перспективою і ефектними сценічними декораціями. Проте воно мало відповідало стриманому британському смаку. У англійської архітектурі вплив бароко було помітно ще на початку 18 століття своєрідному творчості Ванбру і Хоксмора. До цього стилю наближаються що з пізніших робіт Рена. Потяг Бароко мистецтва до масштабності відчутно у величних проектах собору Св. Павла (1675-1710 рр.) і Гринвічського госпіталю (початок 1696 р.). Бароко змінилося понад спокійним палладианством. В усіх життєвих видах мистецтв бароко злилося з більш легковажним стилем рококо. Це злиття був дуже плідним у Європі, особливо у Дрездені, Відні і Праге.

Художники Бароко: Караваджо, Карраччи, Рубенс, Рембрант