«Чорні картини» та «Лихі часи»

Наприкінці свого життя Гойя купив будинок Quinta del Sordo («Будинок глухого чоловіка»), і намалював в ньому на полотнах та на стінах багато незвичних картин, присвячених чаклунству та війні. Одна з них — відома робота «Сатурн, що пожирає своїх синів» — відображує греко-римський міфологічний епізод, в якому бог Сатурн з'їдає дитину, це нагадування про конфлікти, що існували в іспанському суспільстві.

Ця картина одна із 14 в серії, що називалась «Чорні картини». Після смерті Гойї настінні малюнки були перенесені на полотна і залишилися одним з найкращих зразків творів останнього періоду життя художника, коли, оглухлий і напівбожевільний, він вирішив звільнитися від табу у живописі того часу і малював будь-які кошмарні видіння, що приходили йому в голову. Багато з цих робіт зараз в Музеї Прадо в Мадриді.

У 1810 році Гойя створив серію акватинтових відбитків, названих „ Лихоліття війни « 

«Тавромахія» та «Молочниця із Бордо»

У 1824 році Гойя вимушено емігрував у Францію, «не знаючи жодного французького слова, без слуг, старий, глухий, хворий та безпорадний, але який же він щасливий! І як живо цікавиться всім, що його тепер оточує», — писав про перші роки еміграції художника його товариш Леандро Фернандес де Моратин.

Завдяки приятелю Голону, Гойя відкриває для себе техніку літографії, нещодавно відкриту німцем Зенефельдером, і зізнається: «Мені вже вісімдесят років, а я все ще вчусь»… Під кінець життя Гойя зробив кілька швидких ескізів на літографічному камені, це були сцени бою биків. Окрім гравюр, виникають також картини. «Корида» (1825, Прадо) є одним з чотирьох полотен, написаних у Франції, що являють собою ілюстрації до опублікованої у 1777 році книги про відважних тореадорів. Пізніше цей проект розрісся в цілий графічний цикл під назвою «Тавромахія» («таврос» — бик), виданий у 1816 році. Серія «Тавромахія» менш відома та популярна, ніж, наприклад, «Капрічос», що зрозуміло: там нема ніяких мук душі та містичних переживань. Зате присутнє філософське бачення, що перетворює кориду на всесвітній символ боротьби без перемоги.

Завершуючи свій творчий шлях картиною крові, що проливається на арені — з одного боку, і зображенням молодої, пишної, прекрасної молочниці — з іншого, Гойя начебто підводить підсумок свого життя, де було місце і трагічним подіям, і чуттєвій насолоді. «Молочниця із Бордо» (1827, Прадо) захоплює радісним та світлим настроєм, а також свіжою зелено-блакитною гамою живопису — в цілому, нехарактерною для творчості Гойї.

Спадщина

Всі малюнки Гойї зібрані у восьми альбомах, які позначені літерами від А до Н. Альбоми показують, як змінювалось відношення Гойї до малюнків: від невеличких коментарів, що виконували допоміжну функцію, до розлогого їх трактування, що само вже є окремою працею і має свою особисту художню цінність.

Вплив на живопис

Час показав, що Франсіско Гойя був найвидатнішим іспанським художником з часів так званої іспанської золотої доби (XVI—XVII ст.). Гойя, що замолоду навчався класичному стилю в малярстві, одного дня став продовжувачем венеціанських та барокових традицій, що сталося завдяки його контактам з Джованні Баттіста Тьєполо (ісп. Giovanni Tiepolo), а ще більше завдяки його захвату від робіт Дієго Веласкеса (ісп. Diego Velazquez). Гойя довів, що не було суперечності між класичним стилем та барочною традицією. Художник, малював фрески в храмах, портрети монархів та пап, так само як і його відомі попередники. Але той старий світ себе знищив і такі речі втратили свою актуальність. Брак добрих справ для простого люду з боку можновладців призвів до занепаду феодальної будови суспільства. Революція у Франції та її експансія до Європи (в тому числі до Іспанії) через солдатів Наполеона сповідувала ще більший занепад добрих звичаїв. Це вимагало зміни концепції художніх творів, і Гойя її зреформував, від показав нову функцію митців, яка й надалі була і є реалізована найвидатнішими художниками. Ця функція — боротьба митців за суспільну справедливість. Можна сказати, що досягти цих змін Гойї допомогла хвороба — перша у 1792 році, друга у 1819 році. Обидві хвороби загострили силу виразу його живопису. Гойя, виходячи з обіймів «майже смерті», перемагав не тільки громадські забобони і художні канони, але в першу чергу страх. Дякуючи талантові, сміливості та їх силі, він створив нове обличчя живопису. Гойя надихнув художників свого та наступного століття: Делакруа (фр. Delacroix), Мане (фр. Manet), Мунка (фр. Munch), символістів, імпресіоністів, фовістів, сюрреалістів, але в першу чергу Пабло Пікассо (ісп. Pablo Picasso).