- •Лекційні заняття
- •Лекційне заняття № 1
- •Караваджо Мікеланджело Меризі (Caravaggio, Michelangelo Merisi da) (1571-1610 рр.)
- •Карраччи (Carracci)
- •Караваджо Мікеланджело Меризи Caravaggio, Michelangelo Merisi da) (1571-1610 рр.)
- •Карраччи (Carracci)
- •Рембрандт Харменс ван Рейн (Rembrandt Harmensz van Rijn) 1606-1669 рр.
- •Лекційне заняття № 2
- •Життя і творчість Жерома Жан-Леона (1824-1904)
- •Італійський живописець епохи класицизму і офортист Каналетто Джованні Антоніо.
- •Французький живописець і малювальник Пуссен Нікола
- •Лекційне заняття № 3
- •Тема: Романтизм 20-30-х рр.. 19 ст. Т.Жеріко. Е. Делакруа.
- •Опорні (ключові) поняття: т.Жеріко. Е. Делакруа, Романтизм, Альфред Мюссе, Жорж Санд, Стендаль, Віктор Гюго, Джордж Гордон Байрон
- •Біографія
- •Навчання
- •Перші твори
- •Свобода веде народ на барикади
- •Марокко
- •Історичний живопис
- •Творчий спад
- •Стінописи
- •Біографія
- •Художник королівського двору
- •Останні роки
- •«Капрічос»
- •«Чорні картини» та «Лихі часи»
- •«Тавромахія» та «Молочниця із Бордо»
- •Спадщина
- •Вплив на живопис
- •Лекційне заняття №4
- •1 Імпресіонізм, як один з напрямків мистецтва XIX століття 1.1 Історія розвитку імпресіонізму
- •2 Творчість художників - імпресіоністів 2.1 Едуард Мане
- •2.2 Едгар Дега
- •2.3 Огюст Ренуар
- •2.4 Каміль Піссаро
- •2.5 Поль Сезанн
- •2.6 Альфред Сіслей
- •2.7 Клод Моне
- •3 Культурна цінність імпресіонізму
2 Творчість художників - імпресіоністів 2.1 Едуард Мане
Про те, наскільки органічно зливалися в мистецтві імпресіоністів традиції і новаторство, свідчить, перш за все, творчість видатного живописця XIX століття Едуарда Мане (1832-1883 рр.).. Щоправда, сам він ніколи не вважав себе представником напрямки імпресіонізму і завжди виставлявся окремо, але в ідейному та світоглядному плані, безсумнівно, був одночасно предтечею і ідейним вождем цього руху [6, с. 101].
Починаючи з двох своїх програмних творів - "Сніданку на траві" і "Олімпії" (обидві 1863 р.), - Едуард Мане піддається остракізму. В очах благонамірений буржуазної публіки та критиків його мистецтво стає синонімом потворного, а самого художника називають "божевільним, який пише картину, трясучись у білій гарячці" (М. де Монтифо). Лише найбільш проникливі уми того часу зуміли належно оцінити обдарування Мане. Серед них був Шарль Бодлер і молодий Еміль Золя, який заявив, що "пану Мане призначено місце в Луврі" [4, с. 92].
Між тим у своїх роботах, як і надалі своїй творчості, художник спирається на досвід класичного мистецтва. Прагнучи естетично осмислити сучасну реальне життя, Едуард Мане використовує величні композиційні схеми живописців Відродження, починаючи з Джорджоне і Тиціана і закінчуючи аж до Веласкеса і Гойї.
Будь-яка його картина вражає гострою спостережливістю, волею і легкістю мазка, сміливою вишуканістю барвистих сполучень, Його картини, ряд портретів і інших робіт 1860-х років написані в ще не подоланою до кінця традиційної живописній манері, хоча і тут вже відчувається прагнення до відкритого кольором і природного освітлення. Пізніше палітра Едуарда Мане стає помітно світліше. Одним з перших він почав писати на чисто-білому грунті, то "навантажуючи" його соковитими мазками яскравих сонячних барв, то, покриваючи найтоншими півтонами благородних рожевих і сіро-сизих відтінків. Безумовно, художник володів даром передавати нескінченне багатство фарб і живу тремтливість реального предметного світу, що особливо виразно проявилося в натюрморті - "ніхто з сучасників Едуарда Мане не міг написати натюрморт краще, ніж він" [1, с.53].
Мане звертався до різних жанрів - йому належить кілька картин на історичні сюжети, - однак найвищі його досягнення пов'язані з сучасною фігурної композицією. Художнику була властива незвичайна пильність у виборі гострохарактерній ситуації, як би вихопленої з навколишнього життя, де все вгадується, але нічого не сказано в лоб. Його композиційна майстерність виявляється в умінні знайти несподівану точку зору, найбільш виразний ракурс, жест, обмежитися лише найнеобхіднішим, так що все зайве залишається за межами "кадру". Особливе місце займає у творчості Мане портрет. Після ранніх, цілком традиційних портретів він приходить до нового розуміння цього жанру. Тепер основну роль грає не стільки поглиблене і грунтовне розкриття внутрішнього світу людини, скільки його гостра характеристика. Він шукає її в поведінці моделі, в ситуації, у властивій тільки їй звичці, яку передає експресивним жестом, несподіваним поворотом голови або позою, щоразу відкриваючи якусь нову, дуже істотну грань особистості [7, с. 68].
Новаторство Мане полягало в тому, що він зумів по-новому, неупереджено поглянути на навколишню дійсність і розширити коло явищ, до яких зверталося образотворче мистецтво. Він не побоявся зробити об'єктом справді високого мистецтва і втілити у скоєних мальовничих формах такі сторони життя і людських відносин, від яких до нього художники відверталися або не помічали їх. До кінця життя Мане відчував почуття незадоволеності своїм мистецтвом, хоча в його творчості завжди відчувалося прагнення до створення "великого стилю". Його остання картина "Бар у Фолі-Бержер" (1881-1882 рр..) Свідчить про те, що художник стояв на порозі нового значного етапу своєї творчості.