Марокко

Арабську тему в мистецтві Франції неточно і неправильно називають Східною. У Делакруа був мароканський період. Два роки (1831-32) він мандрував у Марокко, бо його включили до складу офіційної дипломатичної міссії Франції. З Марокко художник привіз малюнки, картини світів, зовсім не схожі на світи Франції : «Мароканська родина», «Полювання на левів в Марокко», «Єрвейське весілля в Марокко», «Араб біля могили». Все незвично для європейця, все екзотично і цікаво. Але це був світ з минулого, тихий, патріархальний, ніби загублений в часі. Тут наче не мав ціни плин часу, стародавня історія, освіта. Ніщо не нагадувало Францію з величними соборами готики і романики, бурхливою історією, пошуками нового в науці, мистецтві, політиці. Тому романтично налаштований художник штучно обирає сюжети хоча б з зовнішним бурхливим рухом («Полювання на левів в Марокко»), або з натяком на якісь події в минулому

Історичний живопис

Делакруа не полишав картини на історичні сюжети. Вони стосувалися як історії давньої(«Баталія під Таєйбургом»1837, Версальський палац), так і сучасної («Різанина га грецькому острові Хіос», 1824, Лувр, Париж).

Особливе місце серед історичних картин Делакруа посіло полотно «Загарбання хрестоносцями Костянтинополя»(1841, Лувр). Це давній сюжет в мистецтві Західної Європи. Його розробляли ще в Середньовіччі на мініатюрах в рукописах. Делакруа напише полотно розміром 4 на 5 метрів і пов'язане з мініатюрами лише сюжетом.

Це було замовлення від влади. Король Франції Луї-Філіп розпочав благоустрій в Версалі. І для Зали хрестових походів замовив картину Делакруа. Той поставився до замовлення прискіпливо: навіть вивчив мемуари графа де Бодуена, що був свідком страшної події четвертого хрестового походу. Деяка театралізація виконання не завадила побачити трагедію пограбованого міста, руйнації, загибелі мешканців. В чомусь картина нагадувала і «Різанину на острові Хіос», та полотно позбавлене недоліків картини «Прихильність імператора Траяна до полоненої матері»(1840, Руан, музей мистецтв).

Звертався Делакруа і до трагічних сторінок історії інших країн-„Страта дожа Венеції Маріно Фалєро“, Уоллес колекція).

Творчий спад

Делакруа хворів на сухоти (туберкульоз). І працювати над картинами великого розміру ставало все важче. Окрім періодів натхнення прийшли й періоди спадів у настрої та в працездатності.

Він пише невеличкі картини з біблійними та літературними сюжетами («Овідій на засланні в краю скіфів», «Викрадення Ребекки»). Але це не йде в порівняння зі «смертю Сарданапала» чи пристрастною "Свободою, що веде народ на барикади".

Особистою драмою життя жінки і матері стала і картина «Медея готується вбити власних дітей»(1862, Ліль, музей мистецтв). На жаль, картина мало відома широкому загалу.

Стінописи

Свою спробу зробити стінописи має і Делакруа. Він робив стінописи в Бурбонському палаці в Парижі та в Залі Миру в ратуші Парижу, але їх не зберегли. Дванадцять років художник присвятив стінописам в церкві Сен Сюльпіс.

Цей стінопис Делакруа зберігсяся в церкві Сен-Сюльпіс (1855—1861 рр). Темою стали дві релігійні композиції —"Боротьба Якова з нібесним янголом" та «Вигнання грабіжника Геліодора з Єрусалимського храму». Твори цікаві й тим, що створені в техніці енкавстики. Це була остання велика робота Делакруа і його останній прижиттєвий успіх.

У 1851 році його обрали в міську раду міста Париж, а в 1855 році нагородили орденом Почесного легіону.

Делакруа помер 13 серпня 1863 року в Парижі, похований на цвинтарі Пер-Лашез.

Франсіско-Хосе де Гойя (ісп. Francisco José de Goya y Lucientes; *30 березня 1746, Фуендетодос біля Сарагоси — †16 квітня 1828, Бордо) — іспанський живописець і гравер.