1.3. Взаємозв’язок дисципліни з іншими навчальними дисциплінами

Сучасне виробництво – це складний процес, що вимагає знань з різноманітних дисциплін. Відповідно і курс “організація виробництва” тісно пов’язаний з багатьма навчальними дисциплінами, частина з яких є його базою, а інші доповнюють чи розвивають окремі положення.

Серед дисциплін, які вивчають або вивчатимуться і які мають вплив на формування знань з даної дисципліни є: мікроекономіка, теорія економічного аналізу, економіка підприємства, основи менеджменту, логістика, виробничий менеджмент, фінансовий менеджмент, інвестування, інноваційний менеджмент, стратегічний менеджмент, маркетинг, економіка праці, управління персоналом тощо.

Крім того, базою для формування знань з даної дисципліни є фундаментальні дисципліни: економічна теорія, математика, інформатика, філософія, соціологія та інші.

Лише добре засвоєння комплексу вищеназваних дисциплін дасть змогу впевнено почуватися у вирішенні складних завдань економіки, організації та управління виробництвом.

Контрольні запитання

1. Дайте тлумачення поняття “організація”.

2. Що розуміють під організацією стосовно виробничих систем?

3. Поясніть, чому організація виробництва відноситься до економічних наук?

4. Дайте трактування різних визначень поняття “організація виробництва”.

5. Визначте предмет, об‘єкти дисципліни “Організація виробництва” та вкажіть методи, які використовуються при її вивченні.

6. Поясніть основні завдання організації виробництва на основі аналізу наведеної у тексті моделі.

7. Поясніть особливості взаємозв‘язку дисципліни “Організація виробництва” з іншими дисциплінами.

Дайте поняттям точне тлумачення

і ви звільните світ від половини блудів

(Ф. Декарт)

Тема 2. Основи теорії організації.

2.1. Дія законів організації.

2.2. Принципи організації.

2.3. Взаємозв’язок законів і принципів організації.

1. Дія законів організації

Досягнення позитивного результату будь-якої дії зумовлене значною мірою врахуванням чи дотриманням законів і закономірностей, характерних для даної проблеми. При цьому, під законом слід розуміти відображення об’єктивних і стійких зв’язків, що проявляються в природі, суспільстві та людському мисленні.

Закономірність – це об’єктивно існуючий стійкий зв’язок між явищами і їх причинами. Вони виявляються у результаті узагальнення фактів у певній області.

Вперше загальні закони організації сформулював А.А. Богданов [2. с. 24]. Закони організації поділяються на ті, що проявляються в структурах організації, як форми (в статиці) та в процесах, як функції управління (в динаміці). Узагальнення законів організації наведені у табл. 2.1[5. с. 25].

Таблиця 2.1

Перелік та коротке визначення законів організації

Назва закону	Стислий зміст закону
1	2
Закони організації, що проявляються переважно в статиці (структурах).
Закон композиції.	Відображує необхідність погодження цілей організації: вони повинні бути спрямовані на підтримку основної цілі більш загального характеру.
Закон пропорційності.	Відображує необхідність співвідношення між частинами цілого, а також їх співмірність, відповідність або залежність.
Закон найменших.	Говорить про те, що структурна стійкість цілого визначається його найменшою частковою стійкістю (наприклад, міцність ланцюга визначається при інших рівних можливостях, найменш міцною ланкою).
Закон онтогенези.	Визначає, що кожна організація у своєму розвитку проходить наступні фази життєвого циклу: становлення, розквіт, занепад.

Продовження табл.2.1.

1	2
Закони організації, що проявляються переважно в динаміці (процесах).
Закон синергії.	Сума властивостей організованого цілого не дорівнює арифметичній сумі властивостей кожного з його елементів окремо.
Закон інформованості – впорядкованості.	Стверджує, що в організаційному цілому не може бути більшого порядку, ніж у впорядкованій інформації.
Закон єдності аналізу і синтезу	Процеси аналізу (розділення, диференціації тощо) доповнюються синтезом (протилежними процесами з’єднання, інтеграції і т.д.). Спочатку виконується аналіз, а потім синтез.
Закон самозбереження	Будь-яка реальна фізична (організаційна) система прагне зберегти себе як цілісне утворення і, як наслідок, економніше витрачати свій ресурс.
Закон економії часу	Відображує економію суми затрат минулої, живої і майбутньої праці на одиницю корисного ефекту товару за його життєвий цикл.
Закон конкуренції	У світі має місце об’єктивний процес підвищення якості продукції і пониження її питомої ціни. Порівнювати продукцію фірм можна за показником питомої ціни (відношення ціни до корисного ефекту).

Закон композиції.

Організація може мати різні цілі, які переважно не співпадають. Тому виникає необхідність їх погодження. Взагалі, у ціленаправлених системах є: проблема визначення загальної цілі; проблема багатьох цілей; проблема погодження багатьох цілей. Згідно цього закону усі цілі організації повинні бути спрямовані на підтримку основної цілі більш загального характеру.

Закон пропорційності.

Цей закон у широкому розумінні виражає необхідність певного співвідношення між частинами цілого, їх співмірність, відповідність або залежність.

При використанні слова “пропорційність” у значенні “співвідношення” мається на увазі певні кількісні співвідношення між частинами цілого.

При використанні слова “пропорційність” у значені “співмірність” будь-чого мається на увазі:

• відповідний певній мірі, відповідний будь-чому (наприклад, втрати, співмірні зарплаті);

• правильний у співвідношенні своїх розмірів, частин, у своїй побудові, пропорційний;

• співмірно чому, з чим.

При використанні слова “пропорційність” у значенні “відповідність” мається на увазі співвідношення між будь-чим, що виражає узгодженість, рівність в якомусь відношенні (наприклад, соціальна рівність).

При використанні слова “пропорційність” у значенні “залежність” мається на увазі зв’язаність явищ, що є передумовою їх існування або співіснування; обумовленість; зміну одного компоненту при зміні іншого (прямо пропорційна або обернено пропорційна залежність).

Цей закон найбільш характерний для природи, людини. Людина завжди прагне до гармонії, до певних пропорцій у речах, процесах, явищах. Пропорції відображають об’єктивно існуючі зв’язки і залежності між частинами цілого. Вони можуть бути незмінні або динамічні. Вони формуються під впливом різних факторів (зміна соціально-економічних умов розвитку, НТП тощо). Невідповідність між частинами, елементами цілого називається диспропорцією. Диспропорції знижують ефективність організації, сприяють її руйнуванню.

Найважливішими методами забезпечення пропорційності є балансові методи, методи оптимізації, сіткові методи. Свідома реалізація законів композиції і пропорційності в організації вимагає обов’язкового набору принципів планування, координації і повноти виконання функцій виробництва і управління.

Закон найменших.

Цей закон відноситься до будь-яких цілісних утворень в природі. Сформулював його А.А. Богданов наступним чином: сумарна стійкість комплексу відносно даного середовища є складний результат часткових стійкостей різних частин цього комплексу відносно направлених на них діям або, іншими словами, структурна стійкість цілого визначається його найменшою частковою стійкістю. Прикладом його прояви є ланцюг, що складається з ланок неоднакової міцності. Ланцюг витримує ту вагу, яку витримує його найслабша ланка. Стосовно виробництва як системи, як сукупності взаємопов’язаних відділів, якість його роботи визначається якістю роботи найменш кваліфікованого відділу.

Закон онтогенезу.

Термін “онтогенези” ввів німецький біолог Е.Геккель і характеризує сукупність перетворень, що терпить організм від зародження до кінця життя. В науці про організацію він служить для опису перетворень в організаційних системах. А сам закон онтогенезу визначає, що кожна організація у своєму розвитку проходить такі фази життєвого циклу: становлення, розквіт, занепад. Дослідження структури етапів життєвого циклу різних об’єктів, динаміки їх якісних, вартісних і часових параметрів є важливою проблемою теорії менеджменту.

Закон синергії.

Він має таке трактування: сума властивостей організаційного цілого перевищує арифметичну суму властивостей кожного з його елементів зокрема.

Його можна визначити і таким чином: сума властивостей системи не дорівнює сумі властивостей її компонентів. При добрій організованості сума властивостей системи повинна перевищувати суму властивостей її компонентів, при поганій організованості навпаки. При цьому під властивістю компонента розуміють характерний для нього склад параметрів, їх взаємозв’язок, зміну в часі. Цей закон часто називають основоположним законом організації. Дякуючи його прояву теорія і практика організації стає фактором ефективності виробництва (наприклад, робота одного, двох, декількох робітників результати роботи яких залежать від їх організованості).

Фактори підвищення синергічного ефекту проявляються за такими ознаками:

• змісту (технічні, економічні, організаційні, психологічні, політичні, екологічні, культурні, демографічні);

• стадіях життєвого циклу об’єкту управління;

• функціях управління (стратегічний маркетинг, планування, організація процесів тощо);

• по часу (стратегічні, тактичні, оперативні).

Закон інформованості – впорядкованості.

Він встановлює, що в організованому цілому не може бути більше порядку, ніж інформації.

Впорядкованість – це характеристика системи, що відображує наявність певним чином установлення взаємозв’язків. Від кількості якісної інформації залежить стійкість системи. Досягнутий порядок у системі можна охарактеризувати якісними та кількісними методами. Порядок в принципі можна визнати повним, якщо він охоплює три аспекти впорядкованості за якими визначені:

• межі системи, тобто встановлено, які елементи вона включає;

• змінні, які характеризують елементи, що утворюють систему;

• характер дії кожного елементу і системи їх взаємодії.

Таким чином, перші знання про систему пов’язані з порядком в ній.

Закон єдності аналізу і синтезу.

Зміст його заключається в тому, що процеси роз‘єднання, диференціації, спеціалізації і т.д. обов‘язково необхідно доповнювати протилежними процесами – з‘єднання, кооперування, інтеграції.

Аналіз – це розкладання цілого на елементи з наступним встановленням взаємозв’язків між ними з метою підвищення якості прогнозування, оптимізації, обґрунтування, планування і оперативного управління реалізацією управлінського рішення з розвитку об’єкту. Мета аналізу полягає у найбільш повному пізнанні закономірностей функціонування системи при існуючій заданій структурі. В основі аналізу, як способів пізнання лежить така ознака системи, як подільність, декомпозиція.

Задачі аналізу: визначення тенденцій і показників, що характеризують стан і динаміку об’єкту елементів; порівняння числових значень показників зі значеннями іншого періоду, іншого об’єкту, з нормативним рівнем; формування висновків, які служать основою для прийняття ефективних управлінських рішень.

Аналіз потрібно розглядати в єдності з синтезом як найскладнішим методом системного мислення.

Синтез – це процес об‘єднання в єдине ціле частин, властивостей, відносин, виділених за допомогою аналізу. Якщо аналіз зосереджений на структурі і показує, як працюють частини цілого, то синтез акцентує увагу на функціях і показує, чому ці частини діють власне так. Тому аналіз дає знання, а синтез – розуміння. Перший дозволяє описати, а другий – пояснити. Завдання синтезу – спроектувати, побудувати таку структуру системи, при якій найкращим чином будуть реалізовані задані нею функції.

В найбільш загальній формі синтез нової системи містить три етапи:

1 – визначення всіх необхідних функцій, які повинні бути виконані;

2 – знаходження хоча б одного безумовно здійснюваного способу виконання кожної функції;

3 – знаходження такої схеми або моделі, в рамках якої можна сумісно виконати окремі функції для досягнення загальних цілей.

Слід зауважити, що аналіз і синтез взяті окремо, мають обмежений характер.

Закон самозбереження.

Закон говорить, що будь-яка організаційна система прагне зберегти себе як цілісне утворення, а значить економніше витрачати свій ресурс. Важливою умовою збереження системи є забезпечення її рівноважного функціонування. Рівновага неживих систем пов’язана з досягненням максимального рівня ентропії.

Ключовими поняттями для розкриття змісту закону самозбереження є життя, виживання, рівновага, стійкість.

Функціонуюча організація може прагнути до досягнення рівноваги, наприклад, в стабільності кадрів, підтримці рівня запасів, фінансів тощо. З розвитком організації пов’язана проблема динамічної рівноваги, тобто рівноваги зі зміною структури під впливом зовнішніх або внутрішніх факторів. Важливим аспектом рівноваги, пов’язаним з виживанням, є стійкість функціонування системи. Стійкість може бути відносно структури системи або до функцій, що визначають її функціонування. Розрізняють також стійкість першого роду, коли система може повернутися у вихідне положення після виходу з рівноваги та стійкість другого роду, коли система виходить з стану рівноваги для переходу на нову траєкторію (виток) розвитку. Нестійкість системи, тобто ті, які не можуть перейти в новий стан або повернутися у попередній стан після дії негативних факторів, руйнуються.

Одним з критеріїв самозбереження системи є її уміння (здатність) адаптуватися до зміни факторів зовнішнього і внутрішнього середовища. Розрізняють наступні види адаптації: короткочасну і довгочасну; структурну (в статиці) і функціональну (в динаміці); активну і пасивну.

Одним з факторів самозбереження системи є вміння долати перешкоди, які поділяються на розбіжності і протиріччя (конфлікти).

Розбіжності – це розрив між тим, якою бачить себе сама організація, і тим, що вона являє собою в дійсності. Вони бувають п’яти видів:

1. з приводу цілей організації;

2. з приводу засобів їх досягнення;

3. відносно методів менеджменту;

4. відносно факторів зовнішнього середовища (погроз і можливостей);

5. відносно факторів внутрішнього середовища (слабості сили).

Конфлікт визначається тим, що свідома поведінка однієї з сторін (особистість, група, організація) вступає у протиріччя з інтересами іншої сторони. З точки зору причин конфліктної ситуації виділяють: конфлікт цілей, конфлікт поглядів, виробничий конфлікт та ін.

Механізм дії закону самозбереження характеризують такі висновки:

1. Самозбереження є виживання системи через підтримання її цілості, стану рухової рівноваги і стійкості, економного використання її потенціалу.

2. Самозбереження безпосередньо пов’язане з адаптацією системи.

3. Необхідною умовою самозбереження є розвиток організації.