Основні терміни

Людський капітал. Соціальний капітал. Інтелектуальний капітал. Інтелектуальна власність. Кіберлорди.

Контрольні питання

1. Розкрийте сутність людського та соціального капіталу

2. Яким чином розвиток інтелектуального капіталу вплинув на трансформацію системи відносин власності?

Тема 6. Соціалізація економіки: чинники, інституціональні форми та інструменти. Соціальна держава

Мета: проаналізувати зміст та основні моделі розвитку соціальної держави в процесі трансформації сучасного капіталістичного суспільства

План

1. Соціалізація економіки як органічна ланка загального процесу соціалізації життя

2. Соціальна держава: основні завдання та різновиди

3. Моделі соціалізації економічного життя

Література: [11, 12, С. 112-126]

1.

Соціалізація економіки, виступаючи органічною ланкою загального процесу соціалізації, виявляється у становленні та розвитку тенденції, а згодом і закономірності, згідно з якою під впли­вом потреб виробництва значно прискорюється процес засвоєн­ня та використання основними суб'єктами господарювання специфічної системи знань, норм і цінностей, необхідних для успішного функціонування народного господарства, соціально-економічних відносин, суспільства загалом.

Особливістю такого процесу є те, що за умов стрімкого всмок­тування конкурентною економікою досягнень НТП і НТР стрім­ко зростає цінність не тільки підприємця, менеджера, а й найманих працівників, які володіють знач­ним обсягом необхідних знань, навичок, творчим потен­ціалом, мобільністю та комунікативністю в усіх галузях. Це викликає потребу, можливість і до­цільність трансформації економічних відносин у межах окре­мих країн і всього світу.

Розвиток соціалізації економіки на макрорівні переплітається із соціалізацією господарства на мікрорівні, що виявляється у наступному:

1. наймані працівники нама­гаються та повинні засвоїти принципи, цінності, правила й інші елементи культури відносин, що склалися у фірмі;

2. керівництво підприємства про­водить політику соціалізації бізнесу, забезпечуючи найбільш ефек­тивну систему гармонізації інтересів усіх зацікавлених сторін, інтегруючи найманих пра­цівників у процеси прийняття рішень, розуміння відповідальності за свою діяльність та діяльність фірми.

Рівень розвитку соціалізації економіки і якість змін у си­стемі економічних відносин залежить від ступеня активності особи­стості у процесі прийнятгя та реалізації рішень, готовності сприймати ці зміни та забезпечувати їх позитивний характер своєю працею. Тому значення соціальних чинників економічного розвитку у систе­мі мотивації та стимулів невпинно зростає, особливо у процесі ста­новлення постіндустріального, постекономічного суспільства.

Система соціальних інститутів, які виникають у ході соціалізації економіки, забезпечує шлях трансформації виробничих відносин через еволюцію старих інститутів, появу нових, адекватних сучасним потребам розвитку, шляхом компромісів, створення ефективних механізмів узгодження та прий­няття рішень, спільної участі усіх суб'єктів господарювання у їх реалізації. Соціалізація економіки передбачає наявність або ство­рення інституту громадянського суспільства - інституту, необхідного для за­безпечення економічної свободи виробників, соціальної справедли­вості, контролю за прийняттям та виконанням рішень. Формування такого інституту, у взаємодії з іншими, сприяє самореалізації та розвитку людини, як члена суспільства та як окремого суб'єкта ви­робництва, що позитивно впливає на можливості економічного зростання.

2.

Дослідники проблем формування та функціонування держави добробуту Розрізняють три її основні різновиди:

1. позитивна держава со­ціального захисту - держава, що проводить політику, спря­мовану на вирівнювання шансів добробуту для всіх громадян, гарантування їм рівних можливостей (наприклад США);

2. дер­жава соціальної безпеки - гарантуючи «рівні можливості» усім громадянам, проводить політику створення умов для по­вної зайнятості та отримання доходів не нижче прожиткового рівня (Велика Британія);

3. соціальна держава загального доб­робуту - націлює свою соціальну політику на забезпечення повної зайнятості, зменшення диференціації у рівнях доходів громадян, створює для проведення такої політики розгалуже­ну мережу державних та громадянських соціальних служб (наприклад Швеція).

У науковій літературі існує також класифікація соціальної держави за політичними ознаками. Зокрема розрізняють лібе­ральну, консервативну та соціал-демократичну моделі соці­альної держави. Основні ознаки такого поділу:

1. ліберальна со­ціальна держава - виходить із необхідності забезпечити рів­ні соціальні шанси усім громадянам та залишкового принци­пу фінансування малозабезпечених, стимулюючи цим активний пошук роботи останніми;

2. консервативна соціальна держава - вважає за доцільне проводити політику рівноваги патерналістських дій влади та використання адресних про­грам соціальної підтримки різних професійних, майнових груп і прошарків населення країни;

3. соціал-демократична со­ціальна держава - проводить політику визнання рівних соці­альних прав громадян і, відповідно, забезпечення їх однако­вими соціальними умовами та пільгами.

3.