Основні функції соціальної держави в постсоціалістичній трансформаційній економіці

1. Спряму­вання розвитку виробництва та обміну шляхом встановлення чіт­ко визначених норм і правил взаємодії економічних агентів та взаємовідносин останніх і держави

2. Інституційне оформ­лення і регулювання системи відносин власності

3. Забезпечення соціальних пріоритетів в економіці, що здійснюється через підпоряд­кування виробництва, обміну і розподілу завданням прогресу людини, її всебічного розвитку, життєвим інтересам усього суспільства

4. Розвиток соціокультурної системи та охорони навколишнього природного середовища

5. Створення сприятливих умов для реалізації потенційних творчих здібностей кожного

6. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності, вирішення геоекономічних завдань і забезпечення економічної безпеки

3.

З початком реформування існувала надія, що приватна власність через перевірені часом механізми її реалізації вирішить проблему ефективності використання ресурсів. Реформування власності здійснювалося державними інститу­ціями за принципом орієнтації на аналоги західних економічних си­стем. Практикувалося здійснення реформувань на базі ліберально-монетарної течії нео­класичної школи, яка передбачає вихід держави з економічного простору через лібера­лізацію цін, ліквідацію планових органів, запровадження інсти­туту приватної власності шляхом роздержавлення, завдяки чому відбувається перехід управління економічним життям у режим дії сил ринкової самоорганізації. За державою зберігаються лише регуляторні функції грошової політики. Саме за таким сценарієм запроваджувались реформи в Україні.

Спрощена схема економічних трансформацій влас­ності не мала успіху. Відсутність позитивних зрушень у підвищенні ефективності суспільного виробництва і зростанні добробуту населення відпо­відно до реформувань власності є свідченням того, що реформу­вання здійснювалося на хибних теоретичних засадах, недоскона­лих механізмах роздержавлення власності та суперечило меті системних трансформацій.

Проте незалежно від наслідків немає сумніву щодо необхідності запрова­дження інституту приватної власності для забезпечення успішно­го розвитку економіки та поліпшення добробуту населення. Тому потрібно створити умови для успішного її функціонування та ввести обмеження на шляху протиставлення приватних і суспільних інтересів у процесі реалізації прав приват­ного власника. Без наведення ладу у відносинах власності неможливо говорити про досягнення мети системної трансфор­мації.

Відповідаючи на питання, чому ліквідація монополії державної власності і запровадження інституту приватної влас­ності не супроводжувалися підвищенням ефектив­ності використання ресурсів, забезпеченням стійко­го економічного зростання й підвищенням добробуту населення, слід звернутися до теореми Коуза: якщо права власності чітко визначені (специфіковані) і трансакційні витрати дорівнюють нулю, то алокація ресурсів (структу­ра виробництва) залишатиметься незмінною незалежно від змін у розподілі прав власності, якщо абстрагуватися від ефекту до­ходу.

Таким чином, однією з найважливіших причин цього був той факт, що специ­фікація прав власності відносно багатьох об'єктів із самого початку не була чітко визначеною.

Специфікація прав власності – це створення режиму винятковості для окремого індивіда або групи за допомогою визначення суб’єкта права, об’єкту права, набору правочинності, яку має в своєму розпорядженні даний суб’єкт, а також механізму, що забезпечує їх дотримання. Специфікація забезпечує чітку інфор­мацію щодо прав власності, юридичну, інституціональну фікса­цію обов'язків, відповідальності різних власників.

Специ­фікація власності відносно багатьох об'єктів із самого початку була чітко не визначеною, а право власності часто було сумнів­ним. За цієї ситуації нові власники, через відсутність упевненості у своїх правах на довготермінову перспективу, реалізували своє право власності виходячи з короткотермінового інтересу, а об'єкти власності виробничого призначення використовувались часто далеко від межі їх виробничих можливостей. Отримав­ши у власність об'єкт унаслідок приватизації без відповідних умов щодо його використання та без чітко визначених норм і механізмів відповідальності, власник може йо­го використати на свій розсуд, не враховуючи суспільний інтерес. Фор­ма власності має бути чітко специфікована на предмет реалізації економічної форми прав власності з урахуванням походження власності. Чітко визначені, специфіковані права власності мають більшу вагу, ніж менш специфіковані. Чітка специфікація прав власності дає гарантію недоторканності до об'єкта власності без згоди на то власника і сприяє підвищенню ефективності використання цього об'єкта.

Незважаючи на певні недоліки функціонування, інститут приватної власності продовжує розвиватися. Але в Україні зберігається і державна власність, проте її частка як у загальної кількості підприємств, так і в промисловому виробниц­тві постійно зменшується. В розпоря­дженні державної власності залишились тільки підприємства, які мають стратегічне значення для економічної безпеки країни.

4.

Можна сказати, що перехід завершується тоді, коли запрова­джені в життя базові конструкції нової системи, а сама система функціонує на принципово нових засадах. Згідно з такими критеріями можна стверджувати, що перехідний період завершився, оскільки в Україні: панує приватнокапіталістична власність; управління економікою здійснюється на основі ринкових механізмів, коли економічні суб'єкти приймають рішення, керуючись кон'юнктурою ринку і принципом максимізації прибутку; сформувались важелі держав­ного макроекономічного впливу на поведінку суб'єктів господа­рювання; ресурси розподіляються на альтернативній основі щодо їх використання; в країні існує система інсти­тутів, які забезпечують функціонування економіки на приватнокапіталістичних засадах.

Разом із тим, процеси створення умов для ефективного функці­онування цієї економічної системи ще перебувають у стані інституціональної структуризації. Тому можна стверджувати, що еконо­міка України подолала перехідний період і перебуває на етапі постсоціалістичних трансформацій, на якому відбувається запро­вадження правових, соціальних, політичних, етичних інсти­тутів відповідно до вимог основних економічних інститутів приватнокапіталістичної системи.

Процес завершеності постсоціалістичної трансформа­ції визначається також упровадженням у життя вимог інститу­ту соціальної справедливості разом із підтриманням високого рівня економічної ефективності.

Таким чином, для розроблення економічної політики, адекватної завданням розвитку економічної системи, велике значення має визначення критеріїв завершеності перехідного періоду. Таким критерієм може бути ступінь відповідності стану економічної системи, і на­самперед, її економічних відносин, завданням системних транс­формацій та відтворення складових економічної системи на но­вих принципах організації господарської діяльності.

Економічні системи постійно революціонізуються під впли­вом чинників ендогенного та екзогенного характеру, а тому трансформаційні процеси, як механізми пристосування системи до зміни умов її розвитку в напрямі підвищення рівня життєзабе­зпечення населення, будуть існувати завжди.