3. Відмежування господарських відносин від інших видів правовідносин.

У сфері господарювання можуть виникати й інші відно­сини, що не мають усіх ознак господарських відносин, а від­так не регулюються Господарським кодексом та нормами інших нормативно-правових актів господарського законо­давства. До них, згідно зі ст. 4 ГК України, зокрема, нале­жать:

- майнові й особисті немайнові відносини, що регулюють­ся Цивільним кодексом України (далі — ЦК України);

- земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відноси­ни стосовно використання й охорони рослинного і тва­ринного світу, територій та об'єктів природно-заповід­ного фонду, атмосферного повітря (регулювання таких відносин здійснюється відповідними кодексами — Земельним кодексом, Кодексом "Про надра", Лісовим кодексом, Водним кодексом; законами - "Про охоро­ну навколишнього природного середовища", "Про тва­ринний світ", "Про рослинний світ", "Про природно-заповідний фонд України", "Про охорону атмосферно­го повітря");

- трудові відносини, які регулюються Кодексом законів про працю й іншими нормативно-правовими актами трудового законодавства;

- фінансові відносини за участю суб'єктів господарюван­ня, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів (їх регулювання здій­снюється Бюджетним кодексом та іншими законами і підзаконними нормативно-правовими актами);

- адміністративні й інші відносини управління за участю суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здій­снює організаційно-господарські повноваження щодо суб'єкта господарювання (регулювання таких відносин здійснюється Кодексом законів про адміністративні правопорушення, низкою законів: "Про місцеве само­врядування в Україні", "Про міліцію" та ін.).

Елементи господарських відносин мають місце (або мо­жуть мати місце) в діяльності особистих селянських госпо­дарств. Суміжними з господарюванням є народні промисли, яким також притаманні риси цієї діяльності.

4. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства.

Норми господарського права як загальні правила регу­лювання діяльності суб'єктів господарських відносин функ­ціонують завдяки своїй нормативній формі (у формі норма­тивно-правових актів).

Нормативно-правове регулювання господарських відносин ґрунтується на встановлених Конституцією України основ­них засадах правопорядку у сфері господарювання, про що згадується в Преамбулі ГК України, а в ст. 5 ГК України визначені конкретні конституційні основи правопорядку у сфері господарювання.

Господарське законодавство становить нормативну основу господарського правопорядку — правил організації, безпосереднього здійснення й управління господарською діяльністю. Воно розглядається як сукупність нормативно-правових актів і правових норм, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та керівництва (організації) такою діяльністю.

Господарське законодавство України характеризується такими ознаками:

- значна розгалуженість і наявність великої кількості нормативних актів; для цього існують об'єктивні (постійний розвиток і складність господарського життя й відповідно — правового регулювання) та суб'єктивні (недостатня увага до упорядкування господарського законодавства, численні експерименти у сфері еконо­міки, кожен з яких потребує спеціального правового забезпечення) причини;

- перевага в господарському законодавстві комплексних нормативних актів, які містять норми різних га­лузей права (господарського, цивільного, фінансового, трудового та ін.), які стосуються одного предмета пра­вового регулювання — підприємництва.

- кодифікованість господарського законодавства, що визначається прийнятим 16 січня 2003 р. ГК Украї­ни, розробленим згідно з Концепцією судово-правової реформи в Україні, схваленої Постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 p., який набув чинно­сті з 1 січня 2004 р. одночасно з новим ЦК України;

- наявність у господарському законодавстві значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії -відомчих, регіональних, локальних.

Зазначені риси зумовлені специфікою сфери господарю­вання, що характеризується високим ступенем складності та багатоманітністю відносин, які в ній виникають, а від­так — притаманні законодавству, що регулює цю сферу не лише в Україні, а й в інших державах.

Поряд із цими рисами вітчизняному господарському зако­нодавству притаманні тимчасові риси, зумовлені трансформаційними процесами у сфері економіки — від планово-роз­подільчих до переважно ринкових засад господарювання.

Такі тимчасові риси, котрі віддзеркалюють пере­хідний характер господарського законодавства України:

- наявність у господарському законодавстві України нормативних актів уже неіснуючої держави — СРСР (з набуттям чинності Цивільним і Господарським ко­дексами України, тобто з 1 січня 2004 p., більшість таких актів або їх положень втратила чинність);

- стрімкість прийняття актів законодавства, що зумовлено об'єктивними чинниками (змінами у сфері господарювання, пов'язаними зі запровадженням і роз­витком ринкових відносин, а також суб'єктивними причинами (лобіювання політичними силами прийнят­тя окремих законів без дотримання під час їх розроб­ки та прийняття основних правил юридичної техніки, яка застосовується з метою уникнення нових колізій, неадекватного регулювання, порушення балансу при­ватних і публічних інтересів тощо).

Усе це засвідчує, що господарському законодавству України притаманні риси, які підтверджують недоліки правового ре­гулювання, насамперед, застарілі положення, прогалини, ко­лізійні норми, надмірно велика кількість нормативно-право­вих актів. Отже, постає необхідність його вдосконалення.

Самостійна робота – 3 години