Етапи формування політики управління дебіторською заборгованістю

Аналіз дебіторської заборгованості в попередньому періоді

Формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців продукції

Визначення можливості суми фінансових коштів, що інвестуються в дебіторську заборгованість по товарному (комерційному) і споживчому кредиту.

Формування стандартів оцінки покупців, диференціація умов надання кредиту.

Формування процедури інкасації дебіторської заборгованості.

Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості.

Побудова ефективних систем контролю за рухом і своєчасною інкасацією дебіторської заборгованості

Рисунок 3.6 – Основні етапи формування політики управління дебіторською заборгованістю.

Аналіз дебіторської заборгованості підприємства в попередньому періоді. Основним завданням цього аналізу є оцінка рівня і складу дебіторської заборгованості підприємства, а також інвестованих в неї фінансових коштів.

Аналіз дебіторської заборгованості по розрахунках з покупцями проводиться в розрізі товарного (комерційного) і споживчого кредиту.

На першому етапі аналізу оцінується рівень дебіторської заборгованості підприємства і його динаміки в попередньому періоді. Оцінка цього рівня здійснюється на основі визначення коефіцієнтів відтягування оборотних активів у дебіторську заборгованість, який розраховується за такою формулою:

(3.2)

де КВА_дз – коефіцієнт відволікання оборотних активів у дебіторську заборгованість;

ДЗ – загальна сума дебіторської заборгованості підприємства (або сума заборгованості окрема по товарному і споживчому кредиту);

ОА – загальна сума оборотних активів підприємства

На другому етапі аналізу визначається середній період інкасації дебіторської заборгованості і кількість її оборотів у періоді, що разглядається.

Середній період інкасації дебіторської заборгованості характеризує її роль у фактичній тривалості фінансового і загального операційного циклу підприємства. Цей показник обчислюється за такою формулою:

(3.3)

На четвертому етапі аналізу докладно розглядається склад простроченої дебіторської заборгованості виділяються сумнівна і безнадійна заборгованість. У процесі цього аналізу використовуються такі показники: коефіцієнт простроченої дебіторської заборгованості і середній “вік” простроченої (сумнівної, безнадійної) дебіторської заборгованості.

На п’ятому етапі аналізу визначають суму ефекту, одержаного від інвестування коштів у дебіторську заборгованість. З цією метою суму додаткового прибутку, одержаного від збільшення об’єму реалізації продукції за рахунок надання кредиту, порівнюють із сумою додаткових витрат на оформлення кредиту і інкасації боргу, а також прямих фінансових витрат від неповернення боргу покупцями(безнадійна дебіторська заборгованість, списана у зв’язку з неплатоспроможністю покупців і закінченням строків задавнення позиву).

Оціненя реального стану кредиторської заборгованості, тобто оцінка імовірності безнадійних боргів є одним з найважливіших питань управління обіговим капіталом. Ця оцінка ведеться окремо за групами дебіторської заборгованості різними строками виникнення. Зробимо оцінку реального стану дебіторської заборгованості на прикладі у таблиці 5.1.

Таблиця 5.3 - Оцінка реального стану дебіторської заборгованості

Класифіка- ція дебіторів з строками виникнення заборгованості	Сума дебітор- сякої заборгова- ності,тис.грн	Питома вага у загальній сумі,%	Ймовірність безнадійних боргів,%	Сума без- надійних боргів,тис.грн	Реальна величина заборгованості,тис.грн
0-30 днів	50	62,5	2	1,0	49,0
30-90	20	25,0	7	1,4	18,6
90-180	10	12,5	75	7,5	2,5
Разом	80	100,0	-----------	9,9	70,1

Таким чином, сума безнадійних боргів склала 9,9 тис. грн, а реальна величина заборгована 70,1 тис. грн.

Формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців продукції. У сучасній комерційній і фінансовій політиці реалізація продукції в кредит (з відстрочкою платежу за неї) одержала широке розповсюдження як в нашій країні, так і в країнах з розвитою ринковою економікою. Формування принципів кредитної політики відображає умови цієї практики і спрямована на підвищення ефективності оперативної та фінансової діяльності підприємств.

У процесі формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців продукції вирішується два основних питання:

- в яких формах здійснювати реалізацію продукції в кредит;

- який тип кредитної політики слід обрати підприємству.

Визначення можливостей суми фінансових коштів, що інвестуються в дебіторську заборгованість по товарному(комерційному) і споживчому кредиту. При розрахунку цієї суми необхідно врахувати об’єм реалізації продукції в кредит: середній період надання відстрочки платежу по окремих формах кредиту; середній період прострочки платежів, виходячи із господарської практики, що склалася ( він визначається за результатами аналізу дебіторської заборгованості за попередній період); коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни продукції, яка реалізується в кредит.

Розрахунок необхідної суми фінансових коштів, що інвестуються в дебіторську заборгованість здійснюється за такою формулою:

(5.1)

де – необхідна сума фінансових коштів, що інвестуються в дебіторську заборгованість;

- об’єм реалізації продукції в кредит, який планується;

- коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни продукції, виражений десятковим дробом;

- середній період надання кредиту покупцям, в днях;

- середній період прострочки платежів по наданому кредиту, в днях.

Якщо фінансові можливості підприємства не дозволяють інвестувати розрахункову суму коштів у повному об’ємі, то за незмінних умов кредитування повинен бути відповідно скоректований об’єм реалізації продукції в кредит, що планується.

Система штрафних санкцій за просочення виконання зобов’язань покупцями, що формується в процесі розробки кредитних умов, повинна передбачати відповідні штрафи, неустойки, пеню. Розміри цих штрафних санкцій повинні повністю відшкодувати всі фінансові втрати підприємства-кредитора (втрати прибутку, інфляційні втрати, відшкодування ризику, зниження рівня платоспроможності).

Формування стандартів оцінки покупців і диференціації умов надання кредиту. В основі встановлення таких стандартів оцінки покупців є їх кредитоздатність. Кредитоздатність покупця характеризує систему умов, що визначають його здатність залучати кредит в різних формах і в повному об’ємі у передбачені строки виконувати всі пов’язані з ним фінансові зобов’язання.

Формування стандартів оцінки покупців і диференціація кредитних умов здійснюється окремо по різних формах кредиту – товарному і споживчому.

Визначення системи характеристик, що оцінюють кредитоспроможність окремих груп покупців є початковим етапом побудови системи стандартів і оцінки.

Формування процедури інкасації дебіторської заборгованості. У складі цієї процедури повинні бути передбачені строки і форми попереднього і наступного нагадування покупцям про сплату платежів; можливість і умови пролонгування боргу по наданому кредиту, умови порушення справи про банкрутство неспроможних дебіторів.

Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості.

Розвиток ринкових відносин і інфраструктури фінансового ринку дозволяє використовувати практиці фінансового менеджменту низку нових форм управління дебіторською заборгованістю – її рефінансуванням, тобто прискорене переведення в інші форми оборотних активів підприємства: грошові кошти і високоліквідні короткострокові цінні папери.

Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості, що використовуються зараз. є:

- факторинг;

- облік векселів, виданих покупцями продукції;

- форфейтинг.

Факторинг являє собою фінансову операцію, що полягає в поступці підприємством – продавцем права отримання грошових коштів по платіжних документах за поставлену продукцію на користь банка чи спеціалізованої компанії – “фактор-компанії”, які беруть на себе всі кредитні ризики по інкасації боргу. За здіснення такої операції банк (фактор-компанія) знімають з підприємства продавця певну комісійну плату, в процентах до суми платежу. Ставки комісійної оплати диференціюються із врахування рівня платоспроможності покупців продукції і передбачених строків її оплати. Крім того, при проведенні такої операції банк (фактор-компанія) в строк до трьох днів здійснюють кредитування підприємства – продавця у формі попередньої оплати боргових вимог по платіжних документах (звичайно, в розмірі 70-90% суми боргу залежно від фактора ризику). останні 10-30% суми боргу тимчасово депонуються банком у формі страхового резерву через його непогашення покупцем (ця депонована частина боргу повертається підприємству-продавцю після повного погашення суми боргу покупцем). Факторингова операція дозволяє підприємству продавцю дефінансувати переважну частину дебіторської заборгованості по наданому покупцю кредиту в короткі троки. скоротивши тим самим період фінансового і операційного циклу.

Ефективність факторингової операції для “підприємства-продавця” визначається шляхом порівняння рівня витрат по цій операції із середнім рівнем процентної ставки по короткостроковому банківському кредитуванні.

Облік векселів, виданих покупцями продукції являє собою фінансову операцію по їх продажу банку (або другому фінансовому інституту, другому господарчому суб’єкту) по визначній (дисконтній ціні), яка визначається залежно від їх номіналу, строку погашення і облікової вексельної ставки. Облікова вексельна ставка складається із середньої депозитної ставки, ставки комісійної винагороди, а також рівня премії за ризик при сумнівній платоспроможності вексельодавця. Дана операція може бути здійснена тільки з переказними векселями.

Облікова (дисконтна) ціна векселя визначається за такою формулою:

(5.2)

де – облікова (дисконтна) ціна векселя на момент його продажу (обліку банком);

НС – номінальна сума векселя, що підлягає погашенню вексельодавцем у вказаний в ньому строк;

Д – кількість днів від моменту (продажу (обліку) векселя до моменту його погашення вексельодавцем;

ОСв – річна облікова вексельна ставка по якій здійснюється дисконтування суми векселя, в %.

Форфейтинг являє собою фінансову операцію по рефінансуванню дебіторської заборгованості по експортному товарному (комерційному) кредиту шляхом передачі (індосаменту) переказного векселя на користь банку (факторингової компанії) з виплати останньому комісійної винагороди. Банк (факторінговая компанія) бере на себе зобов’язання по фінансуванню експертної операції шляхом виплати по урахованому векселю, який гарантується авансу банку країни імпортера. В результаті ферфетування заборгованості покупця по товарному (комерційному) кредиту трансформується у заборгованість фінансову (на користь банку). По своїй суті форфейтинг поєднує у собі елементи факторингу (до якого підприємства-експортери звертаються у випадку високого кредитного ризику) і обмін векселів (з їх індосаментом тільки на користь банку).

Побудова ефективних систем контролю за рухом і своєчасною інкасацією дебіторською заборгованістю. такий контроль організується в рамках побудови загальних систем фінансового контролю на підприємстві як самостійний його блок. Одною із видів таких систем є “система АВС” стосовно до портфеля дебіторської заборгованості підприємства. У категорію “А” входять при цьому найбільші і сумнівні види дебіторської заборгованості так звані “проблемні кредити”; у категорію “В” – кредити середніх розмірів; в категорію “С” – остан види дебіторської заборгованості, які не мають серйозного впливу на результати фінансової діяльності підприємства.

Критерієм оптимальності розробленої і здійснюваної кредитної політики будь-якого типу і по будь яких формах наданого кредиту, а відповідно і середнього розміру дебіторської заборгованості по розрахунках з покупцями за продукцію, що реалізується ними, є така умова:

(5.3)

де - оптимальний розмір дебіторської заборгованості підприємства при нормальному його фінансовому стані;

- додатковий операційний прибуток, що отримується підприємством від збільшення продажу продукції в кредит;

- додаткові операційні затрати підприємства по обслуговуванню дебіторської заборгованості;

- розмір втрат коштів інвестованих в дебіторську заборгованість через недобросовісність (неплатоспроможність) покупців.

5.2.3 Управління грошовими коштами

Враховуючи основну мету фінансового менеджменту в процесі здйснення управління грошовими активами формується відповідна політика цього управління. У процесі формування цієї політики слід враховувати, що вимоги забезпечення постійної платоспроможності підприємства визначають необхідність створення високого розміру грошових активів, тобто переслідують мету максимілізації середнього залишку у рамках фінансових можливостей підприємства. З іншого боку слід врахувати що грошові активи підприємства в національній валюти при їх зберіганні в значній мірі схильні втрачати реальну вартість від інфляції, крім того грошові активи в національній та іноземній валюті при зберіганні втрачають свою вартість у часі, що визначає необхідність мінімізації їх середнього залишку. Ці суперечкі повинні бути враховані при розробці політики управління грошовими активами, яка в зв’язку з цим набуває оптимізацій ний характер.

Політика управління грошовими активами являє собою частину загальної політики управління оборотними активами підприємства, що полягає в оптимізації сукупного розміру їх залишку з метою забезпечення постійної платоспроможності і ефективного використання в процесі зберігання.

Розробка політики управління грошовими активами підприємства містять такі основні етапи (рисунок 5.3).

Аналіз грошових активів підприємства у попередньому періоді. Основною метою цього аналізу є оцінка суми і рівня середнього залишку грошових активів в позиції підприємства, а також визначення ефективності їх використання.

На першому етапі аналізу оцінюється ступінь участі грошових активів в оборотному капіталі і його динаміка у попередньому періоді.

Оцінка здійснюється на основі визначення коефіцієнта участі грошових активів в оборотному капіталі, який обчислюється за такою формулою:

(5.4)

де коефіцієнт участі грошових активів у оборотному капіталі;

- середній залишок сукупних грошових активів підприємства за період, що розглядається;

- середня сума оборотних активів підприємства за період, що розглядається.

На другому етапі визначається середній період обороту та кількість оборотів грошових активів у період, що розглядається. такий аналіз проводиться для характеристики ролі грошових активів у загальній тривалості операційного циклу підприємства.