1. Земля як об'єкт правової охорони і використання. Категорії земель.

Стаття 14 Конституції України та ст. 1 Земельного ко­дексу України проголошують: «Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави». Ця норма безпосередньо вказує на особливо важливу роль, зна­чення даного компонента природи для людини, суспільства та держави.

Ключова роль землі стосовно інших компонентів природи визначається властивими їй унікальними функціями. Земля — основа життя людини, джерело задоволення її першочергових потреб, необхідна умова існування. В екологічному аспекті зем­ля є головною ланкою всіх неземних біоценозів і біосфери пла­нети в цілому, її ґрунт, тобто поверхневий шар, що має родю­чість, насичений органо-мінеральним складом і відзначається особливим типом будови, забезпечує ріст рослин, служить жи­вильним середовищем для рослинного і тваринного світу, збе­рігає воду й очищує її природним шляхом. В економічному від­ношенні земля виконує функції засобу виробництва (в сільсько­му, лісовому господарстві тощо) і просторового операційного ба­зису (в більшості галузей переробної промисловості, будівель­ної індустрії тощо). Земля є джерелом краси і багатства природи і має велике значення для підтримання здоров'я людей, органі­зації їх відпочинку, тобто відіграє важливу культурно-оздоров­чу функцію¹.

Все це зумовлює об'єктивну необхідність наукового обґрун­тування та встановлення належного правового режиму вико­ристання та охорони земель, який би забезпечував збереження землі як природного об'єкта, ефективне поєднання і виконання всіх зазначених функцій. Питанням визначення та аналізу пра­вового режиму всіх різновидів земельних відносин присвячена чимала кількість наукових досліджень та публікацій різного ха­рактеру.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону земель» земля — це по­верхня суші з ґрунтами, корисними копалинами та іншими при­родними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею.

В Конвенції ООН про боротьбу з опусетлюванням у тих країнах, що потерпають від серйозної посухи та/або опустелювання, особливо в Африці (2002 р.) дається міжнародно-правове визначення цього поняття: «земля — означає земну біопродуктивну систему, що включає в себе ґрунт, воду, рослинність, іншу біомасу, а також екологічні і гідрологічні процеси, що від­буваються усередині системи».

В юридичній літературі містяться різноманітні дефініції цієї категорії.

Зокрема, всеохоплюючим є визначене В. І. Андрейцевим поняття «земля» (в юридичному значенні), яке ви­ведене на основі визначених ним ознак.² Отже, земля — це головна тери­торіально-просторова частина довкілля (навколишнього при­родного середовища) у межах території України, матеріальна основа її територіальної цілісності, суверенітету й національ­ної безпеки, що характеризується особливістю природної струк­тури — ґрунтового покриву, розміщення, поширення рослин­ності, водних об'єктів, корисних копалин та інших ресурсів, які формують сферу життя для людини та інших живих орга­нізмів, природні властивості якої використовуються на праві загального землекористування, диференціюється на окремі зе­мельні ділянки (частини), які перебувають у власності Україн­ського народу або уповноваженого ним органу — держави для задоволення загальнолюдських інтересів або на праві колектив­ної і приватної власності з метою забезпечення корпоративних і особистих прав людини та права комунальної власності тери­торіальних громад як матеріальної основи місцевого самовря­дування, виступає основним засобом виробництва у сільсько­му господарстві та інших галузях господарювання, операцій­ною базою для систем розселення, в тому числі садівницьких поселень, розміщення галузей народного господарства, держав­ного матеріального резерву та шляхів сполучення, є невід'єм­ною умовою, місцем, засобом і джерелом існування живих ор­ганізмів, життєдіяльності людини, забезпечення її духовних і матеріальних потреб і вимагає у разі деградації вжиття заходів щодо відвернення небезпечного впливу на населення та якість довкілля.

Абсолютно слушною є пропозиція про застосування для по­значення природного об'єкта поняття не «земля», а «землі» (за прикладом — води), яке несе в собі інше юридичне змістове на­вантаження. Так, «земля» — це відокремлена від природного се­редовища працею людини частина (маса) речовини, поміщена в якусь місткість (вагони, контейнери, мішки, пакети тощо), це частина матеріального світу, а не природного екологічного се­редовища. Під поняттям «землі» слід розуміти природний ком­понент, не вилучений з довкілля, а органічно в нього вплете­ний, взаємодіючий з водами, лісами, атмосферним повітрям та іншими природними ресурсами³. Слід зазначити, що Земель­ний кодекс України застосовує одночасно і те й інше поняття як тотожні.

Землі України (ст..18 ЗК) - це усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Категорії зе­мель України мають особливий правовий режим.

Правовий режим земель - це встановлений правовими нормами порядок та умови ви­користання за цільовим призначенням земель усіх категорій, забезпечення та охорону прав власників землі і землекористу­вачів, здійснення державного управління земельними ресурса­ми, контролю за раціональним використанням землі і додержан­ням земельного законодавства, ведення державного земельного кадастру, проведення землеустрою, моніторингу землі, справлян­ня плати за землю і застосування юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства. Загальний правовий режим поширюється на весь склад земель України, особливий ре­жим є притаманним окремим категоріям земель⁴.

Земельний кодекс України (ст. 19) виділяє 9 категорій зе­мель.

1. Землі сільськогосподарського призначення. Землями сіль­ськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сіль­ськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей (ст. 22 Земельного кодексу України). Правовий режим цієї категорії земель закріплений ст. 22—37 Кодексу та деталізується в окремих положеннях стосовно суб'єктів власності та використання в законах України «Про фермерське господарство», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про особисте селянське господарство», підзаконних норма­тивно-правових актах. Основна особливість правового режиму земель сільськогосподарського призначення — встановлення їх пріоритетності в системі інших категорій земель (як закріплює ст. 23 Земельного кодексу України: «Землі, придатні для по­треб сільського господарства, повинні надаватись насамперед для сільськогосподарського використання»).

2. Землі житлової та громадської забудови. До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єк­тів загального користування (ст. 38 Земельного кодексу України). Правове регулювання цієї категорії земель базується на нормах Земельного кодексу (зокрема, статей 38—42) та нормах спеціального законодавства, що регулює порядок їх використання: Закон України «Про планування та забудову територій», Закон України «Про основи містобудування», наказ Державного ко­мітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 10.12.2001 р. «Про затвердження Типових регіональних пра­вил забудови», наказ МОЗ України від 19.06.1996 р. «Про за­твердження Державних санітарних правил планування та забу­дови населених пунктів» та інші.

3. Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду (ст. 43 Земельного кодексу України), їх правовий режим визначений статтями 43—46 Земель­ного кодексу України, а також рядом спеціальних нормативно-правових актів, серед яких Закон України «Про екологічну ме­режу України», Закон України «Про природно-заповідний фонд України», Положення про Проекти організації території уста­нов природного-заповідного фонду України, затвердженими наказом Мінприроди України від 6.07.2005 р., Порядок надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 р.

4. Землі оздоровчого призначення. До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні влас­тивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей (ст. 47 Зе­мельного кодексу України). Правовий режим земель оздоров­чого призначення крім відповідних статей Земельного кодексу України (статті 47—49), регулюється Законом України «Про курорти».

5. Землі рекреаційного призначення. До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів (ст. 50 Земельного кодексу України). Склад, порядок їх використання та охорони визначений Земельним кодексом України (статті 50—52), Законом України «Про туризм», Дер­жавними санітарними правилами планування та забудови на­селених пунктів, затвердженими наказом МОЗ України від 19.06.1996 р., Правилами утримання зелених насаджень у насе­лених пунктах України, затвердженими наказом Мінбуду Украї­ни від 10.04.2006 р. та іншими актами, що визначають право­вий режим рекреаційних зон.

6) Землі історико-культурного призначення, їх склад та правовий режим встановлений статтями 53—54 Земельного кодексу України та законами України «Про охорону культурної спадщини», «Про музеї та музейну справу», постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 р. «Про затверджен­ня Порядку визначення меж та розмірів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць» та іншими актами.

7. Землі лісогосподарського призначення. Ця категорія земель до введення в дію нової редакції Лісового кодексу України і внесення відповідних змін в земельне законодавство мала назву «землі лісового фонду». До земель лісогосподарського призна­чення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (ст. 55 Земельного кодексу України). Порядок їх використання і охорони регулюється статтями 55—57 Земельного кодексу України, Лісовим кодексом України, Законом України «Про мисливське господарство та полювання», постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 27.07.1995 р. «Про затвердження Порядку поділу лісів на групи, віднесення їх до категорії захисності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду».

8. Землі водного фонду, їх правовий режим регулюється статтями 58—64 Земельного кодексу України, а також нормами Водного кодексу України, постановами Кабінету Міністрів Украї­ни від 13.05.1996 р. «Про затвердження Порядку користування землями водного фонду», від 8.05.1996 р. «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та ре­жиму ведення господарської діяльності в них», від 14.04.1997 р. «Про затвердження Порядку встановлення берегових смуг вод­них шляхів та користування ними» та іншими.

9) Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Землями промисловості, транс­порту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення ви­знаються земельні ділянки, надані в установленому порядку під­приємствам, установам та організаціям для здійснення відпо­відної діяльності (ст. 65 Земельного кодексу України). Режим їх використання регулюється загальними нормами, що вклю­чені у главу 13 Земельного кодексу України, та законодавчи­ми актами, які регулюють режим здійснення відповідного ви­ду діяльності: Гірничий закон України, закони України «Про транспорт», «Про трубопровідний транспорт», «Про автомо­більний транспорт», «Про залізничний транспорт», «Про місь­кий електричний транспорт», «Про телекомунікації», «Про електроенергетику», «Про оборону України», Повітряний ко­декс України та прийняті для їх виконання відповідні підзаконні акти.

Грунти, завдяки вмісту в них гумусу — комплексу специфічних органічних речовин — і є тим безпосереднім природним тілом і водно­час, специфічним об'єктом правових відносин, що зумовлюють родючість земель сільськогосподарського призначення. Врахо­вуючи таку унікальну цінність ґрунтів, Земельний кодекс впер­ше правомірно визнав їх об'єктом особливої охорони (ст. 168).

Грунт (ст. 1 Закон України «Про охорону земель») — природно-історичне органомінераль­не тіло, що утворилося на поверхні земної кори і є осередком най­більшої концентрації поживних речовин, основою життя та роз­витку людства завдяки найціннішій своїй властивості — родю­чості.

Слід зазначити, що ґрунти виступають об'єктом регулю­вання насамперед охоронних відносин.

Розділ III Земельного кодексу України визначає режим прав на землю (право власності, користування, оренди, земельні сер­вітути тощо), а розділ IV встановлює порядок набуття і реалі­зації права на землю. При цьому в ст. 79 Земельного кодексу України вперше дається визначення ще одного поняття, об'єкта земельних відносин, зокрема відносин власності, — земельної ді­лянки.

Земельна ділянка — це частина земної поверхні з установ­леними межами, певним місцем розташування, з визначеними що­до неї правами. У наведеному визначенні землі як об'єкта права власності має місце позначення землі на диференційованому рів­ні, тобто на рівні конкретної земельної ділянки.

С хема 1. Земельна ділянка як об`єкт права власності

Схема 2. Склад (категорії) земель України