4. Класифікація систем вентиляції

Нормативної класифікації не існує, але на практиці і в технічній літературі склалися певна термінологія і класифікація, якої ми дотримуватимемося.

1. Залежно від способу, що викликає рух повітря, системи вентиляції підрозділяються на природні (гравітаційні) і штучні (з механічним спонуканням).

2. За призначенням - на припливні, витяжні і змішані.

3. За зоною обслуговування - на загальнообмінні і місцеві.

4. За конструктивним виконанням - на канальні і безканальні.

Повітрообмін при природній вентиляції (аерація) відбувається за рахунок різниці густини внутрішнього і зовнішнього повітря або різниці температур атмосферного повітря і повітря в приміщенні.

У приміщеннях з великими тепловиділеннями повітря завжди тепліше зовнішнього. Більш важке зовнішнє повітря, при надходженні в приміщення, витісняє з нього внутрішнє повітря. Внаслідок цього в приміщенні виникає циркуляція повітря, аналогічна тій, яку штучно створюють вентилятором.

У системах з природною вентиляцією, в яких переміщення повітря створюється за рахунок різниці тиску повітряного стовпа, мінімальний перепад по висоті між рівнем отвору для припливного повітря і його викидом через дефлектор повинен бути не менше 3 м. При цьому довжина горизонтальних ділянок не повинна перевищувати 3 м, а швидкість повітря у повітроводах - 1 м/с.

Аерацію застосовують в цехах, якщо концентрація пилу і шкідливих газів в припливному повітрі не перевищує 30 % від гранично допустимої в робочій зоні. Якщо потрібна попередня обробка припливного повітря, аерацію не використовують.

Іноді для організації припливу повітря в приміщенні використовується явище вітрового тиску, який полягає в тому, що на стороні будівлі, зверненій до вітру, утворюється підвищений тиск, а на протилежній - розрідження.

Системи з природною вентиляцією прості, не вимагають складного дорогого устаткування і експлуатаційних витрат. Проте залежність ефективності цих систем від зовнішніх чинників (температури зовнішнього повітря, напряму і швидкості вітру), а також невеликий тиск не дозволяє вирішувати з їх допомогою всі складні і багатопланові завдання в області вентиляції. Тому застосовують системи з механічним спонуканням.

У системах з механічним спонуканням використовується устаткування (вентилятори), що дозволяє переміщувати повітря на потрібні відстані. При необхідності повітря піддають різним видам обробки: очищенню, нагріванню, охолодженню, зволоженню, осушенню. Вентиляцію з механічним спонуканням можна розділити на місцеву і загальнообмінну.

Місцевою вентиляцією називається така, що забезпечує подачу повітря на певні місця (місцева припливна вентиляція), і забруднене повітря видаляють тільки від місць утворення шкідливих виділень (місцева витяжна вентиляція).

Місцева вентиляція забезпечує повітрообмін тільки в робочій зоні, а загальнообмінна - у всьому приміщенні.

До місцевої вентиляції відносяться повітряні душі (зосереджений приплив повітря з підвищеною швидкістю). Вони повинні подавати чисте повітря до постійних робочих місць, знижувати в їх зоні температуру повітря і обдувати працівників, що піддаються тепловому опромінюванню.

До місцевої припливної вентиляції відносяться повітряні оазиси - ділянки приміщень, відгороджені від решти приміщення перегородками заввишки 2-2,5м, в які нагнітається повітря зі зниженою температурою. Місцеву припливну вентиляцію застосовують також у вигляді повітряних завіс (біля воріт, входів, печей та ін.), які створюють повітряні перегородки або змінюють напрямок потоків повітря. Місцева вентиляція вимагає менших витрат, чим загальнообмінна. У виробничих приміщеннях за наявності шкідливих виділень (газів, вологи, тепла та ін.) зазвичай застосовують змішану систему вентиляції: загальнообмінну - для усунення шкідливих виділень у всьому об'ємі приміщення і місцеву (місцеве відсмоктування і приплив) - для обслуговування робочих місць.

Місцеву витяжну вентиляцію застосовують, коли місця шкідливих виділень в приміщенні локалізовані і не можна допускати їх розповсюдження по всьому приміщенню. Місцева витяжна вентиляція у виробничих приміщеннях забезпечує вловлювання і відведення шкідливих виділень: газів, диму, пилу і тепла. Для видалення шкідливих виділень застосовують місцеві відсмоктування (укриття у вигляді шаф, парасольки, бортові відсмоктування і ін.).

Шкідливі виділення необхідно видаляти від місця утворення у напрямку їх природного руху: гарячі гази і пару слід видаляти вгору, а холодні важкі гази і пил - вниз. При влаштуванні місцевої витяжної вентиляції для уловлювання пиловиділення з повітря, що видаляється з приміщення, перед викидом в атмосферу повинне очищуватися за допомогою пиловловлювачів. Якщо місцевою вентиляцією не вдається забезпечити санітарно-гігієнічні або технологічні вимоги, застосовують загальнообмінні системи вентиляції.

Загальнообмінні витяжні системи рівномірно видаляють повітря зі всього приміщення, а загальнообмінні припливні - подають повітря і розподіляють по всьому об’єму вентильованого приміщення. При одночасній роботі припливної і витяжної вентиляції вони повинні бути збалансовані по витраті повітря.

Якщо повітря, що подається в приміщення, утворюється шляхом змішування зовнішнього повітря і повітря, що забирається з приміщення, то така система називається припливно-рециркуляційнною.

Системи вентиляція, що подають і видаляють повітря по каналах або повітроводах, називається канальними, а які не мають каналів - безканальними.

Система, призначена для видалення пилу, що утворюється при технологічних процесах, називається аспіраційною.

Аспіраційні системи підрозділяються на:

• індивідуальні, коли кожне робоче місце має окрему витяжну установку;

• центральні, коли одна установка обслуговує групу робочих місць.

Для переміщення легких матеріалів (дерев’яна стружка, відходи текстильних матеріалів, бавовна, тощо) створюють вентиляційні системи, що називаються пневмотранспортом.