2. Історія виникнення ігор

Виникнення гри в суспільстві органічно пов'язано із становленням і розвитком суспільної свідомості. Як одну з форм вияву суспільної свідомості, що відби­ває уклад життя на найбільш ранньому ступені розвит­ку суспільства, можна розглядати образні дії (насліду­вання справжньому полюванню), танець і примітивну музику. На цьому етапі гра й образні дії ще не розме­жовувались.

Поступово створювалися матеріальні передумови для дальшого розвитку раннього мистецтва, починали виявлятися його самостійні форми. Потрібен був чи­малий історичний строк, необхідні були значні зрушення в розвитку виробництва, перш ніж із синкретично­го первісного мистецтва поступово виділилася само­стійна ігрова діяльність. Вона виявлялася в мисливсь­ких і військових іграх, у драматичних іграх, що від­творювали господарську діяльність (згадаймо хоча б відому старовинну слов'янську гру «А ми просо сія­ли...», що дійшла до наших часів).

З поділом суспільства на класи виникали й відмін­ності у використанні ігор для виховання дітей гнобле­них класів населення і панівних. У народному побуті створювались ігри, які, переходячи з покоління в поко­ління, змінювалися, набували нових якостей. Народ створював ігри, в яких органічно поєднувалися про­стота, емоційність і великий простір для всебічного вияву фізичних сил і творчих здібностей.

З давніх часів ігрова діяльність людей під час свят тісно пов'язана з їх життєдіяльністю. Показовими в цьому відношенні є свята античної Греції, які відзна­чалися своїм активним, діяльно-ігровим характером. Для епохи давньогрецької демократії (розквіт її при­падає на VI–V ст. до н. є.) характерні широта і масо­вість свят, що знайшли найповніше втілення у святах Діоніса, Деметри, Афіни та інших давньогрецьких бо­гів. Ці свята були тісно пов'язані з реальним життям еллінів, зокрема з їхньою працею, тому що міфологія була також відображенням реального життя людей.

Вершиною давньогрецьких ігор-свят і своєрідним спортивним театром стали знамениті Олімпійські ігри, що проходили у місті Олімпії один раз на чотири роки. На час проведення Олімпійських ігор припинялися війни і встановлювалося перемир'я.

Олімпійські ігри виникли в 776 р. до н. є. і проіс­нували до 394 р. н. є., а згодом відродилися за ініціа­тивою П'єра де Кубертена – видатного французького педагога-гуманіста – і дійшли до наших днів як одне з найпопулярніших свят, що сприяють зміцненню дружби між народами.

Серед розмаїття свят, що проводилися у Давній Греції, можна відзначити також одне з найпопуляр­ніших серед усіх – свято на честь бога родючості Діоніса – Діонісії.

Це свято відбувалося тричі на рік і поєднувало в собі святкові процесії, обрядові церемонії, різнома­нітні змагання, як мистецькі, так і спортивні, теат­рально-хороводні ігри громадян.

Для свят Давньої Греції взагалі була характерна дійовість, що потребувало спеціальної підготовки. Іде­ал давньогрецьких свят – фізична і духовна гармонія. Зовсім іншого характеру набули свята у Давньому Римі. Політика правлячих кіл була спрямована на ви­ховання легіонера-завойовника і на відвертання ши­роких народних мас від участі у політичному житті країни. А тому під час тих чи інших святкувань за­мість активних дій трудящих використовувалися видо­вища – тріумфальні процесії імператорів, бої гладіа­торів, «навмахії» (битви кораблів), циркові змагання, стравлювання хижаків та людей з хижаками. Лозунг «хліба і видовищ» народився саме в цей час (І ст. до н. є. – І ст. н. є.). Адже для кожного бідного жителя Римської імперії існувала альтернатива – або піти до лав легіонерів, або ж приймати подачки від уряду під час усіляких видовищ.

Отже, у класово антагоністичних суспільствах панів­ні верстви завжди насаджували лише їм потрібні свя­та, і цей процес дедалі поглиблювався. Саме тому й відбувалося розшарування свят на дві групи – офі­ційні і народні. З одного боку, – це свята під егідою церкви і держави, що стверджували існуючий поря­док, велич влади як щось вічне і незмінне, з іншого народні, що часом були пародією на офіційні і відзна­чалися ігровим началом.

Як у Давній Греції Діонісії були яскравим виявом ігрового начала, свята, так і на Русі ігрова діяльність характеризувала більшість обрядових календарних свят. Так, наприклад, з початком весни розігрувалася «боротьба» літа й зими. Закінчувалася ця «боротьба», звичайно, перемогою літа.

Однак, як і у всіх народів, ігри поступово втрача­ють свою першооснову і виділяються в самостійну сферу діяльності людини, і тому пізніше вони майже завжди лиш опосередковано пов'язані з тією чи іншою порою року.

Перші записи народних ігор на Україні припада­ють на кінець XVIII – початок XIX ст. До того часу вони протягом віків передавалися з покоління в поко­ління усно. Корінням своїм народні ігри, хороводи, веснянки сягають, звичайно, у глибоку давнину.

В обрядових та святкових іграх знаходили своє ві­дображення господарські роботи, поетичне ставлення до природи. Відповідними жестами, рухами учасники гри ілюстрували або імітували трудові процеси – сі­яння проса, льону, маку тощо.

Для прикладу можна навести вже згадувану хоро­водну гру «А ми просо сіяли...». Місцем для цієї гри могли бути зелений майдан, діброва, гай або просто вулиця. Учасники хороводу розбивалися на дві групи. Гра починалася заспівом першої групи:

А ми нивку оремо, оремо,

Ой, дід ладо, оремо, оремо.

Ці слова хор ілюстрував відповідними рухами і жестами, імітуючи процес праці: один ніби йшов за плугом, інший – поганяв волів. Друга група відпо­відала:

А ми просо сіємо, сіємо,

Ой, дід ладо, сіємо, сіємо.

Учасники другого хору показували, як вони засівали поле і т. ін. Потім перший та другий хори починали «сперечатися», один одному загрожувати, відповідни­ми рухами та жестами ілюструючи дію, про яку йшло­ся в хороводі.

Протягом віків народні ігри шліфувалися, народжу­валися нові засоби виразності, у них з'являлися еле­менти театралізації, які найчастіше використовували­ся під час проведення традиційних свят.

Під час народних ігор учасники виступали в мас­ках або просто фарбували обличчя. В разі потреби на­клеювали бороду, вуса з клоччя або кожушини.

В іграх завжди знаходили відображення ідеологія, виховання, рівень культури і досягнення науки. Крім того, деякі ігри набувають певного відтінку залежно від географічних та кліматичних умов.