Тема 22: норми прибутку і рентабельність

У найбільш загальному вигляді економічну ефективність діяльності підприємства можна визначити через норму прибутку.

Норма прибутку = Прибуток фірми / повні витрати виробництва * 100%

Чим вища норма прибутку, тим вища ефективність виробництва.

Значення норми прибутку полягає в тому, що вона є мірою корисності вкладення капіталу, ефективності його використання. Мета підприємця - максимізація прибутку і мінімізація витрат, тому капітал спрямовується туди, де вища норма прибутку. Остання виступає регулятором потоку інвестицій у виробництво.

У господарській практиці норма прибутку є виразником рентабельності виробництва: фірма, що має прибуток, є рентабельною, а та, що його не має (грошова виручка покриває лише витрати) є нерентабельною.

Рентабельність - це оцінюючий показник ефективності виробництва. Визначається він шляхом співставлення прибутку із затратами на виробництво продукції.

Розрізняють такі основні показники рентабельності:

1. Рентабельність продукції:

Р_п = Пр/С_р*100°/о

Пр - прибуток від реалізації; С - собівартість реалізованої продукції.

Цей показник характеризує ефективність поточних витрат. Чим більше прибуток і менші затрати, тим вища буде Р_п. В умовах стабільного економічного розвитку підприємства домагаються підвищення цього показника за рахунок зниження собівартості шляхом вдосконалення технології виробництва та підвищення продуктивності праці. У кризовій ситуації підприємства підвищують свій прибуток за рахунок підвищення цін. Таким чином показник Р_п спотворюється.

2. Рентабельність виробництва (загальна і розрахункова):

Рв. заг = П_б/(Во.ф. + Воз)* 1 00%, Рв.розр. = П_чист/(В₀.ф + В₀.з)* 100%

П_б - балансовий прибуток; В_о.ф - середньорічна вартість о. Ф;

В_о з - середньорічний залишок оборотних засобів.

Цей показник характеризує ефективність використання виробничих фондів, їх окупність. Це особливо важливо у зв'язку з НТП, зростаючою насиченістю підприємств технікою, нововведеннями.

3. Рентабельність окремих видів продукції:

Р_і = (Ц_і-С_і)/С_і*100%

Економія витрат виробництва і скорочення різних непродуктивних витрат на виробництві, підвищення рівня організації виробництва та виконавської дисципліни працівників - це реальні шляхи підвищення рентабельності виробництва.

Тема 23: фактори і методи ринкового ціноувторення

Ціноутворення – це процес обґрунтування, затвердження та перегляду цін і тарифів.

Використовують такі методи ціноутворення:

• Метод «витрати + прибуток»: Ц = С + П

Прибуток встановлюється у відсотках до собівартості.

• Забезпечення беззбитковості: Ц = Взм + (Впост + П / N), де

N – обсяг продажу продукції в натуральних одиницях.

Взм, Впост – витрати постійні, змінні.

• Пропорційне ціноутворення – метод, при якому фірми виходять не стільки з власних витрат, скільки з цін конкурентів.

• Оцінка споживчої вартості – метод, що ґрунтується на оцінці споживчого ефекту, який має споживач від товару.

Існують ще інші методи ціноутворення, але при використанні будь-якого з них у подальшому ціна коригується, використовується рід знижок і доплат до ціни.

Отже, визначальними факторами ринкового ціноутворення є вартість товару і співвідношення попиту і пропозиції.

З виникненням монополій, олігополій процес ціноутворення значно ускладнюється , зокрема виникають монопольно високі ціни. При цьому ціна включає: постійний капітал, змінний капітал, середній прибуток, монопольно високий прибуток.

Залежно від особливостей процесу купівлі продажу та сфери економіки розрізняють такі ціни:

• Оптові (відпускні) – ціни підприємств-виробників

• Закупівельні – в сільському господарстві

• Кошторисні – в будівництві

• Роздрібні – для продажу товарів населенню.

• Тарифи – на транспортні та за платні послуги

• Світові – за якими реалізують товари на світовому ринку.

За способом встановлення ціни поділяються на:

• державні – на продукцію державних підприємств, соціально значимі товари, ресурси;

• договірні – встановлюються за домовленістю між продавцем і покупцем товару, можуть змінюватись за взаємною згодою;

• вільні – встановлюються підприємствами самостійно, орієнтовані на економ. зацікавленість виробників, враховують попит і пропозицію;

• ввізні – встановлюються на імпортні товари.

Практично фірми встановлюють цілу систему цін, щоб продавати свій товар на різних ринках.

Так виділяють такі типи цін:

• Територіальні – різні по регіонам.

• Ціни зі знижками – сезонні, за обсяг покупки.

• Ціни стимулюючі – щоб привернути увагу.

• Пільгові ціни – для деяких категорій.

• Ціни на нові товари – або дуже високі, або дуже низькі.