Тема 8: теорії вартості

Вартість – уречевлена в товарі суспільно необхідна праця . Вона виражає суспільні виробничі відносини між виробниками з приводу порівняння витрат їх праці на виробництво благ і послуг.

Існує кілька трактувань економічної природи вартості:

1. Теорія трудової вартості, яка була започаткована представниками класичної політекономії (У.Петті, А. Смітом, Д.Рікардо) Свій подальший розвиток отримала в працях К.Маркса. Згідно з цією теорією вартість створюється лише одним виробничим фактором – працею, тоді як споживча вартість – усіма 3 факторами.

2. Теорія витрат виробництва. Її прихильники – Мальтус, Маршалл, Кейнс. Ця теорія трактує вартість як суму витрат виробництва на створення товару.

3. Теорія трьох факторів. Її розробив французький економіст – Ж.Б.Сей. Стверджується, що у створені вартості беруть участь 3 фактори – земля, праця, капітал. Кожний з них створює частину вартості: праця – зарплату, капітал – відсотки, земля – ренту.

4. Теорія граничної корисності була започаткована представниками австрійської школи – Менгером, Візером в кінці 19 ст. Цінність продукту визначається мірою його корисності для споживача. Розрізняють сукупну корисність блага і граничну корисність, тобто корисність останньої одиниці цього запасу, що задовольняє найменш суттєву потребу в ньому. Вихідним пунктом при визначенні цінності беруть не середні витрати праці, а індивідуальні.

5. Теорія граничних витрат виробництва, яка визначає вартість продукту найбільшими витратами тих підприємств, що знаходяться на грані збитковості.

6. Теорія постіндустріального , інформаційного суспільства, набула поширення у 80 – х роках ΧΧ ст. З’являється нова концепція вартості – інформаційна, згідно з якою у структурі суспільної праці переважає інтелектуальна, наукова праця.

Закон вартості - це закон руху товарного виробництва, основа ринкового механізму вільної конкуренції, який діє через спiввiдношення ціни, попиту i пропозиції.

Суть закону вартості полягає в тому, що обмін товарами здійснюється на основі їх вартості, яка обов’язково проявляється через ціну. Це означає, що закон вартості є основою механізму ціноутворення, тобто ринкового механізму.

Тема 9: закон грошового обігу

Закони грошового обігу – закони, що виражають внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв’язки між кількістю грошей і швидкістю їх обігу, цінами товарів і вартістю грошей.

Загальний закон кількості грошей в обігу з урахуванням перших двох функцій грошей виражається формулою: К = Ц / О,

де К – кількість грошей, необхідних для товарного обігу в певному році,

Ц – сума цін товарів,що реалізуються в певному році,

О – середнє число оборотів за рік грошової одиниці.

З розвитком функції грошей як засобу платежу ця формула набуває складнішого вигляду:

Кп = (СЦ-К+П-ВВ) / Шо,

де СЦ – сума товарних цін,

К – сума цін товарів ,проданих в кредит,

П – сума платежів за борговими зобов’язаннями,

ВВ – сума взаємопогашуваних безготівкових платежів,

Шо - середня кількість оборотів грошової одиниці.

Коли функціонували повноцінні гроші, в обігу перебувала лише необхідна кількість грошей. Функція грошей як засобу нагромадження скарбів була регулятором грошового обігу, адже коли потреба в грошах зменшувалась, частина їх випадала із обігу, перетворюючись на скарб.

З появою в обігу паперово – кредитних грошей почав діяти закон обігу паперових грошей, який передбачає, що кількість грошей в обігу повинна дорівнювати кількості золотих грошей. Кожен паперовий долар прирівнювався до золотого.

Згідно із сучасною кількісною теорією грошей і цін, основоположником якої є економіст Фішер, кількість грошей в обігу визначається за формулою:

К= P×Q/ О,

де Р – абсолютний рівень цін,

Q – реальний обсяг виробництва,

О – швидкість обігу грошей.

Ця формула виведена із рівняння Фішера: М×V=P×Q,

Де М – грошова маса,

V – швидкість обороту грошової одиниці.

Отже, у підтриманні рівноваги в економіці, збалансованості попиту та пропозиції, важливу роль відіграє грошова маса

Грошова маса – це сукупність усіх грошових засобів в готівковій і безготівковій формі, що знаходиться в розпорядженні держави. В структурі грошової маси виділяється активна частина, до якої відносяться грошові засоби, що реально обслуговують господарський оборот, і пасивна частина, що включає грошові нагромадження, залишки на банківських рахунках.

Грошова маса повинна відповідати потребам обігу. В обігу повинно бути така кількість грошей, яка відповідає товарній масі, що знаходиться в обігу.

Грошова маса включає кілька агрегатів :

• М0 - готівка (банкноти і розмінна монета).

• М1 (готівка + поточні рахунки в банках).

• М2 (це сума М1 + термінові строкові вклади в ощадних банках).

• М3 (М2 + великі банківські страхові рахунки, державні цінні папери).