3.Характеристика генерального плану. Сучасний стан ділянки проектування. Характеристика рел’єфу та існуючуї забудови.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПЛАН споруди Київського культурного центру «Музей міста» виконаний в масштабі 1:500. З п»ятьох проаналізованих варіантів ділянок можливого розміщення Київського культурного центру «Музей міста» автор при узгодженні з керівником проекту проф. Сєдаком О.І. вибрав територію під № 3. Ділянка розміщення об’єкту, що проектується, знаходиться по вул. Володимирський узвіз. Орієнтовна площа ділянки забудови складає 0,8-0,9 га. Вибрана ділянка не випадково, бо є найбільш відповідаючою вимогам формування унікального за функцією та формою об»єкту.

Розташуваня Київського культурного центру «Музей міста» саме на цій території вимагае містобудівна ситуація, оскільки об’ект розміщений на фокусному місті - архітектурно-композиційної вісі вулиці Хрещатик та вздовж вісі «Печерськ-Поділ» вулиць Грушевського-Володимирського спуску – здатен завершити ансамбль забудови. Дивлячись на генплан можна побачити, що об’єкт знаходиться в своєрідному планувальному й просторовому вузлі - на перетині багатьох вулиць, підкреслюючи динаміку напрямків транспортного руху візуально-зорових «прострілів», та в одночас є завершаючим елементом при формуванні важливого містобудівного ансамблю – природної ділянки Хрещатика.

Завдяки закріпленню спорудою Музею Києва планувально-просторової вісі південь-північ й утворенню нею разом з репетиційними філармонічними корпусами своєрідного карману, який перехоплює рух по вісі Хрещатика - вздовж Українського дому й Філармонії до оглядового майданчика з Акрою Дружби Народів, логічно завершується важлива містобудівна композиція Києва. Масштаб споруди Київського Культурного центру майже не перевищує висоти будинку Філармонії, що не порушує систему планувальних (Український дім) та висотних (готель «Дніпро») домінант цього району.

4.Історична спадщина зони дніпровських схилів.

Найважливішим компонентом у формуванні неповторного міського ландшафту Києва є його яскраво виражений рельєф. Особливо це стосується схилів та круч правобережної частини міста, що здіймаються над Дніпром та разом з історичною забудовою, що відкривається з лівобережжя , виступають, так би мовити, його візиткою карткою. Саме ці пагорби і були обрані для заснування на них міста. Таке місцерозташування було вигідним не тільки для влаштування переправ та зв'язку лівого берега з правим, але також і в стратегічному відношенні, - київська підвищенність правого берега здіймається майже на 100 м над рівнем Дніпра (80 м у місці розташування Великої Лаврської дзвіниці) і порізана глибокими ярами та балками на ряд окремих невисоких гір, пагорбів та невеличких плато. З одного боку - Дніпро, з іншого - Либідь, що проткала в глибокій (до 40 м) балці, огороджували Київ зі сходу та заходу. Хрещатицька долина на півдні, яка поділяла нагірну частину майже на дві рівні - Старокиївську та Печерську, глибокі балки та струмок Сирець доповнювали картину природних рубежів міста. Власне, вони і обумовили розміщення поселень в районах Андріївської та Михайлівської (сучасна Володимирська) гір та на Подолі. Кручі, що здіймалися над береговою лінією від Киселівки до гирла ріки Либіді в районі Звіринця, завдяки північно-східній орієнтації майже не мали насаджень і тому були вигідні в оборонному відношенні. Поступове освоєння цих круч відбувалося в напрямку з півночі на південь.

Після локалізаії міста на Старокиївській горі в 8-10 ст., вниз по течії Дніпра, південніше села Угорське, де нині знаходиться Аскольдова могила, поблизу позаміського княжого маєтку Берестове в середині 11 ст. виникає Печерський монастир, довкола якого поступово розвивається ще одне поселення міського типу. А ще південніше - Видубичі зі своїм монастирем. Саме бровка наддіпровських круч стала місцем розташування більшості київських монастирів, які в свої часи відігравали і значну оборонну роль: Михайлівський Золотоверхий (12 ст.), Києво-Печерський (11 ст.), Микільський військовий, Покровський, Видубицький (11 ст.).

Після зруйнування Києва монголами в 13 ст., як Відомо, центрами стали Печерська та Подільська частини міста. Довкола Печерського поселення 1679 р. під керівництвом гетьмана І. Самойловича було зведено земляну фортецю. На рубежі 17-18 ст. на схилах Дніпра були зведені високі кріпосні стіни та башти. В 1708 р. на базі укріплень Печерського поселення було закладено Стару Лаврську фортецю. Напередодні Вітчизняної війни 1812 р: для підсилення контролю над Наводиицькою дорогою було зведено Звіринецьке укріплення. В середині 19 ст. Київська фортеця втратила своє оборонне значення. Передбачалося укріплення перетворити в фортові. Але за браком коштів біля впадіння р. Либідь в Дніпро було зведено лише один - Лисогірський форт (1872 р.).

Після відвідин Петром І Києва на початку 18 ст., в місті почали закладатись сади: Лікарський - на Андріївській горі, Шовковичний - на Печерську та Липках, інші. В 1748 р. на кромці Дніпровських схлів був закладений Царський (ниш Міський) сад. Особливістю його стало направлення головної композиційної вісі на якій розміщено палац, не перпендикулярно схилам (традиційна схема), а паралельно течії річки.

У підніжжя схилів, в місці де струмок Хрещатик впадав в Дніпро, у 1802-1808 рр. за проектом архіт. А. І. Меленського було споруджено пам'ятник на честь повернення Києву магдебурзького права. До нього 1912 р. за проектом архіг. М. П.Бобрусова від Володимирського узвозу було споруджено сходи. За проектом того ж Меленського в с. Угорське на місці вбивства новгородським князем Олегом київського князя Аскольда замість дерев'яної 1810 р. було споруджено церкву-ротонду та створено кладовище (надбудова другого ярусу 1936 р. - архіт. П. Г. Юрченко; реставрація первісного вигляду 1999 р. - архіт. В. Хромченков).

На північній межі дніпровських круч на Андріївській горі, яка стрімко здіймається над Подолом, в 1739-1753 рр. за проектом ведомого російського архітектора італійського походження В. В. Растреллі в формах українського бароко було збудовано Андріївську церкву, яка завершила панораму дніпровських схилів з північного заходу. Для поєднання Печерська з Подолом в 16 ст. було протрасовано Володимирський узвіз, який прорізав бровку наддніпровських схилів у північному напрямку під Михайлівською горою. 1828 р. по ньому було пущено перший в Російській імперії електричний трамвай. 1853 р. за проектом французького інженера Ч. Віньйона було побудовано перший в Києві стаціонарний (ланцюговий) міст через Дніпро. Для сполучення Подолу з ним у підніжжя дніпровських схилів в середині 19 ст. було прокладено Набережне шосе, до якого 1848 р. з головної площф Печерська, Володимирської (нині пл. Слави) було протрасовано Дніпровський узвіз.

В 1802-1912 рр. по території колишнього "Царського саду" було прокладено Петрівську алею, яка розділила його на дві частини - Марийський парк (ниш Міський) та Сад купецького зібрання (нині Хрещатий). 1904 р. через нее було перекинуто металевий місток, що поєднав обидва парки. Територія поміж Петрівською алеєю та Дніпровським узвозом була відома в старому Києві над назвою Провалля або Козловка (на ім'я доктора

Козловського, який збудував в цьому місці 1915 р. лікарню для дітей хворих на поліомеліт, пізніше міська лікарня № 13). Це була природна тераса, на якій ще в другій половина 19 на початку 20 ст. існував ставок природнього походження (в районі нинішнього ресторану "Зозуля").

Будівельний бум, що розпочався в другій половині 19 ст., викликав будівництво великої кількості цегляних заводів, які розмістилися у підніжжя дніпровських схилів поміж Поштовою площею та Наводницькою балкою і які для виробничих потреб використовували глину, яка видобувалася тут же на місці цих схилів. В поєднані в тим, що схили були зовам голі (не мали насаджень за винятком балок та невеликих гайків) та постійним підмивом течії річки посилились зсувні процеси. Для їх запобігання па схилах почали висаджувати зелені насадження та в деяких місцях робити підпірні стіни та дренажні системи. Взагалі ж перші підпірні стіни для запобігання зсувам були зроблені ще в 1199-1200 рр. київським зодчим Петром Мілонегом на території Видубицького монастиря . В 1872 р. в місті було збудовано водопровід. Компресорна станція була розміщена на дніпровських схилах і збереглася до наших днів поміж пішохідним мостом та стацією метро "Дніпро".

1905 р. верхня тераса Михайлівської гори була з'єднана фунікулером з вулицею Боричів тік, що вела на Поділ, лінія якого в 1928 р. була подовжена до Поштової площі.

Озеленення дніпровських схилів за законами паркової композиції почалося після будівництва в 1853 р. на середній терасі Михайлівської гори пам'ятника князю Володимиру (70 м над рівнем Дніпра) висотою з постаментом 20,4 м, який став композиційним центром закладеного на цій та верхній терасах парку, який став першим в місті парком загального користування, отримавши назву "Володимирська гірка".

Таким чином, загальна панорама дніпровських схилів на початку ХХ сторіччя при спогляданні з лівого берега Дніпра (зліва на право, як ми читаємо) була сформована архітектурними домінантами - Видубицький монастир, дзвіницею на Дальніх печерах, Великою Лаврською дзвіницею та Успенським собором, Микільським Військовим собором, церквою-ротондою св. Миколая на Аскольдовій могилі, Колоною Магдебурзького права, пам'ятником князю Володимиру, Михайлівським Золотоверхим собором та його дзвіницею, Андріївською церквою. Ця панорама стала, так би мовити, візитною карткою міста на певний період його існування.

В подальшому, після Жовтневої революції, особливо, коли 1934 р. Київ став столичним містом, почалося поступове руйнування цієї панорами. На місці Михайлівського Золотоверхого монастиря, який було знищено 1935 р. для вивільнення майданчика під забудову, передбачалося створення урядового центру. Найкращим в конкурсі на забудову було визнано проект, в якому передбачалося встановлення на бровці схилів 70-метровоі статуї В. І. Леніна, фланкованої двома урядовими будинками, від якої широчезні сходи (на кшталт Потьомкінських в Одесі) вели до Дніпра. Але до початку другої світової війни встигли збудувати лише один будинок Обкому КПРС (нині МЗС України) за проектом архітектора Лангбарда.

У середині 30-х років було також знищено Микільський військовий собор та багато інших культових споруд в Києві. Висадження в повітря 1941 р. Успенського собору Києво-Печерської лаври повністю зруйнувало історичну панораму міста. Натомість виникло багато інших домінант та акцентів в силуеті Правобережжя. Перш за все, це стосується монумента Батьківщині-матері з музеєм Історії Великої Вітчизняної війни (1980 р.). До цього ще можна додати і споруди готелів "Салют" та "Київ" і перлину вітчизняного монументального мистецтва - арку Дружби Народов (на честь возз'єднання України з Росією (1982 р., скульп. М. О. Скобліков, архіт. І. М.Іванов, С. Г. Миргородський, К. К. Сидоров).

В той же час, одразу ж після закінчення Великої Вітчизняної війни почалося впорядкування та озеленення Дніпровських схилів. Ще до війни Набережне шосе, по якому проходила залізниця, що зв'язувала Поділ з Дарницею і на якому розміщувались численні дрібні промислові, складські, торгові та інші споруди, було впорядковане, а в

1935-1938 рр. вдягнуте в граніт. Було встановлено чавунну огорожу та прокладено широкі сходи до води (архіт. В. О. Осьмак). До початку 50-х рр. 20 ст. було заасфальтовано У 70-х рр. граніту обличковку було подовжено до мосту ім. Патона.

В 1946 р. на схилах Дніпра почалося створення міського Центрального парку культури та відпочинку, який об'єднав нагірні парки - Володимирську гірку, Піонерський, Аскольдову могилу та інші території. Крім планувальної організації (прокладка в 1948 р. паркової дороги, влаштування прогулянкових доріжок, місць відпочинку, інженерних комунікацій, підпірних стінок, сходів тощо), в 1949 р. на ній з використанням підпірної стіни Нової Печерської фортеці (середини 19 ст.), за проектом архітекторів О. В. Власова та О. І. Заварова був побудований Зелений театр, що став одним з найулюбленіших місць відпочинку киян (реконструкція 1978-1980 рр., зараз знов в занедбаному стані). Було проведено також посадку зелених насаджень на оголених ділянках схилів з метою їх закріплення та влаштування оглядових майданчиків (бельведерів). 1957 р. на кромці дніпровских схилів поміж вулицями січневого повстання, Суворова та Дніпровським спуском колипшній Аносівський сад було перетворено на парк Вічної Слави з влаштуванням меморіалу та пам'ятника невідомому солдату (архіт. А. М. Мілецький), з верхньої тераси якого відкриваються найкрасивіші види та панорами Лівобережжя.

1978 р. на схилах Дніпра поміж Наводницькою балкою (вул. Старонаводницька) та Києво-Печерською лаврою було створено Печерський ландшафтний парк з Співочим полем, який став не ильки місцем масового відпочинку, а й місцем проведення різних фестивалів, виставок квітів тощо, що по суп стало завершенням будівельного освоєння дніпровських схилів, хоча генеральним планом розвитку міста передбачено ще створення ландшафтного парку на Лисій горі південніше Звіринця.

Таким чином, очевидно, що містобудівельна та архітектурно-планувальна організація дніпровських схилів майже повністю завершена. В подальшому, на нашу думку, належало б обмежитись їх впорядкуванням та ландшафтною реконструкцією зелених насаджень, яка почалася 2000 р. з Марийського міського саду та парку "Володимирська гірка". І хоча красування дерев, видалення сухостою, влаштування оглядових "вікон" та інше дещо покращили загальний вигляд, це стало грубим порушенням діючого законодавства про охорону пам'ятників історії та культури, бо відбувалося спонтанно, без заздалегідь розроблених та погоджених у встановленому порядку проектно-кошторисних матеріалів. Таке поводження з парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва, які є "зеленим намистом" Києва, може призвести до втрат ними своєї неповторної ландшафтної самобутності, До того ж, цій "реконструкції" не передувала реконструкція всієї інженерно-технічної іфраструктури (каналізація, водопровід, поливна система та дренажна система, підпірні стіни тощо), що по суті стало "косметичним ремонтом". За думкою автора проекту, в подальшому такі дії слід заборонити, а при порушенні заборони - притягувати до відповідальності у встановленому порядку.

Формування Мистецького Київського культурного центру «Музей міста», за думкою автора проекту, не здатне погіршити загальну композиційно-просторову ситуацію в зоні Дніпровських схилів, але сприятиме остаточній організації й завершенню важливого містобудівного вузла столиці – перетину Хрещатика, Володимирського спуску та вул. Грушевського