Хід уроку

I. Вступне слово вчителя.

Сьогодні ми продовжуємо роботу над Старим Завітом. Давайте подумки звернемося до Бога, попросимо ясності розуму нашого, чистоти помислів. Нехай Бог благословить нас на працю.

II. Актуалізація опорних знань.

1. Правильно побудуйте ланцюжок Біблійних подій.

Історія Адама і Єви — Створення світу — Потоп — Історія Каїна і Авеля — Прокляття Хама.

2.Бесіда.

- Що стало причиною того, що Бог насилає на землю потоп?

- Вмістилищем яких людських якостей став світ незадовго до потопу?

- Чи зміг Бог через потоп докорінно змінити ситуацію, що склалася на землі?

III. Повідомлення теми уроку, мотивація навчальної діяльності.

- Як тільки світ був створений Богом, Творець дав людині можливість вибору між добром і злом.

- Пригадайте історію гріхопадіння Адама і Єви. Який вибір мали вони у раю? Що обирають — добро (покору, послух Богу) чи зло (підкоряються спокусі Сатани)?

- На жаль, вибір на користь зла зробили не лише Адам і Єва. Наступні покоління людей із часом ставали все більш нечестивими. Тому Бог робить спробу присікти зло через потоп. Яку обітницю дає Бог після потопу?

Завдяки потопу не було знищене все зло на землі, адже люди не стали кращими. І Бог робить другу спробу присікти зло. Саме про неї ніде мова сьогодні.

IV. Вивчення нового матеріалу.

1. Розповідь учителя про Вавилонську вежу.

Нащадки Ноя тривалий час жили в одній країні, неподалік від гір Араратських, і розмовляли однією мовою. Коли людський рід став численним, то злих вчинків і чвар між людьми побільшало, і вони побачили, що незабаром мусять розійтися по всьому світу.

Та перш ніж розійтися, нащадки Хама потягли за собою й інших і задумали побудувати місто, а в ньому вежу висотою аж до небес, аби прославитися і не коритися нащадкам Сима і Іафета, як про це віщував Ной. Вони виготовили чимало цегли і взялися за роботу.

Ця горда затія людей була невгодна Богу. Аби зло остаточно не погубило їх, Господь змішав мову будівельників так, що вони почали розмовляти різними мовами і перестали розуміти одне одного. Тоді люди змушені були кинути розпочату роботу і розійтися по світу. Нащадки Іафета пішли на захід і розселилися у Європі. Симові нащадки залишились в Азії. Хамові нащадки пішли в Африку, але частина їх також залишилась в Азії.

Недобудоване місто отримало назву Вавилон, тобто змішання. Уся ж країна, де було це місто, стала називатися землею Вавилонською, а також Халдейською.

Люди, розселившись по землі, поступово стали забувати свій рід і стали утворювати окремі самостійні народи чи нації зі своїми звичаями і мовами.

Господь бачив, що люди дедалі більше переймають одне в одного злі вчинки, а за добрі вчинки забувають, і тому вчинив змішання мов і розділив людей на окремі народи, давши кожному з них окреме завдання і мету в житті.

V. Закріплення матеріалу.

1. Бесіда з учнями.

• Які риси людей спричинили розселення по землі?

• Чи є щось спільне між поняттями „гордість" і „почуття власної гідності"? Чим вони відрізняються?

• Чи доводилося вам спостерігати вчинки людей, продиктовані людською гордістю і зарозумілістю?

2. Читання оповідання «Ніка».

НІКА

Маленька Ніка росла в художній майстерні. Сюди її приводила бабуся, яка малювала свої картини. Бабуся була турботлива і лагідна до внучки, але коли брала в руки пензлі, то погляд її затуманювався і віддалявся від дівчинки.

Інколи в майстерню збиралися любителі живопису. Бабуся показувала їм свої картини. Там були зображені обличчя видатних людей, що виступали зі тьми віків, були і квіти, і птахи, але незвичайні, ніби кудись віддалялись. За ними поступово розкривався глибокий зміст, в муках виношені думки, здогадки, цілий невидимий світ. Здавалося, що потоки любові Творця виливаються на нас.

Споглядачі невимушено говорили: "Ох! Як гарно!" і починали чаювати. Розмови довго точилися навколо талановитих картин. Гості, захоплені побаченим, забували про внучку, маленьку Ніку. Як тільки вони заходили, то милувалися нею, дарували зефір або шоколад. У такі хвилини Піка почувала себе переможницею. Бо ім'я Піка і означає перемога. Потім, коли всі задивлялись на полотна, про неї ніхто не згадував, ніби її зовсім не існувало. А Ніці так подобалося, коли захоплюватись саме нею. Коли хто не дивився на неї захоплено, то вона вважала його недобрим і незадоволено задирала перед ним ніс. До картин Ніка ревнувала, їй самій хотілося бути епіцентром уваги.

Одного разу вона не витримала. Коли хором зазвучали компліменти на адресу бабусиних картин, дівчинка стала перед полотном і заявила:

- Дивіться на мене, я картина!

Маленька крутилась, показуючи які у неї на спідничці рюшечки-фінтефлюшечки, які бантики. Але хіба Піка пошила спідничку? Сама зав'язала бантики? Хіба вона сама створила такі очі, волосся, носик? То чим хвалитися?!

Ось якби вона перемогла в собі дух самолюбства, навчилася любити бабусю, маму, всіх людей, самого Творця, то тоді дійсно стала би Пікою -переможницею, гідною картини.

3. Бесіда після прочитаного.

- Чи погоджуєтеся ви з думкою, висловленою наприкінці оповідання?

- Чи з щось спільне між вчинками, поведінкою людей, що взялися будувати Вавилонську вежу, та поведінкою Піки?

- Чи бачили ви схожих на Ніку дітей? Дорослих? Який гріх вони чинять?

- До чого можуть призвести гордощі і чванливість люди

4. Творча робота «Завершити оповідання"

а)учитель читає початок оповідання:

Діамантові сльози

З'явився на світ маленький чоловічок. Спочатку новий світ злякав його, і він заплакав. Це були сльози страху. Потім він впізнав рідний голос мами і заспокоївся. Йшли дні, і він вже посмішкою відповідав на її посмішку.

Якось вранці він почав розглядати росинки на квітах, на травичці. Вони світилися, відбиваючи сонячне проміння. Кожна росинка як би перетворювалась в маленьке сонечко. Це споглядання було таке дивне, що у нього самого із захоплених очей скотилися маленькі росинки — сльозинки. Тільки роса в саду швидко випарувалася, не залишивши і сліду, а його слізки перетворилися в маленькі діаманти. Вони чудово сяяли всіма кольорами веселки, немов сонце з середини освітлювало їх.

Іншим разом він побачив у вікно, як з гнізда випало безпорадне пташеня. Пташка жалібно пищала, силячись злетіти, але не могла: крильця у неї ще не виросли.

Хлопчик, ледь-ледь сам уміючи ходити, вийшов з дому, щоб допомогти пташці, але коли спустився з ґанку, то побачив задоволеного чорного кота, а поруч легкі пір'їнки. 1 знову декілька сльозинок — діамантиків скотилось з його очей. Батьки обережно зберігали цей скарб. Іноді вони створювали для себе свято: діставали діамантики і милувалися ними. Вони нікому їх не показували, нікому не говорили, що їх синочок іноді плаче звичайними сльозами — сльозами образи, капризу, а іноді — дорогоцінними. Це була їхня таємниця.

Вони боялись, що злі люди викрадуть їх сина, і тому ні з ким не дозволяли йому гратись, боялися, що таємниця буде відкрита.

І мама і тато оберігали своє дитя як зіницю ока.

Хлопчик згодом звик до таких царських почестей. Йому стало здаватися, що весь світ створений для нього і всі — його підлеглі. Він звик командувати, стаючи все пихатішим і холодним. Батьки бачили як змінюється син, але вже нічого не могли подіяти, їм здавалося, що він назавжди розучився плакати навіть звичайними сльозами. Це їх глибоко засмучувало. Бо колись це був дуже чутливий малюк.

Йшли роки. Сили батьків залишали, вони старіли, їх надії, що син буде їм помічником і захистом у старості і хворобах, давно розтанули, як райкова роса. Син був байдужим до всіх, крім себе. Він споглядав на всіх звисока, як на рабів, нікого не люблячи, нікому не співчуваючи. Серце його закам'яніло.

б) учні самостійно працюють над завершенням сюжету оповідання

в) міні-дискусія «Чи зміниться вдача сина?»