35. Інвестиційна модель грошового ринку. Канали прямого та опосередкованого фінансування.

ІМ грошового ринку (ГР) відображає взаємозв’язки між суб’єктами ГР, що реалізуються через потоки грошей та інструментів між 3-ма групами економічних суб’єктів: тими, що заощаджують гроші і тими, що запозичують гроші та посередниками.

Кредиторами тут виступають сімейні господарства, фірми, урядові структури, іноземні фіз. Та юр. Особи. Позичальниками м.б. ті ж види економічних суб’єктів, але на перше місце за частотою та обсягами слід поставити фірми, а потім урядову структуру, сімейні господарства. У секторі прямого фінансування зв’язки між покупцями та продівцями грошей здійснюються безпосередньо. У цьому секторі виділяють 2 канали руху – канал капітального (гроші залучають назавжди) фінансування та канал запозичень (гроші залучаються тимчасово). Цьому сектору притиманна висока конкуренція, низкі ціни, але менша надійність, тут діяти вигідніше. У секторі опосередкованого фінансування зв’язки між покупцями та продавцями реалізуються через фінансових посередників, вони створюють власні зобов’язання та вимоги, які м.б. самостійними інструментами ринку. Діяльність цілеспрямована, швидша, надійніша та зручніша. Фінансовими посередниками тут є – банки, страхові, інвестиційні, фінансові, трастові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства.

У загальному вигляді інституційну модель грошового ринку можна подати як схему потоків грошей та інструментів між трьома групами економічних суб’єктів: тими, що заощаджують гроші; тими, що запозичують гроші; фінансовими посередниками.

36. Економічна структура грошового ринку.

Вичленення окремих сегментів ринку можна здійснити за кількома критеріями:

1. за видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців;

2. за інституційними ознаками грошових потоків;

3. за економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку.

За видами інструментів, що застосовуються для переміщення від продавців до покупців виділяють: ринок позичкових зобов’язань, ринок ЦП, валютний ринок. Хоча ці ринки функціонують самостійно між ними існує тісний зв’язок. Грошові кошти легко переміщуються з одного ринку на інший, одні і ті ж самі суб’єкти можуть здійснювати операції одночасно на кожному з них. Наприклад, банк може розмістити кошти від продажу ЦП на придбання валютних цінностей або під позичкові зобов’язання. За інституційними ознаками грошових потоків: фондовий ринок, ринок банківських кредитів, ринок послуг небанківських кредитних установ. На фондовому ринку здійснюється переміщення небанківського кредитного капіталу, який приводиться в рух за допомогою фондових цінностей. Його значення – фінансування інвестицій в економіку, фінансує розширення основного та оборотного капіталу. Ринок банківських кредитів – надання клієнтам позичок та створення нових платіжних засобів. Ринок небанківських кредитних установ – здійснення акумуляції заощаджень та розміщення їх у доходні активи. До небанківських кредитних установ відносять договірні фінансово-кредитні установи та інвестиційні фінансово-кредитні установи. За економічним призначенням купівлі грошей виділяють ринок грошей та ринок капіталів. На ринку грошей купуються грошові кошти на короткий строк, використовуються в обороті позичальника як гроші, тобто для приведення в рух уже накопиченого капіталу. Цей ринок дуже чутливий до змін в економіці та фінансовій сфері, попит та пропозиція тут надто мінливі, а % часто змінюється під їх впливом. На ринку капіталів грошові кошти купуються на більший термін, використовуються для збільшення маси основного та оборотного капіталів. Тут проводяться операції з фондовими інструментами. Особливість – попит і пропозиція є менш рухливими, рівень % більш стабільний. Між усіма названими елементами грошового ринку існує внутрішній взаємозв’язок, що підтверджує його внутрішню єдність.