46. Планування заробітної плати включає планування фонду заробітної плати і середньої заробітної плати.

   Плановий фонд заробітної плати — це вся сума коштів, що виділяється для оплати праці працівників у запланованому періоді.

   Розрізняють планування фонду заробітної плати за нормативами і детальне планування фонду заробітної плати за елементами його структури.

    За нормативного планування для визначення розміру розрахункової величини фонду оплати праці може застосовуватися базовий фонд оплати, що склався у попередньому періоді (році) з урахуванням фактичних фінансових можливостей та нормативу його приросту. Згідно із Законом “Про оплату праці” в Україні в галузевих угодах мали визначатися умови зростання фондів оплати праці. Умовами зростання фондів оплати праці на галузевому рівні можуть бути:

зростання обсягів виробництва;

зростання продуктивності праці;

зниження витрат на одну гривню собівартості продукції тощо.

   Норматив приросту цього фонду не може бути більшим одного відсотка за кожен відсоток зростання обсягів виробництва, продуктивності праці або зниження витрат на 1 гривню продукції тощо.

    На рівні підприємства під час укладання колективного договору визначається механізм формування і регулювання фонду оплати.

У тих випадках, коли структура продукції, що випускається, однорідна за своїм складом і має досить стійкий характер, що виключає можливість різкої зміни частки у загальному обсязі зарплатоємних видів продукції, використовують рівневий норматив для розрахунку фонду оплати праці:

ФОП = Н * О,

  де Н — норматив фонду оплати праці на одиницю продукції у натуральному виразі або на  одиницю обсягу, прийнятого для обчислення продуктивності праці;

О — обсяг виробництва.

   Поелементний розрахунок заробітної плати здійснюється за категоріями працівників.

47. Органiзацiя працi— це спосiб поeднання безпосереднiх виробникiв iз засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кiнцевих соцiально-економiчних результатiв. Органiзацiя працi e об'eктивною необхiднiстю i невiд'eмною скла­довою трудовоi дiяльностi людини. Вона маe сприяти вдосконален­ню всiх процесiв працi, виробничих структур для досягнення най­вищоi ефективностi суспiльного виробництва. В умовах ринковоi економiки на всiх рiвнях управлiння можна видiлити економiчнi та соцiально-психологiчнi завдання щодо по­лiпшення органiзацii працi.

Економiчнi завдання передбачають досягнення максимальноi еко­номii живоi та уречевленоi працi, пiдвищення продуктивностi, зни­ження витрат у процесi виробництва продукцii i надання послуг на­лежноi якостi. Соцiально-психологiчнi завдання передбачають створення таких умов працi, якi б забезпечували високий рiвень працездатностi зай­нятих у виробництвi. Крiм того, працiвники мають одержувати за­доволення вiд роботи, яку виконують. Вперше наукова теорiя працi знайшла вiдображення в тейло­ризмi (понад 100 рокiв тому), i подальший ii розвиток полягав у переходi до концепцiй «збагачення працi», «автономних груп», «гуманiзацii працi», якi потiм продовжили свiй розвиток у складi бiльш широких економiко-соцiологiчних i полiтико-iдеологiчних теорiй «демократii в промисловостi», «соцiальноi iнтеграцii» та iн.

48. Нормування працi — це вид дiяльностi з управлiння виробництвом, пов'язаний з визначенням необхiдних затрат працi i п результатiв, контролем за мiрою працi. Нормування працi — складова органiзацii працi i виробництва. Воно e важливою ланкою технологiчноi й органiзацiйноi пiдготовки виробництва, оперативного управлiння ним, невiд'eмною частиною менеджменту i соцiально-трудових вiдносин. Норми працi e основою системи планування роботи пiдприeмства та його пiдроздiлiв, органiзацii оплати працi персоналу, облiку затрат на продукцiю, управлiння соцiально-трудовими вiдносинами тощо. Органiзовуючи працю, слiд визначити, яка ii кiлькiсть потрiбна для виконання кожноi конкретноi роботи i якою маe бути ii якiсть. Норми працi e основою для визначення пропорцiй розвитку галузей економiки, складання балансу використання трудових ресурсiв, визначення виробничих потужностей. Норми працi на пiдприeмствi можуть використовуватися для визначення трудомiсткостi окремих видiв продукцii i вiдповiдних затрат працi для виконання виробничоi програми. Отже, нормування працi e засобом визначення як мiри працi для виконання тiei чи iншоi конкретноi роботи, так i мiри винагороди за працю залежно вiд ii кiлькостi та якостi. В умовах розвитку ринкових вiдносин, поглиблення економiчноi самостiйностi пiдприeмств нормування працi набуваe великого значення як засiб скорочення затрат живоi працi, зниження собiвартостi продукцii, пiдвищення продуктивностi працi тощо.

49. Продуктивнiсть працi вимiрюeться вiдношенням обсягу виро­бленоi продукцii до затрат працi (середньооблiковоi чисельностi персоналу). Залежно вiд прямого або оберненого вiдношення ма­eмо два показники: виробiток i трудомiсткiсть. Виробiток — це кiлькiсть виробленоi продукцii за одиницю часу або кiлькiсть продукцii, яка припадаe на одного середньооблiкового працiвника чи робiтника за рiк, квартал, мiсяць. Вiн ви­мiрюeться вiдношенням кiлькостi виробленоi продукцii до вели­чини робочого часу, витраченого на його виробництво: B=Q/T,де В — виробiток;Q обсяг виробленоi продукцii; Т — затрати робочого часу. Трудомiсткiсть — це показник, який характеризуe затрати часу на одиницю продукцii (тобто обернена величина виробiтку): Тр=T/Q,де Тр — трудомiсткiсть на одиницю продукцii. Методи вимiрювання продуктивностi працi (виробiтку) за­лежать вiд способу визначення обсягiв виробленоi продукцii. Розрiзняють натуральний, трудовий i вартiсний (грошовий) методи. Натуральний метод полягаe в тому, що обсяг виро­бленоi продукцii i продуктивнiсть працi розраховуються в нату­ральних одиницях (штуках, тонах, метрах тощо). Маe обмежене застосування, оскiльки пiдприeмства i галузi випускають здебiльшого рiзнорiдну продукцiю. Окрiм цього, не враховуe змiн обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях маe велику частку в загальному обсязi продукцii (будiвництво, суднобудiвництво та iп.). Трудовий метод найчастiше використовуeться на робочих мiсцях, у бригадах, на виробничих дiльницях i в цехах, де обсяг виробленоi продукцii або виконаних робiт визначаeться в нормо-годинах. У сучасних умовах найпоширенiшим методом вимiрювання продуктивностi працi e вартiсний (грошовий), який грунтуeться на ви­користаннi вартiсних показникiв обсягу продукцii

50. Зарубiжнi економiсти видiляють двi основнi групи факторiв продуктивностi: зовнiшнi (якi не контролюються), внутрiшнi (якi контролюються).

Зовнiшнi фактори включають полiтичнi, соцiальнi й економiчнi аспекти розвитку суспiльства; урядовi рiшення та iнституцiйнi механiзми; наявнiсть фiнансiв, транспорту, комунiкацiй i сировини. Вони перебувають поза контролем з боку окремого пiдприeмства.

Внутрiшнi фактори — це тi, якi перебувають в зонi контролю окремого пiдприeмства i подiляються на «твердi» та «м'якi».

«Твердi» (стiйкi, сталi) включають в себе вирiб ,технологiю та устаткування, сировину

«М'якi» (змiннi) фактори включають якiсть робочоi сили, пiдвищення ефективностi ii використан­ня за допомогою подальшого удосконалення мотивацii працi, по­лiпшення ii подiлу i кооперацii, участi всiх категорiй працiвникiв в управлiннi пiдприeмством;органiзацiйнi системи i методи, стилi i методи управлiння

Зовнiшнi фактори впливають на стратегiю дiяльностi пiдприeмства i продуктивнiсть. Так, удосконалення урядом податковоi полiтики, законодавства про працю, соцiальноi iнфраструктури, полiтики цiн, забезпечення бiльш рацiонального порядку використання природних ресурсiв мотивують вiдповiднi рiшення на пiдприeмствi щодо структурного: органiзацiйно-технологiчного його функцiонування.

Резерви зростання продуктивностi працi — це невикористанi можливостi економii затрат працi (як живоi, так i уречевленоi), якi виникають унаслiдок дii тих чи iнших факторiв (удосконалення технiки, технологii, органiзацii виробництва i працi тощо). Рiвень продуктивностi працi залежить вiд ступеня використання резервiв.

Резерви можна класифiкувати вiдносно часу iх використання, а також сфери виникнення.

За часом використання розрiзняють поточнi й перспективнi резерви.

За сферами виникнення розрiзняють загальнодержавнi, регiо­нальнi, мiжгалузевi, галузевi, внутрiшньовиробничi резерви.

внутрiшньовиробничi резерви можна подiлити нарезерви зниження трудомiсткостi продукцii;резерви полiпшення використання робочого часу.

Резерви пiдвищення продуктивностi працi безмежнi, як i науково-технiчний прогрес, удосконалення органiзацii виробництва, працi й управлiння. Тому в кожний конкретний перiод треба використовувати тi резерви, що дають максимальну економiю працi за мiнiмальних витрат.

Необхiдною умовою виявлення i використання резервiв e iх кiлькiсна оцiнка.

Резерви можуть оцiнюватися в абсолютних i вiдносних вели­чинах. На конкретний перiод величину резервiв можна визначити як рiзницю мiж досягнутим i максимально можливим рiвнем про­дуктивностi працi.

51. управління продуктивністю праці на підприємстві — це фактично частина загального процесу управління підприємством, що включає в себе планування, організацію, мотивацію, керівництво, контроль і регулювання. Ця робота ґрунтується на постійному аналізі співвідношення корисного ефекту від певної трудової діяльності, з одного боку, і витрат на цю діяльність — з іншого.

Вимірювання й оцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і за окремими видами праці зокрема — вихідний етап програми. Його правильне і точне здійснення б важливою передумовою успішності наступних етапів і всієї програми. Найважливіша вимога до економіста на цьому етапі — забезпечення достовірності й порівнянності показників. Щоб виміряти продуктивність праці, потрібно зіставити кількість виробленої продукції або наданих послуг із витратами на їх виготовлення. Це завдання лише на перший погляд здається простим. На практиці більшість організацій виготовляє значну кількість різноманітної продукції, яку нерідко важко порівнювати і додавати. Універсальні вартісні показники кількості продукції не позбавлені впливу інфляційних процесів, стихійного коливання ринкової кон'юнктури, ними не завжди можна виразити залишки незавершеного виробництва. Ще складніше точно підрахувати витрати праці на випуск конкретного виду продукції чи послуг, оскільки звичайно кожний працівник прямо чи непрямо займається випуском багатьох видів продукції, і розділити між ними витрати праці просто лише для робітників-відрядників. Слід також постійно мати на увазі, що ресурси, які застосовуються у виробництві, взаємозамінні. Тобто можна зменшити кількість праці на досягнення певного корисного ефекту за рахунок збільшення кількості використаних засобів виробництва. Продуктивність живої праці при цьому звичайно зросте, але чи одержить від цього користь підприємство, можна сказати, лише розрахувавши продуктивність за багатофакторною моделлю, яка б враховувала витрати і живої, і уречевленої праці. Так само, наприклад, можна замінити більшу кількість менш кваліфікованої праці меншою кількістю вище кваліфікованої. Якщо при цьому корисний ефект виробництва і сумарні витрати на персонал залишилися такими самими, то показник виробітку в розрахунку на кількість витраченого робочого часу зросте (бо підприємство використовує меншу кількість праці), але реальний рівень виробітку залишиться незмінним (бо сумарні витрати на персонал для одержання певного корисного ефект}' залишилися такими самими). Тому завданням економіста є використання всіх можливих прийомів і методів для забезпечення достовірності і порівнянності показників продуктивності.

52. Доходи населення — це сукупнiсть коштiв i витрат у натуральному виразi для пiдтримання фiзичного, морального, економiчного й iнтелектуального стану людини. Розрiзняють грошовi i натуральнi доходи. Формування грошових доходiв здiйснюeться за рахунок оплати працi працiвникiв, виплат iз соцiальних фондiв (соцiальних трансфертiв), пiдприeмницьких доходiв, доходiв вiд власностi, доходiв вiд особистого пiдсобного господарства та iндивiдуальноi трудовоi дiяльностi, iнших доходiв (алiментiв, гонорарiв, благодiйноi допомоги тощо)

У сучасних умовах в нашiй краiнi виникаe додаткове джерело доходiв працiвникiв, зайнятих у суспiльному виробництвi, це прибуток. За рахунок чистого прибутку здiйснюються такi види доходiв, як доходи вiд iнвестицiй, iнновацiй, дивiденди, доходи монополiй, соцiальнi виплати i пiльги тощо. Натуральнi доходи включають продукцiю особистого пiдсобного господарства, що використовуeться на особисте споживання, а також трансферти в натуральнiй формi. Вiдповiдно до конвенцiй Мiжнародноi органiзацii працi (МОП) кожна людина маe право на такий життeвий рiвень (включаючи iжу. одяг, житло, медичний догляд, соцiальне обслуговування), який необхiдний для пiдтримання здоров'я i добробуту ii самоi та ii сiм'i, а також право на забезпечення у разi безробiття, iнвалiдностi тощо. Пiдвищення рiвня життя сприяe полiпшенню якостi життя, тобто умов iснування людини.

53. По-перше, заробітна плата — це економічна категорія, що відображає відносини між власником підприємства (або його представником) і найманим працівником з приводу розподілу новоствореної вартості (доходу). По-друге, заробітна плата —це винагорода, яку за трудовим договором власник або вповноважений ним орган сплачує працівникові за виконану роботу. По-третє, заробітна плата — це елемент ринку праці, що є ціною, за якою найманий працівник продає послуги робочої сили. З огляду на це, заробітна плата виражає ринкову вартість використання найманої робочої сили. По-четверте, для найманого працівника заробітна плата — це його трудовий доход, який він отримує в результаті реалізації здатності до праці і який має забезпечити об'єктивно необхідне відтворення робочої сили. По-п'яте, для підприємства заробітна плата — це елемент витрат на виробництво, що включаються до собівартості продукції, робіт (послуг), і водночас головний чинник забезпечення матеріальної заінтересованості працівників у досягненні високих кінцевих результатів праці. Заробітну плату правомірно розглядати також як форму економічної реалізації права власності на ресурс праці або як форму доходу від «людського капіталу», носієм якого є найманий працівник. Під «людським капіталом» в економічній теорії розуміють міру втіленої у людині здатності приносити доход. Цей вид капіталу специфічний. Він включає в себе, з одного боку, природжені здатності — фізичну силу, здоров'я, талант, а з іншого, — набуті впродовж життя знання, навички, досвід.

54. Аудит є незалежним контролем, здійснюваним аудиторськими організаціями на комерційній основі.

Окрім перевірки фінансово-господарської діяльності, обґрунтованості, собівартості продукції та послуг, реалізації продукції аудит передбачає комплексний аналіз соціально трудових відносин та їх відповідності критеріям чинного законодавства. Аудиторська діяльність ґрунтується на взаємній зацікавленості держави, адміністрації підприємств та їх власників у достовірності облікової інформації щодо об’єктивного висвітлення різноманітних процесів.

Метою аудиту у сфері праці є виявлення проблем економічного та ефективного використання ресурсів праці, дослідження їх причин, надання необхідних рекомендацій з їх усунення. Персонал – головний предмет та об’єкт аудиту в трудовій сфері, а сам аудит є незалежним аналізом системи соціально-трудових показників.

Аудит здійснюється за будь-який закінчений період часу - місяць,квартал, півріччя, рік. Класифікація аудиту здійснюється за періодичністю (поточний, оперативний, систематичний, панельний разовий), за повнотою охоплення об’єктів дослідження (повний,локальний, тематичний), за методами аналізу(комплексний, загальний, вибірковий).

Здійснення аудиту в сфері праці дає змогу впевнитися, що трудовий потенціал підприємства використовується повністю, ефективно. З метою аудиту персонал підприємства і його діяльність представляють у вигляді системи показників, які мають змогу охарактеризувати: результативність, ефективність, функціонування персоналу; ефективність організації соціально - трудових відносин; ефективність систем мотивації та оплати праці; раціональність методів оцінки праці; ефективність організації робочих місць, поділу праці; ефективність використання робочого часу тощо.

55. Аудит - форма науково-практичного дослідження, тому його результати мають ґрунтуватись на об'єктивних, порівнянних та вірогідних даних. Одне з головних завдань аудиту у сфері праці — визначення ефективності здійснення програми управління і розвитку персоналу. Тому перед початком перевірки цілі і завдання програми мають бути чітко визначені та уточнені.

Наступний етап аудиторської перевірки — збір інформації. Тут використовуються такі основні джерела інформації.

· Закони та інструкції.

· Показники у сфері праці. Необхідно здійснити науково обґрунтовану вибірку найбільш репрезентативних з погляду впливу на ефективність та прибутковість показників, структурувати їх за великими блоками, кожен з яких потрібно розглядати з позицій кількісної та якісної складової. Джерелом внутрішньої інформації є документація та звіти, у тому числі дані про рух персоналу підприємства, опис видів робіт і специфікацій, дані про витрати на набір та звільнення, навчання кадрів, анкети.

· Анкетування й інтерв'ю працівників. Це один з найдоступніших та найпоширеніших підходів до отримання даних для проведення організаційних змін. Опитування співробітників є особливо результативними для оцінки взаємовідносин в колективі, мотивації праці, ефективності діяльності керівництва, результативності системи винагород і компенсацій.

56. Далі в процесі аудиту здійснюється обробка та аналіз інформації. Обґрунтувати оцінку організації праці на підприємстві можна: порівнявши її з організацією праці на аналогічних підприємствах; використовуючи науково розроблені норми та рекомендації, опубліковані в літературі з організації праці, соціально-трудових відносин, 8 посиланнями на середньогалузеві норми та показники; використовуючи перехресні дані та системні перевірки.

Існують методики, які дають змогу оцінити ефективність управлінських заходів у вартісному вираженні. При розробці програм для оцінки ефективності управління персоналом важливим є включення в роботу самих співробітників служби управління персоналом.

57. Ефективність аудиту може виражатися в економічній формі, соціально-економічній, соціально-психологічній або являти собою їх комплекс. Ефективність може бути прямою або непрямою, з чітко визначеними часовими межами або без.

Аудит у сфері праці може бути використаний для кадрових змін у колективі. Якщо організація хоче бути конкурентоспроможною, вона повинна періодично проводити кадрові зміни. Аудит допомога с. керівникам виявити приховані переваги і недоліки працівників, визначити, наскільки велика різниця між реальними та очікуваними умовами праці та її оплати. Для впливу на ефективність підприємства важливим елементом аудиту є оцінка діяльності служб управління персоналом. Аудит у сфері праці дає змогу підвищити прибутковість підприємства за рахунок виявлення резервів організації соціально-трудових відносин на підприємстві.

58. Основна мета соціологічних досліджень – підвищення ефективності трудової діяльності при забезпеченні розвитку робітників, задоволення їх потреб, формування позитивних відносин в колективі.

Соціологічне дослідження – це аналіз соціальних явищ та соціальних процесів за допомогою спеціальних методів.

Соціологічне дослідження проводиться в 5 етапів:

1)    підготовка до проведення дослідження, формування його програми;

2)    збір соціологічної інформації;

3)    підготовка інформації до обробки та обробка;

4)    аналіз обробленої інформації, формування висновків;

5)    розробка практичних рекомендацій.

Методи проведення СД - аналіз документів; опитування (анкетування, інтерв’ю, соціометрія, експертиза); спостереження; експеримент.

Програма соціологічного дослідження – це документ, де визначаються: методологія і методи дослідження; проблема, яка потребує вирішення; ціль та задачі дослідження; об’єкт та предмет; висуваються вихідні гіпотези; уточнюються поняття, які використовуються; складається організаційно-технічний план робіт.

Об’єктом дослідження виступає носій проблемної ситуації (соціальна група, сукупність людей). Він повинен бути:

Ø чітко визначеним (професійна, галузева, територіальна належність; функціональна визначеність – визначаються міжособистісні відносини на роботі, виробничі зв’язки, відпочинку...);

Ø обмежений часовим фактором (вивчається в статиці або в динаміці, з яким часовим інтервалом);

Ø кількісно визначеним (вивчаються вся сукупність, вибірка, репрезентативність вибірки);

Ø описаним в системі факторів, які впливають на його стан.

Предметом дослідження вважаються ті створенні об’єкту або сфери його функціонування, які потрібно вивчити для вирішення поставлених задач, виконання сформульованої мети.