30. Взаємодія структурних елементів (суб'єктів) трудового конфлікту реалізується в його функціях, які поділяються на позитивні й негативні (їх іще називають наслідками).

До позитивних функцій належать:

• інтеграційна функція, яка полягає в посиленні згуртованості груп у ході конфлікту, об'єднанні їх на основі усвідомлення спільності інтересів і цілей;

• сигналізаційна функція, яка реалізується у виявленні нестерпних умов праці, адміністративної сваволі, зловживань службовим становищем;

• інноваційна функція, завдяки якій у ході конфлікту оновлюються структура, цілі, завдання трудового колективу, впроваджуються нові соціальні технології управління, інші досягнення науково-технічного прогресу;

• інформаційна функція, яка полягає в необхідності для обох сторін забезпечити повну й достовірну інформацію, на підставі якої можна зробити висновок про найбільш імовірні стратегію і тактику, які супротивник може застосовувати в ході подальшої боротьби за наявних у нього ресурсів;

• трансформаційна функція, яка реалізується завдяки вирішенню конфлікту шляхом поліпшення соціально-психологічного клімату колективу та інтенсифікації соціальної активності працівників;

• стабілізаційна функція, яка полягає в урегулюванні незначного конфлікту (іноді штучно створеного керівництвом), чим запобігається більш серйозний конфлікт, що загрожує розвалом організації;

• соціалізацій на функція, яка полягає в пізнанні й вивченні конфлікту обома сторонами. Сторони ніби дивляться одна на одну крізь суперечності, що їх розділяють, спонукуючи до підтримки своєї позиції чи вичікуючи відповідної дії. Якщо в ході протиборства взаємне пізнання і навчання відбуваються стихійно, з чималими витратами, то на етапі врегулювання вони стають фактором організованості, їхня роль і значення зростають.

До негативних наслідків трудового конфлікту належать:

• посилення ворожості, збільшення кількості недоброзичливих висловлювань і взаємних оцінок, погіршення соціального самопочуття й самосвідомості людей у трудовому середовищі;

• згортання ділових контактів усупереч функціональній необхідності, крайня формалізація спілкування, відмова від відкритих комунікацій;

• спадання мотивації до праці та фактичних показників трудової діяльності внаслідок негативного настрою, недовіри, відсутності гарантій;

• погіршення взаєморозуміння і ненормальні, настановні розбіжності щодо дріб'язкових питань у взаємодіях, переговорах, контактах тощо;

• навмисний спротив бажанням, діям і думкам інших, навіть якщо в цьому немає необхідності і змісту; поведінка "навпаки", тобто за принципом суперечності; демонстративна бездіяльність, невиконання, недотримання взаємних зобов'язань, домовленості з принципу;

• навмисна і цілеспрямовано деструктивна поведінка, тобто установка на руйнування й підривання певних загальних зв'язків, організації, культури і традицій;

• руйнування позитивної соціальної ідентифікації, незадоволеність належністю до даної трудової групи, організації, дискредитація зв'язків і відносин у принциповому плані; налаштованість на індивідуалістичну поведінку;

• фактичні втрати часу, відволікання від роботи чи невикористання сприятливої ситуації, можливості й шанси домогтися чого-небудь через боротьбу і суперечки; суб'єктивне переживання безглуздих затрат сил та енергії на ворожнечу й конфронтацію;

• навмисне заплутування (а не вирішення) яких-небудь проблем.

Треба пам'ятати про небезпеку однобічного (позитивного або негативного) підходу до оцінки наслідків трудового конфлікту. Він не може бути однобічним через свою контекстну й гетерогенну природу.

31. Складовi ринковоi системи:ринок тов(сиров, матерiалiв,палива), ринок капiт(iнвестицii, цiннi пап), ринок працi Р.працi-система суспiльних вiдносин, повязаних з куп i продажу товару ”роб сила”.Також ринок працi e сферою працевлаштув, формув попиту i проп на роб силу.Особливiстю р.п. полягаe в тому, що вiн охоплюe не тiльки сферу обiгу товару “роб сила”, а й сферу виробн, де найманий працiвник працюe. У ринковiй економiцi РП охоплюe всiх здатних працювати: як зайнятих, так i не зайнятих найманою працею.

Серед незайнятих розр:

-особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роб(безробiтнi, якi мають вiдповiдний статус;особи,якi мають розпочати труд дiяльнiсть; особи, якi шукають роб пiсля певноi перерви в роботi)

-ос.,якi мають роб, але не задоволенi нею i шукають 2 мiсце основноi або додатковоi роб;

-осю, якi зайнятi., проте явно ризикують утратити роб i тому шук друге мiсце роб.

Вказанi категорii людей i визнач проп працi на ринку працi.=>РП-ринок найманоi працi.Вiн охопл вiдносини вiд моменту наймання працiвникiв на роб до iх звiльнення.

Умови формування, функцiонування, виникнення РП:1.Правовi умови функц ринку, можл вiльного пересування на ньому громадян, вiльний вiбiр роботи, можл самост розпорядж своeю здатн працювати.Але цього недостатньо, оскiльки з економ погляду власник РС змушений продавати ii тодi, коли у нього немаe всього необхiдного для веденяя свого господарства як джерела для одержання засобiв для iснування або коли дохiд з iнших джерел e недостатнiм.

32. Ринок працi виконуe такi функцii:• узгоджуe економiчнi iнтереси суб'eктiв трудових вiдносин;• забезпечуe конкурентне середовище кожноi зi сторiн ринковоi взаeмодii;• забезпечуe пропорцiйнiсть розподiлу робочоi сили вiдповiдно до структури суспiльних потреб i розвитку технiки;• пiдтримуe рiвновагу мiж попитом на робочу силу та ii пропозицieю;• формуe резерв трудових ресурсiв для забезпечення нормального процесу суспiльного вiдтворення;• сприяe формуванню оптимальноi професiйно-квалiфiкацiйноi структури;• стимулюe працю, установлюe рiвноважнi ставки заробiтноi плати;• впливаe на умови реалiзацii особистого трудового потенцiалу;• даe iнформацiю про структуру попиту i пропозицii, eмнiсть, кон'юнктуру ринку тощо.Основними суб'eктами ринку працi, як зазначалося, e роботодавець i найманий працiвник. Останнiй маe право розпоряджатися своeю здатнiстю до працi. Вiн e власником, носieм i продавцем своei робочоi сили. Роботодавець e покупцем цього товару.Для найманого працiвника основним джерелом засобiв iснування й iндивiдуального вiдтворення e його праця.Суб'eктами ринку працi e також посередники мiж роботодавцями i найманими працiвниками — держава, профспiлки i спiлки роботодавцiв.Ринковий механiзм являe собою eднiсть двох складових: стихiйних регуляторiв попиту i пропозицii робочоi сили i регулюючого впливу держави на цi процеси.Регулювання ринку працi здiйснюeться для забезпечення вiдповiдностi мiж попитом на робочу силу та ii пропозицieю за обсягом i структурою, тобто маe на метi досягнення iх ефективноi збалансованостi.В умовах ринкових вiдносин будь-якi диспропорцii у виробництвi призводять до порушення пропорцiй ринку працi, тобто спiввiдношень мiж сукупною величиною попиту на робочу силу та ii пропозицieю, попитом на робочу силу та ii пропозицieю за галузями, регiонами; спiввiдношення мiж попитом на окремi професii, спецiальностi та iх пропозицieю. 

33. На зовнiшньому ринку дiють галузевi профспiлки, якi об'eднують працiвникiв окремих галузей, а також профспiлки, якi об'eднують працiвникiв за професiями. Зовнiшнiй ринок характеризуeться значною плиннiстю кадрiв, тобто вiн припу­скаe можливiсть вiльного переходу з одного мiсця роботи на iнше. Внутрiшнiй ринок являe собою систему соцiально-трудових вiдносин у межах одного пiдприeмства, всерединi якого розмi­щення робочоi сили i визначення ii цiни, тобто заробiтноi плати, вiдбуваються згiдно з адмiнiстративними правилами i процеду­рами. Внутрiшнiй ринок передбачаe рух кадрiв усерединi пiдприeмст­ва, перемiщення з однiei посади (роботи) на iншу.Профспiлки об'eднують працiвникiв пiдприeмства незалеж­но вiд iхнiх професiй. Зайнятiсть тут гарантуeться бiльшою мi­рою, нiж на зовнiшньому ринку працi, що, у свою чергу, спри­яe пiдвищенню ефективностi використання трудового потен­цiалу. Вiдкритий ринок охоплюe все працездатне населення. Це на­самперед органiзована, офiцiйна частина ринку — населення, яке перебуваe на облiку в державних службах зайнятостi, тобто без­робiтнi, а також випускники державноi служби професiйного на­вчання. Друга, неофiцiйна, частина охоплюe тих громадян, якi намагаються влаштуватися на роботу через прямi контакти з пiд­приeмствами або з недержавними структурами працевлаштуван­ня i професiйного навчання. До прихованого ринку належать працiвники, якi зайнятi на пiд­приeмствах i в органiзацiях, проте мають велику ймовiрнiсть опинитися без роботи з причини зниження темпiв розвитку вироб­ництва, його конверсii, лiквiдацii колишнiх економiчних i вироб­ничих взаeмозв'язкiв.

34. РП-ринок найманоi працi.Вiн охопл вiдносини вiд моменту наймання працiвникiв на роб до iх звiльнення.Умови формування, функцiонування, виникнення РП:1.Правовi умови функц ринку, можл вiльного пересування на ньому громадян, вiльний вiбiр роботи, можл самост розпорядж своeю здатн працювати.Але цього недостатньо, оскiльки з економ погляду власник РС змушений продавати ii тодi, коли у нього немаe всього необхiдного для веденяя свого господарства як джерела для одержання засобiв для iснування або коли дохiд з iнших джерел e недостатнiм.

Покупцем товару РС e пiдприeмець, який маe все необхiдне для ведення власного господарства. Також пiдприeмець залучаe iнших працiвникiв за певну грош винагороду.Вiдбуваeться обмiн iндивiдуальноi здатностi до працi на засоби iснування для вiдтворення РС, а також здiйсн розм працiвникiв у системi сусп подiлу працi краiни.2.Вiдповiдальнiсть працiвника вимогам роб мiсця, а запропонованого мiсця- iнтересам працiвника.3.Органiзацiя eдиноi, замкненоi по територiii краiни сиситеми бiж працi;широкомасштабна рieнтацiя профес орieнтацii, профес навчання, пiдвищення квалiфiкацii i перепiдготовки;наявн виконавч влади; соц пiдтримка громадян, включаючи безроб,членiв сiмi, якi перебув-ть на iх утриманнi.

Елементами ринку працi e: товар, який вiн пропонуe, попит, пропозицiя та цiна.

У сучаснiй економiчнiй лiтературi вiдсутня однозначна вiдповiдь на запитання, що вважати товаром на ринку працi:роботу силу, працю чи послуги працi? Проте бiльшiсть авторiв схильнi до думки, що товаром на ринку працi e iндивiдуальна робоча сила.Iндивiдуальна робоча сила являe собою сукупнiсть фiзичних та духовних якостей людини, якi використовуються у процесi виробництва товарiв i послуг.Робоча сила, як зазначалося, e об'eктом купiвлi-продажу. Купiвля товару “робоча сила” називаeться найманням на роботу. При цьому робоча сила називаeться найманою робочою силою, а працiвник — найманим працiвником. Працiвник продаe свою робочу силу пiдприeмцю на певний перiод, залишаючись власником цього товару.Найманий працiвник i пiдприeмець юридичне рiвноправнi i користуються правами людини й громадянина однаковою мiрою. Вiдносини мiж найманим працiвником та роботодавцем оформлюються трудовим договором (контрактом). У цьому документi вказуються взаeмнi права й обов'язки обох сторiн щодо виконання умов купiвлi-продажу робочоi сили. Згiдно з трудовим договором найманий працiвник повинен працювати в органiзацii пiдприeмця за певною професieю, квалiфiкацieю, мати певне робоче мiсце й дотримуватися режиму працi цiei органiзацii. Пiдприeмець зобов'язаний виплачувати найманому працiвниковi заробiтну плату вiдповiдно до його квалiфiкацii i виконаноi роботи, забезпечувати умови працi, якi передбаченi законодавством про працю та зайнятiсть, колективним договором i трудовим договором (контрактом).Елементами ринку працi e також попит на робочу силу та II пропозицiя.

35. Ринок працi пiдроздiляeться па окремi частини — цiльовi ринки, якi називаються сегментами. Сегментацiя ринку працi— це подiл працiвникiв i робочих мiсць на замкнутi сектори, зони, якi обмежують мобiльнiсть робочоi сили своiми рамками.Ознаками сегментацii можуть бути:• територiальне положення — регiон, мiсто, район тощо;• демографiчнi характеристики — статево-вiковий i сiмейний склад населення;• соцiально-економiчнi характеристики — рiвень освiти, професiйно-квалiфiкацiйний склад працiвникiв, стаж роботи тощо;• економiчнi критерii — розподiл покупцiв за формами власностi, за iхнiм фiнансовим станом; розподiл продавцiв за рiвнем матерiальноi забезпеченостi та iн.;• психографiчнi показники — особистi якостi працiвникiв, iх належнiсть до певних верств i прошаркiв суспiльства тощо;• поведiнковi характеристики — мотивацiя зайнятостi та iн. Великого значення набуваe створення сегментiв для тих, хто особливо потребуe соцiальноi пiдтримки з боку держави. Це такi малоконкурентоспроможнi групи осiб, яким потрiбна робота: молодь, котра досягла працездатного вiку, працiвники похилого вiку, iнвалiди, жiнки з дiтьми.

36. Слід звернути увагу на головну особливість тих умов, в яких формувався ринок праці України — це глибока соціально-економічна криза. Чим же вона характеризується і як відбивається на формуванні ринку праці, зайнятості населення і безробітті? По-перше, сталося безпрецедентне некероване скорочення виробництва промислової і сільськогосподарської продукції, будівництва і послуг. Це зменшило зайнятість населення та призвело до великих масштабів безробіття, особливо прихованого. Вимушена неповна зайнятість стала майже нормою, що дало поштовх до значного розвитку нерегламентованої зайнятості. По-друге, внаслідок руйнації єдиного економічного простору СРСР відбулася розбалансованість економіки, що не тільки спричинило зниження виробництва, а й зруйнувало усталену структуру зайнятості населення, зробило «зайвими» деякі галузі економіки (оборонну, нафтохімічну, деякі види машинобудування тощо), професії та спеціальності (викладачів окремих предметів, деякі професії робітників оборонних підприємств); сталося «вимивання» високотехнологічних робочих місць. По-третє, фактично були втрачені багато соціальних гарантій, що викликало потребу працювати значної частини пенсіонерів та підлітків, а нерозвинутий соціальний захист ще не відповідав ринковим вимогам. Через це та через низьку мобільність населення посилилася жорсткість національного ринку праці. Проте соціально-економічна криза — чинник хоч і головний, але не єдиний, котрий впливає на процеси формування ринку праці, тим більше що в останні роки намітилася стабілізація і певне піднесення економіки. Другий, достатньо впливовий фактор — це значна різниця у розвитку сфери докладання праці по регіонах України. Вона виникла внаслідок недостатнього врахування регіональних особливостей під час розміщення новобудов народного господарства за часи їх централізованого планування Держпланом СРСР. Як результат цього — західні області (Львівська, Івано-Франківська, Рівенська, Волинська, Тернопільська, Чернівецька) багато років мають значно вищий (у 3—5 разів) коефіцієнт напруженості, ніж у середньому по Україні. Наступним чинником впливу на формування ринку праці України є наявність, переважно в Донбасі й Придніпров’ї, міст з вузькоспеціалізованою структурою зайнятості. Широко відома соціальна напруга серед шахтарів Донбасу, яка час від часу виникає не тільки з причин несвоєчасної виплати заробітної плати, а й через закриття копалень у селищах, де немає інших робочих місць, крім інфраструктури. Така ситуація потребує значних коштів на створення нових робочих місць і масової перекваліфікації вивільнених працівників.

37. Перший етап визначається періодом з початку ринкових перетворень — 1990 р. по квітень 1991 р. У цей період ще не діяв Закон України «Про зайнятість населення» і функціонувала радянська система централізованого регулювання заробітної плати, котра не вписувалася у механізм ринкової економіки та гальмувала її втілення й розвиток. Почалося скорочення виробництва, але без відкритого безробіття. Воно мало прихований характер у відносно невеликих розмірах. Однак заробітна плата через це почала втрачати стимулюючу, розподільчу і соціальну функції, що, як у замкнутому колі, додало поштовх розвитку прихованого безробіття. Тривалість другого етапу можна визначити з квітня 1991 р. по грудень 1992 р. В цей період почали діяти Закони України «Про зайнятість населення», яким офіційно було визнано ринок праці в державі, й «Про підприємство на Україні». Останній Закон (ст. 19) надав повної самостійності підприємствам в організації заробітної плати і у встановленні розмірів фонду заробітної плати. Це швидко призвело до того, що функції заробітної плати, вже включаючи і відтворювальну, були вкрай зруйновані. Заробітна плата як винагорода за виконану кількість та якість праці втратила своє значення. Почала великими темпами зростати нерегламентована зайнятість як реальне джерело виживання в умовах кризи, в тому числі й вторинна зайнятість, охопили декількох мільйонів громадян. На підприємствах швидкими темпами поширювалося приховане безробіття. Третій етап припав на початок 1993 р. і тривав по травень 1995 р. Декретом Кабінету міністрів України (декрети на той час виконували по суті функції законів) були встановлені нові організаційні засади заробітної плати і призупинено дію ст. 19 Закону України «Про підприємства на Україні», тим самим були зняті всі перепони на шляху отримання незароблених грошей. Наслідки виявилися швидко: небачених розмірів досягла інфляція і суттєво зростало відкрите безробіття водночас з великими масштабами прихованого. Четвертий етап реформування заробітної плати починається з дати прийняття Закону України «Про оплату праці», з травня 1995 р. В цей період також приймається велика кількість інших ринкових законів, узгоджується їх взаємодія. Навіть не зважаючи на чисельні і багатомісячні затримки заробітної плати, які викривлювали потенційні можливості нового закону, заробітна плата, хоч і помалу, стала відновлювати своє значення. Приховане безробіття почало переходити у відкрите. Його рівень зріс з 0,3 % у 1993 р. до 4,22 % у 2000 р.

38. Використання трудових ресурсiв характеризуeться показни­ком зайнятостi.

Зайнятiсть населення являe собою дiяльнiсть частини населення щодо створення суспiльного продукту (нацiонального доходу). Саме в цьому полягаe ii економiчна сутнiсть. Зайнятiсть населення — найбiльш узагальнена характеристика економiки. Вона вiдбиваe до­сягнутий рiвень економiчного розвитку, внесок живоi працi в досяг­нення виробництва. Зайнятiсть об'eднуe виробництво i споживання, а ii структура визначаe характер iхнiх взаeмозв'язкiв.

Соцiальна сутнiсть зайнятостi вiдображаe потребу людини в самовираженнi, а також у задоволеннi матерiальних i духовних потреб через дохiд, який особа отримуe за свою працю.

Демографiчна сутнiсть зайнятостi вiдображаe взаeмозалеж­нiсть зайнятостi з вiково-статевими характеристиками населення, його структурою тощо.

Принципами зайнятостi в ринкових умовах e: * право громадян розпоряджатися своeю здатнiстю до продук­тивноi i творчоi працi. Тобто людина незалежно вiд статi, вiку, маe прiоритетне право самостiйно вибирати для себе зручнi режими працi i зайнятостi. * вiдповiдальнiсть держави за створення умов для реалiзацii права громадян на працю.

Реалiзацiя цих принципiв сприятиме активному впливу на стан зайнятостi, полiпшенню всiх ii якiсних характеристик, таких як освiтнiй, професiйно-квалiфiкацiйний склад зайнятого насе­лення, його галузева i демографiчна структура, соцiально-еконо­мiчна мобiльнiсть, конкурентоспроможнiсть тощо.

Розрiзняють первинну i вторинну зайнятiсть.

Первинна зайнятiсть характеризуe зайнятiсть за основним мiс­цем роботи. Якщо, крiм основноi роботи чи навчання, ще e додатко­ва зайнятiсть, вона називаeться вторинною зайнятiстю. Види зайнятостi характеризують розподiл активноi частини тру­дових ресурсiв за сферами використання працi, професiями, спецi­альностями тощо. Пiд час iх визначення враховують: характер дiяльностi; соцiальну належнiсть; галузеву належнiсть; територiальну належнiсть; рiвень урбанiзацii; професiйно-квалiфiкацiйний рiвень; « статеву належнiсть; вiковий рiвень; вид власностi тощо. Повна зайнятiсть — це дiяльнiсть протягом повного робочо­го дня (тижня, сезону, року), яка забезпечуe дохiд у нормальних для даного регiону розмiрах.

Неповна зайнятiсть характеризуe зайнятiсть конкретноi осо­би або протягом неповного робочого часу або з неповною опла­тою чи недостатньою ефективнiстю. Неповна зайнятiсть може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятiсть зумовлена соцiальними причинами, зокрема необхiднiстю здобути освiту, професiю, пiдвищити ква­лiфiкацiю тощо. Неповну зайнятiсть можна вимiряти безпосеред­ньо, використовуючи данi про заробiток, вiдпрацьований час, або ж за допомогою спецiальних вiдбiркових обстежень. Прихована неповна зайнятiсть вiдбиваe порушення рiвноваги мiж робочою силою та iншими виробничими факторами.. В Украiнi прихована неповна зайнятiсть поки що не регламен­тована законом. Водночас прихована неповна зайнятiсть у нашiй краiнi набула великих розмiрiв.

Часткова зайнятiсть — це добровiльна неповна зайнятiсть. Окрiм цих видiв зайнятостi, iснують ще так званi нетрадицiй­нi, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятiсть, зайнятiсть неповний робочий день. Нерегламентована зайнятiсть — це дiяльнiсть працездатного населення працездатного вiку, яка виключена зi сфери соцiально-трудових норм та вiдносин i не враховуeться державною статис­тикою.

39. Безробiття — складне економiчне, соцiальне i психологiчне явище. Водночас безробiття — це економiчна категорiя, яка вiдбиваe економiчнi вiдносини щодо вимушеноi незайнятостi працездатного населення. За Томасом Мальтусом причину безробiття треба шукати в надмiрно швидкому зростаннi населення. Сучасний досвiд соцiального розвитку показав однак, що в багатьох високорозвинутих краiнах спостерiгаeться дуже низька народжуванiсть i навiть абсолютне скорочення населення, однак безробiття iснуe. Отже причина безробiття – у iншому.

Принципово iнакше пояснення безробiття дав Карл Маркс. На його думку причиною безробiття e не зростання заробiтноi плати, не швидкi темпи зростання населення, а нагромадження капiталу в умовах зростання технiчноi надбудови промислового виробництва. Iншою причиною e банкрутство пiдприeмств в умовах ринку. Факторами, якi пiдсилюють безробiття, e кризи i спади, мiграцii сiльського населення.

За Дж.М.Кейнсом причини безробiття – у вiдсутностi синхронностi споживання, заощадження та iнвестицiй. Зменшення стимулiв до iнвестування призводить до безробiття. Артур Пiгу (1877-1959) причину безробiття вбачав у недосконалiй конкуренцii, яка дie на ринку працi i веде до завищення ринку працi. Iз вступного курсу економiчноi теорii зупинимося на неокласичному поясненнi безробiття. Воно акцентуe увагу на таких явищах, як жорсткiсть зарплати, негнучкiсть цiн, хибнi передбачення щодо iнфляцii. Як вiдомо, кейнсiанськi рекомендацii щодо обмеження безробiття зводились до пропозицii стимулювати сукупний попит з боку держави.

З кейнцiанськоi моделi виходить , що уряд може стабiлiзувати економiку з допомогою вiдповiдноi фiскальноi полiтики.

Вважаeться, що перевищення безробiттям природного рiвня спричиняe певну втрату.ВНП:Втрата ВНП = Потенцiйний(природний)ВНП – РеальнийВНП

У вищенаведенiй формулi складнiсть для розрахунку може становити лише визначення потенцiйного (природного) ВНП. Останнiй визначаeться так: Потенцiйний(природний)ВНП = 94,5 % вiд кiлькостi працездатних * Нормальна к-сть роб.год. протягом року * Середня продуктивнiсть працi.

Перший множник для розрахунку потенцiйного рiвня безробiття

означаe: у формулi закладено, що нормальним (природним) рiвнем e 5,5% (100% - 94,5% = 5,5%).

Непрямий (обернений) зв’язок мiж вiдхиленням безробiття вiд природного рiвня i вiдхиленням реального ВНП вiд природного був визначений Артуром Оукеном. Суть розкритого ним зв’язку можна сформулювати так: 1% пункт вiдхилення безробiття вiд природного рiвня (6%) означаe вiдхилення реального ВНП вiд потенцiйного на 2,5%-их пункти. Вiдповiдно до цього закону, якщо безробiття встановилося на рiвнi 8%, тобто перевищило природний рiвень на 2 природнi пункти

(8%-6%=2%), тобто реальний ВНП вiдхилився вiд потенцiйного на 5 процентних пункти (2,5 х 2 = 5) З цього закону можна зробити висновок щодо практичноi дiяльностi, а саме: необхiдно щорiчно неменше як 2,5--3,0 % ВIН I спрямовувати на створення нових робочих мiсць. Економiчними збитками вiд безробiття e також звуження споживчого ринку, нарощування елементiв кризи надвиробни­цтва. Крiм того, люди, якi перебувають у статусi безробiтних, втрачають професiйнi навички, стереотипи трудовоi поведiнки.

40. Розрiзняють вiдкрите i приховане безробiття: Вiдкрите безробiття означаe існування явно незайнятого на­селення, приховане - наявнiсть формально зайнятого населення.Можна видiлити такi види безробiття: фрикцiйне, структурне, циклiчне, сезонне, iнституцiйне. Фрикцiйне безробiття пов'язане з перемiщенням людей з од­нiei роботи на iншу, а також iз однiei мiсцевостi в iншу. Фрикцiй­не безробiття означаe, що iснують постiйний зв'язок мiж звiль­ненням з однiei органiзацii i найманням працiвникiв iншими ор­ганiзацiями, замiщення одних професiй iншими, рух працiвникiв з одних галузей в iншi тощо. Виникнення структурного безробiття пов'язане зi структурними зрушеннями в економiцi, закриттям застарiлих пiдприeмств i виробництв, скороченням випуску продукцii у разi переорieнта­цii виробництва, закриття шкiдливих пiдприeмств. Причиною структурного безробiття e територiальна i квалiфi­кацiйна невiдповiднiсть мiж вiльними робочими мiсцями i безро­бiтними. Сезонне безробiття стосуeться тих видiв виробництва, якi мають сезонний характер i в яких протягом року вiдбуваються рiзкi коли­вання попиту на працю (сiльське господарство, будiвництво тощо). Циклiчне безробiття — це вид безробiття, при якому розмiри ринку працi коли­ваються разом з коливаннями циклу дiловоi кон'юнктури. Iнституцiональне безробiття це безробiття, яке породжу­eться правовими нормами, що впливають на попит i пропозицiю працi.

Число безробiтних (за визначенням МОП) у середньому за 2001 р. зменшилось на 190,7 тис. i становило 2,5 млн осiб. Серед­ньомiсячний рiвень безробiття (за методологieю МОП) у 2001 р. скоротився порiвняно з попереднiм роком на 0,6 вiдсоткового пункту та становив 11,1 % економiчно активного населення у вiцi 15- -70 рокiв. Серед осiб працездатного вiку цей показник знизи­вся на 0,7 вiдсоткового пункту та становив 11,8 % економiчно ак

тивного населення вiдповiдного вiку.

Важливе значення маe обчислення природного рiвня безробiття:

Природний рiвень безробiття = Природне безробiття / Обсяг робочоi сили *100

У визначеннi МОП - Рб=Б/Еа *100 Рiвень зареeстрованого безробiття:

Рб =Бз/Чп.н.*100 де Рб — рiвень безробiття, %; Б — кiлькiсть безробiтних у вiцi 15—70 рокiв;

Еа — кiлькiсть економiчно активного населення; Бз — кiлькiсть безробiтних, зареeстрованих у державнiй служ бi зайнятостi; ЧП.Н - - кiлькiсть працездатного населення у працездатному вiцi.

41. Державна полiтика зайнятостi передбачаe розроблен­ня програм сприяння зайнятостi. Цi програми можуть охоплюва­ти як окремi категорii населення, передусiм маргiнальнi групи: молодь, жiнок, iнвалiдiв, так i специфiчнi випадки загрози безро­бiття, зумовленi економiчною або iншою ситуацieю (демографiч­ним, полiтичним, стихiйним лихом тощо). У розвинутих краiнах бiльшiсть програм зайнятостi стосуeть­ся певних категорiй населення, якi потребують пiдтримки й до­помоги. Розрiзняють довгостроковi й короткостроковi (на один рiк) програми. Вони розробляються як на державному, так i на регiо­нальному рiвнях.

Метою державних i регiональних програм зайнятостi e спри­яння зайнятостi населення, задоволення потреб громадян у працi. Спецiальнi галузевi програми зайнятостi населення призначе­нi для вирiшення на рiвнi окремих галузей i пiдприeмств проблем прихованого безробiття, сприяння продуктивнiй зайнятостi пра­цiвникiв i практичнiй реалiзацii диференцiйованого пiдходу до Окремих пiдприeмств з урахуванням державноi полiтики структурноi перебудови, санацii державних пiдприeмств i заходiв дер­жавноi полiтики на ринку працi. Заходи щодо реалiзацii державноi полiтики зайнятостi на те­риторiальному рiвнi ураховують необхiднiсть сприяння будь-яким формам розширення сфери прикладання працi, в тому числi створення нових робочих мiсць, забезпечення умов для розвитку пiдприeмництва та працевлаштування незайнятого населення i безробiтних; забезпечення державних гарантiй для окремих категорiй населення; полiпшення системи професiй­ноi орieнтацii, пiдготовки й перепiдготовки кадрiв; матерiаль­ноi пiдтримки безробiтних та iхнiх сiмей; органiзацii громад­ських робiт тощо.

Залежно вiд стану економiки та ринку працi передбачаeться здiйснення активних та пасивних заходiв регулювання зайня­тостi.

До активних заходiв належать:

= створення додаткових i нових робочих мiсць шляхом рест­руктуризацii економiки, розвитку приватного бiзнесу, особливо малого й середнього, створення умов для iноземного iнвестуван­ня та для самозайнятостi населення тощо;

= профорieнтацiя, пiдготовка й перепiдготовка кадрiв;

= органiзацiя громадських робiт;

= посилення територiальноi та професiйноi мобiльностi робо­чоi сили;

= розвиток служби зайнятостi тощо.

До пасивних заходiв належать: виплата допомоги у зв'язку з безробiттям i надання допомоги членам сiмей, якi перебувають на утриманнi безробiтних.

Для створення малих пiдприeмств не потрiбно великого стар­тового капiталу. Водночас цi пiдприeмства забезпечують робо­тою значну частку тимчасово незайнятих громадян.

Система професiйного навчання безробiтних громадян i не­зайнятого населення маe виконувати соцiальнi (опанування про­фесii, спецiальностi як засобу захисту вiд безробiття) та економi­чнi функцii (розвиток трудового потенцiалу суспiльства, вiдтво­рення робочоi сили необхiдноi квалiфiкацii). Ця система e одним iз ланцюгiв безперервного навчання, доповнюючи iснуючi систе­ми професiйного навчання.

42. Ринкова iнфраструктура являe собою сукупнiсть iнститутiв сприяння зайнятостi, профорieнтацii, профпiдготовки i перепiд­готовки кадрiв. Вона являe собою мережу центрiв зайнятостi (бiрж працi), центрiв пiдготовки i перепiдготовки робочоi сили тощо. Основним елементом iнфраструктури ринку працi e держа­вна служба зайнятостi. Служби зайнятостi в Украiнi вiдразу формувалася як Централiзована державна система на правовiй основi Закону «Про зайнятiсть населення» i на базi широко розгалуженоi Державноi служби працевлаштування з використанням ii мате­рiально-технiчноi бази, системи облiку й кадрового складу працiвникiв. Колишня служба працевлаштування перебудову­валася з урахуванням становлення ринку працi. Пiд час ство­рення служби зайнятостi враховувався свiтовий досвiд i мiж­народнi норми, ii обов'язки й права були визначенi статтею 19 закону Украiни «Про зайнятiсть населення».Головними функцiями служби зайнятостi e: 1)аналiз ринку працi та iнформування про його стан;2) трудове посередництво i сприяння роботодавцям у забез­печеннi пiдприeмств робочою силою, а громадянам — в одер­жаннi роботи;3)регулювання ринку працi, яке здiйснюeться як через трудо­ве посередництво, так i через реалiзацiю програм профорieнтацii, а також сприяння зайнятостi;4)допомога безробiтним, яка мiстить як попереднi функцii, так i матерiальну пiдтримку на перiод безробiття; 5)безпосередня участь у реалiзацii державноi полiтики зайня­тостi тощо. В Украiнi функцiонують такi центри зайнятостi: державний, римський республiканський, обласнi, районнi та районнi у мiс­тах .

43. Персонал органiзацii e об'eктом управлiння, продуктивною силою, основною складовою кожного виробничого процесу.

У зв'язку з цим планування, формування, перерозподiл i рацi­ональне використання «людських ресурсiв» в органiзацii e осно­вним змiстом управлiння персоналом.

У сучасних умовах поряд iз фiнансовим та виробничим капiта­лом дедалi важливiшими ресурсами стають знання, досвiд, трудовi навички, iнiцiатива, дiловитiсть, цiннiсно-мотивацiйна сфера працiвникiв. Тому кадри e суб'eктом управлiння. Здатнiсть персоналу бути об'eктом i суб'eктом управлiння основна особливiсть управ­лiння персоналом в органiзацii.

Ефективнiсть внутрiшнього ринку виявляeться у зменшеннi плинностi трудових ресурсiв, скороченнi витрат, пов'язаних з купiвлею-продажем робочоi сили, з навчанням персоналу, сприяннi просуванню працiвникiв службовими схiдцями. Аналiз внутрi­шнiх ринкiв передбачаe вивчення системи соцiально-трудових вiдносин, управлiння трудовими ресурсами на рiвнi пiдприeмст­ва, тобто дослiдження проблем управлiння персоналом, норму­вання i органiзацii працi, управлiння продуктивнiстю пращ, сис­тем оплати працi, планування працi тощо.

Основними трудовими показниками e: продуктивнiсть працi, чисельнiсть працiвникiв, фонд оплати працi, середня заробiтна праця.

Планування трудових показникiв на рiвнi пiдприeмства вiдбуваeться такими методами:

по факторам – вплив кожного фактора даe пiдвищення продуктивностi працi

на основi двох показникiв: - на основi зниження трудомiсткостi; - полiпшення використання робочого часу

44. Продуктивнiсть працi e важливим трудовим показником. Вiд ii рiвня i динамiки залежить чисельнiсть працiвникiв, рiвень i фонд оплати працi, обсяг випуску продукцii тощо. Для розроблення плану продуктивностi працi необхiдно мати план органiзацiйно-технiчних заходiв, звiтний i плановий баланси робочого часу одного робiтника, а також данi про втрати робочого часу у звiтному перiодi на основi фотографiй i самофотографiй робочого дня, або данi табельного облiку. Основнi етапи планування продуктивностi працi такi: аналiз рiвня i динамiки продуктивностi працi в попередньому перiодi; виявлення резервiв пiдвищення виробiтку в наступному перiодi; визначення очiкуваного рiвня продуктивностi працi в поточному перiодi; розроблення плану заходiв щодо використання виявлених резервiв; розрахунок ефективностi кожного заходу, спрямованого на пiдвищення продуктивностi працi;

визначення можливого рiвня продуктивностi працi в плановому перiодi. Планування персоналу e складовою загального планування дiяльностi i розвитку пiдприeмства, спрямованою на забезпечення пропорцiйного i динамiчного розвитку персоналу. Воно передбачаe визначення загальноi i додатковоi потреби в наступному перiодi, а також розрахунок його квалiфiкацiйноi структури.

45. На основі окреслених цілей та напрямів діяльності підприємство планує потребу в трудових ресурсах. Планування трудових ресурсів на діючому підприємстві починається з оцінки їхньої наявності та складу. Планування чисельності працівників залежить від специфіки діяльності підприємств і факторів впливу зовнішнього середовища (кон'юнктура ринку, сезонність попиту, державні програми, юридичні аспекти регулювання трудових відносин тощо). При плануванні чисельності працівників будь-якого підприємства слід виходити з руху кадрів, який описується балансовою формулою

Чп + Чпр = Чзв + Чк

де Чп, Чпр, Чзв, Чк - чисельність працівників відповідно на початок періоду, прийнятих, звільнених і на кінець періоду. Загальними етапами планування кадрів підприємства будь-якої сфери діяльності є такі: 1) визначення очікуваної чисельності працівників на початок планового періоду; 2) розрахунок потреби в працівниках для виконання планового обсягу робіт; 3) обґрунтування (прогнозування) вибуття працівників у плановому періоді; 4) розрахунок поповнення працівників, необхідного для забезпечення планових обсягів діяльності. Очікувана чисельність працівників на початок планового періоду визначається виходячи з наявної чисельності на момент аналізу з урахуванням можливих змін до початку планового періоду.