74. Утворення візантійської держави. Суспільний устрій країни.

Візантія (Східна Римська імперія) оформилася як самостійна держа­ва в 395 р. в результаті поділу Римської імперії на Західну та Східну. Ще імператор Константин І в 324-330 pp. збудував нову столицю імпе­рії - Другий, або Новий Рим - на місці Візантія, давньої мегарської ко­лонії на Босфорі. На честь свого засновника воно було назване Константи­нополем. Нова столиця відразу стала військово-стратегічним та торго­вельним центром імперії.

На землях імперії проживали племена і народи різного етнічного походження, Панівне становище серед народів імперії належало грекам, Офіційно імперія іменува­лася Ромейською, а її жителі називали себе римлянами - ромеями.

Після падіння Західної Римської імперії Візантія виступила в якос­ті законної спадкоємиці Риму й претендувала на панівне становище в усьому християнському світі. Ідея всесвітньої монархії з центром у Константинополі не заперечувалася й у варварських королівствах За­ходу - принаймні, до створення імперії Карла Великого. Варварські королі номінально визнавали претензії на світову владу візантійсь­кого імператора.

Найвищого розквіту Візантійська імперія досягла за правління ім­ператора Юстиніана І (527-565).

Внутрішня політика Юстиніана спрямувалася на посилення цент­ралізації держави та зміцнення економіки імперії. За Юстиніана І бу­ли знищені останні залишки республіканських установ і накладені суворі обмеження на права великих земельних власників.

Юстиніан проводив політику підтримки середніх верств землевла­сників та обмеження влади можновладців, насамперед давньої сена­торської аристократії. За Юстиніана була здійснена найбільш масштабна кодифікація римського права. В 528 р. н. є. він утворив комісію з 10 чол. на чолі з магістратом Трибоніаном та константинопольським професором пра­ва Теофілем з метою систематизації імператорських конституцій. 16 квітня 529 р. кодекс Юстиніана вступив у силу.

Панівних клас Візантії IV-VII ст. був неоднорідний. Провідні економічні та соціальні позиції у Візантії займали стара сенаторская аристократія і провінційна знати, базу панування яких складала велика приватна власність на землю рабовладельческом типу. Поряд з ними високе місце в соціальній структурі візантійського суспільства займала міська муніципальна верхівка великих міст імперії, особливо столиці - Константинополя.  Склад експлуатоване частини візантійського суспільства також відрізнявся значною різнорідності. На нижчої ступені соціальної сходи знаходилися раби. Їх правовий статус, визначається нормами позднерімского права, різко відрізнялася від положення різних категорій вільних. До останніх належали насамперед вільні селяни-землевласники. Збереження в IV-VI ст. вільного селянства - важлива особливість суспільного ладу Візантії. Вільні селяни жили сусідськими громадами та володіли правом приватної власності на землю. Вони експлуатувалися безпосередньо Візантійські державою: сплачували Поземельні подати і несли різного роду важкі майнові та особисті повинності. Широко використовувалася в Византии цього періоду і позднерімская форма експлуатації селян - колонат. Византийское законодавство поділяли колони на вільних і "приписне". Змушені орендувати землю у великих землевласників, колони знаходилися в залежності від своїх панів положенні. Особливо важким було становище "приписне" колонії: вони були прикріплені до землі. Вільні і "приписне" колони несли повинності як на користь своїх панів, так і на користь держави. Положення обох категорій візантійських колонії різко погіршується в VI ст.