61. Створення англ. Колоніальної імперії. Управління колоніями.

Першою Англійською колонією була Ірландія, завоювання якої почалось ще при Генріхові ІІ, в XІI ст. На початку XVI ст. Більша частина Ірландії ще не була завойована Англійцями. Область де панували англійці, так званий Пель, навіть виплачувала викуп, або "чорну ренту", могутнім ірландським вождям і правителям, але Ірландія володіла великими природними багатствами, як притягували до себе англійське дворянство. При перших двох Тюдорах англійці укріпили своє панування над Пелем. Були знищені великі фамілії англо-ірландської знаті. Генріх VIІІ припинив виплату "чорної ренти" . Він змусив ірландських феодалів принести присягу вірності, приймав від них землі і знову передавав в якості свого виплати з присвоєнням титулів англійській феодальній ієрархії.

На шляху Англії в її активній колоніальній політиці XVI ст. Стояла могутня Іспанія, яка володіла величезними колоніями в Америці, та ще більш зміцнівши в 1581р. після приєднання Португалії зі всіма її колоніальними володіннями . Іспанія тримала в своїх руках монополію на торгівлю Європи з країнами Сходу та Америки, яку вонаохороняла при допомозі свого сильного флоту, панувавшого на морях. Спроба англійців у XVI ст. проникнути в Тихій та Індійські океани з півночі, і таким чином відкрити незалежний від іспанців тапортугальців новий морський шлях не призвели до успіху. В другій половині XVI ст. основною формою боротьби з Іспанією стала контрабандна торгівля з іспанськими колоніями та піратське пограбування іспанських портів та суден, які перевозили золото з Америки. В Англії виникли спеціальні купецькі компанії для збору коштів та забезпечення піратських експедицій проти іспанців, Єлизавета та ряд представників вищої знаті Англії вкладали кошти в організацію таких експедицій. В 1600р. була організована Ост-Індійська компанія, яка поклала початок англійському пануванні в Індії. Торгівельні компанії знаходились в руках заможних купців, які завдяки монополіям даних їм короною, відтісняли від торгівлі середніх та мілких купців.

62. Суд, судочинство і основні риси права в ст. Греції.

Архонти – енонім, базилевс і полемарх – мали рівну владу і кожен з них вибирав собі два товариша. Під керівництвом колегії архонтів діяв вищий судовий орган –геліея. Геліея, крім чисто судових функцій, виконувала функції у сфері законодавства. Геліея складалася з 6000 чоловік, щороку вибиралась шляхом жеребкування архонтами з числа повноправних громадян не молодших 30-ти років по 600 чоловік від кожної філи. Увесь склад суду був поділений на десять частин по 500 чоловік у кожній. 1000 суддів були запасними. Суд був відкри-тим і гласним. З метою запобігання підкупу суддів лише в день слухання справи визначалося, яке саме відділення буде її розглядати. Кримінальне судочинство мало кілька стадій: оголошення обвинувачувальної скарги, виступ обвинувача і підсудного, допит свідків, таємне голосування про винність чи невинність підсудного (вердикт), таємне голосування про міру покарання, оголошення вироку, останнє слово підсудного. Рішення суду оскарженню не підлягало. Під час винесення рішень і вироків суд не завжди був зв’язаний законом. Він міг керуватися звичаями своєї країни і фактично сам створював норми права. Крім геліеї, в Афінах було ще декілька судових колегій, які розглядали коло певних справ: ареопаг, чотирі колегії ефетів, колегія сорока. Військо Афін складалось з ополчення, в якому служили всі громадяни від 18 до 60 років. Система афінської демократії в V – ІV ст. до н.е. була добре продуманою і старанно розробленою політичною системою. Заміщення державних посад будувалось на принципах виборності, строковості, колегіальності, підзвітності. Усі посадові особи вибирались на один рік без права переобрання на наступний строк. Але це не стосувалося стратегів. Для свого часу афінська демократія мала найбільш пере-довий державний устрій, в умовах якого всі повноправні гро-мадяни мали можливість управляти державою, а держава пік-лувалась про матеріальний добробут своїх громадян і ство-рювала умови для розвитку культури. Але надмірні соціальні гарантії для бідних стали важким тягарем для держави і заможних осіб. Такі гарантії сприяли розквіту античної культури, але згубили античну економіку. Громадяни Афін, прирівнявши права громадянина до права кормління, не допускали в країну чужоземців, а тому ця держава, невелика за розміром і чисельністю населення, врешті-решт, у 338 році до н.е. була завойована військами Олександра Македонського.  Найбільш розвинену правову систему в Стародавній Греції мали Афіни. Найдавнішим джерелом права в Афінах був звичай. У 621 р. до н.е. з’являється писане право у вигля-ді Законів Драконта. Це було великою перемогою народних мас. Тлумачення звичаєвого права за традицією належало аристократії і призводило до частого зловживання. Запис дія-чих норм права дозволив обмежити свавілля в тлумаченні юридичних правил. При цьому Драконт включив до законів ряд нових суттєвих положень, які відображали нову соціально-економічну ситуацію. Так, наприклад, скасовувалась кровна помста, вво-дились нові правила судочинства. Закони закріплювали права приватної власності, встановлюючи при цьому суворі пока-рання за посягання на приватну власність. Чітке виконання законів вважалось неодмінним елементом демократії. У громадській присязі молодого афінянина говорилось: “І я буду слухатись владу…, і підкорятися встановленим за-конам… і якщо хто-небудь буде скасовувати закони або не підкорятись їм, я не допущу цього, але буду захищати їх один або разом з усіма”. “Коли Драконта запитали, – пише Плутарх, – чому він за більшу частину злочинів призначив смертну кару, він, як ка-жуть, відповідав, що дрібні злочини, на його думку, заслуго-вують цього покарання, а для тяжких він не знайшов більшого.” На початку VІ ст. до н.е. в Афінах Солоном була проведена велика законодавча робота: Закони Драконта були скасовані за винятком деяких постанов про вбивство. У V – ІV ст. до н.е. закони стають головним джерелом права. Майнові відносини. Афінське право не знало чіткої різниці між речами, але правовий статус нерухомості мав свої особливості. Був відомий також поділ майна на видиме і не-видиме. До першого належали: земля, раби, худоба, до друго-го – гроші, дорогоцінності. Серед речових прав відомі були володіння і власність. Зобов’язання виникали з договорів або деліктів. Договори в більшості укладались у письмовій формі, хоч ніякої обов’язкової форми не існувало. До реформи Солона невиконання договірних зобов’язань тягло за собою особисту відповідальність боржника. Після реформи засобом забезпечення договірних зобов’язань залишаються завдаток, застава, порука. Афінському праву були відомі різні види договорів: ку-півлі-продажу, найму, позики, підряду, схову, товариства, до-ручення, комісії. Зобов’язання із деліктів виникають у випадку заподіяння майну будь-якої шкоди. Шлюбно-сімейне право. Вступ до шлюбу в Афінах вважався обов’язковим. Але якщо громадянин не вступав у шлюб, то це не спричиняло покарання. Шлюб розглядався як різновид договору купівлі-продажу, а наречена – як об’єкт угоди. Розлучення для чоловіків було вільним, але для жінок це була складна справа. Жінка займала в сім’ї залежне становище. Взагалі, в Афінах жінки не мали ні політичних, ні громадянських прав. Батьківська влада спочатку була дуже широкою, але з часом слабне.  Спадкове право. Спадкування здійснювалось за законом і заповітом. Спадкоємцями за законом в першу чергу були сини, але коли синів не було, то успадковували дочки. Спадкування за заповітом розпочинається з Солона. Заповідати міг лише той, у кого не було законних дітей чоловічої статі. Не могли заповідати неповнолітні, жінки, прийомний син. Кримінальне право. Афінському праву були відомі такі види злочинів: державні, проти сім’ї, особи, власності. Розрізнялись навмисні і необережні злочини, відомо було поняття самооборони, проводилась різниця між підмовником і вико-навцем злочину. Серед покарань слід відмітити смертну кару, продаж у рабство, штраф, конфіскацію, безчестя. Покарання для рабів і вільних було різним. Судовий процес. Розпочинати судові справи могли тільки повноправні афінські громадяни. Інтереси неповнолітніх і жінок представляв глава сім’ї, метека – його простат, за раба в суді відповідав його господар. Судовий розгляд поділявся на стадії: попереднього розслідування, судового розгляду і винесення рішення чи вироку. Учасникам процесу надавалась можливість висловити свою думку щодо міри покарання. Жінок і неповнолітніх як свідків не залучали, рабів при допитах катували. Під час попереднього слідства свідчення потерпілого, обвинуваченого, свідків, а також речові докази запечатувались у спеціальну посудину і в такому вигляді направлялись до суду. Рішення приймалось таємним голосуванням більшістю голосів. На судові рішення і вироки допускалась апеляція в геліею. Рішення геліеї були остаточними і оскарженню не підлягали.