- •1. Декл. Прав людини та громад.
- •3. Бурж. Револ. 1789 р.
- •9. Виникнення структура та компетенція англійського парламенту.
- •10. Встановлення та особливості англ.. Абсолютизму.
- •11. Встановлення та характеристика фашистської диктатури.
- •12. Громад. Війна в сша.
- •13. Декларація незалежності сШа 1775.
- •15. Держава і право Польщі новітнього періоду.
- •16.. Держ. Та право Фр. Нов. Періоду.
- •17. Державний лад Візантії 5-7ст, його еволюція 13-15. Сусп. І держ. Лад Візантії у 5-7 ст.
- •Сусп. І держ. Лад івзантії у 8-15 ст.
- •18. Держ устрій Англії в період абсолютизму. Роль парламенту.
- •20. Державний устрій афін. Афінська рабовласницька держава.
- •21. Державний устрій Великобританії новітнього часу.
- •22. Державний устрій Китаю новітнього часу.
- •24. Державний устрій османської імперії.
- •25. Держ. Та право сша Нов. Періоду.
- •26. Державний устрій та право індії.
- •27. Держава і право Чехії новітнього періоду.
- •28.Держ. Устрій Фр. У період абсолют.
- •31.Джерела парава у Стар. Вавил.
- •33. Джерела та х-ка основних галузей права Англії.
- •35.Золота булла 1356р.
- •36. Імперія Наполеона Бонапарта
- •37. Кароліна 1532 р.
- •38. Конст. Сша
- •39. Крим. Право і процес. За Сал. Пр.
- •41. Нормандське завоювання Британії і його вплив на суп. –пол. Устрій країни.
- •44. Право та судочинство Османської імперії.
- •45. Право феодальної земельної власності в зх європі. Майорат.
- •46. Правова система Великобританії новітнього часу.
- •47. Правова система Китаю новітнього часу.
- •48. Правова система Німеччини. Боннська конституція.
- •49. Правова система сша новітньогоо часу.
- •50. Правова система франції.
- •Характеристика конституції Франції 1946р.
- •Характеристика конституції Франції 1958р.
- •51. Реформи англ.. Короля Генріха 2 в 12 ст.
- •52. Реформи імператора Юстиніана.
- •53.. Реформи Діокл. І Кост.
- •54. Реформи фр. Короля Люд. 9.
- •55. Розвиток парламентської монархії в Англії в 2 п 17-18 ст. Утв. Двопартійної системи.
- •57.. Соборне уложення
- •59. Станово представницька монархія в Англії.
- •61. Створення англ. Колоніальної імперії. Управління колоніями.
- •62. Суд, судочинство і основні риси права в ст. Греції.
- •63. Судебники
- •64. Судова рефома 1864 р в Росії.
- •67. Суспільний лад і державний устрій ст.. Китаю. Вчення Конфуція.
- •69. Суспільний лад і державний устрій у середньовічній франції. Генеральні штати та паризький парламент.
- •Державний устрій Франції в період феодальної роздробленості
- •72. .Реформи Солона. Реформи Клісфена.
- •74. Утворення візантійської держави. Суспільний устрій країни.
- •75. Утв. Д. Франків…
- •77. Утворення кнр і політика Мао Цзедуна.
- •78. Утв. Нім. Імперії.
- •79. Утворення та державний устрій дуалістичної австро-угорської імперії 1867.
- •80. Утворення та діяльність паризької комуни у 1871.
- •81. Утворення та характеристика речі посполитої.
- •82. Характеристика «нового курсу» Рузвельта в сша
- •83. Характ. Осн. Джерел та інст. Права Німеч.
- •84. Характерні риси державно-правової системи англ. Республіки 1649-1658
- •85. Характерні риси і особливості країн стародавнього сходу.
- •87. Цив.Право за законами Хаммурапі
- •88. Цивільний і кримінальний кодекси Наполеона бонапарта.
- •89.Якоб. Дикт. У Франц.
41. Нормандське завоювання Британії і його вплив на суп. –пол. Устрій країни.
Становлення феодального ладу в Англії було завершено нормандським завоюванням, що закріпило характерні особливості англійського феодалізму - політичне об'єднання країни та централізацію державної влади. Усі землі Англії були поділені між переможцями - нормандськими й іншими французькими феодалами. Розділ землі був проведений у декілька етапів у міру захоплення території та конфіскації землі у представників англосаксонської знаті. Підтримка великими феодалами сильної королівської влади, зумовлена необхідністю утримувати панування над ворожим населенням і закріпаченим селянством, мала тимчасовий характер, оскільки суперечила їхньому прагненню досягти політичної самостійності та незалежності. Королі нормандської династії в своїй діяльності спиралися на середніх і дрібних феодалів.
На чолі держави стояв монарх, який здійснював вищу судову, законодавчу та виконавчу владу. Відбувалось упорядкування структури й уточнення компетенції вищого органу центрального управління - королівської курії, що поєднувала функції виконавчого, судового та фінансового органу. Відтак з посиленням королівської влади у складі курії виділяються окремі відомства -палата шахової дошки на чолі зі скарбником, відомство канцлера, Вищий суд короля на чолі з юсти-ціарієм.
При королі діяла Велика рада, складалася з великих феодалів і найупливовіших посадовців. З часом вона поділилася на дві палати - судову та казначейства. У XII ст. король Генріх II здійснив судову та військову реформи.
Суть військової реформи: військова служба феодала на користь короля за користування загальним наділом була замінена сплатою "щитових грошей", за які король мав змогу наймати на військову службу будь-кого.
Основні складові судової реформи:
центральні королівські суди Розслідування справ тепер здійснювалося через присяжних - 12 лицарів і 4 вільних людей, які під присягою повинні були повідомляти про всі злочини, скоєні в окрузі;
кожна вільна людина Англії відтепер мала право за певну плату перенести майновий спір у королівську курію, що підривало судову владу окремих феодалів та водночас посилювало й розширювало королівську юрисдикцію.
42.Перехід до монархії. Головною причиною встановлення імперії було різке за-гострення суперечностей у римському суспільстві у зв’язку із занепадом дрібного землеволодіння та розвитком рабовласницького ладу. Правлячий стан, побоюючись повстання пригнобленого ним населення, санкціонував введення військових диктатур Сулли, Помпея, Цезаря, Октавія, що підривали основи республіки, створювали основу для встановлення монархії.У сільській місцевості з’явились колони – вільні, чужаки і навіть раби, що одержували від рабовласників ділянки землі для обробку, частину зібраного врожаю вони могли залишити собі. Та незабаром їх прикріпили до землі, вони потрапили в кабалу до господаря, який міг продати їх разом з ділянкою. Із захопленням влади Августом Гай Октавієм розпочинається період принципату – першої стадії імперії. За Августа було створено адміністративний апарат зі штатом чиновників. Їхні обов’язки полягали в організації збору податків, підтриманні громадського порядку, обліку майна принцепса, нагляді за судовими справами та місцевою адміністрацією. На початку принципату сенат формально, як і раніше, видавав закони, був найвищою судовою інстанцією, призначав і звільняв магістратів. Август вважався лише першим у списку сенаторів, а фактично сенат був його слухняним зна-ряддям. Але вже за Августа сенат здав свої позиції. Його за-сідання перетворились на спектакль, учасники якого змага-лись у вихвалянні принцепса.Військово-бюрократична монархічна адміністрація на-прикінці І на початку ІІ ст. н.е. витіснила сенатську. Народні збори скликалися дедалі рідше, їх засідання ма-ли формальний характер. Причетність громадян до управлін-ня державою стала фікцією.Принципат як специфічно римський різновид монархії, зберігаючи зовнішні республіканські атрибути, проіснував до кінця ІІ ст. н.е. Влада принцепса спиралась на могутню мате-ріальну і військову базу. Наприклад, Єгипет вважався влас-ною провінцією Августа.Ще на початку принципату управлінський апарат Риму та провінцій зазнав серйозних змін. Роль магістратів зменшилась. Консули, претори, квестори були усунені від державних справ і займались переважно влаштуванням публічних видовищ та ігор. Їх витісняла армія професіональних чиновників, що одержували платню із скарбниці і були підзвітними принцепсу.У провінціях функції управління здійснювали намісники, легати, проконсули, пропретори. Їхні адміністративні права та обов’язки фіксувались у мандатах, інструкціях, які складались у канцеляріях монарха або ним особисто.Наглядові функції за діяльністю намісників здійснювали прокуратори, обов’язками яких було інформувати імператора про стан справ у провінції, про зловживання чиновників.Таким чином, були створені всі умови для встановлення домінату – необмеженої монархії.
43. Право та судоч. Араб. Халіфату. Невід’ємною частиною ісламу є шаріат (“шлях правед-ного життя”) – сукупність норм мусульманського права, релі-гійних та обрядових настанов і правил, що покликані регла-ментувати не тільки поведінку мусульманина в усіх сферах суспільного й особистого життя, а також його думки і почуття. Першим і найголовнішим джерелом мусульманського права є Коран (з арабської – “читання”) – вічна і незмінна книга мусульман, у якій містяться проповіді Мухаммеда, що були навіяні йому безпосередньо Аллахом, древні легенди і навчання, подані у переказах, низка полемічних виступів про-ти християнства та іудейства. Коран виник як усний твір. Основна частина тексту передавалась по пам’яті. Ще за життя Мухаммеда багато з текстів, створених ним, були об’єднані в спеціальні розділи – сури (окремі одкровення Мухаммеда чи їх частина). Таким чином, Коран складається із 114 сур, кожна з яких має свою назву. Сура дослівно означає “ряд каменів, ряд цеглин у стіні”. Сури розбиті на дрібніші фрагменти – айяти (в одній сурі 6204 айятів), кожен з яких складається із 77934 слів. Другим джерелом мусульманського права є сунна – кни-га, де зібрано оповіді про життя і діяння пророка Мухаммеда, які й мають бути взірцем поведінки для віруючих у повсяк-денному житті. Ці оповіді (адати) про поведінку і висловлю-вання Мухаммеда були зафіксовані не самим пророком, який був неписьменним, а його найближчими соратниками і послі-довниками. Сунна складається із 1200 хадісів (оповідей).Третім за значенням джерелом мусульманського права є іджма, – це збірка одностайних рішень докторів ісламу (му-джатахідів) щодо вирішення питань, не врегульованих Кора-ном та сунною, які запроваджували нові загальнообов’язкові правила поведінки.Серед джерел мусульманського права певне місце займає кіяс – висновок за аналогією. Суд Спочатку Мухаммед, а потім і правителі окремих областей особисто розглядали судові справи. Судова влада стала вважатись важливою прерогативою правителя будь-якого рангу. Пізніше право вершити суд делегувалось знавцям шаріату, які склали впливову групу професійних суддів – кадіїв. Вони формально підпорядковувались тільки халіфу. Найчастіше це була заможна людина, яка виконувала свої обов’язки безкош-товно. Як правило, вирок судді вважався остаточним, його міг скасувати тільки він сам або халіф. Кадій також мав інші обов’язки: контролював, як виконуються заповіти, стежив за розподілом майна, встановлював опікування, спостерігав за станом громадських будівель, доріг і в’язниць, видавав заміж самотніх жінок, які не мали піклувальників і т. д.