67. Суспільний лад і державний устрій ст.. Китаю. Вчення Конфуція.

Державний лад на ранньому етапі збері-гає пережитки родоплемінної військової демократії. У подальшому спостерігається монополізація царем всієї влади. Цар був найбільшим рабовласником, верховним військовим вождем, верховним суддею і керівником релігії. Особа царя обожнювалась. Він очолював державний апарат, на вищі посади в якому призначав своїх близьких родичів. Усі інші посади займали професійні чиновники – писарі, збирачі податків, судді та ін. Посадові особи поділялись на три основні категорії: вищі цивільні чиновники; військові чиновники;  різні радники.  Існували збройні сили, тюрми. У XІІ ст. до н.е. в державі загострюються внутрішні про-тиріччя. У цей же час плем’я Чжоу розширює свої володіння. Під його керівництвом об’єднується ряд племен для боротьби проти Іньської держави. У 1076 р. до н.е. племена Чжоу пе-ремогли Іньську армію та утворили нове царство. 

Панівне становище в суспільстві займа-ла рабовласницька аристократія, до якої належала чжоуська спадкова знать, чжоуська військова знать і частина іньської рабовласницької аристократії, що вціліла після підкорення. Власником землі, як і раніше, був цар. Розвивається велике землеволодіння рабовласницької аристократії. Рабовласницька знать вільно розпоряджалася своїми володіннями і згідно з наявними даними землю можна було відчуджувати, здавати в оренду, заставляти. У цей період з’являється тенденція до перетворення володінь у приватну земельну власність, хоча формально у володінні землею зберігається залежність від волі царя. Пізніше, з послабленням влади чжоуських ца-рів, відбувається перетворення права великих рабовласників на володіння землею у право власності на землю. Велику роль у період Західного Чжоу продовжувало ві-дігравати общинне землекористування.  Найприниженіше становище займали раби. Рабська праця широко застосовувалась у різних галузях господарства. Збільшилась кількість приватних рабів. вчення Конфуція - Добре освічений самоук, він намагався покращити людину і людське суспільство на основі традиційних цінностей. Проте його вплив на людей був незначним, і він подався у мандри з метою просвітництва. Своє вчення він виклав у творах, яке досі є каноном конфуціанства. Відповідно до нього, праведне життя і особливо справедливе правління базуються на п'яти «відносинах» — між правителем і урядовцем, між чоловіком і жінкою, між батьком і сином, старшим і молодшим братом, між друзями. Центральна роль належить родині як взірцю державного устрою. Вчення Конфуція набуло визнання лише через 200 років по його смерті.

«Літературний збірник Конфуція», компіляція його вчення, був опублікований після його смерті. Через 300 років після смерті філософа його систему поглядів прийнято як доктрину Китайської держави. Основні погляди викладені в книзі «Лунь юй» («Бесіди і судження»).

Європейці познайомилися з філософією Конфуція завдяки Маттео Річчі, перу якого також належить європейське ім'я мислителя.

68. Особливості суспільного ладу Стародавньої Індії У Стародавній Індії задовго до приходу аріїв склалася високорозвинена цивілізація. Ранньокласове суспільство іс-нувало в Індії ще в ІІІ тис. до н.е. і було ровесником цивіліза-ції Стародавніх Єгипту і Шумеру. Новий період в історії Стародавньої Індії пов’язаний із вторгненням на її територію стародавньоіранських племен і аріїв – племен білої раси. Основу соціальної структури Стародавньої Індії стано-вила община.Община була самокерованою одиницею. До неї входили касти, що об’єднували представників однієї професії, і кули – сімейні общини родичів. Були сангхи, що об’єднували реміс-ників і крамарів з різних каст Специфіка суспільного ладу Стародавньої Індії полягала в розподілі людей за варнами – замкненими групами. Поділ людей на певні замкнені групи мав місце в Стародавніх Єгипті та Ірані, але в Індії станова замкненість жителів набула найзавершенішою форми.  Перша варна – найпривілейованіша – брахмани. Вони ніби виникли з вуст – “найчистішої” частини тіла Брахми. У давніх джерелах брахман постає мало не божеством у людсь-кій подобі. Лише він міг визнавати волю богів, вивчати свя-щенні тексти, здійснювати жертвопринесення, обряд корона-ції правителя. Брахмани звільнялися від повинностей. Друга варна – кшатрії (раджанья), “створені з рук бога”. Вони становили основну частину верхівки чиновників: пра-вителів, воєначальників, раджів. Третя варна – вайшьї, “створені із стегон бога”, – займа-лися землеробством, скотарством, ремеслом, торгівлею, але користувалися покровительством правителів. Остаточно касти сформувалися в епоху раннього серед-ньовіччя. У найбезправнішому становищі перебували знедолені, недоторкані – чандали і парії. До розряду недоторканих належали чужинські воїни – варвари.Стародавня Індія знала інститут рабства. Його джерелом були війни, захоплення полонених. Державний устрій характеризується поси-ленням монархічної влади і падінням ролі інститутів племін-ного управління. Основою держави вважався цар, який ще при житті при-значав одного зі своїх синів спадкоємцем престолу. Цар стояв на чолі державного апарату і мав законодавчу владу, едикти видавались від його імені і за його повелінням. Велику роль при дворі відігравав царський жрець, що належав до впливого брохманського роду.Велику роль в управлінні державою відігравала рада царських сановників Територія держави в епоху Маур’їв поділялась на провінції, чотири з яких були головними і мали особливий статус. На їх чолі знаходились царевичі, які посилали спеціальних інспекторів по території провінції для перевірки дій місцевих чиновників. Поряд з поділом на головні провінції існував поділ на звичайні провінції, області, округи. На чолі провінцій стояли вищі державні чиновники – раджуки. Джерела вказують на існування народних зборів, сходок усіх вільних громадян перших трьох варн, на яких також роз-глядалися державні справи.