2. Завдання національного виховання

Національне виховання - це процес соціальний в найширшому розумінні... З усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить у безкінечне число відносин, кожна з яких незмінно розвивається, переплітається з іншими відносинами, ускладнюється моральним і фізичним зростанням самої дитини... Спрямувати цей розвиток і керувати ним завдання вихователя.

Вчителі нашої країни постійно ведуть пошуки раціональних шляхів, щоб створити в школі умови взаєморозкриття добрих починань батьків, позашкільних культурних центрів, а також для гармонійного розвитку особистості учня.

Завдання всієї національно-виховної системи школи — моральне виховання, формування фізичної, трудової, екологічної та естетичної культури, оволодіння рідною мовою, формування національного менталітету . Виховувати бережливе ставлення до людини і людського життя як найвищої цінності, патріотичні почуття і любов до Батьківщини.

Основою Духовної системи в державній школі є повага і довір'я до дитини, визнання її права на життя, навчання і власний моральний вибір.

Умовами ефективності національно-виховної роботи в школі є :

• взаємодія з найкращими релігійними виховними традиціями;

• організацію роботи гуртків і учнівських об'єднань для дітей;

• організацію самоосвіти педагогів і педагогічної освіти батьків;

• організацію учнівського самоврядування;

• розвиток професійної компетентності класних керівників.

• використання трудової активності, як елемента вироблення відповідних навичок та умінь, професійної майстерності.

• формування повноцінного фізичного розвитку особистості

• наявність шкільної діагностичної та психологічної служби;

• поєднання гармонійних відносин людини і природи, відповідальності за природу як національну і загальнолюдську цінність

Основне завдання, яке стоїть перед педагогами в школах,— формування в дітей та молоді системи цінностей і духовних, національної свідомості, чіткої патріотичної позиції, розвиток творчої всебічно розвиненої особистості, особистісного потенціалу, залучення кожної дитини до активної громадської діяльності, а також піклування про здоров'я кожної дитини.

Важливим завданням ефективного національного виховання є формування педагогічної культури. Саме вчитель повинен володіти високим професіоналізмом, патріотизмом, високою психологічною культурою, бути інтелігентним і уважним. З цією метою в школах проходять педради, семінари, засідання за круглим столом, працюють майстерні педагогічного досвіду та методичні об'єднання класних керівників.

В багатьох державних школах розв’язання основних завдань національного виховання реалізується шляхом створення спортивних гуртків для всіх вікових категорій дітей: «Юний олімпієць», «Сильні, сміливі, спритні», «Футбол», впровадження легкоатлетичних секцій, а також гуртків, наприклад : «Джури козацькі», історико-краєзнавчі гуртки; вивчення історії рідного краю, пропагування рідної мови, участь у районних конкурсах, залучення дітей до шефської допомоги ветеранам, літнім людям.

Приділення великої уваги родинно-сімейному і національному вихованню веде до того, що діти і батьки з цікавістю беруть участь у родинних святах, народознавчих заходах та різних акціях.

Залучення учнів до художньо-естетичного виховання вирішує завдання духовного і творчого самовдосконалення учнів. Їх участь у конкурсах малюнків, художньої самодіяльності, шкільних святах розкриває духовний світ національних традицій. Впровадження в школах хорових і вокальних гуртків, уроків естетики,ознайомлюють не тільки з культурою і історією рідної держави і інших країн, але й формують в учнів творчий світогляд, почуття прекрасного, справедливості, гідності, честі.

Важливе місце посідає народознавче виховання-це уроки народознавства, правового конкурси знавців народів світу, і класні години на народознавчу тематику.

Завдання національного виховання полягає і в оздоровчо-профілактичній роботі. Це профілактика шкідливих звичок та різних захворювань, проведення акцій,санпросвітньої роботи, робота волонітерів, санпостів та агітбригад. Постійне ведення роботи з неблагополучними сім'ями та важкими дітьми.

Часто в школах працює історичний музей, шкільна бібліотека. А поєднання дружніх зв’язків з будинками культури , ДЮСІІІ, музичними іпотеками веде до розв’язання завдання залучення дитини до діяльності, розвиток потреби в творчій співпраці, виховання дисциплінованості, здібності до творчої діяльності в різних видах мистецтва.

Основні виховні завдання сімї та родини вирішується залученням до шкільного життя батьків і активній праці батьківсьх комітетів. Практикування таких форм роботи з батьками, як диспути, семінари, батьківські збори, і психологічні тренінги, анкетування, лекторії, вечори спілкування.

Створення в школах систем учнівського самоврядування, завдяки яким дитина відчуває себе особистістю, вчиться керувати, і допомагати, жити активним життям, самореалізувати себе, несе в собі вирішення завдання формування цілісної творчої особистості в контексті національного виховання.

Завдання педагогічного колективу для виховання національно свідомої людини , з власними ідеалами і поглядами полягає в тому, щоб школа була в якій діти відчували б себе : повноправними господарями, справжніми і громадянами своєї держави, патріотами, і інтелектуалами. А для цього кожен вчитель і класний керівник повинен тримати руку на пульсі інновацій в освіті.

Успіхи розвитку суспільства залежать від того, як школа вирішить проблему підготовки підростаючого покоління до життя. Сучасні ринкові відносини вимагають від кожної людини професіоналізму в певній галузі, вміння чітко і правильно формувати і висловлювати свої думки. Тому сьогодні треба велику увагу приділяти не лише вихованню особистості, але національної гідності та національної самосвідомості. Бо давно вже відомо, що людина, яка досконало володіє знаннями, але не вихована, не знає своєї національної культури і духовності - страшніша за варвара.

Завдання національного виховання в системі учень-педагог.

Зміст принципів, ідей і засобів народної виховної мудрості, кращих психолого-педагогічних здобутків сучасної науки переконують у тому, що виховний вплив має цілеспрямовуватися, насамперед на особистість, а вже потім на колектив дітей. При цьому саме дитина перебуває в центрі навчально-виховного процесу. В умовах родинного і шкільного виховання учень реалізує своє право мати власну думку, позицію в розв'язанні будь-яких проблем, завдань. Національна система виховання утверджує гнучке і гармонійне поєднання різноманітних видів діяльності (індивідуальної, групової і колективної, самостійної і педагогічно керованої, домашньої і шкільної тощо), в яких формується особистість учня.

Школа, педагог допомагають кожному учню так організовувати своє життя, навчання, поведінку, багатогранну діяльність, щоб він проймався народним світоглядом, українським патріотизмом, формував у собі гуманістичну спрямованість, моральну зрілість, громадянську позицію. Учень має бути не стільки об'єктом, скільки суб'єктом виховання, самотворення, самовдосконалення засобами як навчальних програм, позакласної виховної роботи, так і природного середовища, навколишньої дійсності, спілкування з людьми. Національною системою виховання створюються найсприятливіші психолого-педагогічні умови для вільного самовизначення і самоутвердження кожного учня, для самореалізації ним своїх задатків, нахилів, здібностей і можливостей.

Постійна стимуляція пізнавального пошуку, пробудження бажання брати активну участь в оволодінні скарбами народознавства і вітчизнознавства, в суспільно корисних видах діяльності сприяють тому, що в кожного вихованця формуються якості діяча історії рідного народу, творця його самобутнього шляху, носія кращих традицій попередніх поколінь. Всі види виховання (фізичне, розумове, трудове, екологічне, естетичне, моральне та ін.) проймаються ідеями гуманізму, принципами і нормами народної моралі і спрямованості на формування цілісної особистості з всебічним і гармонійним внутрішнім світом.

Систематична орієнтація на особистість учня, його національні і загальнолюдські якості - найважливіша особливість діяльності педагога. Формування національної духовності вихованця, її загальнолюдського змісту неможливе без національних педагогічних кадрів. Відродження національної системи виховання треба починати з національного відродження вчителів, пробудження їхньої національної свідомості, гідності, поглиблення знань з історії рідного краю, фольклору, літератури, мистецтва і, звичайно, бездоганного знання рідної мови, її культурно-історичних функцій.

Сучасний педагог втілює в собі типові якості рідного народу: національний спосіб мислення і світогляд, характер, глибоку людяність та ін. Він високий взірець народної мудрості, духовності, які різноманітними шляхами і засобами передаються дітям. За своїм покликанням педагог є носієм і провідником ідейно-морального багатства народу, збагаченого досягненнями світової цивілізації.

Успіх виховного процесу в національній системі виховання залежатиме від того, чи відмовиться педагог від стереотипів минулих часів, чи готовий він перейти до перебудови взаємовідносин у навчально-виховному процесі. На зміну педагогіці вимог і заборон, авторитарності має прийти педагогіка співробітництва і співдружності, наукової виховної мудрості. Реальна дійсність вимагає позбутися звичних установок, шукати нові форми спілкування як з учнями, так і з їх сім'ями.

У вихованні учнів педагоги та батьки як партнери взаємо-доповняють один одного. їх співробітництво в ім'я розвитку дитини виявить сильні сторони кожного і створить можливість скорегувати недоліки, прорахунки у вихованні. Стосунки партнерства педагогів і батьків у вихованні передбачають взаємне довір'я, повагу і доброзичливість.

Педагог допомагає сім'ї в вихованні не лише в випадках, коли батьки відчувають труднощі і потребують кваліфікованої поради. Допомагаючи сім'ї в повсякденній виховній роботі, в реалізації ідей та засобів народної родинної педагогіки, педагог стає реальним вихователем школяра, якщо він встановлює з учнем та його батьками гуманні стосунки і як особистість, і як вихователь-професіонал.

Постійно спілкуючись з родиною як особистість, громадянин і професіонал, педагог прагне дати батькам певні знання, насамперед з етнопедагогіки, народознавства, українознавства і людинознавства. Однак на спілкування батьків з дітьми вплинуть не стільки знання, одержані за допомогою педагога, школи, скільки досвід, одержаний при спілкуванні з ними. Такі стосунки дуже важко встановити за рекомендаціями і вказівками. Такими ідеями, стосунками треба пройнятися, повірити в їх дієвість. Сім'я і школа довго відчували тиск авторитарності, догматизму і формалізму. Гуманізація стосунків в сім'ї, школі так само необхідна, як і гуманізація стосунків між школою і сім'єю. Від гуманізму вчителя, його ерудованості, інтелігентності, високого професіоналізму в прямій залежності перебувають стан і перспективи духовного здоров'я всього народу, суспільства. За своїм покликанням педагог нині є головною постаттю національно-культурного і освітнього відродження України. Щоб педагог національної школи став джерелом і високим прикладом психологічної, моральної, естетичної та фізичної культури, держава має забезпечити йому стійкий і надійний соціальний і правовий захист, пріоритетне зростання його заробітної плати відповідно до престижу педагогічної професії.

РОЗДІЛ 2. Реалізація національного виховання в освітньому просторі початкової школи