Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
КУРСОВАЯ.docx
Скачиваний:
158
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
76.62 Кб
Скачать

Міністерство освіті и науки України

Миколаївський національний університет імені В.О.Сухомлинського

Факультет філології та журналістики

Кафедра: Іноземної мови

Курсова робота на тему:

Лінгвістична теорія перекладу

Студентки 421 групи

Спеціальності «Прикладна лінгвістика»

Трущенко Ілони Ігорівни

Науковий керівник:

Доц. Мороз Т.О.

Миколаїв – 2014

Рецензія

На курсову роботу з теорії і практики перекладу на тему:

«Лінгвістична теорія перекладу»

Студентки IV курсу 421 групи факультету філології та журналістики

Трущенко Ілони

У роботі проаналізовано лінгвістичні аспекти перекладу. Метою курсової роботи є виділення самостійного об’єкта і відповідно предмета теорії перекладу з лінгвістичної точки зору. Зміст курсової роботи відповідає темі дослідження. Наукова цінність роботи полягає в тому, що в основі порівняння різних мов лежить безпосередній і нерозривний зв'язок між мовою і мисленням. Перекладач може порівнювати слова і фрази різних мов, тому що може порівнювати думки та поняття, які ними виражаються.

Нерозривність зв'язку між мовою та мисленням забезпечує можливість спілкування, обміну думками між людьми, які розмовляють не тільки однією і тією ж мовою, але й різними мовами. Таке різномовне спілкування здійснюється при допомозі перекладу. Закони мислення, закони логіки для всіх народів Землі одинакові. Однак вираження думки в кожній мові підкоряється закономірностям, які специфічні для того чи іншого народу, оскільки кожна мова розвивається за своїми внутрішніми законами.

Трущенко Ілона успішно виконала всі завдання дослідження. Студентка оволоділа науковою термінологією. У роботі наявні авторськи висновки та підготовлені практичні розробки.

Дотримано усіх основних вимог щодо оформлення курсової роботи.

Наукова робота студентки оцінена на «____________».

Науковий керівник – канд. нед. наук, доцент кафедри іноземних мов

Мороз Тетяна Олександрівна ____________

ПЛАН

Вступ

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ РОЗДІЛИ ЛІНГВІСТИЧНОЇ ТЕОРІЇ ПЕРЕКЛАДУ

1.1 Місце теорії перекладу серед філологічних дисциплін

1.2 Предмет , завдання і методи теорії перекладу

РОЗДІЛ II ВЛАСНЕ ЛІНГВІСТИЧНА ТЕОРІЯ ПЕРЕКЛАДУ

2.1. Види перекладу, форми і методи роботи з ним

2.2. Етапи та принципи перекладацького процесу

2.3 Норми перекладу

Висновки

Вступ

Переклад – це дуже давній вид людської діяльності. Без нього важко уявити такі добре відомі історичні факти, як утворення великих імперій, населених багаточисленними багатомовними народами, панування культури однієї нації, яка має більший соціальний престиж, розповсюдження релігійних та соціальних вчень тощо. Прикладами найдавніших відомих нам перекладів можна вважати переклади Біблії. Як відомо, Старий Завіт первісно був написаний старовинною єврейською мовою (гібрім), яка з часом стала мертвою. У ІІ-І ст. до н.е. був зроблений переклад Біблії арамейською мовою (т.зв. Таргумім, від арамейського “таргум” – пояснення), у ІІ-ІІІ ст. – грецькою мовою (Переклад Сімдесятьох абоСептуагінта. За переказом, він був зроблений за 72 дні 72 старійшинами на о.Фарос під Олександрією), у IV ст. – латинською (так званий простонародний або Vulgata).              Як бачимо, уже в той час переклад був важливою складовою життя суспільства. Однак, за останні десятиліття масштаби перекладацької діяльності настільки виросли, що є всі підстави говорити про початок нового етапу в історії перекладу. У ХХ столітті значно розширилися міжнародні контакти. На карті світу з’явилося багато нових незалежних держав, виникли численні міжнародні та регіональні організації держав. Бурхливий розвиток науки і техніки викликав велику потребу в активному обміні інформацією. Щороку в світі відбувається багато міжнародних конференцій, зустрічей, нарад. Значно виріс об’єм міжнародної торгівлі, інтенсивність дипломатичної діяльності, міжнародної кореспонденції.  Розширилися культурні зв’язки між народами, насправді масового характеру набув туризм.

Усі ці зміни в житті людства викликали небачену до цього часу потребу в перекладах та перекладачах. За короткий час у світі з’явилося багато секцій, агентств та бюро перекладів, відділів та інститутів інформації, методичних видань, які виходять одночасно декількома мовами. Перекладацькою діяльністю займаються тисячі спеціалістів різного профілю, референтів, інформаторів, секретарів.

Не існує повних статистичних даних про загальний об’єм перекладацької роботи у світі. За далеко неповними даними ЮНЕСКО щороку в світі видається біля 40 тисяч перекладних видань, тобто 100 книг в день. Крім того, виконується велика кількість перекладів для внутрішніх потреб найрізноманітніших організацій та підприємств. Виникли нові підвиди перекладу (синхронний переклад, переклад кінофільмів, телепередач, судовий переклад тощо). У грудні 1954 року відбувся установчий конгрес Міжнародної федерації перекладачів (ФІТ), котра об’єднала письмових перекладачів багатьох країн світу. Синхронні перекладачі також створили самостійну організацію – Міжнародну асоціацію синхронних перекладачів (АІІК).

Роль перекладача є величезною і до нього ставляться високі вимоги. Він повинен вільно володіти двома мовами, бути високоосвіченою людиною з широкими та багатосторонніми знаннями. Перекладач повинен, крім того, добре розбиратися в предметі перекладу. Якщо йдеться про перекладача суспільно-політичного тексту, то він повинен бути в курсі міжнародних подій, знати політичну систему, економіку, географію, адміністративний устрій тощо. Перекладач повинен вивчати культуру, історію, літературу інших народів і особливо народу тієї країни, з мови якого він перекладає. Він повинен знати побут і звичаї цього народу.

Значне збільшення масштабів та значення перекладацької діяльності не могло не привернути уваги вчених. Уже в давні часи робилися спроби якось осмислити процес перекладу, виявити основні труднощі в його реалізації та їх причини, виробити принципи та рекомендації, які перекладачі могли б використовувати в роботі. Про переклад висловлювалися у своїх роботах багато видатних майстрів слова: Цицерон, Роджер Бекон, Данте, Сервантес, Мартін Лютер, Гете, Пушкін. Активно займалися перекладом та його проблемами Т.Шевченко, І.Франко, Л.Українка, П.Грабовський.

Однак лише у середині ХХ століття процес перекладу став об’єктом всебічного наукового дослідження. У цей період робляться перші спроби створити теоретичну модель перекладацького процесу, описати саме ті сторони цього процесу, котрі визначають його своєрідність, відрізняють його від інших видів мовленнєвої або літературної діяльності.

Кожна наука стає самостійною, коли вона має свої об’єкт, предмет і термінологію. Свої об’єкт, предмет і термінологію повинна мати і наука про переклад, якщо вона претендує на самостійність. Що ж повинна вивчати наука про переклад, або як її часто ще називають перекладознавство, перекладологія і навіть транслатологія? Більшість дослідників вважає, що наука про переклад вивчає і повинна вивчати процес перекладу. Під процесом перекладу звичайно розуміють міжмовні перетворення, трансформацію тексту на одній мові в текст іншою мовою. Такі перетворення обов’язково обмежені рамками двох конкретних мов. Тим самим завдання науки про переклад зводяться до порівняльного вивчення двох мовних систем, до деякого комплексу проблем часткової теорії перекладу. Однак процес перекладу не є простою заміною одиниць однієї мови одиницями іншої мови. Процес перекладу як специфічний компонент комунікації з використанням двох мов завжди є діяльністю людини, в ньому акумулюються проблеми філософії, психології, фізіології, соціології та інших наук, не кажучи вже про лінгвістику, залежність перекладу від якої немає необхідності доказувати.

Слід зазначити, що процес перекладу вужче меж об’єкту  науки про переклад. Процес перекладу сам включений в комунікацію, і не в звичайну, а в комунікацію з використанням двох мов. І хоча процес перекладу складає її специфіку, її центральну ланку, тим не менше науці про переклад доводиться вивчати і умови народження вихідного тексту, і умови сприйняття тексту перекладу, і соціальний статус комунікантів, і мовленнєву ситуацію, і різні супутні явища, - все, що входить в складне поняття комунікації з використанням двох мов, яка й складає об’єкт науки про переклад. Моделювання комунікації з використанням двох мов, накопичені про неї знання складають об’єкт науки про переклад. Чим точнішими є методи пізнання комунікації з використанням двох мов і особливо процесу перекладу, тим достовірнішу теорію перекладу ми маємо. Ось чому важливо дослідити не тільки лінгвістичну частину об’єкту науки про переклад, а й весь об’єкт науки про переклад в цілому.

Виділення самостійного об’єкта і відповідно предмета науки про переклад не дозволяє вважати переклад розділом мовознавства. Це положення підтверджується і існуванням в перекладу своєї власної термінології (синхронний переклад, буквалізми, відповідники та ін.). Таким чином, існують три умови, які дозволяють розглядати науку про переклад як самостійну науку. В науки про переклад є свої об’єкт, предмет і термінологія.

Процес перекладу, що складає специфіку комунікації з використанням двох мов, має свої суттєві особливості. Перша особливість полягає в його різноманітності. Переклад може здійснюватися письмово і усно, із сприйняттям вихідного тексту через навушники і візуально, в спокійній обстановці кабінету і в напруженій обстановці переговорів. Перекладатися можуть художня проза і наукова стаття, вірші і листівки ворога, розмовні кліше в побутовій ситуації і діалектизми в мові обвинуваченого чи свідка на судовому засіданні. Переклад може здійснюватися з англійської мови на українську, з української на французьку, з італійської на японську і в будь-якій комбінації двох існуючих у світі мов.

Іншою особливістю процесу перекладу є “невловимість” деяких його сторін. Дослідник зазвичай має у своєму розпорядженні два тексти (вихідний і перекладу), а що відбувається в голові перекладача, як перекладач працює – про це можна лише здогадуватися. Все це спонукає або обмежуватися вивченням результатів міжмовних перетворень, або застосовувати метод “чорної скриньки” при дослідженні процесу перекладу, тобто до вимірювання даних на вході (текст оригіналу) і даних на виході (текст перекладу). Цей метод дозволив не лише вийти за межі лінгвістики на емпіричному рівні дослідження, але й зробити перспективні для теорії перекладу висновки (наприклад, про тенденції перекладу збільшувати складову величину тексту, про вплив прецизійних слівна процес усного перекладу, про організуючу роль лексичних одиниць знульовою та повторною інформацієюпри оформленні перекладу тощо).

Різноманітність процесу перекладу, невловимість деяких його сторін, що ускладнює дослідження, є причиною появи численних абстрактних моделей процесу перекладу, до створення різних теорій перекладу. Серед них теорія закономірних відповідників Я.І.Рецкера, трансформаційна теорію перекладу Ю.А.Найда, ситуативна теорія В.Г.Гака, семантико-семіотична модель Л.С.Бархударова, теорія рівнів еквівалентності В.Н.Комісарова. Всі ці теорії перекладу, які складають предмет науки про переклад, в основному правильно відображають різні сторони об’єкту, але вони не відображають об’єкта в цілому.  Незважаючи на велику кількість моделей перекладу, навряд чи сьогодні будь-яка теорія перекладу може претендувати на домінуюче положення в науці. Однак, не викликає сумнівів той факт, що всі теорії, які правильно відображають ту чи іншу сторону об’єкта науки про переклад, роблять в неї свій внесок.             Актуальність проблеми освіти і лінгвістичної теорії перекладу зберігатиметься, поки існує потреба у її використанні.

Тема роботи: лінгвістична теорія перекладу.

Метою дослідження є виявлення найбільш продуктивних і активних методів при вивченні теорії перекладу з лінгвістичної точки зору.

Завдання роботи:

1)  розкрити і описати загальнолінгвістичні основи перекладу;

2)  визначити переклад як об'єкт лінгвістичного дослідження;

3)  розкрити сутність перекладацької еквівалентності як основи комунікативної рівноцінності текстів оригіналу та перекладу.

Методи дослідження: в ході роботи були використані наступні методи наукового дослідження:

1.  метод суцільної вибірки.

2.  метод лінгвістичного опису.

3.  структурний метод.

Наукова цінність роботи полягає в тому, що що в основі порівняння різних мов лежить безпосередній і нерозривний зв'язок між мовою і мисленням. Перекладач може порівнювати слова і фрази різних мов, тому що може порівнювати думки та поняття, які ними виражаються.

Теоретична цінність дослідження полягає в тому, що лінгвістична теорія перекладу була чітко описана і представлена на прикладах.

Практична цінність роботи полягає в тому, що загальні висновки роботи можуть бути використані в теоретичних курсах і спецкурсах по лексикології, у викладанні мовних дисциплін у вузі.

Обсяг і структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

РОЗДІЛ I ОСНОВНІ РОЗДІЛИ ЛІНГВІСТИЧНОЇ ТЕОРІЇ ПЕРЕКЛАДУ

    1. Місце теорії перекладу серед філологічних дисциплін.

Так як ні одна наука не може існувати без обліку та використання досвіду минулого, робіт попередників у відповідній області, то в першу чергу необхідне використання та узагальнення даних історії перекладу і перекладацької думки, підведення відомого підсумку боротьби поглядів і думок з питань перекладу. Це означає, що в системі теорії перекладу необхідний стислий огляд історії питання. Істотне місце тут належить поглядам Маркса, Енгельса, Леніна на переклад.

  За історичним оглядом слід визначити спільні завдання та умови роботи над мовою перекладу у зв'язку з вимогами, які переклад ставить перед мовою як засобом спілкування, і його літературна норма хоча і допускає відомі відхилення - незалежно від жанрових особливостей перекладного матеріалу , індивідуального стилю автора і т. д.

  Зміст особливого розділу повинен включати:

а ) розгляд завдань і умов переведення у зв'язку з жанровими особливостями матеріалу ( газетно- інформаційні, документально - ділові, спеціальні наукові тексти, твори суспільно -політичної думки, ораторська мова, художня література в її численних розгалуженнях);

б) виявлення загальних принципів, за якими передається система виразних засобів індивідуального стилю письменника.

Останнє завдання означає разом з тим і розробку принципів аналізу окремого конкретного перекладу. У цьому розділі теорії перекладу лінгвістичні питання знову-таки багаторазово стикаються з літературознавчими .

Якщо головним лінгвістичним завданням теорії перекладу є узагальнення та систематизація висновків із спостережень над конкретними фактами перекладу та встановлення закономірностей, що існують у співвідношенні між різними мовами, то дозвіл цього завдання передбачає в якості основи дослідження явищ, що зустрічаються при перекладі певного виду матеріалу з одного певної мови на іншу. Це означає необхідність розробки теорії перекладу у зв'язку з розглядом конкретних пар мов і певних видів і типів перекладного матеріалу ( газетно- інформаційного, документального, наукового, суспільно -політичного, художньої літератури).

Якщо систему узагальнень, застосованих до перекладу різних видів матеріалу з різних мов на різні мови, назвати загальною теорією перекладу, то підсумки роботи з дослідження перекладу з однієї конкретної мови на іншу і перекладу конкретних видів матеріалу можна було б назвати приватною теорією перекладу. Само собою зрозуміло, що загальне і приватне при цьому органічно взаємопов'язані.

  В системі лінгвістичних наук теорія перекладу пов'язана, з одного боку, із загальним мовознавством, положеннями якого як узагальнюючої дисципліни вона не може не користуватися, з іншого ж боку - з лексикологією, граматикою, стилістикою, історією окремих конкретних мов, по суті з усіма їх спеціальними аспектами; з них вона черпає і факти та визначення, і деякі висновки, що стосуються тих особливостей ладу даних мов, про відповідності яким в іншій мові йде мова при перекладі .

   Специфікою теорії перекладу, на відміну від названих лінгвістичних дисциплін, є :

1 ) постійне співвіднесення фактів і цілих комплексів фактів в площині різних мов;

2 ) комплексний підхід до явищ мови , узятим у їх взаємодії: адже при перекладі важлива відповідність не якоїсь однієї особливості ( і вже, звичайно , не окремої одиниці мови - будь то слово або навіть пропозиція ), і не простої сукупності їх, а цілій системі, де все взаємообумовлено .

    Серед перерахованих лінгвістичних дисциплін до теорії перекладу саме близьке відношення має стилістика .

    І це цілком зрозуміло. Переклад завжди має справу з системою мовних засобів, певним чином відібраних і організованих в оригіналі і потребують відбору і організації засобів тієї мови, на який оригінал перекладається.

  Практично завданням перекладу є пошуки співвідносних і паралельних способів вираження змісту першотвору - зі складу коштів іншої мови; переклад завжди має справу з різними стилями загальнонаціональної мови, він завжди враховує їх співвідношення і взаємопроникнення, так само як і форми ставлення засобів вираження до виражається зміст. Визначення предмета стилістики в сутності прямо відноситься і до питань перекладу, а основне завдання теорії перекладу як лінгвістичної дисципліни вимальовується всього яскравіше в стилістичному розрізі. Цей стилістичний ухил теорія перекладу повною мірою зберігає і тоді, коли вона займається питанням про передачу індивідуального художнього стилю письменника, бо стиль письменника є теж системою відбору та організацією мовних засобів, що втілює певний ідейно-художній задум і органічно пов'язана з змістом твору і часто відрізняється величезною складністю. З точки зору не тільки теорії, але й практики перекладу виключно важливе правильне розуміння явищ стилю в їх відмінності від явищ мови. Справа в тому, що змішання явищ мови і явищ стилю (як явищ мови) неминуче призводить на практиці до формального тлумачення й відтворенню мовних особливостей як таких (наскільки це взагалі можливо) поза зв'язку з їх смислової та стилістичної функцією, тобто до наївного буквалізму. Тим самим нагальним завданням теорії перекладу є розмежування форми мовного явища, з одного боку, і його смислової та стилістичної функції, з іншого. Перша може бути настільки специфічна для даної мови, що її відтворення взагалі виявиться неможливим при перекладі (наприклад, артиклі романських і германських мов по відношенню до російської мови або наш дієслівний вид по відношенню до романських і германських мов ), але важлива вона не сама по собі, а тільки як носій певної функції, остання ж саме і становить головне при перекладі і дуже часто піддається відтворенню за допомогою формально відмінних засобів іншої мови.

  Справедливо наступне положення , сформульоване Л. С. Бархударовою : "... для теорії перекладу приналежність розглянутих одиниць до певного рівня або аспекту мовної системи абсолютно не грає ролі; зіставлення мовних одиниць у теорії перекладу проводиться тільки на основі спільності вираження ними змісту, значення, іншими словами, на основі семантичної спільності даних одиниць, незалежно від їх належності до одного чи до різних рівнів мовної ієрархії ".

  Критерій для оцінки ступеня відповідності перекладу оригіналу - насамперед в збігу або розбіжності змісту. Однак одного цього ще недостатньо. Зміст і в оригіналі і в перекладі існує не сам по собі, не в ізольованому - вигляді: він виражений за допомогою конкретних мовних засобів, не просто відображає цей зміст, а дає йому те чи інше освітлення. І оригінал, і переклад представляють кожен співвідношення плану змісту і плану вираження . Смислова і стилістична функція мовного засобу виникає як результат певного співвідношення між одиницею плану змісту і одиницею плану вираження в загальному контексті. І при передачі цього співвідношення в перекладі істотна не формальна, а функціональна сторона, що дуже часто вимагає вибору мовних засобів інших за формою, ніж в оригіналі, вибір же обумовлюється всім характером даного співвідношення в широкому контексті. Питання про нього вирішується насамперед у стилістичній сфері.

 Стилістиці, яку в вітчизняному мовознавстві років 30 тому прийнято було вважати молодою і мало розробленою дисципліною, до теперішнього часу присвячена величезна наукова література, якою широко охоплюється головним чином матеріал мов російської, англійської, німецької, французької та різноманітна теоретична проблематика ( включаючи питання художнього мовлення і мови письменника ) і методи її дослідження. Крім того, в роботах по граматиці і лексикології окремих мов постійно зачіпаються і стилістичні явища. Стилістика розвивалася - і в нашій країні і за кордоном - не менше інтенсивно, ніж інші галузі мовознавства, і, подібно до них, давала підстави для гострих дискусій. Скаржитися на недослідженість стилістичних проблем зараз у всякому випадку не доводиться. Велися також порівняльні дослідження з граматики та лексикології конкретних мов, які брали також стилістичний ухил, і безпосередньо по стилістиці.

Не підлягає сумніву, що при вивченні перекладу ряд стилістичних питань має вирішуватися самостійно і наново - за відсутністю будь-яких готових відповідей. А для подальшого розвитку стилістики дослідження матеріалу перекладів дає дуже багато - саме тому, що предмет дослідження в деякій мірі є загальним ( порівняльні паралельні засоби вираження більш-менш однорідним змістом; співвідношення стилів даної мови ) . Не випадково в роботах, присвячених проблемам перекладу, постійно розглядаються стилістичні явища. Таким чином, зв'язок тут - дуже тісний. Сказане вже про зв'язки теорії перекладу з іншими науковими дисциплінами та відгалуженнями філологічної науки анітрохи не зменшує самостійність її предмета і завдань: теорія перекладу займається специфікою перекладу, його реальними можливостями та умовами їх здійснення. Наявність же зв'язків із суміжними або близькими областями знання - характерна риса сучасного стану науки взагалі.

При вивченні перекладу не тільки можливо, але і необхідно в широких межах використовувати потужний засіб стилістичного аналізу - так званий стилістичний експеримент.

А. М. Пєшковський, який уперше сформулював поняття стилістичного експерименту, говорив про нього "себто штучне придумування стилістичних варіантів до тексту" і, маючи на увазі матеріал художньої літератури, так характеризував зміст цього прийому:

  " Так як всякий художній текст являє собою систему певним чином співвідносних між собою фактів, то всяке зміщення цих співвідношень, всяка зміна якого окремого факту відчувається зазвичай надзвичайно різко і допомагає оцінити і визначити роль елемента , що піддалося зміні".

При дослідженні явищ перекладу ми часто маємо справу з кількома перекладами одного і того ж першотвору, тобто з декількома варіантами його передачі, які ми порівнюємо і оцінюємо по відношенню один до одного, тим самим уже опиняючись в умовах підготовленого експерименту; крім того, ми й самі (незалежно від того, чи існують вже готові переклади ) створюємо варіанти для того, щоб з числа декількох співвідносних і паралельних способів відтворення першотвору визначити найкращий і на основі порівняння варіантів обгрунтувати його перевагу. Таким чином оцінка набуває більш об'єктивний характер. Цей прийом аналізу і характеристики буде неодноразово використовуватися в подальшому викладі .

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]