- •21. Державна підтримка сільського господарства: сутність та основні напрямки.
- •24. Порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).
- •Правове регулювання споживчої кооперації в україні.
- •Сільськогосподарське акціонерне товариство: поняття та правове регулювання.
- •29.Сільськогосподарські підприємства зі статусом товариства з обмеженою відповідальністю.
- •30.Державні та комунальні сільськогосподарські підприємства. Правовий режим їх майна.
- •Порядок створення і правове становище фермерських господарств.
- •Земельні відносини у фермерському господарстві.
- •Поняття та правове регулювання особистого селянського господарства громадян.
- •Підсобні підприємства та підрозділи несільськогосподарських організацій.
- •Земля як основний засіб виробництва в сільському господарстві. Особливості землі як природного ресурсу.?
- •Поняття земель сільськогосподарського призначення. Загальна характеристика їх правового режиму.
- •Правове регулювання оренди земель сільськогосподарського призначення.
- •Ємфітевзис та його відмінність від оренди землі.
- •Права та обов'язки сільськогосподарських організацій по використанню землі.
- •Правове регулювання меліорації земель.
- •Правова охорона земель у сфері сільськогосподарського виробництва.?
- •Стандартизація і нормування у галузі охорони земель.
- •Правова охорона вод, рослинного і тваринного світу при веденні сільського господарства.?
- •Правове регулювання хімізації сільськогосподарського виробництва.
- •47. Правове регулювання поводження з відходами сільськогосподарського виробництва.
- •48.Правові основи застосування біотехнологій в аіік.
- •Законодавство україни про захист рослин. Карантин рослин.
- •Відшкодування збитків власникам і користувачам сільськогосподарських земель.
- •Законодавство україни про ветеринарну медицину. Права та обов'язки аграрних підприємців щодо забезпечення ветеринарно-санітарного та епізоотичного благополуччя.?
- •Правове регулювання бджільництва.
- •Правове регулювання рибництва.
- •Охорона прав на штами мікроорганізмів.
- •58. Правове регулювання якості та безпеки харчових продуктів.
- •59.Законодавство про охорону прав на сорти рослин.
- •74.Заставні закупівлі сільськогосподарської продукції.
- •79.Страхування сільськогосподарської продукції.
79.Страхування сільськогосподарської продукції.
Незважаючи на сучасні технології вирощування сільськогосподарських культур, воно як і раніше залишається залежним від капризів природи. Настання критичних морозів при перезимівлі або посуха влітку можуть стати дійсною катастрофою для аграріїв. Захистити сільгоспвиробників від погодних катаклізмів покликані програми страхування, розроблені фахівцями нашої компанії
Субсидоване страхування сільськогосподарських культур здійснюється відповідно до закону "про підтримку сільського господарства україни" від 24 червня 2004 року n 1877-і, що передбачає здешевлення вартості страхування для сільськогосподарських товаровиробників за рахунок державного бюджету україни.
Комплексне страхування сільськогосподарських культур здійснюється від усього комплексу нижче перерахованих ризиків:
* заморозку, ожеледі, вимерзання;
* граду або удару блискавки;
* землетрусу;
* лавини, зсуву, земляного або земельно-водного селю;
* пожежі, крім лісових пожеж;
* бури, урагану, бурану;
* зливи, затоплення;
* повені;
* посухи або зневоднювання на землях, які підлягають примусовому зрошенню або поливу;
* епіфітотийного розвитку хвороб рослин;
* епіфітотийного розмноження шкідників рослин;
* вторинних хвороб рослин, у результаті настання перерахованих ризиків;
* протиправних дій осіб, які виражаються в крадіжках, хуліганських діях щодо рослинницьких насаджень, руйнуванні покриттів (несучих конструкцій) теплиць, парників, оранжерей. При страхуванні посівів розмір страхової суми визначається шляхом множення площі застрахованих посівів на вартість витрат для їхнього посіву й вирощування. Страховий тариф визначається залежно від культури, технології вирощування, стану посівів прийнятого на страхування, розміру франшизи й регіону.
Висновок договорів субсидованого страхування здійснюється після одержання сходів до 1 грудня. Укладені договори на період перезимівлі діють до початку поновлення вегетації застрахованих посівів озимих, але не пізніше 1 квітня.
У випадку загибелі (ушкодження) застрахованих посівів збиток визначається для кожного поля (ділянки) у розмірі фактично понесених прямих витрат на посів і вирощування застрахованих посівів озимих на дату настання події.
При страхуванні майбутнього врожаю розмір страхової суми визначається як вартість майбутнього врожаю шляхом множення середньої врожайності за попередні 5 (п'ять) років на площу посівів культури й вартість метричної одиниці врожаю відповідної сільськогосподарської продукції. Страховий тариф визначається залежно від культури, стану посівів, прийнятого на страхування, технології вирощування, розміру франшизы й регіону.
Висновок договорів субсидованого страхування здійснюється на період весна-літо з моменту одержання сходів ярових сільськогосподарських культур або поновлення вегетації озимих. Укладені договори страхування діють до кінця строку збору врожаю застрахованої культури, установленого агротехнічними вимогами для цієї культури у відповідному регіоні, але не пізніше 20 дня, що випливає за датою початку збиральних робіт відповідної сільськогосподарської культури, установленої діючими агротехнічними нормами.
Виплата страхового відшкодування здійснюється виходячи з розміру прямого збитку, нанесеного застрахованому врожаю с/г культур. Прямий збиток визначається як частина запланованого врожаю, загубленого в результаті впливу страхових ризиків, передбачених договором страхування.
При страхуванні індексу врожайності (страхування падіння врожайності окремої сільськогосподарської культури щодо усередненого показника її врожайності в адміністративному районі україни) страхова сума визначається як вартість майбутнього врожаю шляхом множення середньої врожайності в адміністративному районі за попередні 5 (п'ять) років на площу посівів культури й вартість метричної одиниці врожаю відповідної сільськогосподарської продукції.
Виплата страхового відшкодування по застрахованій культурі здійснюється виходячи з розміру прямого збитку, нанесеного застрахованому врожаю с/г культур. Збиток визначається як різниця між рівнем застрахованою й отриманою середньою врожайністю в районі, на площа посівів культури й вартість метричної одиниці врожаю відповідної сільськогосподарської продукції, передбачених договором з
При висновок договорів страхування без державної субсидії з ризиків, що покривають, погоджується за бажанням клієнта.
Ви можете застрахувати:
* матеріальні витрати на вирощування с/г культури;
* багаторічні насадження;
* майбутній урожай с/г культури;
* погодний індекс - страхування очікуваного врожаю на основі нормального індексу погодного параметра, що необхідний для забезпечення врожайності сільськогосподарських культур.
Страховий тариф при страхуванні сільськогосподарських культур визначається залежно від культури, стану посівів, прийнятого на страхування, технології вирощування, розміру франшизи й регіону.
Страхувальником може бути будь-яка юридична особа, що є власником або виробником товарної сільськогосподарської продукції, незалежно від форми власності й ведення господарства; сільськогосподарські підприємства, навчальні й дослідно-виробничі заклади, кооперативи, фермерські, сільські господарства, розташовані на території україни й, що уклали зі страховиком договір страхування.
80.роль біржі як організатора реалізації сільськогосподарської продукції. Існують два типи біржових угод щодо реалізації сільськогосподарської продукції, які в свою чергу мають декілька видів, а саме: а) угоди з реальним товаром, що в свою чергу поділяються на: 1) угоди з коротким строком поставки — спотові або касові угоди; 2) угоди з відстроченою поставкою — форвардні угоди; 3) угоди з умовою; 4) бартерні угоди, та б) угоди без реального товару, що поділяють на: 1) ф'ючерсні угоди та 2) опціонні угоди. Оскільки відносини, які виникають в процесі укладання, виконання, зміни та припинення договірних правовідносин, є предметом аграрного права, то є доцільним розглянути їх дещо ширше.1. Угоди щодо сільськогосподарської продукції з коротким строком поставки нині є найбільш поширеними, в тому числі й на сучасному біржовому ринку сільськогосподарської продукції україни. Виконання таких угод починається відразу після їх підписання протягом, як правило, 5—15 днів. Механізм цієї угоди є таким: продавець поставляє товар на біржовий склад або інше місце зберігання товару, після чого отримує документ — складську довідку, що підтверджує його право власності на товар. Цей документ знаходиться у продавця аж до моменту виконання укладеної угоди. Особливістю цієї угоди є обмеженість спекулятивних операцій щодо неї через короткий строк її виконання. Можливі спекулятивні операції при цьому обмежуються лише грою на підвищення ціни.
При укладенні угоди із відстроченою поставкою (форвардна угода)1 традиційно використовується форма договору поставки. Особливістю цього виду договору є значна різниця між часом його укладення та часом його виконання. Цей період встановлюється кожною біржею окремо залежно від видів товарів, якими торгують на ній. Так, для сільськогосподарської продукції цей строк становить 3, 6 та 9 місяців. Перевагою цього виду біржової угоди є економія на зберіганні виробленої продукції, можливість авансування процесу виробництва як у формі авансування, так і у формі передплати, в тому числі 100 відсоткової. При використанні такої угоди існують декілька видів ризиків, а саме: інфляційні процеси, ризики, обумовлені характером товару — сільськогосподарської продукції (є можливим поставка товару неналежної якості та/або кількості чи непоставка взагалі), невиконання угоди продавцем, який отримав попередню оплату.-для уникнення або зменшення таких ризиків застосовується укладення угоди за умовами. Так, угоди з відстроченою поставкою можуть укладатися за умовами двох видів: угода із заставою або угода з премією.
При укладенні угоди із заставою передбачається сплата одним контрагентом іншому грошової застави як гарантії виконання ним своїх зобов'язань за угодою. Існують як угоди із заставою на покупку, так і угоди із заставою на продаж. Сума застави може становити від 1 до 100 відсотків від суми угоди.
Угода з премією передбачає виплату однією із сторін угоди обумовленого рівня премії з наданням останній права висування контрагенту за угодою вимог щодо виконання нею своїх зобов'язань аж до відмови від них. Модель використання такої угоди обирається кожною біржею окремо. Ця угода має декілька різновидів: 1) прості угоди з премією; 2) подвійні угоди з премією; 3) складні угоди з премією; 4) кратні угоди з премією; 5) угоди з кредитом.
При укладанні угоди з умовою поставка одного товару супроводжується одночасною купівлею іншого товару. Наприклад, продаж зерна чи олії може супроводжуватися купівлею паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, засобів захисту рослин тощо. Особливістю цієї угоди є складність для брокера одночасно забезпечити максимально прийнятний для клієнтів варіант взаємного задоволення інтересів. Саме через цю особливість частка таких угод на біржі є незначною. При укладанні цієї угоди також постає питання щодо нееквівалентності цінових параметрів сільськогосподарської та промислової продукції, оскільки ціна на сільськогосподарську продукцію вдвічі чи втричі є нижчою ніж ціна на промислову продукцію. При цьому постає питання щодо запровадження врівноважуючого коефіцієнта та його нормативного закріплення.
Бартерні угоди щодо сільськогосподарської продукції укладаються на умовах передачі прав власності на біржовий товар без грошової оплати або з додатковою до товару грошовою оплатою. Вони можуть укладатися як за участю брокера, так і без його участі за умови обов'язкової реєстрації такої угоди як біржової. За сучасних умов становлення ринкової економіки україни взагалі та сільського господарства зокрема, питома вага бартерних угод серед усіх інших є більш ніж великою — подекуди вона сягає 60—70 відсотків. Однак застосування таких угод не сприяє розвитку біржі, оскільки негативно впливає на формування реальної ціни на біржові товари та зменшує темпи росту виробництва.2. На відміну від попередніх біржових угод укладання ф'ючерсної угоди, в тому числі й щодо сільськогосподарської продукції не передбачає майбутньої поставки товару. Головною суттю цієї біржової операції є страхування товару від несприятливої зміни цін на ринку. Як і в більшості біржових угод об'єктом ф'ючерсної угоди може бути тільки один вид біржового товару — сільськогосподарська продукція (пшениця, насіння соняшнику тощо).
Майже всі параметри ф'ючерсного контракту є стандартизованими, як то: обсяг (лот) контракту, якісний стандарт товару, базис поставки, строк контракту (довжина позиції), останній день торгівлі ф'ючерсним контрактом, останній день поставки товару при реалізації такого контракту. В більшості ф'ючерсних контрактів також стандартизовані форма оплати за контрактом, гарантії його виконання, санкції за його невиконання, порядок арбітражу. При укладанні ф'ючерсного контракту сторона повинна внести на свій розрахунковий рахунок гарантійний внесок (його веде розрахункова палата біржі), що становить від 5 до 18 відсотків від номінальної вартості контракту (розмір такого внеску залежить від ступеня ризику конкретної операції (контракту), крім того їх розрізняють на хеджові та спекулятивні. У зазначений місяць поставки товару по конкретному контракту гарантійний внесок повинен становити 100 відсотків від суми контракту.
Ф'ючерсний контракт ліквідується двома шляхами: укладенням оберненої (офсетної) угоди або поставкою реального товару. Поставкою товару закінчується лише близько 2 відсотків угод від загальної кількості ф'ючерсних угод. У випадку невиконання (неліквідації) членом біржі будь-якого ф'ючерсного контракту розрахункова палата біржі інформує виконавчий орган біржі, який публікує протягом 2-х днів у біржовому бюлетені розрахункову ціну за всіма контрактами цього члена біржі, і вони терміново ліквідуються за цією розрахунковою ціною. Подібний механізм забезпечує стабільність біржового ринку та знижує ризик операцій на ньому з таким нестабільним товаром як сільськогосподарська продукція за умов кризи в агропромисловому секторі економіки україни.
Правовою природою опціону є купівля права покупки або продажу зобов'язання укладати біржовий контракт за вказаною ціною протягом строку, визначеного контрактом. Опціонні угоди укладаються як на реальний товар, так і на ф'ючерсний контракт. Вартістю опціону є премія, яка залежить від зміни поточної біржової ціни на даний товар від ціни, вказаної в контракті, кон'юнктури ринку, рівня облікової ставки тощо. Розрізняють прості, подвійні та кратні опціони. Прості опціони ще поділяються на опціон продавця та опціон покупця. Суть опціону полягає в страхуванні сторін угоди від значних фінансових втрат через коливання ціни та кон'юнктури на ринку сільськогосподарської продукції, одержання додаткового прибутку.
3. Окрім укладання зазначених вище угод біржа характеризується ще двома явищами, а саме: хеджуванням і спекуляцією.
Перше полягає в страхуванні цінового ризику учасників біржової торгівлі, яке дозволяє мінімізувати їх фінансові втрати. Основоположним в цьому виді біржових операцій є одночасне укладання форвардної та ф'ючерсної угоди на однаковий обсяг однакового товару. Розрізняють два види хеджування: хеджування продажем (коротке) та хеджування покупкою (довге). Взагалі хеджування сприяє збалансованості біржового ринку, зокрема ринку сільськогосподарської продукції.друге є прямо протилежним першому, оскільки є вигідним за умови розбалансованості біржового ринку і сприяє цьому. Цей вид біржових операцій — спекуляція є одним з найскладніших і при вдалому її проведенні — найприбутковішим. Однак враховуючи "негативну" природу спекуляції на кожному біржовому ринку існують обмеження, які стосуються одноденних різких коливань цін на біржові товари та інші фактори функціонування бірж, адже саме в цій сфері біржової діяльності кількість правопорушень є чи не найбільшою. Тому дана сфера біржової діяльності підлягає самому жорсткому контролю з боку біржових і державних органів в усіх країнах з розвиненою ринковою економікою, як то у сша, англії, франції, німеччині, японії тощо.загалом біржова торгівля є одним з тих ринкових інструментів, завдяки якому економіка кожної країни взагалі, а конкретні суб'єкти підприємницької діяльності зокрема отримують інвестиційні кошти, що збільшує національний добробут та соціально-політичну ситуацію в будь-якій країні з ринковою економікою.
Новелою в законодавстві щодо реалізації сільськогосподарської продукції є закон україни "про фіксований сільськогосподарський податок", прийнятий верховною радою з 17 грудня 1998 р. Цей закон надає можливість сільськогосподарському товаровиробникові в разі відсутності грошей сплачувати цей податок у вигляді поставок сільськогосподарської продукції. Згідно зі ст. 5 поставка зерна в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку здійснюється сільськогосподарськими товаровиробниками у визначені ними за погодженням з районною державною адміністрацією строки, але не пізніше 15 жовтня — з продукції ранніх зернових культур, до 1 грудня — з продукції пізніх зернових та технічних культур, щомісяця, але не пізніше останнього дня поточного місяця.
Сплата фіксованого сільськогосподарського податку натуральною сільськогосподарською продукцією являтиме собою важливе джерело надходження сільськогосподарської продукції і продовольства.
81.поняття та форми зовнішньоекономічної діяльності в сфері аіік. Юридичне визначення цього поняття, його видів та форм здійснення дане у чинному законодавстві україни. Відповідно до ст. 1 закону україни "про зовнішньоекономічну діяльність", такого виду діяльність — це діяльність суб'єктів бізнесу україни та іноземних, що побудована на взаємовідносинах між ними, та має місце як на території україни, так і за її межами.правові засади зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів агробізнесу визначені у законах україни "про зовнішньоекономічну діяльність", "про підприємства в україні", "про колективне сільськогосподарське підприємство", "про сільськогосподарську кооперацію", "про селянське (фермерське) господарство" та в інших законодавчих і нормативно-правових актах.відповідно до ст. 4 закону україни "про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єкти аграрного підприємництва всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання можуть здійснювати такі види зовнішньоекономічної діяльності:
— експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;
— надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності україни послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних та інших, що прямо і виключно не заборонені законами україни; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності україни;
— наукову, науково-технічну, науково-виробничу, виробничу, навчальну та іншу кооперацію з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовку спеціалістів на комерційній основі;
— міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами україни;
— кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами україни; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території україни у випадках, передбачених законами україни;
— спільну підприємницьку діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території україни, так і за її межами;
— підприємницьку діяльність на території україни, пов'язану з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічну діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами україни;
— організацію та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організацію та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території україни за іноземну валюту у передбачених законами україни випадках;
— товарообмінні (бартерні) операції та іншу діяльність, побудовану на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
— орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
— операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;
— роботи на контрактній основі фізичних осіб україни з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території україни, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території україни, так і за її межами;
— інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами україни.
Посередницькі операції, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та інших), здійснюються без обмежень.
7. Основні правові форми зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів агробізнесу визначені в чинному законодавстві україни. Серед них можна назвати:
— зовнішньоекономічний договір (контракт);
— інвестування розвитку аіік.
Зовн-економічний договір-це матеріально оформлена угода 2-х або більше суб-в зед та їхніх іноз.контрагентів спрямоване на встанов-я, зміну чи припинення їх взаємних прав та обовязків у зед.умови договору:назва і номер договору,дата та місце укладання, преамбула, предмет договору, кількість та якість товару, базис.умови поставки товару,ціна та заг.вартість договору, умови оплати товару,робот і послуг,урегулювання спорів,які виникають з договору.дод.умови: питання стахування,гарантії якості,умови передачі техн.документіції на товар.
Інвестиція в апк здійсн-я шляхом створення спільних підприємств.суб зед-це господарюючі суб-ти(ф і юр.ос.),які зареєстровані в укр.,а також іноз.госп.суб-ти,які зареєстр.в такій якості за межами нашої держави.іноземні інвестиції - всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються іноземними суб'єктами господарської діяльності в україні, в результаті чого утворюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект
82.правове регулювання експортно-імпортних операцій суб'єктів агробізнесу. Відповідно до п. 1. Ст. 1 закону україни "про зовнішньоекономічну діяльність", експорт (експорт товарів) — продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через кордон україни, включаючи реекспорт товарів. При цьому термін "реекспорт" (реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення за межі україни товарів, які були раніше імпортовані на територію україни.
Згідно з п. 2 ст. 1 названого закону імпорт (імпорт товарів) — це купівля (в тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію україни, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями україни, розташованими за її межами.
3. Правове регулювання експортно-імпортних операцій суб'єктів агробізнесу здійснюється способами, передбаченими в законодавстві щодо зовнішньоекономічної діяльності, а саме:
— ліцензуванням;
— квотуванням;
— забороною на здійснення окремих видів зовнішньоекономічної діяльності;
— позбавленням режиму найбільшого сприяння або пільгового спеціального режиму;
— запровадженням спеціального мита;
— запровадженням індикативних цін щодо імпорту та/або експорту товарів;
— іншими способами, передбаченими законами та міжнародними договорами україни.ліцензія — це оформлений належним чином дозвіл на експорт-імпорт певної продукції, товару, іншого майна протягом певного періоду. 3алежно від терміну дії, іменного характеру, обсягу продукції, товару, щодо яких встановлюється режим ліцензування, експортні (імпортні) ліцензії поділяються на: генеральні та індивідуальні, разові та відкриті. Серед імпортних ліцензій розрізняють також: антидемпінгові, компенсаційні, спеціальні.
Ліцензування і квотування експорту та імпорту запроваджуються україною самостійно в особі її державних органів у таких випадках:
— у разі різкого погіршення розрахункового балансу україни, якщо негативне сальдо його перевищує на відповідну дату 25 відсотків від загальної суми валютних вимог україни;
— у разі досягнення встановленого верховною радою україни рівня зовнішньої заборгованості;
— у разі значного порушення рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку україни, особливо сільськогосподарської продукції, продуктів рибальства, продукції харчової промисловості та промислових товарів широкого вжитку;
— при необхідності забезпечити певні пропорції між імпортною та вітчизняною сировиною у виробництві;
— при необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;
— у разі порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності правових норм цієї діяльності, встановлених цим законом (у вигляді санкції запроваджується режим ліцензування);
— відповідно до міжнародних товарних угод, які укладає або до яких приєднується україна (запроваджується режим квотування).
В україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) ліцензій: генеральна, разова (індивідуальна), відкрита (індивідуальна).
По кожному виду товару встановлюється лише один вид ліцензії.ліцензія експортна та імпортна-належним чином оформлене право на експорт чи імпорт протягом встановленого строку певних товарів.види:-ліцензія спеціальна - належним чином оформлене право на імпорт в україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об'єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів;
-ліцензія відкрита (індивідуальна) - дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу;
-ліцензія генеральна - відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному товару (товарах) та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування по цьому товару (товарах);
-ліцензія експортна (імпортна) - належним чином оформлене право на експорт (імпорт) протягом встановленого строку певних товарів або валютних коштів з метою інвестицій та кредитування;
-ліцензія разова (індивідуальна) - разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції.ліцен-я здійсн. В межах встановлених квот.квота-граничний обсяг певн.категор.товарів, який дозволено експ-ти з терит у. Або ж імпорт-ти на терит у.види:-квоти (контингенти) глобальні - квоти, що встановлюються по товару (товарах) без зазначення конкретних країн (груп країн), куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;-квоти (контингенти) групові - квоти, що встановлюються по товару (товарах) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;
-квота експортна (імпортна) - граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території україни (імпортувати на територію україни) протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях;
-квоти (контингенти) індивідуальні - квоти, що встановлюються по товару (товарах) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватись;
-квоти спеціальні - граничний обсяг імпорту в україну певного товару (товарів), що є об'єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів, який дозволено імпортувати в україну протягом установленого строку та який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру.
85.юридичне обслуговування сільськогосподарських підприємств. За сучасних умов україна перебуває в стадії становлення правової держави. Ця суспільно-правова категорія охоплює собою сполучення, єдність і розмежування трьох влад — законотворчої, виконавчої, судової, їхній зміст полягає в суспільній необхідності належного правозастосування в усіх ланках (галузях) законодавства та в його окремих видах (формах), якими слід розглядати юридичне обслуговування суб'єктів виробничо-господарської, обслуговуючої, торговельної діяльності в народному господарстві в цілому і в сільському господарстві зокрема.
Українська держава зацікавлена у функціонуванні сучасної юридичної служби. Уряд україни постановою від 27 серпня 1995 р. Затвердив "загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації", у якому зазначив про необхідність вдосконалення правової роботи у сфері громадського виробництва, створення правових і організаційних основ для ефективної діяльності юридичної служби щодо забезпечення законності в роботі міністерства як центрального органу державної виконавчої влади, щодо попередження порушення прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій.
Юридичне обслуговування сільськогосподарських підприємств — це засіб, за допомогою якого збираються необхідні докази для підтвердження юридичних фактів та інших аргументів, на підставі яких провадиться застосування норм права. Завдяки цьому досягаються цілі та завдання щодо охорони прав і захисту інтересів сільськогосподарських утворень, а саме реально використовуються норми аграрного права в процесі виробничо-підприємницької діяльності сільськогосподарського підприємства.
Юридичне обслуговування сільськогосподарських підприємств спрямоване на зміцнення законності в сільському господарстві. Його забезпечення досягається, по-перше, шляхом забезпечення виконання і додержання вимог норм аграрного права, по-друге, практичною правовою роботою юрисконсультів, спрямованою на належне правозастосування, тобто завдяки їхній роботі загальні і арбітражні суди мають можливість належним чином розібратися у конкретній справі, дати оцінку юридичним фактам, врахувати певні особливості в суб'єктних правомочностях сторін і прийняти правильне рішення. Додержання законності полягає у виконанні цих рішень, що також входить до кола обов'язків юрисконсульта сільськогосподарського підприємства.
2. Особливої значущості обслуговування кожного окремого ксгп, спс, всгк, асгт, дсгп набуває в умовах впровадження в економіку ринкових економічних чинників, визнання сільськогосподарських підприємств і фермерів суб'єктами підприємницької діяльності, укладання договорів, які є правовою формою основного регулювання відносин цих суб'єктів підприємництва, здійснення внутрішньогосподарського паювання, надання виробникам сільськогосподарської продукції допомоги у приватизації майна дсгп та державних переробних підприємств тощо. І
Сучасне юридичне обслуговування цих суб'єктів усіх форм власності є, з одного боку, важливим елементом організацій-но-управлінської діяльності органів управління ксгп, спс, всгк, асгт, тов і дсгп, а з іншого, — формою надання юридичної допомоги суб'єктові підприємництва фахівцем, який володіє спеціальними знаннями. Характер і зміст юридичного обслуговування випливає з правоздатності аграрних товаровиробників як юридичних осіб — суб'єктів аграрного, цивільного, фінансового та інших галузей права україни, а також спеціальної правоздатності осіб (фізичних та юридичних), які надають такі послуги. Таке обслуговування, по-перше, полягає у веденні певної правової роботи і, по-друге, здійснюється в різних організаційно-правових формах.
Головними напрямами, які визначають характер і зміст юридичного обслуговування, є: правильне застосування і додержання чинних правових норм у процесі виробничо-господарської й підприємницької діяльності; забезпечення правовими засобами схоронності власності підприємця; відстоювання інтересів останнього як при укладенні, так і при виконанні договорів (контрактів) із заготівельними, переробними, агросервісними, постачальницькими підприємствами, захист його інтересів у разі порушення цих договорів тощо; запобігання порушенням законодавства при трудових відносинах із найманими працівниками з боку господарства-працедавця. Конкретний зміст і види правової роботи, залежно від організаційної форми юридичного обслуговування, визначаються чинним законодавством, посадовими інструкціями про функції осіб, які здійснюють обслуговування, чи умовами договору (контракту) з юридичною або фізичною особою на виконання роботи з правового обслуговування.
3. Юридична служба і здійснюване нею юридичне обслуговування є обов'язковою умовою для забезпечення належної діяльності правоохоронних органів і, в першу чергу, загальних і арбітражних судів при здійсненні правозастосування.
Визначальне призначення юридичного обслуговування суб'єкта аграрного підприємництва полягає в організаційно-управлінському забезпеченні ефективного застосування правових норм у процесі повсякденної його (суб'єкта) діяльності. Юридичне обслуговування служить також забезпеченню виробничо-господарської самостійності кожного суб'єкта підприємництва, юридичне грамотного і економічно обгрунтованого оформлення та виконання ним своїх договірних зобов'язань, виконання договору кожним із його контрагентів, застосування майнових санкцій в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань кожної зі сторін за договором.
Юридичне обслуговування покликане забезпечити правовий захист майнових, земельних, фінансових та інших прав та інтересів кожного суб'єкта аграрного підприємництва через систему правоохоронних органів і, в першу чергу, в арбітражному, а також у міжнародному арбітражному суді чи загальному суді. Юридична служба зобов'язана найактивнішим чином сприяти схоронності майна і здійснювати правовий захист майнових інтересів суб'єктів аграрного підприємництва.
Юридичне обслуговування сільськогосподарських підприємств охоплює правомочності щодо застосування процедурно-процесуальних правил. Високий професіоналізм є необхідним при підготовці ділових паперів — листів підприємства у різні інстанції в справах підприємства, позовних заяв до загального або до арбітражного судів, відповідей та пояснень щодо претензій тих же позовних заяв, пояснень до комісії з трудових спорів та ін. Знання процесуального права є необхідним в разі участі юрисконсульта підприємства в засіданнях загального або арбітражного судів при зверненні в касаційні інстанції або ж до місцевої адміністрації.
Юридичне обслуговування сільськогосподарського підприємства становить собою складову частину (елемент) управлінської діяльності підприємства, а суттєві відносини, які виникають при цьому є управлінськими. Суб'єктом цих відносин може бути член ксгп, всгк, асгт. У державному сільськогосподарському підприємстві і тих же ксгп, всгк, асгт функції юрисконсульта може виконувати громадянин, який має вишу юридичну освіту і працює в цьому підприємстві за трудовим договором (контрактом). Нарешті, юридичне обслуговування сільськогосподарського підприємства може здійснювати працівник відповідної статутної організації (міжгосподарської юридичної групи).
Юрисконсульт сільськогосподарського підприємства за своїм правовим статусом є лише радником органів управління, керівника та інших посадових осіб цього підприємства, як такого, що має права юридичної особи, свій статут, підпадає під чинність аграрного законодавства. Юрисконсульт зобов'язаний неодмінно додержуватись вимог аграрного законодавства і не допускати відхилень від його вимог з боку сільськогосподарського підприємства, його органів управління, керівника і посадових осіб. В разі прийняття вищим органом управління юридичної особи рішення (ухвали), яке за своїм змістом, спрямоване на порушення закону і статуту, що призведе до ущемлення членських, майнових, управлінських, трудових прав громадян (членів ксгп, всгк, асгт чи працівників дсгк) юрисконсульт доводить до відому керівника (посадових осіб) підприємства про таке відхилення від вимог закону і статуту підприємства.
4. За своїм змістом діяльність сільськогосподарських підприємств розмежовується на внутрішньогосподарську і зовнішню позагосподарську. Цим об'єктивним фактором зумовлюється потреба відповідно розмежовувати (поділяти) систему юридичного обслуговування цих підприємств на внутрішньогосподарські питання, що потребують юридичного обслуговування, і юридичні питання, що регулюються нормами права і також потребують вирішення з допомогою юриста, тобто вирішення питань у сфері аграрних зовнішніх правовідносин.
У сфері внутрішньогосподарських правовідносин юридичне обслуговування полягає у вирішенні внутрішніх господарських організаційно-правових питань, відносин членства в ксгп, всгк, асгт, системи трудових правовідносин, правомірного вирішення питань майнових прав, зокрема, стосовно паювання і одержання дивідендів, схоронності майнових фондів, забезпечення належного 'їх правового захисту і охорони.
Юридичне обслуговування в сфері аграрних зовнішніх правовідносин в першу чергу полягає у забезпеченні належної договірної дисципліни між цими підприємствами та їхніми контрагентами, своєчасному і належному вирішенні їхніх спорів у загальних і арбітражних судах. Ефективність юридичного обслуговування — це забезпечення своєчасного і повного відшкодування збитків і сплати майнових санкцій в разі порушення аграрно-договірних зобов'язань. Юридична служба бере саму активну участь у захисті майнових прав та інших інтересів сільськогосподарських підприємств у разі виникнення питання про їхнє банкрутство та ін. Такі ж питання виникають і при юридичному обслуговуванні селянського (фермерського) господарства. Зокрема, при порушенні зобов'язань щодо придбання сільськогосподарської техніки, при реалізації товарної сільськогосподарської продукції, одержанні коштів у кредит або ж несвоєчасному розрахунку за цей кредит та в інших випадках.
86.правове регулювання соціального розвитку села. Поняття соціального розвитку села
1. В сучасних селах україни проживають її громадяни — працівники колективно-кооперативних і акціонерних державних сільськогосподарських підприємств, кооперативних товариств; колишні їхні трудівники, а нині - люди похилого віку, представники сільської інтелігенції та інші громадяни. Все їхнє життя — це благородна трудова діяльність.
Аграрне право як самостійна галузь права регулює суспільні відносини, що виникають між суб'єктами права у процесі здійснення державної соціальної політики, спрямованої на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення економічних і соціальних інтересів сільського населення, комплексний розвиток сільських територій, збереження сільської поселенської мережі, розвиток об'єктів соціальної інфраструктури, сучасних систем зв'язку та інформатики, транспорту, житлово-комунального та водного господарства, шляхового будівництва.
Розвиток соціальної сфери села є одним з основних напрямів соціальної політики держави і залежить від наслідків
Здійснення аграрної і земельної реформи в україні.
Реформування аграрних і земельних відносин на ринкових засадах, приватизація підприємств апк, реструктуризація недержавних сільськогосподарських підприємств на основі паювання земель, погіршення фінансового стану та зниження платоспроможності сільськогосподарських і агропромислових товаровиробників, недосконалість кредитно-фінансової системи, демографічна криза здійснення соціальних перетворень на селі в нових умовах, суттєво змінюють зміст і характер суспільних відносин у соціальній сфері села, які потребують правової регламентації.
Основні напрями, стратегічні цілі та завдання державної соціальної політики в україні визначені в указі президента
України "про основні напрями соціальної політики на 1997— 2000 роки" від 18 жовтня 1997 р., а також в указі президента україни "про основні напрями розвитку агропромислового комплексу україни" від 29 квітня 1998 року. Вказані нормативні акти визначають коло організаційно-правових заходів щодо здійснення соціальних перетворень на селі, а саме:
— зміна соціально-демографічної ситуації у сільській місцевості;
— здійснення протекціоністської політики щодо поселень, які занепадають;
— переорієнтація державної міграційної політики від загальної підтримки переселенців у сільську місцевість до стимулювання міграції з метою сприяння зростанню сільськогосподарського виробництва, поліпшення обслуговування сільського населення;
— формування повноцінного життєвого середовища на селі через стимулювання всіх форм житлового будівництва, розвиток матеріальної бази закладів соціально-культурного призначення;
— комплексне облаштування сільських населених пунктів, поліпшення їх планування й забудови;
— фінансування розвитку соціальної сфери села;
— залучення безробітних та незайнятих громадян і вивільнюваних працівників до виконання оплачуваних громадських робіт;
— розробка регіональних і районних програм "власний дім" та створення фондів підтримки індивідуального житлового будівництва на селі;
— забезпечення функціонування у сільській місцевості мережі медичних амбулаторій, фельдшерських і акушерських пунктів;
— сприяння першочерговій передачі об'єктів соціальної інфраструктури, птахофабрик, спеціалізованих підприємств з виробництва тваринницької продукції, інших підприємств апк до комунальної власності;
— створення у селах госпрозрахункових підрозділів з утримання об'єктів невиробничої сфери та надання житлово-комунальних послуг тощо.
2. Юридичне забезпечити реалізацію визначених органами влади й управління україни організаційно-економічних напрямів земельної реформи і соціального розвитку села покликані закони та інші нормативно-правові акти. Одним із перших актів законодавчого органу став закон "про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві україни" від 17 жовтня 1990 р., введений у дію з 1 листопада 1990 р. (з наступними змінами і доповненнями).
Сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у соціальній сфері села, складають правовий інститут соціального розвитку села в системі аграрного права україни.
Аналіз норм чинного законодавства україни дозволяє визначити основні засади, на яких здійснюється правове забезпечення розвитку соціальної сфери села, а саме:
— гарантованість реалізації суб'єктами аграрного підприємництва і громадянами конституційних прав на формування повноцінного життєвого середовища у сільській місцевості;
— пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу;
— державна підтримка пріоритетного розвитку соціальної сфери села через систему організаційних, фінансових, матеріальних, правових та інших заходів;
— недопустимість зміни профілю діяльності і цільового призначення об'єктів соціальної сфери села у процесі приватизації;
— законність.
Конституція україни закріплює широке коло соціально-економічних прав, які можуть бути реалізовані суб'єктами аграрного права з метою створення належних умов соціального розвитку села. Відповідно до ст. 13 конституції україни, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.
3. Чинне законодавство україни вживає такі поняття, як "соціальний розвиток села", "соціальна сфера села", "об'єкти соціальної сфери села", однак не визначає цих понять як самостійних правових категорій. З правової точки зору ці поняття необхідно розуміти як коло суспільних відносин, що виникають у процесі реалізації юридичними та фізичними особами соціально-економічних прав, державної підтримки пріоритету соціальних перетворень у сільській місцевості і врегульовані нормами права.
Правове регулювання соціального розвитку села необхідно розмежовувати з поняттям "правове забезпечення соціального захисту", оскільки право на соціальний захист включає в себе право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право на соціальний захист є складовою частиною гарантованого конституцією україни права на соціальний розвиток села.
Аналіз норм чинного законодавства україни дозволяє зробити висновок про те, що соціальна сфера села є самостійним об'єктом правового регулювання і її слід розглядати через призму правового режиму об'єктів, за наявності яких і створюються належні соціальні умови на селі.
87.класифікація об'єктів соціальної сфери на селі, їх правовий режим. Розгляд правового режиму об'єктів соціальної сфери села передбачає з'ясування питання щодо визначення поняття таких об'єктів, проведення їх класифікації, аналізу права власності і права користування об'єктами соціальної сфери, правові підстави зміни їх функціонального використання тощо. Визначення поняття переліку об'єктів соціальної сфери є важливим для державного регулювання основних напрямів економіки шляхом прийняття бюджету та фінансування соціальної сфери, встановлення фінансових і матеріальних пільг і переваг для тих суб'єктів, які спрямовують свої кошти на реалізацію програм пріоритетного розвитку соціальної сфери села.
Чинне законодавство україни не визначає єдиного поняття "об'єкти соціальної сфери". У законах про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу, про охорону здоров'я, про освіту, про культуру та інших законах і підзаконних актах вживаються різні терміни щодо визначення об'єктів соціальної сфери, зокрема, "об'єкти соціально-культурного призначення", "об'єкти соціальної інфраструктури", "об'єкти охорони здоров'я, фізкультури і спорту", "об'єкти інженерної інфраструктури", "об'єкти житлового фонду" тощо. З метою забезпечення єдиного підходу до визначення об'єктів соціальної сфери у практичній діяльності, міністерство фінансів разом з податковою адміністрацією підготували листи від 9 квітня 1993 р. Та від 10 січня 1997 р., у яких визначили тимчасовий перелік об'єктів, які відносяться до соціальної сфери.
Відповідно до вказаного переліку, об'єкти соціальної сфери поділені на такі групи:
— житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення (житлові будинки, гуртожитки для робітників і службовців, студентів вищих і середніх спеціальних та загальноосвітніх навчальних закладів, школи-інтернати, водогони, об'єкти газопостачання і теплозабезпечення тощо);
— охорона здоров'я, фізична культура і соціальне забезпечення (лікарні, станції швидкої допомоги, лікувально
Фізкультурні заклади, протитуберкульозні, наркологічні диспансери, поліклініки, пункти охорони здоров'я, фельдшерсько-акушерські пункти, санаторії-профілакторії, пансіонати, спеціалізовані санаторії, піонерські табори, будинки відпочинку, пансіонати, стадіони, спортивні зали, водні басейни, дитячі спортивні школи, спортивні клуби тощо).
— народна освіта (академії, університети, інститути, технікуми, професійні училища, курси, учбові комбінати, курси підвищення кваліфікації, методичні кабінети, навчальні школи, школи-інтернати, дитячі садки, дитячі садки-ясла (комбінати), дитячі майданчики, ясла, дитячі будинки тощо);
— культура і мистецтво ( бібліотеки, фільмотеки, будинки культури, клуби, будинки художнього виховання дітей, кінотеатри тощо). Крім названих груп об'єктів соціальної сфери, вказаний перелік визначає також і види робіт, виконання яких вважається "будівництвом об'єктів соціальної сфери села" за умови їх бюджетного фінансування.
2. За своїм правовим режимом об'єкти соціальної сфери по кожній з названих груп можна класифікувати на:
— матеріальні об'єкти, які відносяться до основних фондів юридичних осіб — суб'єктів підприємництва, рахуються на їх балансі і є власністю цих підприємств;
— об'єкти соціальної сфери, які перебувають на балансі місцевих рад і є комунальною власністю, утримання яких фінансується з відповідного бюджету;
— об'єкти соціальної сфери як самостійні юридичні особи, засновані на державній, комунальній або недержавній власності (організації, підприємства, установи).
Залежно від того, до якої з названих груп відносяться об'єкти соціальної сфери, у чинному законодавстві визначаються особливості їх правового режиму, зумовлені законодавчою забороною на зміну функціонального призначення (перепрофілювання) окремих об'єктів соціальної сфери в процесі приватизації державного і комунального майна і цілісних майнових комплексів, а також передачею об'єктів соціальної сфери з балансу недержавних сільськогосподарських і агропромислових підприємств на баланс місцевих рад. Заборона на зміну функціонального призначення об'єктів соціальної сфери законодавче визначена лише для окремих груп таких об'єктів. Так, згідно зі ст. 6 закону україни "про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу у народному господарстві", не дозволяється у сільській місцевості ліквідація, реорганізація і перепрофілювання закладів охорони здоров'я, освіти, соціального захисту населення (будинки-інтернати для людей похилого віку та інвалідів), які утримуються за рахунок бюджету. Окремі об'єкти освіти, фізичної культури та спорту, які належать підприємствам, можуть приватизуватись за умови збереження їх призначення. Відповідно до ст. 14 закону україни "про бібліотеку і бібліотечну справу" від 27 січня 1995 р., забороняється приватизація і перепрофілювання бібліотек, які є юридичними особами і засновані на державній формі власності. У разі приватизації майна юридичної особи, у складі якої є бібліотека, одночасно можуть бути приватизовані бібліотечні фонди та інше майно, необхідне для її діяльності, за умови зобов'язання нового власника продовжувати подальше функціонування бібліотеки протягом десяти років. У разі відсутності такого зобов'язання вказане майно не підлягає приватизації, а рішення про його використання приймає орган приватизації. Як зазначається у ст. 29 закону україни "про фізичну культуру і спорт", перепрофілювання та ліквідація діючих бюджетних фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд без створення рівноцінних споруд не допускається.
У чинному законодавстві не досить чітко визначені підстави і умови зміни функціонального призначення, відчуження об'єктів соціальної сфери, які перебувають на балансі недержавних сільськогосподарських підприємств. Утримання таких об'єктів вимагає значних фінансових витрат суб'єктів аграрного підприємництва. Тому з метою створення сприятливих умов для сільськогосподарських підприємств, переробних та обслуговуючих підприємств і організацій апк, заснованих на колективній та інших формах недержавної власності, комплексного розвитку соціальної сфери сільських населених пунктів, збереження функціонального призначення об'єктів соціальної сфери уряд україни визнав за необхідне провести передачу таких об'єктів у комунальну власність.
3. Постановою кабінету міністрів україни від 5 вересня 1996 року "про поетапну передачу у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду сільськогосподарських, переробних, обслуговуючих підприємств, установ, організацій агропромислового комплексу, заснованих на колективній та інших формах власності" визначено умови такої передачі, а саме:
— поетапна передача, починаючи з 1997 до 2001 року, на основі розроблених і затверджених у встановленому порядку переліків об'єктів соціальної сфери;
— безоплатна передача.
Передачі у комунальну власність підлягають:
— житловий фонд (крім гуртожитків);
— дитячі дошкільні заклади, школи та інші заклади освіти, табори відпочинку і оздоровлення дітей, об'єкти культури та аматорського спорту, приміщення будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів, об'єкти охорони здоров'я і побуту;
— мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання і водо-відведення, а також інженерні будівлі та споруди, призначені для обслуговування житлового фонду і соціальної сфери (бойлерні, котельні, теплові, каналізаційні та водопровідні мережі і споруди, збудовані та прибудовані приміщення, обладнання тощо).
Вказані об'єкти передаються у комунальну власність за рішенням загальних зборів членів підприємства чи зборів уповноважених колективних сільськогосподарських підприємств або за рішенням органів, уповноважених розпоряджатися майном підприємств інших форм недержавної власності.
Передача об'єктів соціальної сфери у комунальну власність, адміністративно-територіальних одиниць здійснюється лише за згодою органів місцевого самоврядування.
Передача об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність здійснюється відповідно до положення про порядок передачі у комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському відданні або в оперативному управлінні підприємств, установ, організацій, затвердженого постановою кабінету міністрів україни від 6 листопада 1995 року.
88.правове забезпечення наукових досліджень для потреб агропромислового комплексу. (??)Національною програмою розвитку сільськогосподарського виробництва україни передбачається спрямувати наукове забезпечення на створення умов для агропромислового виробництва до передових науково-технічних розробок і технологій, ефективного використання і дальшого розвитку науково-технічного потенціалу країни. Кадровий потенціал аграрної науки передбачається зосередити на розробці нових та удосконаленні існуючих виробництв наукомісткої і експортно потенційної продукції, реалізації цільових комплексних програм "агропродкомплекс", "енергозбереження", створення національних аграрних науково-технічних центрів тощо.
Правове забезпечення наукових досліджень та підготовки кадрів для села здійснюється перш за все за нормами чинного законодавства україни щодо розвитку науки та науково-технічного прогресу, про освіту, зайнятість населення, нормами соціально-трудового законодавства, іншими законодавчими актами.
Відповідно до ст. 21 закону україни "про пріоритетність соціального розвитку села" фінансування наукових досліджень з проблем соціального розвитку села та агропромислового виробництва здійснюється в основному за рахунок державного бюджету.
Дослідні та дослідно-експериментальні господарства є самостійними у визначенні своєї господарської діяльності, розвитку зв'язків з промисловими підприємствами та зарубіжними партнерами. Доходи від освоєння науково-технічних нововведень в агропромисловому виробництві протягом 5 років не оподатковуються.
89.правове регулювання житлового і шляхового будівництва на селі. Одним з головних напрямів відродження сіл україни, поліпшення демографічної ситуації у державі чинне законодавство визначає будівництво житла для працівників сільського господарства, підприємств агропромислового комплексу, освіти, культури, побутового обслуговування тощо. Національною програмою розвитку сільськогосподарського виробництва ставиться завдання досягти введення в дію щорічно до 2000 року 4,2 млн кв. Метрів житла зі збільшенням до 5,6 млн кв. Метрів у наступні роки; при цьому будуть створені умови, при яких переважна більшість житла споруджуватиметься індивідуальними сільськими забудовниками, яким будуть надаватись довгострокові пільгові державні кредити залежно від демографічної ситуації населених пунктів та регіонів.
Регулювання суспільних відносин, які виникають у процесі будівництва житла у сільській місцевості здійснюється нині законом україни "про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу", нормами земельного, цивільного законодавства і спеціальних нормативних актів. При цьому слід мати на увазі, що правове регулювання житлового будівництва на селі залежить від виду відносин, суб'єктного складу останніх та ряду інших обставин. Нині будівництво житла у сільській місцевості може проводитись підрядним способом підприємствами системи украгробуду як за кошти державного бюджету, так і окремих товаровиробників; господарським способом за рахунок коштів сільськогосподарських товаровиробників; а також шляхом індивідуального житлового будівництва. Тому при регулюванні відносин, які виникають при реалізації перших двох способів будівництва житла слід застосовувати норми цивільного законодавства про договори на капітальне будівництво та містобудівельні законодавчі акти, пов'язані з проектуванням і забудовою сільських населених пунктів. Що стосується правового забезпечення індивідуального будівництва, то крім містобудівельного законодавства, регулювання суспільних відносин має здійснюватись нормами закону "про пріоритетність соціального розвитку села та апк", а також прийнятою на його виконання постановою ради міністрів україни від 15 грудня 1990 р. "про додаткові заходи щодо розвитку індивідуального будівництва на селі та поліпшення соціально-демографічної ситуації у трудонедостатніх господарствах”.
2. Чинним законодавством україни передбачається, що селу має надаватись перевага над містом (з розрахунку на душу населення) у спорудженні житла та інших об'єктів соціально-культурного і побутового забезпечення. Ці переваги полягають у матеріально-технічному і ресурсному забезпеченні, оподаткуванні, кредитуванні індивідуальних забудовників тощо. Відповідно до ст. 11 закону україни "про пріоритетність соціального розвитку села і апк", уряд україни та місцеві ради народних депутатів покликані сприяти розвиткові індивідуального житлового будівництва на селі, створювати забудовникам, в тому числі працівникам соціальної сфери і сфери обслуговування сільського населення, які проживають у селі, пільгові умови по забезпеченню будівельними матеріалами й обладнанням, надавати їм послуги і пільгові довгострокові кредити. При цьому названий закон передбачає компенсацію за рахунок республіканського чи місцевого бюджетів половини одержаних кредитів через 5 років після введення будівлі в експлуатацію. Така пільга надається, якщо власник будинку бере участь у сільськогосподарському виробництві або у переробній промисловості та соціальній сфері села.
Сім'ям, які мають дітей і працюють у зазначених галузях у сільській місцевості, половина пільгових банківських кредитів компенсується після введення будівель в експлуатацію. Молодим сім'ям, які мають двох дітей віком понад один рік, погашається половина залишку кредиту, а при наявності у сім'ї трьох і більше дітей віком понад один рік — весь залишок кредиту. Ці пільги надаються за рахунок державного і місцевого бюджетів. Порядок надання пільгових довгострокових банківських кредитів для індивідуальних сільських забудовників визначаються урядом україни.
При спорудженні житла в сільській місцевості підрядним способом за рахунок власних коштів індивідуального забудовника йому компенсується з державного бюджету частина кошторисної вартості житлового будинку і господарських будівель, що не належать до прямих витрат підрядних будівельних, організацій і включається до кошторисів будівництва згідно з чинними нормативними актами.
Індивідуальні забудовники, які споруджують житлові будинки і господарські споруди, не користуються кредитами і працюють у сільському господарстві, переробній галузі або соціальній сфері села, отримують компенсацію за рахунок держави у розмірі 35 відсотків їх кошторисної вартості. Зазначені пільги зберігаються також за вказаними особами у разі спорудження житла та господарських будівель на кооперативних засадах.
Надання селу переваг у житловому та іншому будівництві передбачає створення необхідної мережі цехів і дільниць на селі по виготовленню дерев'яних і металевих виробів за замовленням населення, забезпечення цих виробництв механізмами й інструментами, а також спеціалізованих торговельних баз, магазинів-складів, майданчиків по торгівлі будівельними матеріалами й обладнанням. Для доставки матеріалів сільському населенню планується додатково залучати на договірних умовах, в тому числі у вихідні дні, вантажно-розвантажувальні механізми й автотранспорт сторонніх підприємств і організацій, перелік яких визначається місцевими радами народних депутатів.
3. Чинне законодавство україни нині не регламентує розміри індивідуальних житлових будинків і господарських споруд, що зводяться у сільській місцевості. Тому громадяни та юридичні особи вправі замовляти для себе нові проекти індивідуальних житлових будинків і надвірних будівель для всіх природно-кліматичних зон республіки, які забезпечують ведення різних форм господарювання, підвищення якості архітектурного вирішення і добротності споруд, створення необхідного інженерного обладнання, широке застосування місцевих будівельних матеріалів, ефективних конструкцій, виробів та інженерного обладнання, відображення національно-побутових особливостей і реалізації побажань забудовників.
Законом україни "про пріоритетність соціального розвитку села і апк" передбачається, що особи, які переселяються у трудонедостатні населені пункти, і місцеве населення віком до 40 років, зайняте в сільському господарстві, переробних і обслуговуючих галузях агропромислового комплексу або соціальній сфері цих сіл, забезпечуються житлом і господарськими будівлями за рахунок державного бюджету. Житло, збудоване в сільській місцевості за рахунок бюджетних коштів, через 10 років передається в особисту власність цим громадянам за умови їх постійної роботи в зазначених галузях.
Критерії трудонедостатніх населених пунктів з урахуванням чисельності працездатних жителів та інших факторів, а також види пільг визначаються урядом україни, а перелік цих населених пунктів —місцевими радами народних депутатів.
Крім того, названим переселенцям може надаватись одноразова грошова допомога на обзаведення господарством у встановлених розмірах з розрахунку на голову сім'ї та окремо на кожного члена сім'ї. Вказані суми допомоги погашаються у половинному розмірі за рахунок підприємств і організацій, куди працевлаштовуються особи, які переселяються, а друга половина — за рахунок республіканського бюджету (при міжобласному переселенні) та місцевого (при внутріобласному переселенні) бюджетів.
Для заохочення молоді до 30-річного віку, яка залишається працювати у сільському господарстві або переїхала у сільську місцевість на постійне місце проживання і побудувала житло, рекомендується сільськогосподарським та іншим товаровиробникам апк виплачувати грошову допомогу на обзаведення господарством. Банкам рекомендовано видавати господарствам, які не мають власних коштів, довгострокові кредити з погашенням їх протягом 5 років, починаючи з наступного року після одержання позики.
4. Чинним законодавством україни передбачається захист прав сільськогосподарських підприємств щодо збудованого ними житла та інших об'єктів соціально-культурного та побутового призначення. Так, наприклад, закон україни "про підприємства" забороняє вилучення об'єктів соціально-культурного та побутового призначення, житла, яке збудоване за рахунок коштів підприємств, місцевими радами народних депутатів або іншими органами без згоди власника та трудового колективу підприємства. Сільськогосподарські підприємства вправі за рішенням своїх органів управління проводити реалізацію чи безкоштовну передачу збудованих житлових будинків та інших споруд своїм працівникам. Зокрема, дозволено радгоспам та іншим державним товаровиробникам і рекомендовано колективним сільськогосподарським підприємствам, кооперативам продавати своїм працівникам житлові будинки присадибного типу з надвірними будівлями, зведеними за рахунок коштів господарства і кредитів банку, з оплатою цим працівникам залежно від їх ставлення до праці, стажу роботи на підприємстві та на підставі рішення трудового колективу не менше 40 відсотків вартості житлового будинку з надвірними будівлями щомісячно рівними частинами протягом 50 років від дня продажу. При цьому вартість будівництва обчислюється в порядку, за цінами і нормами, встановленими для визначення кошторисної вартості державного житлового будівництва.
Законом україни "про пріоритетність соціального розвитку села та апк в народному господарстві" передбачається збереження і розвиток поселенської мережі. Зокрема, у ст. 10 названого закону зазначається, що держава захищає сільську поселенську мережу незалежно від категорії, величини й місця розташування сільських населених пунктів. Будь-які перетворення сільських поселень (об'єднання, роз'єднання, перейменування в іншу категорію тощо) можуть здійснюватись за рішенням сесій районних рад народних депутатів лише з волі жителів цих поселень. В україні запроваджується організація постійного обстеження та паспортизації сільської поселенської мережі (моніторинг). Порядок здійснення моніторингу встановлюється урядом.
Правове регулювання шляхового будівництва в сільській місцевості
1. Розвиток соціальної інфраструктури сільських населених пунктів передбачає також будівництво і реконструкцію, розширення мереж шляхів з твердим покриттям. Тому національна програма розвитку сільськогосподарського виробництва спрямована на прискорення темпів спорудження в сільській місцевості шляхів, перегляд порядку їх фінансування і утримання, уточнення раціональної мережі і програми будівництва. Вже в 1996 році передбачається побудувати під'їзди з твердим покриттям до 240—300 сіл і ввести в дію понад 3000 км доріг, а в наступні роки збільшити ці обсяги до 1,2— 1,3 раза.
Чинним законодавством україни встановлено порядок, строки та форми залучення сільськогосподарських та інших підприємств апк до будівництва та ремонту автомобільних шляхів.
Відповідно до ч. 6 ст.6 закону україни "про пріоритетність соціального розвитку села та апк в народному господарстві" усі шляхи, які зв'язують сільські населені пункти (у т. Ч. У межах цих населених пунктів) з мережею шляхів загального користування і разом з усіма під'їзними шляхами до сільських населених пунктів передаються українському державному концерну по будівництву, ремонту й утриманню автомобільних шляхів (укравтодор). Останній має до 1997 року завершити приймання на баланс усіх шляхів, що з'єднують села з мережею шляхів загального користування.
Шляхи загального користування перебувають на балансі спеціалізованих шляхових організацій концерну, який несе відповідальність згі їх розвиток та технічний стан. Законодавець зобов'язує названий концерн виконати державну програму будівництва шляхів в україні до 2000—2005 року.
2. Фінансування шляхового будівництва у сільській місцевості має здійснюватись у пріоритетному порядку за рахунок централізованих капіталовкладень та місцевого бюджету. Разом з тим, чинне законодавство передбачає можливості фінансування дорожнього будівництва за рахунок інших джерел. Так, наприклад, законом україни "про місцеве самоврядування", органи місцевого самоврядування організують благоустрій населених пунктів, залучаючи для цього кошти, трудові й матеріальні ресурси підприємств (об'єднань, організацій і установ), а також населення. Названі місцеві органи самоврядування забезпечують також розвиток на відповідній території мережі автомобільних шляхів загального користування та їх утримання, обладнання технічними засобами регулювання дорожнього руху і засобами зв'язку, спорудження будинків і приміщень для служби ремонту і утримання шляхів, а також підприємств громадського харчування, автосервісу і відпочинку пасажирів.
Стабільні джерела фінансування визначаються за рахунок бюджетних, а також спеціальних позабюджетних коштів для реалізації програм розвитку шляхового господарства з метою підвищення соціального рівня життя населення, особливо в сільській місцевості, оздоровлення екологічної обстановки, створення на шляхах належних умов безпеки руху та сучасних елементів шляхового сервісу, зменшення збитків через незадовільні шляхові умови.
Промислові, транспортні, будівельні та інші підприємства, колективні сільськогосподарські підприємства, радгоспи, кооперативи і господарські товариства, незалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності відраховують кошти на шляхові роботи у відсотковому відношенні до обсягу виробництва (виконаних робіт чи наданих послуг) з віднесенням нарахованих і сплачених сум на витрати виробництва.
Відповідно до чинного законодавства україни, функції розпорядника цільових державних централізованих капіталовкладень у соціальну сферу села покладаються на органи місцевого і регіонального самоврядування і місцеву державну адміністрацію, які несуть однакову відповідальність з іншими учасниками інвестиційного процесу за цільове й ефективне їх використання.
90.правове забезпечення культурно-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування жителів села. 1. Відродження українського села нині потребує не лише будівництва житла і шляхів сполучення, а й створення для селян комплексу необхідних культурно-побутових та спортивно-оздоровчих та інших суттєво важливих умов.
Чинне законодавство україни передбачає різні способи і джерела спорудження палаців культури, клубів, шкіл, бібліотек, комунально-побутових комбінатів, будинків відпочинку, профілакторіїв, лікарень тощо. При цьому треба мати на увазі, що в теперішніх умовах центр ваги у вирішенні питань культурно-побутового, спортивно-оздоровчого та іншого соціального призначення переноситься на місцеві ради як органи територіального самоврядування. Зумовлено це тим, що в умовах панування адміністративно-командних методів управління колгоспно-радгоспною системою господарювання, основні обов'язки щодо забезпечення сільських жителів культурно-побутовими, спортивно-оздоровчими та іншими закладами покладались на самі колгоспи і радгоспи. Якщо врахувати, що у той час переважна більшість господарств були збитковими і перебували на дотації у держави, то стає зрозумілим, чому українські села перебували у стані занепаду.
2. Відповідно до ч. 1 ст. 6 закону україни "про пріоритетність соціального розвитку села і апк у народному господарстві", будівництво об'єктів освіти, охорони здоров'я, культури і спорту, служби побуту, благоустрій територій здійснюється за рахунок державного і місцевого бюджетів. Спорудження названих у законі об'єктів може здійснюватись як підрядним, так і господарським способами. Однак це не означає, що господарства, маючи власні кошти, не можуть здійснювати аналогічну діяльність. Так, наприклад, колективні сільськогосподарські підприємства можуть споруджувати й обладнувати клуби, будинки культури, бібліотеки та інші культурно-освітні заклади, санаторії-профілакторії, будинки відпочинку, дитячі ясла і садки, будинки для людей похилого віку та інвалідів, спортивні споруди, сприяти розвиткові культури і спорту. Аналогічні правомочності у розглядуваній сфері мають інші сільськогосподарські підприємства, в т. Ч. Й державні сільськогосподарські підприємства апк. З цією метою колективні сільськогосподарські підприємства та інші товаровиробники вправі на договірних засадах об'єднувати кошти з місцевими радами народних депутатів, або самостійно фінансувати роботи по спорудженню об'єктів культурно-побутового та спортивно-оздоровчого призначення. Споруджені сільськогосподарськими товаровиробниками об'єкти культурно-побутового призначення та спортивно-оздоровчого характеру, збудовані за рахунок власних коштів колективних сільськогосподарських підприємств та інших товаровиробників належать останнім на праві власності, якщо інше не передбачене законом чи договором.
Витрати, пов'язані з утриманням і обслуговуванням власних об'єктів соціально-культурного призначення, відносяться на витрати виробництва. Відповідно до п. 3.1.2 ст. З закону україни від 28 грудня 1994 року "про оподаткування прибутку підприємств", балансовий прибуток зменшується на суму витрат на утримання об'єктів соціально-культурного призначення, які перебувають на балансі підприємств.
Згідно з п. 10 правил застосування закону україни "про оподаткування прибутку підприємств", затверджених постановою верховної ради україни від 27 червня 1995 року, до об'єктів соціально-культурного призначення належать об'єкти охорони здоров'я, будинки-інтернати для престарілих та інвалідів, дитячі дошкільні заклади, табори відпочинку та оздоровлення дітей, об'єкти культури і аматорського спорту, заклади освіти, які перебувають на балансі підприємств. Пунктом 3 зазначеної постанови також встановлено, що до передачі об'єктів житлового фонду, які перебувають на балансі підприємств, місцевим радам народних депутатів вони належать до об'єктів соціально-культурного призначення і з метою оподаткування балансовий прибуток зменшується на суму витрат по їх утриманню відповідно до ст. З закону україни "про оподаткування прибутку підприємств".
В умовах проведення приватизації майна державних сільськогосподарських підприємств доля об'єктів соціально-культурного та побутового призначення, які відносяться до загальнодержавної і комунальної власності, визначається на законодавчому рівні. Відповідно до закону україни "про особливості приватизації в агропромисловому комплексі" від 5 жовтня 1995 р., названі об'єкти за згодою підприємств передаються на баланс органів місцевого самоврядування. Порядок такої передачі визначається кабінетом міністрів україни. Так, наприклад, стосовно відомчого житла 6 листопада 1995 р. Кабінет міністрів україни постановою № 891 затвердив положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій. Положення визначає правові підстави та процедуру передачі у комунальну власність загальнодержавного житлового фонду в разі банкрутства, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ та організацій. Передача в комунальну власність відомчого житлового фонду в інших випадках здійснюється в такому ж порядку з дотриманням вимог абз. Першого п. 4 ст. 33 закону україни "про підприємства в україні". Відомчий житловий фонд передається у власність відповідних міст, селищ і сіл безоплатно.
3. Крім названих способів і форм забезпечення сільського населення об'єктами культурно-побутового чи спортивно-оздоровчого призначення необхідно назвати також і участь реалізації цих заходів підприємств промисловості та інших галузей народного господарства, що безпосередньо не пов'язаній з сільськогосподарським та агропромисловим виробництвом. З метою залучення таких підприємств до участі в розвитку соціальної сфери села чинне законодавство закріплює відповідні ні економічні стимули. Зокрема, відповідно до ст. 7 закону україни "про пріоритетність соціального розвиту села та апк у народному господарстві", непрофільні підприємства, що виконують державне замовлення на проектування та виготовлення машин, обладнання і запасних частин для агропромислового комплексу, включаючи об'єкти соціальної культурного призначення, забезпечуються матеріалами централізовано. Одержані за рахунок цього доходи не оподатковуються.
Доходи будівельних, монтажних, проектних та інших підприємств і організацій, одержані в результаті спорудження в сільській місцевості житла, об'єктів побуту, культури, торгівлі, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, освіти, зв'язку, шляхів, енергетичних, газових і водороздільних систем, тваринницьких приміщень, інженерно-технічних комплексів машинно-тракторного парку та інших об'єктів, які впливають, на поліпшення соціального становища села, не оподатковуються. Не оподатковується частина доходу підприємств, організацій, що витрачається на розвиток та утримання соціальної сфери села, об'єктів торгівлі і побутового обслуговування, фізичної культури і спорту в сільській місцевості.
4. Пріоритетність соціального розвитку села включає також надання сільським жителям і працівникам сільськогосподарських підприємств переваг щодо водо- електропостачання, телефонізації та зв'язку, забезпечення рівних з містом умов постачання промисловими і продовольчими товарами, медичного, культурного, побутового, транспортного та інших видів обслуговування. Законодавством україни передбачаються пільги щодо плати за електроенергію. Зокрема, сільські жителі та працівники агропромислового комплексу, які проживають у селищах міського типу, використовують електроенергію за пільговими тарифами. Кількість електроенергії,яка оплачується за пільговими тарифами, встановлюються урядом. Відповідно до ст. 12 закону україни "про пріоритетність соціального розвитку села та апк", вказані пільги поширюються також на пенсіонерів, які перед виходом на пенсію працювали в сільськогосподарському виробництві та соціальній сфері села не менше 15 років і мають особовий рахунок на використання житла, а також працівників селянських (фермерських) господарств, радгоспів, колективних та інших сільськогосподарських підприємств, які проживають у містах обласного і районного підпорядкування.
Відпуск електроенергії зазначеним споживачам за пільговими тарифами здійснюють підприємства міністерства енергетики і електрифікації україни, а також всі підприємства, що виробляють і передають електроенергію, незалежно від їх відомчого підпорядкування, зокрема підприємства, не підключені до електричних ліній електропередач цього міністерства. Порядок підключення споживачів до електричних мереж елекгроопалювальних приладів підвищеної потужності визначається міненерго україни.
Чинне законодавство україни передбачає відповідальність підприємств міненерго україни за неналежне забезпечення споживачів електроенергією. Збитки, завдані сільським споживачам позаплановим чи аварійним відключенням електроенергії, компенсуються у півторакратному розмірі за рахунок винних у цьому підприємств і організацій міністерства енергетики і електрифікації україни.
5. Правове регулювання відносин, які виникають при забезпеченні сільського населення і товаровиробників телефонним зв'язком, регулюються законом україни "про пріоритетність соціального розвитку села та апк у народному господарстві", а також правилами користування міською і сільською телефонною мережею в україні. Сільськогосподарські підприємства й організації можуть брати участь у телефонізації населених пунктів та господарств. Роботи по будівництву лінійних та стаціонарних споруд внутрішньовиробничого телефонного зв'язку в колективних та інших сільськогосподарських підприємствах за рахунок їх власних коштів виконуються силами будівельно-монтажних організацій міністерства зв'язку україни. Сільськогосподарські товаровиробники вправі об'єднувати капітальні вкладення на будівництво загальних об'єктів телефонного зв'язку. При цьому розмір пайової участі визначається проектною організацією
Пропорційно до потреб господарств — пайовиків у послугах телефонного зв'язку.
6. Відповідно до ч. З ст.13 закону україни "про пріоритетність соціального розвитку села і апк у народному господарстві", обгрунтована потреба сільських жителів у паливі забезпечується у повному обсязі. Порядок забезпечення паливом сільських жителів і сільськогосподарських товаровиробників визначається на загальнодержавному та місцевому рівні через визначення потреб населення і сільськогосподарських підприємств у паливі та встановлення компенсацій громадянам для придбання палива. Відповідальність за забезпечення паливом сільського населення несуть обласні та районні державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування. Облік громадян для забезпечення твердим паливом здійснюється за місцем постійного проживання органами місцевого самоврядування.
7. Взаємовідносини щодо забезпечення сільських населених пунктів та сільськогосподарських товаровиробників газом регулюються чинними законодавчими та підзаконними актами. Подача і приймання газу здійснюється на підставі договорів, що укладаються щорічно між газопостачальними організаціями, постачальниками і споживачами — підприємствами сільського господарства, які одержують газ безпосередньо від газозабезпечувальної організації чи постачальника, між газозабезпечувальними організаціями і газозбутовими організаціями, що експлуатують газове господарство у містах, селищах міського типу і сільських населених пунктах. У названих договорах, крім інших умов, визначаються також підстави і види майнової відповідальності за порушення зобов'язань.
8. Закон, україни "про пріоритетність соціального розвитку села і апк" (ст. 13) закріплює переваги щодо забезпечення жителів села товарами масового вжитку, автотранспортом і будівельними матеріалами. Зокрема, товари масового споживання для села і міста реалізуються за єдиними цінами. Забезпечення ними пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, вдів, дітей-сиріт та багатодітних сімей здійснюється за однаковими для міста і села нормативами. Сільським жителям, які працюють в агропромисловому комплексі та соціальній сфері села, виділяється половина державних ринкових лімітів на автотранспорт і 90 відсотків — на будівельні матеріали. При цьому їм гарантується першочерговий продаж сільськогосподарської техніки, інвентаря та інших товарів.