79.Страхування сільськогосподарської продукції.

Незважаючи на сучасні технології вирощування сільськогосподарських культур, воно як і раніше залишається залежним від капризів природи. Настання критичних морозів при перезимівлі або посуха влітку можуть стати дійсною катастрофою для аграріїв. Захистити сільгоспвиробників від погодних катаклізмів покликані програми страхування, розроблені фахівцями нашої компанії

Субсидоване страхування сільськогосподарських культур здійснюється відповідно до закону "про підтримку сільського господарства україни" від 24 червня 2004 року n 1877-і, що передбачає здешевлення вартості страхування для сільськогосподарських товаровиробників за рахунок державного бюджету україни.

Комплексне страхування сільськогосподарських культур здійснюється від усього комплексу нижче перерахованих ризиків:

* заморозку, ожеледі, вимерзання;

* граду або удару блискавки;

* землетрусу;

* лавини, зсуву, земляного або земельно-водного селю;

* пожежі, крім лісових пожеж;

* бури, урагану, бурану;

* зливи, затоплення;

* повені;

* посухи або зневоднювання на землях, які підлягають примусовому зрошенню або поливу;

* епіфітотийного розвитку хвороб рослин;

* епіфітотийного розмноження шкідників рослин;

* вторинних хвороб рослин, у результаті настання перерахованих ризиків;

* протиправних дій осіб, які виражаються в крадіжках, хуліганських діях щодо рослинницьких насаджень, руйнуванні покриттів (несучих конструкцій) теплиць, парників, оранжерей. При страхуванні посівів розмір страхової суми визначається шляхом множення площі застрахованих посівів на вартість витрат для їхнього посіву й вирощування. Страховий тариф визначається залежно від культури, технології вирощування, стану посівів прийнятого на страхування, розміру франшизи й регіону.

Висновок договорів субсидованого страхування здійснюється після одержання сходів до 1 грудня. Укладені договори на період перезимівлі діють до початку поновлення вегетації застрахованих посівів озимих, але не пізніше 1 квітня.

У випадку загибелі (ушкодження) застрахованих посівів збиток визначається для кожного поля (ділянки) у розмірі фактично понесених прямих витрат на посів і вирощування застрахованих посівів озимих на дату настання події.

При страхуванні майбутнього врожаю розмір страхової суми визначається як вартість майбутнього врожаю шляхом множення середньої врожайності за попередні 5 (п'ять) років на площу посівів культури й вартість метричної одиниці врожаю відповідної сільськогосподарської продукції. Страховий тариф визначається залежно від культури, стану посівів, прийнятого на страхування, технології вирощування, розміру франшизы й регіону.

Висновок договорів субсидованого страхування здійснюється на період весна-літо з моменту одержання сходів ярових сільськогосподарських культур або поновлення вегетації озимих. Укладені договори страхування діють до кінця строку збору врожаю застрахованої культури, установленого агротехнічними вимогами для цієї культури у відповідному регіоні, але не пізніше 20 дня, що випливає за датою початку збиральних робіт відповідної сільськогосподарської культури, установленої діючими агротехнічними нормами.

Виплата страхового відшкодування здійснюється виходячи з розміру прямого збитку, нанесеного застрахованому врожаю с/г культур. Прямий збиток визначається як частина запланованого врожаю, загубленого в результаті впливу страхових ризиків, передбачених договором страхування.

При страхуванні індексу врожайності (страхування падіння врожайності окремої сільськогосподарської культури щодо усередненого показника її врожайності в адміністративному районі україни) страхова сума визначається як вартість майбутнього врожаю шляхом множення середньої врожайності в адміністративному районі за попередні 5 (п'ять) років на площу посівів культури й вартість метричної одиниці врожаю відповідної сільськогосподарської продукції.

Виплата страхового відшкодування по застрахованій культурі здійснюється виходячи з розміру прямого збитку, нанесеного застрахованому врожаю с/г культур. Збиток визначається як різниця між рівнем застрахованою й отриманою середньою врожайністю в районі, на площа посівів культури й вартість метричної одиниці врожаю відповідної сільськогосподарської продукції, передбачених договором з

При висновок договорів страхування без державної субсидії з ризиків, що покривають, погоджується за бажанням клієнта.

Ви можете застрахувати:

* матеріальні витрати на вирощування с/г культури;

* багаторічні насадження;

* майбутній урожай с/г культури;

* погодний індекс - страхування очікуваного врожаю на основі нормального індексу погодного параметра, що необхідний для забезпечення врожайності сільськогосподарських культур.

Страховий тариф при страхуванні сільськогосподарських культур визначається залежно від культури, стану посівів, прийнятого на страхування, технології вирощування, розміру франшизи й регіону.

Страхувальником може бути будь-яка юридична особа, що є власником або виробником товарної сільськогосподарської продукції, незалежно від форми власності й ведення господарства; сільськогосподарські підприємства, навчальні й дослідно-виробничі заклади, кооперативи, фермерські, сільські господарства, розташовані на території україни й, що уклали зі страховиком договір страхування.

80.роль біржі як організатора реалізації сільськогосподарської продукції. Існують два типи біржових угод щодо реалізації сільсько­господарської продукції, які в свою чергу мають декілька видів, а саме: а) угоди з реальним товаром, що в свою чергу по­діляються на: 1) угоди з коротким строком поставки — спотові або касові угоди; 2) угоди з відстроченою поставкою — форвардні угоди; 3) угоди з умовою; 4) бартерні угоди, та б) угоди без реального товару, що поділяють на: 1) ф'ючерсні угоди та 2) опціонні угоди. Оскільки відносини, які виника­ють в процесі укладання, виконання, зміни та припинення договірних правовідносин, є предметом аграрного права, то є доцільним розглянути їх дещо ширше.1. Угоди щодо сільськогосподарської продукції з коротким строком поставки нині є найбільш поширеними, в тому числі й на сучасному біржовому ринку сільськогосподарської про­дукції україни. Виконання таких угод починається відразу після їх підписання протягом, як правило, 5—15 днів. Меха­нізм цієї угоди є таким: продавець поставляє товар на бір­жовий склад або інше місце зберігання товару, після чого от­римує документ — складську довідку, що підтверджує його пра­во власності на товар. Цей документ знаходиться у продавця аж до моменту виконання укладеної угоди. Особливістю цієї угоди є обмеженість спекулятивних операцій щодо неї через короткий строк її виконання. Можливі спекулятивні операції при цьому обмежуються лише грою на підвищення ціни.

При укладенні угоди із відстроченою поставкою (форвард­на угода)1 традиційно використовується форма договору по­ставки. Особливістю цього виду договору є значна різниця між часом його укладення та часом його виконання. Цей період встановлюється кожною біржею окремо залежно від ви­дів товарів, якими торгують на ній. Так, для сільськогоспо­дарської продукції цей строк становить 3, 6 та 9 місяців. Пе­ревагою цього виду біржової угоди є економія на зберіганні виробленої продукції, можливість авансування процесу ви­робництва як у формі авансування, так і у формі передплати, в тому числі 100 відсоткової. При використанні такої угоди існують декілька видів ризиків, а саме: інфляційні процеси, ризики, обумовлені характером товару — сільськогосподар­ської продукції (є можливим поставка товару неналежної якості та/або кількості чи непоставка взагалі), невиконання угоди продавцем, який отримав попередню оплату.-для уник­нення або зменшення таких ризиків застосовується укладен­ня угоди за умовами. Так, угоди з відстроченою поставкою можуть укладатися за умовами двох видів: угода із заставою або угода з премією.

При укладенні угоди із заставою передбачається сплата одним контрагентом іншому грошової застави як гарантії ви­конання ним своїх зобов'язань за угодою. Існують як угоди із заставою на покупку, так і угоди із заставою на продаж. Су­ма застави може становити від 1 до 100 відсотків від суми угоди.

Угода з премією передбачає виплату однією із сторін угоди обумовленого рівня премії з наданням останній права вису­вання контрагенту за угодою вимог щодо виконання нею сво­їх зобов'язань аж до відмови від них. Модель використання такої угоди обирається кожною біржею окремо. Ця угода має декілька різновидів: 1) прості угоди з премією; 2) подвійні угоди з премією; 3) складні угоди з премією; 4) кратні угоди з премією; 5) угоди з кредитом.

При укладанні угоди з умовою поставка одного товару супроводжується одночасною купівлею іншого товару. На­приклад, продаж зерна чи олії може супроводжуватися купів­лею паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, засобів захисту рослин тощо. Особливістю цієї угоди є склад­ність для брокера одночасно забезпечити максимально при­йнятний для клієнтів варіант взаємного задоволення інтере­сів. Саме через цю особливість частка таких угод на біржі є незначною. При укладанні цієї угоди також постає питання щодо нееквівалентності цінових параметрів сільськогоспо­дарської та промислової продукції, оскільки ціна на сільсько­господарську продукцію вдвічі чи втричі є нижчою ніж ціна на промислову продукцію. При цьому постає питання щодо запровадження врівноважуючого коефіцієнта та його норма­тивного закріплення.

Бартерні угоди щодо сільськогосподарської продукції ук­ладаються на умовах передачі прав власності на біржовий то­вар без грошової оплати або з додатковою до товару грошо­вою оплатою. Вони можуть укладатися як за участю брокера, так і без його участі за умови обов'язкової реєстрації такої угоди як біржової. За сучасних умов становлення ринкової економіки україни взагалі та сільського господарства зокре­ма, питома вага бартерних угод серед усіх інших є більш ніж великою — подекуди вона сягає 60—70 відсотків. Однак засто­сування таких угод не сприяє розвитку біржі, оскільки нега­тивно впливає на формування реальної ціни на біржові това­ри та зменшує темпи росту виробництва.2. На відміну від попередніх біржових угод укладання ф'ючерсної угоди, в тому числі й щодо сільськогосподар­ської продукції не передбачає майбутньої поставки товару. Головною суттю цієї біржової операції є страхування товару від несприятливої зміни цін на ринку. Як і в більшості біржо­вих угод об'єктом ф'ючерсної угоди може бути тільки один вид біржового товару — сільськогосподарська продукція (пшениця, насіння соняшнику тощо).

Майже всі параметри ф'ючерсного контракту є стандарти­зованими, як то: обсяг (лот) контракту, якісний стандарт то­вару, базис поставки, строк контракту (довжина позиції), ос­танній день торгівлі ф'ючерсним контрактом, останній день поставки товару при реалізації такого контракту. В більшості ф'ючерсних контрактів також стандартизовані форма оплати за контрактом, гарантії його виконання, санкції за його неви­конання, порядок арбітражу. При укладанні ф'ючерсного контракту сторона повинна внести на свій розрахунковий ра­хунок гарантійний внесок (його веде розрахункова палата біржі), що становить від 5 до 18 відсотків від номінальної вар­тості контракту (розмір такого внеску залежить від ступеня ризику конкретної операції (контракту), крім того їх розріз­няють на хеджові та спекулятивні. У зазначений місяць по­ставки товару по конкретному контракту гарантійний внесок повинен становити 100 відсотків від суми контракту.

Ф'ючерсний контракт ліквідується двома шляхами: укла­денням оберненої (офсетної) угоди або поставкою реального товару. Поставкою товару закінчується лише близько 2 від­сотків угод від загальної кількості ф'ючерсних угод. У випад­ку невиконання (неліквідації) членом біржі будь-якого ф'ючерсного контракту розрахункова палата біржі інформує виконавчий орган біржі, який публікує протягом 2-х днів у біржовому бюлетені розрахункову ціну за всіма контрактами цього члена біржі, і вони терміново ліквідуються за цією роз­рахунковою ціною. Подібний механізм забезпечує стабіль­ність біржового ринку та знижує ризик операцій на ньому з таким нестабільним товаром як сільськогосподарська про­дукція за умов кризи в агропромисловому секторі економіки україни.

Правовою природою опціону є купівля права покупки або продажу зобов'язання укладати біржовий контракт за вказа­ною ціною протягом строку, визначеного контрактом. Опціонні угоди укладаються як на реальний товар, так і на ф'ючерсний контракт. Вартістю опціону є премія, яка зале­жить від зміни поточної біржової ціни на даний товар від ці­ни, вказаної в контракті, кон'юнктури ринку, рівня облікової ставки тощо. Розрізняють прості, подвійні та кратні опціони. Прості опціони ще поділяються на опціон продавця та опціон покупця. Суть опціону полягає в страхуванні сторін угоди від значних фінансових втрат через коливання ціни та кон'юнк­тури на ринку сільськогосподарської продукції, одержання додаткового прибутку.

3. Окрім укладання зазначених вище угод біржа характе­ризується ще двома явищами, а саме: хеджуванням і спеку­ляцією.

Перше полягає в страхуванні цінового ризику учасників біржової торгівлі, яке дозволяє мінімізувати їх фінансові втрати. Основоположним в цьому виді біржових операцій є одночасне укладання форвардної та ф'ючерсної угоди на од­наковий обсяг однакового товару. Розрізняють два види хеджування: хеджування продажем (коротке) та хеджування по­купкою (довге). Взагалі хеджування сприяє збалансованості біржового ринку, зокрема ринку сільськогосподарської про­дукції.друге є прямо протилежним першому, оскільки є вигід­ним за умови розбалансованості біржового ринку і сприяє цьому. Цей вид біржових операцій — спекуляція є одним з найскладніших і при вдалому її проведенні — найприбутковішим. Однак враховуючи "негативну" природу спекуляції на кожному біржовому ринку існують обмеження, які стосують­ся одноденних різких коливань цін на біржові товари та інші фактори функціонування бірж, адже саме в цій сфері біржо­вої діяльності кількість правопорушень є чи не найбільшою. Тому дана сфера біржової діяльності підлягає самому жорст­кому контролю з боку біржових і державних органів в усіх країнах з розвиненою ринковою економікою, як то у сша, англії, франції, німеччині, японії тощо.загалом біржова торгівля є одним з тих ринкових інстру­ментів, завдяки якому економіка кожної країни взагалі, а конкретні суб'єкти підприємницької діяльності зокрема от­римують інвестиційні кошти, що збільшує національний доб­робут та соціально-політичну ситуацію в будь-якій країні з ринковою економікою.

Новелою в законодавстві щодо реалізації сільськогоспо­дарської продукції є закон україни "про фіксований сіль­ськогосподарський податок", прийнятий верховною радою з 17 грудня 1998 р. Цей закон надає можливість сільськогоспо­дарському товаровиробникові в разі відсутності грошей спла­чувати цей податок у вигляді поставок сільськогосподарської продукції. Згідно зі ст. 5 поставка зерна в рахунок фіксовано­го сільськогосподарського податку здійснюється сільськогос­подарськими товаровиробниками у визначені ними за пого­дженням з районною державною адміністрацією строки, але не пізніше 15 жовтня — з продукції ранніх зернових культур, до 1 грудня — з продукції пізніх зернових та технічних куль­тур, щомісяця, але не пізніше останнього дня поточного місяця.

Сплата фіксованого сільськогосподарського податку нату­ральною сільськогосподарською продукцією являтиме собою важливе джерело надходження сільськогосподарської продук­ції і продовольства.

81.поняття та форми зовнішньоекономічної діяльності в сфері аіік. Юридичне визначення цього поняття, його видів та форм здійснення да­не у чинному законодавстві україни. Відповідно до ст. 1 за­кону україни "про зовнішньоекономічну діяльність", такого виду діяльність — це діяльність суб'єктів бізнесу україни та іноземних, що побудована на взаємовідносинах між ними, та має місце як на території україни, так і за її межами.правові засади зовнішньоекономічної діяльності суб'єк­тів агробізнесу визначені у законах україни "про зовніш­ньоекономічну діяльність", "про підприємства в україні", "про колективне сільськогосподарське підприємство", "про сільськогосподарську кооперацію", "про селянське (фермер­ське) господарство" та в інших законодавчих і нормативно-правових актах.відповідно до ст. 4 закону україни "про зовнішньоеко­номічну діяльність" суб'єкти аграрного підприємництва всіх форм власності та організаційно-правових форм господарю­вання можуть здійснювати такі види зовнішньоекономічної діяльності:

— експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

— надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності україни послуг іноземним суб'єктам господарської діяльнос­ті, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, по­середницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, уп­равлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристич­них та інших, що прямо і виключно не заборонені законами україни; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єк­тами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономіч­ної діяльності україни;

— наукову, науково-технічну, науково-виробничу, вироб­ничу, навчальну та іншу кооперацію з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовку спеціалістів на комерційній основі;

— міжнародні фінансові операції та операції з цінними па­перами у випадках, передбачених законами україни;

— кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зов­нішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоеко­номічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами україни; створення іноземними суб'єкта­ми господарської діяльності зазначених установ на території україни у випадках, передбачених законами україни;

— спільну підприємницьку діяльність між суб'єктами зов­нішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами гос­подарської діяльності, що включає створення спільних під­приємств різних видів і форм, проведення спільних господар­ських операцій та спільне володіння майном як на території україни, так і за її межами;

— підприємницьку діяльність на території україни, пов'я­зану з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іно­земних суб'єктів господарської діяльності; аналогічну діяль­ність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами україни;

— організацію та здійснення діяльності в галузі проведен­ня виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, се­мінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на ко­мерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організацію та здійснення оптової, консигнацій­ної та роздрібної торгівлі на території україни за іноземну ва­люту у передбачених законами україни випадках;

— товарообмінні (бартерні) операції та іншу діяльність, побудовану на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зов­нішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами гос­подарської діяльності;

— орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

— операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

— роботи на контрактній основі фізичних осіб україни з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на тери­торії україни, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб'єктами зовніш­ньоекономічної діяльності як на території україни, так і за її межами;

— інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборо­нені прямо і у виключній формі законами україни.

Посередницькі операції, при здійсненні яких право влас­ності на товар не переходить до посередника (на підставі ко­місійних, агентських договорів, договорів доручення та ін­ших), здійснюються без обмежень.

7. Основні правові форми зовнішньоекономічної діяль­ності суб'єктів агробізнесу визначені в чинному законодав­стві україни. Серед них можна назвати:

— зовнішньоекономічний договір (контракт);

— інвестування розвитку аіік.

Зовн-економічний договір-це матеріально оформлена угода 2-х або більше суб-в зед та їхніх іноз.контрагентів спрямоване на встанов-я, зміну чи припинення їх взаємних прав та обовязків у зед.умови договору:назва і номер договору,дата та місце укладання, преамбула, предмет договору, кількість та якість товару, базис.умови поставки товару,ціна та заг.вартість договору, умови оплати товару,робот і послуг,урегулювання спорів,які виникають з договору.дод.умови: питання стахування,гарантії якості,умови передачі техн.документіції на товар.

Інвестиція в апк здійсн-я шляхом створення спільних підприємств.суб зед-це господарюючі суб-ти(ф і юр.ос.),які зареєстровані в укр.,а також іноз.госп.суб-ти,які зареєстр.в такій якості за межами нашої держави.іноземні інвестиції - всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються іноземними суб'єктами господарської діяльності в україні, в результаті чого утворюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект

82.правове регулювання експортно-імпортних операцій суб'єктів агробізнесу. Відповідно до п. 1. Ст. 1 закону україни "про зовніш­ньоекономічну діяльність", експорт (експорт товарів) — про­даж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через кордон україни, включаючи реекспорт товарів. При цьому термін "реекспорт" (реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення за межі україни товарів, які були ра­ніше імпортовані на територію україни.

Згідно з п. 2 ст. 1 названого закону імпорт (імпорт товарів) — це купівля (в тому числі з оплатою в негрошовій формі) ук­раїнськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезен­ням або без ввезення цих товарів на територію україни, включаючи купівлю товарів, призначених для власного спо­живання установами та організаціями україни, розташовани­ми за її межами.

3. Правове регулювання експортно-імпортних операцій суб'єктів агробізнесу здійснюється способами, передбачени­ми в законодавстві щодо зовнішньоекономічної діяльності, а саме:

— ліцензуванням;

— квотуванням;

— забороною на здійснення окремих видів зовнішньоеко­номічної діяльності;

— позбавленням режиму найбільшого сприяння або піль­гового спеціального режиму;

— запровадженням спеціального мита;

— запровадженням індикативних цін щодо імпорту та/або експорту товарів;

— іншими способами, передбаченими законами та міжна­родними договорами україни.ліцензія — це оформлений належним чином дозвіл на експорт-імпорт певної продукції, товару, іншого майна про­тягом певного періоду. 3алежно від терміну дії, іменного ха­рактеру, обсягу продукції, товару, щодо яких встановлюється режим ліцензування, експортні (імпортні) ліцензії поділяють­ся на: генеральні та індивідуальні, разові та відкриті. Серед імпортних ліцензій розрізняють також: антидемпінгові, ком­пенсаційні, спеціальні.

Ліцензування і квотування експорту та імпорту запрова­джуються україною самостійно в особі її державних органів у таких випадках:

— у разі різкого погіршення розрахункового балансу ук­раїни, якщо негативне сальдо його перевищує на відповідну дату 25 відсотків від загальної суми валютних вимог україни;

— у разі досягнення встановленого верховною радою ук­раїни рівня зовнішньої заборгованості;

— у разі значного порушення рівноваги щодо певних това­рів на внутрішньому ринку україни, особливо сільськогоспо­дарської продукції, продуктів рибальства, продукції харчової промисловості та промислових товарів широкого вжитку;

— при необхідності забезпечити певні пропорції між ім­портною та вітчизняною сировиною у виробництві;

— при необхідності здійснення заходів у відповідь на дис­кримінаційні дії інших держав;

— у разі порушення суб'єктом зовнішньоекономічної ді­яльності правових норм цієї діяльності, встановлених цим законом (у вигляді санкції запроваджується режим ліцензу­вання);

— відповідно до міжнародних товарних угод, які укладає або до яких приєднується україна (запроваджується режим квотування).

В україні запроваджуються такі види експортних (імпорт­них) ліцензій: генеральна, разова (індивідуальна), відкрита (індивідуальна).

По кожному виду товару встановлюється лише один вид ліцензії.ліцензія експортна та імпортна-належним чином оформлене право на експорт чи імпорт протягом встановленого строку певних товарів.види:-ліцензія спеціальна - належним чином оформлене право на імпорт в україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об'єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів;

-ліцензія відкрита (індивідуальна) - дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу;

-ліцензія генеральна - відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному товару (товарах) та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування по цьому товару (товарах);

-ліцензія експортна (імпортна) - належним чином оформлене право на експорт (імпорт) протягом встановленого строку певних товарів або валютних коштів з метою інвестицій та кредитування;

-ліцензія разова (індивідуальна) - разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції.ліцен-я здійсн. В межах встановлених квот.квота-граничний обсяг певн.категор.товарів, який дозволено експ-ти з терит у. Або ж імпорт-ти на терит у.види:-квоти (контингенти) глобальні - квоти, що встановлюються по товару (товарах) без зазначення конкретних країн (груп країн), куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;-квоти (контингенти) групові - квоти, що встановлюються по товару (товарах) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;

-квота експортна (імпортна) - граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території україни (імпортувати на територію україни) протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях;

-квоти (контингенти) індивідуальні - квоти, що встановлюються по товару (товарах) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватись;

-квоти спеціальні - граничний обсяг імпорту в україну певного товару (товарів), що є об'єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів, який дозволено імпортувати в україну протягом установленого строку та який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру.

85.юридичне обслуговування сільськогосподарських підприємств. За сучасних умов україна перебуває в стадії становлен­ня правової держави. Ця суспільно-правова категорія охоп­лює собою сполучення, єдність і розмежування трьох влад — законотворчої, виконавчої, судової, їхній зміст полягає в сус­пільній необхідності належного правозастосування в усіх ланках (галузях) законодавства та в його окремих видах (фор­мах), якими слід розглядати юридичне обслуговування суб'єктів виробничо-господарської, обслуговуючої, торго­вельної діяльності в народному господарстві в цілому і в сільському господарстві зокрема.

Українська держава зацікавлена у функціонуванні сучас­ної юридичної служби. Уряд україни постановою від 27 серп­ня 1995 р. Затвердив "загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади, державного підприємства, установи, орга­нізації", у якому зазначив про необхідність вдосконалення правової роботи у сфері громадського виробництва, створен­ня правових і організаційних основ для ефективної діяльності юридичної служби щодо забезпечення законності в роботі мі­ністерства як центрального органу державної виконавчої вла­ди, щодо попередження порушення прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій.

Юридичне обслуговування сільськогосподарських підпри­ємств — це засіб, за допомогою якого збираються необхідні докази для підтвердження юридичних фактів та інших аргу­ментів, на підставі яких провадиться застосування норм пра­ва. Завдяки цьому досягаються цілі та завдання щодо охорони прав і захисту інтересів сільськогосподарських утворень, а са­ме реально використовуються норми аграрного права в процесі виробничо-підприємницької діяльності сільськогоспо­дарського підприємства.

Юридичне обслуговування сільськогосподарських підпри­ємств спрямоване на зміцнення законності в сільському гос­подарстві. Його забезпечення досягається, по-перше, шляхом забезпечення виконання і додержання вимог норм аграрного права, по-друге, практичною правовою роботою юрискон­сультів, спрямованою на належне правозастосування, тобто завдяки їхній роботі загальні і арбітражні суди мають можли­вість належним чином розібратися у конкретній справі, дати оцінку юридичним фактам, врахувати певні особливості в суб'єктних правомочностях сторін і прийняти правильне рі­шення. Додержання законності полягає у виконанні цих рі­шень, що також входить до кола обов'язків юрисконсульта сільськогосподарського підприємства.

2. Особливої значущості обслуговування кожного окремо­го ксгп, спс, всгк, асгт, дсгп набуває в умовах впро­вадження в економіку ринкових економічних чинників, ви­знання сільськогосподарських підприємств і фермерів суб'єк­тами підприємницької діяльності, укладання договорів, які є правовою формою основного регулювання відносин цих суб'єктів підприємництва, здійснення внутрішньогосподар­ського паювання, надання виробникам сільськогосподарської продукції допомоги у приватизації майна дсгп та державних переробних підприємств тощо. І

Сучасне юридичне обслуговування цих суб'єктів усіх форм власності є, з одного боку, важливим елементом організацій-но-управлінської діяльності органів управління ксгп, спс, всгк, асгт, тов і дсгп, а з іншого, — формою надання юридичної допомоги суб'єктові підприємництва фахівцем, який володіє спеціальними знаннями. Характер і зміст юри­дичного обслуговування випливає з правоздатності аграрних товаровиробників як юридичних осіб — суб'єктів аграрного, цивільного, фінансового та інших галузей права україни, а також спеціальної правоздатності осіб (фізичних та юридич­них), які надають такі послуги. Таке обслуговування, по-пер­ше, полягає у веденні певної правової роботи і, по-друге, здійснюється в різних організаційно-правових формах.

Головними напрямами, які визначають характер і зміст юридичного обслуговування, є: правильне застосування і до­держання чинних правових норм у процесі виробничо-господарської й підприємницької діяльності; забезпечення право­вими засобами схоронності власності підприємця; відсто­ювання інтересів останнього як при укладенні, так і при ви­конанні договорів (контрактів) із заготівельними, переробни­ми, агросервісними, постачальницькими підприємствами, за­хист його інтересів у разі порушення цих договорів тощо; запобігання порушенням законодавства при трудових відно­синах із найманими працівниками з боку господарства-працедавця. Конкретний зміст і види правової роботи, залежно від організаційної форми юридичного обслуговування, визна­чаються чинним законодавством, посадовими інструкціями про функції осіб, які здійснюють обслуговування, чи умовами договору (контракту) з юридичною або фізичною особою на виконання роботи з правового обслуговування.

3. Юридична служба і здійснюване нею юридичне обслу­говування є обов'язковою умовою для забезпечення належної діяльності правоохоронних органів і, в першу чергу, загаль­них і арбітражних судів при здійсненні правозастосування.

Визначальне призначення юридичного обслуговування суб'єкта аграрного підприємництва полягає в організаційно-управлінському забезпеченні ефективного застосування пра­вових норм у процесі повсякденної його (суб'єкта) діяльності. Юридичне обслуговування служить також забезпеченню ви­робничо-господарської самостійності кожного суб'єкта під­приємництва, юридичне грамотного і економічно обгрунтованого оформлення та виконання ним своїх договірних зо­бов'язань, виконання договору кожним із його контрагентів, застосування майнових санкцій в разі невиконання або не­належного виконання зобов'язань кожної зі сторін за дого­вором.

Юридичне обслуговування покликане забезпечити право­вий захист майнових, земельних, фінансових та інших прав та інтересів кожного суб'єкта аграрного підприємництва через систему правоохоронних органів і, в першу чергу, в арбітраж­ному, а також у міжнародному арбітражному суді чи загаль­ному суді. Юридична служба зобов'язана найактивнішим чи­ном сприяти схоронності майна і здійснювати правовий за­хист майнових інтересів суб'єктів аграрного підприємництва.

Юридичне обслуговування сільськогосподарських підпри­ємств охоплює правомочності щодо застосування процедур­но-процесуальних правил. Високий професіоналізм є необхідним при підготовці ділових паперів — листів підприємства у різні інстанції в справах підприємства, позовних заяв до за­гального або до арбітражного судів, відповідей та пояснень щодо претензій тих же позовних заяв, пояснень до комісії з трудових спорів та ін. Знання процесуального права є необ­хідним в разі участі юрисконсульта підприємства в засіданнях загального або арбітражного судів при зверненні в касаційні інстанції або ж до місцевої адміністрації.

Юридичне обслуговування сільськогосподарського під­приємства становить собою складову частину (елемент) уп­равлінської діяльності підприємства, а суттєві відносини, які виникають при цьому є управлінськими. Суб'єктом цих від­носин може бути член ксгп, всгк, асгт. У державному сільськогосподарському підприємстві і тих же ксгп, всгк, асгт функції юрисконсульта може виконувати громадянин, який має вишу юридичну освіту і працює в цьому підприєм­стві за трудовим договором (контрактом). Нарешті, юридичне обслуговування сільськогосподарського підприємства може здійснювати працівник відповідної статутної організації (між­господарської юридичної групи).

Юрисконсульт сільськогосподарського підприємства за своїм правовим статусом є лише радником органів управлін­ня, керівника та інших посадових осіб цього підприємства, як такого, що має права юридичної особи, свій статут, підпадає під чинність аграрного законодавства. Юрисконсульт зо­бов'язаний неодмінно додержуватись вимог аграрного зако­нодавства і не допускати відхилень від його вимог з боку сільськогосподарського підприємства, його органів управлін­ня, керівника і посадових осіб. В разі прийняття вищим орга­ном управління юридичної особи рішення (ухвали), яке за своїм змістом, спрямоване на порушення закону і статуту, що призведе до ущемлення членських, майнових, управлін­ських, трудових прав громадян (членів ксгп, всгк, асгт чи працівників дсгк) юрисконсульт доводить до відому ке­рівника (посадових осіб) підприємства про таке відхилення від вимог закону і статуту підприємства.

4. За своїм змістом діяльність сільськогосподарських під­приємств розмежовується на внутрішньогосподарську і зов­нішню позагосподарську. Цим об'єктивним фактором зумов­люється потреба відповідно розмежовувати (поділяти) систе­му юридичного обслуговування цих підприємств на внутрішньогосподарські питання, що потребують юридичного обслу­говування, і юридичні питання, що регулюються нормами права і також потребують вирішення з допомогою юриста, тобто вирішення питань у сфері аграрних зовнішніх право­відносин.

У сфері внутрішньогосподарських правовідносин юридич­не обслуговування полягає у вирішенні внутрішніх господар­ських організаційно-правових питань, відносин членства в ксгп, всгк, асгт, системи трудових правовідносин, пра­вомірного вирішення питань майнових прав, зокрема, сто­совно паювання і одержання дивідендів, схоронності майно­вих фондів, забезпечення належного 'їх правового захисту і охорони.

Юридичне обслуговування в сфері аграрних зовнішніх правовідносин в першу чергу полягає у забезпеченні належ­ної договірної дисципліни між цими підприємствами та їхні­ми контрагентами, своєчасному і належному вирішенні їхніх спорів у загальних і арбітражних судах. Ефективність юри­дичного обслуговування — це забезпечення своєчасного і повного відшкодування збитків і сплати майнових санкцій в разі порушення аграрно-договірних зобов'язань. Юридична служба бере саму активну участь у захисті майнових прав та інших інтересів сільськогосподарських підприємств у разі ви­никнення питання про їхнє банкрутство та ін. Такі ж питання виникають і при юридичному обслуговуванні селянського (фермерського) господарства. Зокрема, при порушенні зо­бов'язань щодо придбання сільськогосподарської техніки, при реалізації товарної сільськогосподарської продукції, одержанні коштів у кредит або ж несвоєчасному розрахунку за цей кредит та в інших випадках.

86.правове регулювання соціального розвитку села. Поняття соціального розвитку села

1. В сучасних селах україни проживають її громадяни — працівники колективно-кооперативних і акціонерних дер­жавних сільськогосподарських підприємств, кооперативних товариств; колишні їхні трудівники, а нині - люди похилого віку, представники сільської інтелігенції та інші громадяни. Все їхнє життя — це благородна трудова діяльність.

Аграрне право як самостійна галузь права регулює суспіль­ні відносини, що виникають між суб'єктами права у процесі здійснення державної соціальної політики, спрямованої на формування повноцінного життєвого середовища, забезпе­чення економічних і соціальних інтересів сільського населен­ня, комплексний розвиток сільських територій, збереження сільської поселенської мережі, розвиток об'єктів соціальної інфраструктури, сучасних систем зв'язку та інформатики, транспорту, житлово-комунального та водного господарства, шляхового будівництва.

Розвиток соціальної сфери села є одним з основних напрямів соціальної політики держави і залежить від наслідків

Здійснення аграрної і земельної реформи в україні.

Реформування аграрних і земельних відносин на ринкових засадах, приватизація підприємств апк, реструктуризація недержавних сільськогосподарських підприємств на основі паювання земель, погіршення фінансового стану та знижен­ня платоспроможності сільськогосподарських і агропромис­лових товаровиробників, недосконалість кредитно-фінансо­вої системи, демографічна криза здійснення соціальних пере­творень на селі в нових умовах, суттєво змінюють зміст і ха­рактер суспільних відносин у соціальній сфері села, які потребують правової регламентації.

Основні напрями, стратегічні цілі та завдання державної соціальної політики в україні визначені в указі президента

України "про основні напрями соціальної політики на 1997— 2000 роки" від 18 жовтня 1997 р., а також в указі президента україни "про основні напрями розвитку агропромислового комплексу україни" від 29 квітня 1998 року. Вказані норма­тивні акти визначають коло організаційно-правових заходів щодо здійснення соціальних перетворень на селі, а саме:

— зміна соціально-демографічної ситуації у сільській міс­цевості;

— здійснення протекціоністської політики щодо поселень, які занепадають;

— переорієнтація державної міграційної політики від за­гальної підтримки переселенців у сільську місцевість до сти­мулювання міграції з метою сприяння зростанню сільсько­господарського виробництва, поліпшення обслуговування сільського населення;

— формування повноцінного життєвого середовища на се­лі через стимулювання всіх форм житлового будівництва, роз­виток матеріальної бази закладів соціально-культурного при­значення;

— комплексне облаштування сільських населених пунктів, поліпшення їх планування й забудови;

— фінансування розвитку соціальної сфери села;

— залучення безробітних та незайнятих громадян і вивіль­нюваних працівників до виконання оплачуваних громадських робіт;

— розробка регіональних і районних програм "власний дім" та створення фондів підтримки індивідуального житло­вого будівництва на селі;

— забезпечення функціонування у сільській місцевості ме­режі медичних амбулаторій, фельдшерських і акушерських пунктів;

— сприяння першочерговій передачі об'єктів соціальної інфраструктури, птахофабрик, спеціалізованих підприємств з виробництва тваринницької продукції, інших підприємств апк до комунальної власності;

— створення у селах госпрозрахункових підрозділів з утри­мання об'єктів невиробничої сфери та надання житлово-ко­мунальних послуг тощо.

2. Юридичне забезпечити реалізацію визначених органами влади й управління україни організаційно-економічних на­прямів земельної реформи і соціального розвитку села покликані закони та інші нормативно-правові акти. Одним із пер­ших актів законодавчого органу став закон "про пріори­тетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві україни" від 17 жовтня 1990 р., введений у дію з 1 листопада 1990 р. (з наступними змінами і доповненнями).

Сукупність правових норм, які регулюють суспільні відно­сини у соціальній сфері села, складають правовий інститут соціального розвитку села в системі аграрного права україни.

Аналіз норм чинного законодавства україни дозволяє ви­значити основні засади, на яких здійснюється правове забез­печення розвитку соціальної сфери села, а саме:

— гарантованість реалізації суб'єктами аграрного підпри­ємництва і громадянами конституційних прав на формування повноцінного життєвого середовища у сільській місцевості;

— пріоритетність соціального розвитку села і агропромис­лового комплексу;

— державна підтримка пріоритетного розвитку соціальної сфери села через систему організаційних, фінансових, матері­альних, правових та інших заходів;

— недопустимість зміни профілю діяльності і цільового призначення об'єктів соціальної сфери села у процесі при­ватизації;

— законність.

Конституція україни закріплює широке коло соціально-економічних прав, які можуть бути реалізовані суб'єктами аг­рарного права з метою створення належних умов соціального розвитку села. Відповідно до ст. 13 конституції україни, дер­жава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.

3. Чинне законодавство україни вживає такі поняття, як "соціальний розвиток села", "соціальна сфера села", "об'єк­ти соціальної сфери села", однак не визначає цих понять як самостійних правових категорій. З правової точки зору ці по­няття необхідно розуміти як коло суспільних відносин, що виникають у процесі реалізації юридичними та фізичними особами соціально-економічних прав, державної підтримки пріоритету соціальних перетворень у сільській місцевості і врегульовані нормами права.

Правове регулювання соціального розвитку села необхідно розмежовувати з поняттям "правове забезпечення соціального захисту", оскільки право на соціальний захист включає в себе право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право на соці­альний захист є складовою частиною гарантованого консти­туцією україни права на соціальний розвиток села.

Аналіз норм чинного законодавства україни дозволяє зро­бити висновок про те, що соціальна сфера села є самостійним об'єктом правового регулювання і її слід розглядати через призму правового режиму об'єктів, за наявності яких і ство­рюються належні соціальні умови на селі.

87.класифікація об'єктів соціальної сфери на селі, їх правовий режим. Розгляд правового режиму об'єктів соціальної сфери се­ла передбачає з'ясування питання щодо визначення поняття таких об'єктів, проведення їх класифікації, аналізу права власності і права користування об'єктами соціальної сфери, правові підстави зміни їх функціонального використання то­що. Визначення поняття переліку об'єктів соціальної сфери є важливим для державного регулювання основних напрямів економіки шляхом прийняття бюджету та фінансування соці­альної сфери, встановлення фінансових і матеріальних пільг і переваг для тих суб'єктів, які спрямовують свої кошти на реалізацію програм пріоритетного розвитку соціальної сфери села.

Чинне законодавство україни не визначає єдиного понят­тя "об'єкти соціальної сфери". У законах про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу, про охорону здоров'я, про освіту, про культуру та інших за­конах і підзаконних актах вживаються різні терміни щодо визначення об'єктів соціальної сфери, зокрема, "об'єкти соціально-культурного призначення", "об'єкти соціальної інфраструктури", "об'єкти охорони здоров'я, фізкультури і спорту", "об'єкти інженерної інфраструктури", "об'єкти жит­лового фонду" тощо. З метою забезпечення єдиного підходу до визначення об'єктів соціальної сфери у практичній діяль­ності, міністерство фінансів разом з податковою адміністра­цією підготували листи від 9 квітня 1993 р. Та від 10 січня 1997 р., у яких визначили тимчасовий перелік об'єктів, які відносяться до соціальної сфери.

Відповідно до вказаного переліку, об'єкти соціальної сфе­ри поділені на такі групи:

— житлово-комунальне господарство і побутове обслуго­вування населення (житлові будинки, гуртожитки для робіт­ників і службовців, студентів вищих і середніх спеціальних та загальноосвітніх навчальних закладів, школи-інтернати, во­догони, об'єкти газопостачання і теплозабезпечення тощо);

— охорона здоров'я, фізична культура і соціальне забезпе­чення (лікарні, станції швидкої допомоги, лікувально

Фіз­культурні заклади, протитуберкульозні, наркологічні диспан­сери, поліклініки, пункти охорони здоров'я, фельдшерсько-акушерські пункти, санаторії-профілакторії, пансіонати, спе­ціалізовані санаторії, піонерські табори, будинки відпочинку, пансіонати, стадіони, спортивні зали, водні басейни, дитячі спортивні школи, спортивні клуби тощо).

— народна освіта (академії, університети, інститути, техні­куми, професійні училища, курси, учбові комбінати, курси підвищення кваліфікації, методичні кабінети, навчальні шко­ли, школи-інтернати, дитячі садки, дитячі садки-ясла (комбі­нати), дитячі майданчики, ясла, дитячі будинки тощо);

— культура і мистецтво ( бібліотеки, фільмотеки, будинки культури, клуби, будинки художнього виховання дітей, кіно­театри тощо). Крім названих груп об'єктів соціальної сфери, вказаний перелік визначає також і види робіт, виконання яких вважається "будівництвом об'єктів соціальної сфери се­ла" за умови їх бюджетного фінансування.

2. За своїм правовим режимом об'єкти соціальної сфери по кожній з названих груп можна класифікувати на:

— матеріальні об'єкти, які відносяться до основних фондів юридичних осіб — суб'єктів підприємництва, рахуються на їх балансі і є власністю цих підприємств;

— об'єкти соціальної сфери, які перебувають на балансі місцевих рад і є комунальною власністю, утримання яких фі­нансується з відповідного бюджету;

— об'єкти соціальної сфери як самостійні юридичні осо­би, засновані на державній, комунальній або недержавній власності (організації, підприємства, установи).

Залежно від того, до якої з названих груп відносяться об'єкти соціальної сфери, у чинному законодавстві визначаються особливості їх правового режиму, зумовлені законодав­чою забороною на зміну функціонального призначення (перепрофілювання) окремих об'єктів соціальної сфери в проце­сі приватизації державного і комунального майна і цілісних майнових комплексів, а також передачею об'єктів соціальної сфери з балансу недержавних сільськогосподарських і агро­промислових підприємств на баланс місцевих рад. Заборона на зміну функціонального призначення об'єктів соціальної сфери законодавче визначена лише для окремих груп таких об'єктів. Так, згідно зі ст. 6 закону україни "про пріоритет­ність соціального розвитку села і агропромислового комплек­су у народному господарстві", не дозволяється у сільській місцевості ліквідація, реорганізація і перепрофілювання за­кладів охорони здоров'я, освіти, соціального захисту населен­ня (будинки-інтернати для людей похилого віку та інвалідів), які утримуються за рахунок бюджету. Окремі об'єкти освіти, фізичної культури та спорту, які належать підприємствам, можуть приватизуватись за умови збереження їх призначен­ня. Відповідно до ст. 14 закону україни "про бібліотеку і біб­ліотечну справу" від 27 січня 1995 р., забороняється привати­зація і перепрофілювання бібліотек, які є юридичними особа­ми і засновані на державній формі власності. У разі привати­зації майна юридичної особи, у складі якої є бібліотека, одночасно можуть бути приватизовані бібліотечні фонди та інше майно, необхідне для її діяльності, за умови зобов'язан­ня нового власника продовжувати подальше функціонування бібліотеки протягом десяти років. У разі відсутності такого зобов'язання вказане майно не підлягає приватизації, а рі­шення про його використання приймає орган приватизації. Як зазначається у ст. 29 закону україни "про фізичну куль­туру і спорт", перепрофілювання та ліквідація діючих бюд­жетних фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд без створення рівноцінних споруд не допускається.

У чинному законодавстві не досить чітко визначені підста­ви і умови зміни функціонального призначення, відчуження об'єктів соціальної сфери, які перебувають на балансі недер­жавних сільськогосподарських підприємств. Утримання та­ких об'єктів вимагає значних фінансових витрат суб'єктів аг­рарного підприємництва. Тому з метою створення сприятли­вих умов для сільськогосподарських підприємств, переробних та обслуговуючих підприємств і організацій апк, заснованих на колективній та інших формах недержавної власності, ком­плексного розвитку соціальної сфери сільських населених пунктів, збереження функціонального призначення об'єктів соціальної сфери уряд україни визнав за необхідне провести передачу таких об'єктів у комунальну власність.

3. Постановою кабінету міністрів україни від 5 вересня 1996 року "про поетапну передачу у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду сільськогоспо­дарських, переробних, обслуговуючих підприємств, установ, організацій агропромислового комплексу, заснованих на ко­лективній та інших формах власності" визначено умови такої передачі, а саме:

— поетапна передача, починаючи з 1997 до 2001 року, на основі розроблених і затверджених у встановленому порядку переліків об'єктів соціальної сфери;

— безоплатна передача.

Передачі у комунальну власність підлягають:

— житловий фонд (крім гуртожитків);

— дитячі дошкільні заклади, школи та інші заклади освіти, табори відпочинку і оздоровлення дітей, об'єкти культури та аматорського спорту, приміщення будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів, об'єкти охорони здоров'я і побуту;

— мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання і водо-відведення, а також інженерні будівлі та споруди, призначені для обслуговування житлового фонду і соціальної сфери (бойлерні, котельні, теплові, каналізаційні та водопровідні мережі і споруди, збудовані та прибудовані приміщення, об­ладнання тощо).

Вказані об'єкти передаються у комунальну власність за рі­шенням загальних зборів членів підприємства чи зборів упов­новажених колективних сільськогосподарських підприємств або за рішенням органів, уповноважених розпоряджатися майном підприємств інших форм недержавної власності.

Передача об'єктів соціальної сфери у комунальну влас­ність, адміністративно-територіальних одиниць здійснюється лише за згодою органів місцевого самоврядування.

Передача об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність здійснюється відповідно до положення про поря­док передачі у комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському відданні або в оперативному управлінні підприємств, установ, організацій, затвердженого постановою кабінету міністрів україни від 6 листопада 1995 року.

88.правове забезпечення наукових досліджень для потреб агропромислового комплексу. (??)Національною програмою розвитку сільськогосподар­ського виробництва україни передбачається спрямувати нау­кове забезпечення на створення умов для агропромислового виробництва до передових науково-технічних розробок і тех­нологій, ефективного використання і дальшого розвитку нау­ково-технічного потенціалу країни. Кадровий потенціал аг­рарної науки передбачається зосередити на розробці нових та удосконаленні існуючих виробництв наукомісткої і експортно потенційної продукції, реалізації цільових комплексних програм "агропродкомплекс", "енергозбереження", створення національних аграрних науково-технічних центрів тощо.

Правове забезпечення наукових досліджень та підготовки кадрів для села здійснюється перш за все за нормами чинного законодавства україни щодо розвитку науки та науково-тех­нічного прогресу, про освіту, зайнятість населення, нормами соціально-трудового законодавства, іншими законодавчими актами.

Відповідно до ст. 21 закону україни "про пріоритетність соціального розвитку села" фінансування наукових дослід­жень з проблем соціального розвитку села та агропромисло­вого виробництва здійснюється в основному за рахунок дер­жавного бюджету.

Дослідні та дослідно-експериментальні господарства є са­мостійними у визначенні своєї господарської діяльності, роз­витку зв'язків з промисловими підприємствами та зарубіжни­ми партнерами. Доходи від освоєння науково-технічних но­вовведень в агропромисловому виробництві протягом 5 років не оподатковуються.

89.правове регулювання житлового і шляхового будівництва на селі. Одним з головних напрямів відродження сіл україни, поліпшення демографічної ситуації у державі чинне законо­давство визначає будівництво житла для працівників сільсь­кого господарства, підприємств агропромислового комплек­су, освіти, культури, побутового обслуговування тощо. Націо­нальною програмою розвитку сільськогосподарського вироб­ництва ставиться завдання досягти введення в дію щорічно до 2000 року 4,2 млн кв. Метрів житла зі збільшенням до 5,6 млн кв. Метрів у наступні роки; при цьому будуть створені умови, при яких переважна більшість житла споруджуватиметься ін­дивідуальними сільськими забудовниками, яким будуть нада­ватись довгострокові пільгові державні кредити залежно від демографічної ситуації населених пунктів та регіонів.

Регулювання суспільних відносин, які виникають у проце­сі будівництва житла у сільській місцевості здійснюється нині законом україни "про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу", нормами земельного, цивільного законодавства і спеціальних нормативних актів. При цьому слід мати на увазі, що правове регулювання жит­лового будівництва на селі залежить від виду відносин, суб'єктного складу останніх та ряду інших обставин. Нині будівництво житла у сільській місцевості може проводитись під­рядним способом підприємствами системи украгробуду як за кошти державного бюджету, так і окремих товаровиробників; господарським способом за рахунок коштів сільськогоспо­дарських товаровиробників; а також шляхом індивідуального житлового будівництва. Тому при регулюванні відносин, які виникають при реалізації перших двох способів будівництва житла слід застосовувати норми цивільного законодавства про договори на капітальне будівництво та містобудівельні законодавчі акти, пов'язані з проектуванням і забудовою сільських населених пунктів. Що стосується правового забез­печення індивідуального будівництва, то крім містобудівель­ного законодавства, регулювання суспільних відносин має здійснюватись нормами закону "про пріоритетність соціаль­ного розвитку села та апк", а також прийнятою на його ви­конання постановою ради міністрів україни від 15 грудня 1990 р. "про додаткові заходи щодо розвитку індивідуального будівництва на селі та поліпшення соціально-демографічної ситуації у трудонедостатніх господарствах”.

2. Чинним законодавством україни передбачається, що селу має надаватись перевага над містом (з розрахунку на ду­шу населення) у спорудженні житла та інших об'єктів соці­ально-культурного і побутового забезпечення. Ці переваги полягають у матеріально-технічному і ресурсному забезпе­ченні, оподаткуванні, кредитуванні індивідуальних забудов­ників тощо. Відповідно до ст. 11 закону україни "про прі­оритетність соціального розвитку села і апк", уряд україни та місцеві ради народних депутатів покликані сприяти роз­виткові індивідуального житлового будівництва на селі, ство­рювати забудовникам, в тому числі працівникам соціальної сфери і сфери обслуговування сільського населення, які про­живають у селі, пільгові умови по забезпеченню будівельними матеріалами й обладнанням, надавати їм послуги і пільгові довгострокові кредити. При цьому названий закон передба­чає компенсацію за рахунок республіканського чи місцевого бюджетів половини одержаних кредитів через 5 років після введення будівлі в експлуатацію. Така пільга надається, якщо власник будинку бере участь у сільськогосподарському виробництві або у переробній промисловості та соціальній сфері села.

Сім'ям, які мають дітей і працюють у зазначених галузях у сільській місцевості, половина пільгових банківських креди­тів компенсується після введення будівель в експлуатацію. Молодим сім'ям, які мають двох дітей віком понад один рік, погашається половина залишку кредиту, а при наявності у сім'ї трьох і більше дітей віком понад один рік — весь зали­шок кредиту. Ці пільги надаються за рахунок державного і місцевого бюджетів. Порядок надання пільгових довгостро­кових банківських кредитів для індивідуальних сільських за­будовників визначаються урядом україни.

При спорудженні житла в сільській місцевості підрядним способом за рахунок власних коштів індивідуального забудов­ника йому компенсується з державного бюджету частина кошторисної вартості житлового будинку і господарських бу­дівель, що не належать до прямих витрат підрядних будівель­них, організацій і включається до кошторисів будівництва згідно з чинними нормативними актами.

Індивідуальні забудовники, які споруджують житлові бу­динки і господарські споруди, не користуються кредитами і працюють у сільському господарстві, переробній галузі або соціальній сфері села, отримують компенсацію за рахунок держави у розмірі 35 відсотків їх кошторисної вартості. Зазна­чені пільги зберігаються також за вказаними особами у разі спорудження житла та господарських будівель на кооператив­них засадах.

Надання селу переваг у житловому та іншому будівництві передбачає створення необхідної мережі цехів і дільниць на селі по виготовленню дерев'яних і металевих виробів за за­мовленням населення, забезпечення цих виробництв меха­нізмами й інструментами, а також спеціалізованих торговель­них баз, магазинів-складів, майданчиків по торгівлі будівель­ними матеріалами й обладнанням. Для доставки матеріалів сільському населенню планується додатково залучати на до­говірних умовах, в тому числі у вихідні дні, вантажно-розван­тажувальні механізми й автотранспорт сторонніх підприємств і організацій, перелік яких визначається місцевими радами народних депутатів.

3. Чинне законодавство україни нині не регламентує роз­міри індивідуальних житлових будинків і господарських споруд, що зводяться у сільській місцевості. Тому громадяни та юридичні особи вправі замовляти для себе нові проекти інди­відуальних житлових будинків і надвірних будівель для всіх природно-кліматичних зон республіки, які забезпечують ве­дення різних форм господарювання, підвищення якості архі­тектурного вирішення і добротності споруд, створення не­обхідного інженерного обладнання, широке застосування місцевих будівельних матеріалів, ефективних конструкцій, виробів та інженерного обладнання, відображення націо­нально-побутових особливостей і реалізації побажань забу­довників.

Законом україни "про пріоритетність соціального розвит­ку села і апк" передбачається, що особи, які переселяються у трудонедостатні населені пункти, і місцеве населення віком до 40 років, зайняте в сільському господарстві, переробних і обслуговуючих галузях агропромислового комплексу або со­ціальній сфері цих сіл, забезпечуються житлом і господар­ськими будівлями за рахунок державного бюджету. Житло, збудоване в сільській місцевості за рахунок бюджетних кош­тів, через 10 років передається в особисту власність цим гро­мадянам за умови їх постійної роботи в зазначених галузях.

Критерії трудонедостатніх населених пунктів з урахуван­ням чисельності працездатних жителів та інших факторів, а також види пільг визначаються урядом україни, а перелік цих населених пунктів —місцевими радами народних депу­татів.

Крім того, названим переселенцям може надаватись одно­разова грошова допомога на обзаведення господарством у встановлених розмірах з розрахунку на голову сім'ї та окремо на кожного члена сім'ї. Вказані суми допомоги погашаються у половинному розмірі за рахунок підприємств і організацій, куди працевлаштовуються особи, які переселяються, а друга половина — за рахунок республіканського бюджету (при між­обласному переселенні) та місцевого (при внутріобласному переселенні) бюджетів.

Для заохочення молоді до 30-річного віку, яка залишаєть­ся працювати у сільському господарстві або переїхала у сільську місцевість на постійне місце проживання і побудува­ла житло, рекомендується сільськогосподарським та іншим товаровиробникам апк виплачувати грошову допомогу на обзаведення господарством. Банкам рекомендовано видавати господарствам, які не мають власних коштів, довгострокові кредити з погашенням їх протягом 5 років, починаючи з на­ступного року після одержання позики.

4. Чинним законодавством україни передбачається захист прав сільськогосподарських підприємств щодо збудованого ними житла та інших об'єктів соціально-культурного та побу­тового призначення. Так, наприклад, закон україни "про підприємства" забороняє вилучення об'єктів соціально-куль­турного та побутового призначення, житла, яке збудоване за рахунок коштів підприємств, місцевими радами народних де­путатів або іншими органами без згоди власника та трудового колективу підприємства. Сільськогосподарські підприємства вправі за рішенням своїх органів управління проводити реалі­зацію чи безкоштовну передачу збудованих житлових будин­ків та інших споруд своїм працівникам. Зокрема, дозволено радгоспам та іншим державним товаровиробникам і рекомен­довано колективним сільськогосподарським підприємствам, кооперативам продавати своїм працівникам житлові будинки присадибного типу з надвірними будівлями, зведеними за ра­хунок коштів господарства і кредитів банку, з оплатою цим працівникам залежно від їх ставлення до праці, стажу роботи на підприємстві та на підставі рішення трудового колективу не менше 40 відсотків вартості житлового будинку з надвір­ними будівлями щомісячно рівними частинами протягом 50 років від дня продажу. При цьому вартість будівництва обчис­люється в порядку, за цінами і нормами, встановленими для визначення кошторисної вартості державного житлового бу­дівництва.

Законом україни "про пріоритетність соціального розвит­ку села та апк в народному господарстві" передбачається збереження і розвиток поселенської мережі. Зокрема, у ст. 10 названого закону зазначається, що держава захищає сільську поселенську мережу незалежно від категорії, величини й міс­ця розташування сільських населених пунктів. Будь-які пере­творення сільських поселень (об'єднання, роз'єднання, пере­йменування в іншу категорію тощо) можуть здійснюватись за рішенням сесій районних рад народних депутатів лише з волі жителів цих поселень. В україні запроваджується організація постійного обстеження та паспортизації сільської поселен­ської мережі (моніторинг). Порядок здійснення моніторингу встановлюється урядом.

Правове регулювання шляхового будівництва в сільській місцевості

1. Розвиток соціальної інфраструктури сільських населе­них пунктів передбачає також будівництво і реконструкцію, розширення мереж шляхів з твердим покриттям. Тому націо­нальна програма розвитку сільськогосподарського виробни­цтва спрямована на прискорення темпів спорудження в сіль­ській місцевості шляхів, перегляд порядку їх фінансування і утримання, уточнення раціональної мережі і програми будів­ництва. Вже в 1996 році передбачається побудувати під'їзди з твердим покриттям до 240—300 сіл і ввести в дію понад 3000 км доріг, а в наступні роки збільшити ці обсяги до 1,2— 1,3 раза.

Чинним законодавством україни встановлено порядок, строки та форми залучення сільськогосподарських та інших підприємств апк до будівництва та ремонту автомобільних шляхів.

Відповідно до ч. 6 ст.6 закону україни "про пріоритет­ність соціального розвитку села та апк в народному госпо­дарстві" усі шляхи, які зв'язують сільські населені пункти (у т. Ч. У межах цих населених пунктів) з мережею шляхів за­гального користування і разом з усіма під'їзними шляхами до сільських населених пунктів передаються українському дер­жавному концерну по будівництву, ремонту й утриманню ав­томобільних шляхів (укравтодор). Останній має до 1997 року завершити приймання на баланс усіх шляхів, що з'єднують села з мережею шляхів загального користування.

Шляхи загального користування перебувають на балансі спеціалізованих шляхових організацій концерну, який несе відповідальність згі їх розвиток та технічний стан. Законода­вець зобов'язує названий концерн виконати державну про­граму будівництва шляхів в україні до 2000—2005 року.

2. Фінансування шляхового будівництва у сільській місце­вості має здійснюватись у пріоритетному порядку за рахунок централізованих капіталовкладень та місцевого бюджету. Ра­зом з тим, чинне законодавство передбачає можливості фі­нансування дорожнього будівництва за рахунок інших дже­рел. Так, наприклад, законом україни "про місцеве само­врядування", органи місцевого самоврядування організують благоустрій населених пунктів, залучаючи для цього кошти, трудові й матеріальні ресурси підприємств (об'єднань, організацій і установ), а також населення. Названі місцеві органи самоврядування забезпечують також розвиток на відповідній території мережі автомобільних шляхів загального користу­вання та їх утримання, обладнання технічними засобами ре­гулювання дорожнього руху і засобами зв'язку, спорудження будинків і приміщень для служби ремонту і утримання шля­хів, а також підприємств громадського харчування, автосерві­су і відпочинку пасажирів.

Стабільні джерела фінансування визначаються за рахунок бюджетних, а також спеціальних позабюджетних коштів для реалізації програм розвитку шляхового господарства з метою підвищення соціального рівня життя населення, особливо в сільській місцевості, оздоровлення екологічної обстановки, створення на шляхах належних умов безпеки руху та сучасних елементів шляхового сервісу, зменшення збитків через неза­довільні шляхові умови.

Промислові, транспортні, будівельні та інші підприємства, колективні сільськогосподарські підприємства, радгоспи, кооперативи і господарські товариства, незалежно від відом­чої підпорядкованості та форм власності відраховують кошти на шляхові роботи у відсотковому відношенні до обсягу ви­робництва (виконаних робіт чи наданих послуг) з віднесен­ням нарахованих і сплачених сум на витрати виробництва.

Відповідно до чинного законодавства україни, функції розпорядника цільових державних централізованих капіта­ловкладень у соціальну сферу села покладаються на органи місцевого і регіонального самоврядування і місцеву державну адміністрацію, які несуть однакову відповідальність з іншими учасниками інвестиційного процесу за цільове й ефективне їх використання.

90.правове забезпечення культурно-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування жителів села. 1. Відродження українського села нині потребує не лише будівництва житла і шляхів сполучення, а й створення для се­лян комплексу необхідних культурно-побутових та спортив­но-оздоровчих та інших суттєво важливих умов.

Чинне законодавство україни передбачає різні способи і джерела спорудження палаців культури, клубів, шкіл, бібліо­тек, комунально-побутових комбінатів, будинків відпочинку, профілакторіїв, лікарень тощо. При цьому треба мати на увазі, що в теперішніх умовах центр ваги у вирішенні питань культурно-побутового, спортивно-оздоровчого та іншого со­ціального призначення переноситься на місцеві ради як орга­ни територіального самоврядування. Зумовлено це тим, що в умовах панування адміністративно-командних методів управ­ління колгоспно-радгоспною системою господарювання, ос­новні обов'язки щодо забезпечення сільських жителів куль­турно-побутовими, спортивно-оздоровчими та іншими закла­дами покладались на самі колгоспи і радгоспи. Якщо враху­вати, що у той час переважна більшість господарств були збитковими і перебували на дотації у держави, то стає зрозу­мілим, чому українські села перебували у стані занепаду.

2. Відповідно до ч. 1 ст. 6 закону україни "про пріоритет­ність соціального розвитку села і апк у народному господар­стві", будівництво об'єктів освіти, охорони здоров'я, культу­ри і спорту, служби побуту, благоустрій територій здійсню­ється за рахунок державного і місцевого бюджетів. Спору­дження названих у законі об'єктів може здійснюватись як підрядним, так і господарським способами. Однак це не оз­начає, що господарства, маючи власні кошти, не можуть здій­снювати аналогічну діяльність. Так, наприклад, колективні сільськогосподарські підприємства можуть споруджувати й обладнувати клуби, будинки культури, бібліотеки та інші культурно-освітні заклади, санаторії-профілакторії, будинки відпочинку, дитячі ясла і садки, будинки для людей похилого віку та інвалідів, спортивні споруди, сприяти розвиткові культури і спорту. Аналогічні правомочності у розглядуваній сфері мають інші сільськогосподарські підприємства, в т. Ч. Й державні сільськогосподарські підприємства апк. З цією ме­тою колективні сільськогосподарські підприємства та інші товаровиробники вправі на договірних засадах об'єднувати кошти з місцевими радами народних депутатів, або самостій­но фінансувати роботи по спорудженню об'єктів культурно-побутового та спортивно-оздоровчого призначення. Спору­джені сільськогосподарськими товаровиробниками об'єкти культурно-побутового призначення та спортивно-оздоровчо­го характеру, збудовані за рахунок власних коштів колектив­них сільськогосподарських підприємств та інших товарови­робників належать останнім на праві власності, якщо інше не передбачене законом чи договором.

Витрати, пов'язані з утриманням і обслуговуванням влас­них об'єктів соціально-культурного призначення, відносяться на витрати виробництва. Відповідно до п. 3.1.2 ст. З закону україни від 28 грудня 1994 року "про оподаткування прибут­ку підприємств", балансовий прибуток зменшується на суму витрат на утримання об'єктів соціально-культурного призна­чення, які перебувають на балансі підприємств.

Згідно з п. 10 правил застосування закону україни "про оподаткування прибутку підприємств", затверджених поста­новою верховної ради україни від 27 червня 1995 року, до об'єктів соціально-культурного призначення належать об'єк­ти охорони здоров'я, будинки-інтернати для престарілих та інвалідів, дитячі дошкільні заклади, табори відпочинку та оз­доровлення дітей, об'єкти культури і аматорського спорту, за­клади освіти, які перебувають на балансі підприємств. Пунк­том 3 зазначеної постанови також встановлено, що до пере­дачі об'єктів житлового фонду, які перебувають на балансі підприємств, місцевим радам народних депутатів вони нале­жать до об'єктів соціально-культурного призначення і з ме­тою оподаткування балансовий прибуток зменшується на су­му витрат по їх утриманню відповідно до ст. З закону україни "про оподаткування прибутку підприємств".

В умовах проведення приватизації майна державних сільськогосподарських підприємств доля об'єктів соціально-культурного та побутового призначення, які відносяться до загальнодержавної і комунальної власності, визначається на законодавчому рівні. Відповідно до закону україни "про особливості приватизації в агропромисловому комплексі" від 5 жовтня 1995 р., названі об'єкти за згодою підприємств пе­редаються на баланс органів місцевого самоврядування. По­рядок такої передачі визначається кабінетом міністрів украї­ни. Так, наприклад, стосовно відомчого житла 6 листопада 1995 р. Кабінет міністрів україни постановою № 891 затвер­див положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повно­му господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій. Положення визначає правові підстави та процедуру передачі у комунальну влас­ність загальнодержавного житлового фонду в разі банкрут­ства, зміни форми власності або ліквідації підприємств, уста­нов та організацій. Передача в комунальну власність відомчо­го житлового фонду в інших випадках здійснюється в такому ж порядку з дотриманням вимог абз. Першого п. 4 ст. 33 за­кону україни "про підприємства в україні". Відомчий житловий фонд передається у власність відповідних міст, селищ і сіл безоплатно.

3. Крім названих способів і форм забезпечення сільського населення об'єктами культурно-побутового чи спортивно-оздоровчого призначення необхідно назвати також і участь реалізації цих заходів підприємств промисловості та інших га­лузей народного господарства, що безпосередньо не пов'язаній з сільськогосподарським та агропромисловим виробництвом. З метою залучення таких підприємств до участі в розвитку соціальної сфери села чинне законодавство закріплює відповідні ні економічні стимули. Зокрема, відповідно до ст. 7 закону україни "про пріоритетність соціального розвиту села та апк у народному господарстві", непрофільні підприємства, що виконують державне замовлення на проектування та виготовлення машин, обладнання і запасних частин для агропромислового комплексу, включаючи об'єкти соціальної культурного призначення, забезпечуються матеріалами цен­тралізовано. Одержані за рахунок цього доходи не оподат­ковуються.

Доходи будівельних, монтажних, проектних та інших під­приємств і організацій, одержані в результаті спорудження в сільській місцевості житла, об'єктів побуту, культури, торгів­лі, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, освіти, зв'язку, шляхів, енергетичних, газових і водороздільних систем, тва­ринницьких приміщень, інженерно-технічних комплексів ма­шинно-тракторного парку та інших об'єктів, які впливають, на поліпшення соціального становища села, не оподатковуються. Не оподатковується частина доходу підприємств, організацій, що витрачається на розвиток та утримання соціальної сфери села, об'єктів торгівлі і побутового обслуговування, фізичної культури і спорту в сільській місцевості.

4. Пріоритетність соціального розвитку села включає також надання сільським жителям і працівникам сільськогос­подарських підприємств переваг щодо водо- електропоста­чання, телефонізації та зв'язку, забезпечення рівних з містом умов постачання промисловими і продовольчими товарами, медичного, культурного, побутового, транспортного та інших видів обслуговування. Законодавством україни передбача­ються пільги щодо плати за електроенергію. Зокрема, сільські жителі та працівники агропромислового комплексу, які про­живають у селищах міського типу, використовують електро­енергію за пільговими тарифами. Кількість електроенергії,яка оплачується за пільговими тарифами, встановлюються урядом. Відповідно до ст. 12 закону україни "про пріоритет­ність соціального розвитку села та апк", вказані пільги по­ширюються також на пенсіонерів, які перед виходом на пен­сію працювали в сільськогосподарському виробництві та со­ціальній сфері села не менше 15 років і мають особовий раху­нок на використання житла, а також працівників селянських (фермерських) господарств, радгоспів, колективних та інших сільськогосподарських підприємств, які проживають у містах обласного і районного підпорядкування.

Відпуск електроенергії зазначеним споживачам за пільго­вими тарифами здійснюють підприємства міністерства енер­гетики і електрифікації україни, а також всі підприємства, що виробляють і передають електроенергію, незалежно від їх відомчого підпорядкування, зокрема підприємства, не під­ключені до електричних ліній електропередач цього міністер­ства. Порядок підключення споживачів до електричних ме­реж елекгроопалювальних приладів підвищеної потужності визначається міненерго україни.

Чинне законодавство україни передбачає відповідальність підприємств міненерго україни за неналежне забезпечення споживачів електроенергією. Збитки, завдані сільським спо­живачам позаплановим чи аварійним відключенням електро­енергії, компенсуються у півторакратному розмірі за рахунок винних у цьому підприємств і організацій міністерства енер­гетики і електрифікації україни.

5. Правове регулювання відносин, які виникають при за­безпеченні сільського населення і товаровиробників телефон­ним зв'язком, регулюються законом україни "про пріори­тетність соціального розвитку села та апк у народному гос­подарстві", а також правилами користування міською і сільською телефонною мережею в україні. Сільськогосподар­ські підприємства й організації можуть брати участь у телефо­нізації населених пунктів та господарств. Роботи по будів­ництву лінійних та стаціонарних споруд внутрішньовиробни­чого телефонного зв'язку в колективних та інших сільсько­господарських підприємствах за рахунок їх власних коштів виконуються силами будівельно-монтажних організацій мі­ністерства зв'язку україни. Сільськогосподарські товарови­робники вправі об'єднувати капітальні вкладення на будів­ництво загальних об'єктів телефонного зв'язку. При цьому розмір пайової участі визначається проектною організацією

Пропорційно до потреб господарств — пайовиків у послугах телефонного зв'язку.

6. Відповідно до ч. З ст.13 закону україни "про пріоритет­ність соціального розвитку села і апк у народному господар­стві", обгрунтована потреба сільських жителів у паливі забез­печується у повному обсязі. Порядок забезпечення паливом сільських жителів і сільськогосподарських товаровиробників визначається на загальнодержавному та місцевому рівні через визначення потреб населення і сільськогосподарських підприємств у паливі та встановлення компенсацій громадянам для придбання палива. Відповідальність за забезпечення па­ливом сільського населення несуть обласні та районні дер­жавні адміністрації, а також органи місцевого самоврядуван­ня. Облік громадян для забезпечення твердим паливом здій­снюється за місцем постійного проживання органами місце­вого самоврядування.

7. Взаємовідносини щодо забезпечення сільських населе­них пунктів та сільськогосподарських товаровиробників га­зом регулюються чинними законодавчими та підзаконними актами. Подача і приймання газу здійснюється на підставі до­говорів, що укладаються щорічно між газопостачальними організаціями, постачальниками і споживачами — підприєм­ствами сільського господарства, які одержують газ безпосе­редньо від газозабезпечувальної організації чи постачальника, між газозабезпечувальними організаціями і газозбутовими ор­ганізаціями, що експлуатують газове господарство у містах, селищах міського типу і сільських населених пунктах. У назва­них договорах, крім інших умов, визначаються також підстави і види майнової відповідальності за порушення зобов'язань.

8. Закон, україни "про пріоритетність соціального роз­витку села і апк" (ст. 13) закріплює переваги щодо забезпе­чення жителів села товарами масового вжитку, автотранспор­том і будівельними матеріалами. Зокрема, товари масового споживання для села і міста реалізуються за єдиними цінами. Забезпечення ними пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, вдів, дітей-сиріт та багатодітних сімей здійснюється за однаковими для міста і села нормативами. Сільським жителям, які працю­ють в агропромисловому комплексі та соціальній сфері села, виділяється половина державних ринкових лімітів на авто­транспорт і 90 відсотків — на будівельні матеріали. При цьому їм гарантується першочерговий продаж сільськогосподар­ської техніки, інвентаря та інших товарів.