49. Відшкодування збитків власникам і користувачам сільськогосподарських земель.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам

землі та землекористувачам

1. Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

2. Розміри збитків визначаються комісіями, створеними київською та севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

до складу комісій включаються представники київської, севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки. У разі, коли збитки заподіяні погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатність для використання за цільовим призначенням, до складу комісій включаються також представники територіальних органів держземінспекції, санітарно-епідеміологічних і природоохоронних органів.

результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

3. Відшкодуванню підлягають:

вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво;

вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень;

вартість лісових і деревно-чагарникових насаджень;

вартість водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин тощо), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд;

понесені витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи; інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обгрунтовані *).

*) неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

4. Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості).

5. Збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій, а при вилученні (викупі) земельних ділянок - після прийняття відповідною радою рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина.

при вилученні (викупі) земельних ділянок до земель запасу збитки відшкодовують власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, ради, які прийняли рішення про вилучення (викуп) земель.

6. При тимчасовому зайнятті земельних ділянок для розвідувальних робіт збитки визначаються за угодою між власниками землі або землекористувачами та підприємствами, установами й організаціями - замовниками розвідувальних робіт з обумовленням розмірів збитків і порядку їх відшкодування в договорі. При недосягненні згоди розміри збитків визначаються комісіями, створюваними київською та севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

7. Не підлягають згідно із законом україни "про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів"

49. Правове регулювання племінної справи у тваринництві.згідно зі ст. 1 закону україни від 15 грудня 1993 р. “про племінну справу у тваринництві” (в редакції закону від 21 грудня 1999 р.) Племінна справа — це система зоотехнічних, селекційних та організаційно-господарських заходів, спрямованих на поліпшення племінних і продуктивних якостей тварин. Її правове регулювання зумовлене потребою забезпечення породної чистоти вітчизняного тваринництва і виведення нових високопродуктивних порід тварин. Одержані селекційним шляхом породи сільськогосподарських тварин мають певні сталі якості, що характеризують їх сільськогосподарську цінність і продуктивність. Втрата порідної чистоти тваринництва може призвести до втрати цих якостей, що істотно зменшить продуктивність сільського господарства.усього в господарствах україни розводять порід: великої рогатої худоби – 34, свиней – 10, овець — 10, коней – 9, птахів — понад 51, кролів — 5. Тварини кожної породи характеризуються специфічними біологічно-господарськими особливостями. Їх можна розводити в певних геокліматичних та екологічних умовах україни. Для забезпечення застосування інтенсивних технологій ведення тваринництва передбачається розвиток селекційної справи у тваринництві, спрямованої на виведення нових високопродуктивних порід тварин із сталими породними ознаками, а також на збереження їх породної чистоти й поліпшення породних ознак. Ця справа регулюється правовим інститутом племінної справи у тваринництві.

Об’єктами племінної справи є велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птахи, риба, бджоли, шовкопряди, хутрові звірі, яких розводять задля одержання певної продукції. За ст. 5 закону до суб’єктів цієї справи належать: власники племінних (генетичних) ресурсів, підприємства (об’єднання) з племінної справи, селекційні, селекційно-технологічні та селекційно-гібридні центри, іподроми, станції оцінювання племінних тварин, юридичні та фізичні особи, що надають відповідні послуги та беруть участь у створенні та використанні племінних (генетичних) ресурсів, власники неплемінних тварин — споживачі племінних (генетичних) ресурсів і замовники послуг з племінної справи у тваринництві.

Племінна справа в україні здійснюється на основі загальнодержавних програм селекції у тваринництві, які розробляються кабінетом міністрів україни на період 5—10 років. Такі програми є обов’язковими для всіх суб’єктів племінної справи. Їх виконавців добирають згідно з положенням про умови проведення конкурсу з визначення виконавців державної програми селекції у тваринництві, що фінансується з державного бюджету, затвердженим наказом мінагрополітики україни від 3 березня 2000 р. № 27.

Відповідно до п. 66 ст. 9 закону україни від 1 червня 2000 р. “про ліцензування певних видів господарської діяльності” господарська діяльність з виробництва, зберігання і реалізації племінних (генетичних) ресурсів, проведення генетичної експертизи походження та аномалій тварин підлягає ліцензуванню. Ліцензії на таку діяльність видає мінагрополітики. Інші види діяльності з племінної справи у тваринництві ліцензуванню не підлягають.

Суб’єктам племінної справи, які працюють у межах прийнятих загальнодержавних програм селекції у тваринництві, залежно від напряму їхньої діяльності та якості племінних (генетичних) ресурсів, мінагрополітики присвоює відповідний статус, характеристика та процедура отримання якого визначені положенням про присвоєння відповідних статусів суб’єктам племінної справи у тваринництві, затвердженим наказом мінагрополітики україни і української академії аграрних наук від 17 липня 2001 р. № 215/66.

Мінагрополітики присвоює відповідний статус суб’єктам племінної справи за результатами їх державної атестації. Закон передбачає такі статуси:

- у скотарстві, свинарстві, вівчарстві й козівництві: племінний завод, племінний репродуктор, селекційний центр, підприємство (об’єднання) з племінної справи, контрольно-вйпробувальна станція, підприємство (лабораторія) генетичного контролю, підприємство (лабораторія) з трансплантації ембріонів, підприємство (лабораторія) з оцінювання якості тваринницької продукції;

- у конярстві: кінний завод, племінний репродуктор, селекційний центр, підприємство (об’єднання) з племінної справи, заводська стайня, іподром, трендепо, підприємство (лабораторія) генетичного контролю, підприємство (лабораторія) з трансплантації ембріонів;

- у звірівництві й кролівництві: племінний завод, племінний репродуктор, селекційний центр, підприємство (лабораторія) з оцінювання якості тваринницької продукції;

- у птахівництві: племінний завод, племінний птахорепродуктор, селекційний центр, контрольно-випробувальна станція з птахівництва;

- у бджільництві: племінний завод, племінна пасіка, племінний бджолорозплідник;

- у рибництві: племінний завод, племінний репродуктор, селекційний центр.

Державна атестація і присвоєння відповідних статусів суб’єктам племінної справи у тваринництві провадяться один раз на 4 роки. Суб’єкти племінної справи всіх форм власності, які бажають набути відповідного статусу, подають заявку до головних управлінь сільського господарства і продовольства облдержадміністрацій. Матеріали атестації комісії передають через головні управління сільського господарства і продовольства облдержадміністрацій до мінагрополітики, яке після розгляду матеріалів експертною комісією приймає рішення про присвоєння відповідного статусу. Підтвердженням статусу суб’єкта племінної справи є атестат, який видається за результатами атестації. Присвоєння відповідного статусу дає право суб’єктам племінної справи брати участь у державних програмах селекції у тваринництві.

Породна чистота сільськогосподарських тварин захищається законом шляхом встановлення вимог до племінних (генетичних) ресурсів. До останніх, згідно із законом належать: тварини, сперма, ембріони, яйцеклітини, інкубаційні яйця, які мають племінну (генетичну) цінність. Показником племінної (генетичної) цінності є усталена здатність тварин передавати нащадкам визначені якісні породні ознаки.

За ст. 10 закону, племінних тварин треба ідентифікувати, пронумерувати, сфотографувати, присвоїти їм клички, що дасть змогу збирати інформацію про кожну з них окремо та встановлювати відповідність цій інформації. У зв’язку з поширенням в європейських країнах та в америці захворювань худоби на губчасту енцефалопатію та інших небезпечних хвороб і виникненням загрози для вітчизняного тваринництва, в україні, згідно з наказом мінагрополітики від 14 січня 2003 р. № 2 “про дослідне впровадження ідентифікації великої рогатої худоби”, запроваджено особливий порядок ідентифікації великої рогатої худоби. Засоби таврування останньої мають відповідати вимогам дсту 1706-92 “бирки для таврування худоби. Загальні технічні умови”.

Племінні тварини підлягають реєстрації в документах з племінної справи, дані про них треба вносити до документів офіційного обліку продуктивності, які оформляються державними контролера-ми-асистентами та підтверджуються відповідними організаціями, котрі досліджують якісні показники одержаної продукції. Вони підлягають також офіційній класифікації (оцінюванню типу в балах), яку провадять експерти-бонітери.

Племінні тварини мають походити від батьків, зареєстрованих у документах із племінної справи. У разі потреби походження тварин може бути встановлене генетичною експертизою. Сперма, яйцеклітини, ембріони мають бути одержані від племінних тварин, ідентифіковані, заготовлені та оброблені в умовах, передбачених технологічними та ветеринарно-санітарними вимогами до цієї продукції. Дані про них також заносять до документації з племінної справи. Для збереження племінних (генетичних) ресурсів поліпшуючих, існуючих, локальних і зникаючих порід мінагрополітики забезпечує створення за кошти державного бюджету україни генофондового стада, банків сперми та ембріонів. Стаття 14 закону “про племінну справу у тваринництві” зазначає, що для ведення офіційного обліку продуктивності тварин, офіційної класифікації (оцінювання) за типом, отримання, ідентифікування, зберігання сперми, ембріонів, яйцеклітин, штучного осіменіння маток та трансплантації ембріонів треба залучати лише атестованих працівників.

Плідники мають походити від племінних тварин вищої племінної (генетичної) цінності, оцінюватися за походженням, продуктивністю та якістю отриманого від них потомства. Бугаї-плідники, жеребці-плідники та плідники інших видів тварин атестуються та допускаються до відтворення у встановленому порядку. Для зручності користувачів мінагрополітики щороку видає за наслідками атестації каталоги атестованих бугаїв, спермопродукцію яких дозволено застосовувати для відтворення поголів’я великої рогатої худоби. Суб’єкти племінної справи у тваринництві зобов’язані згідно зі ст. 7 закону “про племінну справу у тваринництві” застосовувати для осіменіння та парування маточного поголів’я тільки атестованих у встановленому порядку та допущених до відтворення плідників вищої племінної (генетичної) якості працівників.

Племінні тварини та племінні стада1 підлягають державній реєстрації, яка полягає у внесенні даних про племінних тварин, що мають відповідну генетичну якість та рівень продуктивності, до державних книг племінних тварин. Племінні стада реєструються у державному племінному реєстрі. Реєстрацію провадить мінагрополітики. Порядок ведення державного племінного реєстру визначається положенням про державний племінний реєстр, затвердженим наказом мінагрополітики і української академії аграрних наук від 20 травня 2002 р. № 134/40. Дані державних книг племінних тварин і державного племінного реєстру є доступними для всіх зацікавлених осіб і не можуть становити державної чи комерційної таємниці.

Згідно зі ст. 13 закону “про племінну справу у тваринництві власники племінних (генетичних) ресурсів зобов’язані маіти племінні свідоцтва (сертифікати), які є документальним підтвердженням якості належних їм племінних тварин, сперми, ембріонів, яйцеклітин. Ці свідоцтва (сертифікати) містять відомості про походження, продуктивність, тип та інші якості генетичних ресурсів, дані імуно-генетичного контролю, оцінку типу тварин у балах. Ними послуговуються для підтвердження якості племінних (генетичних) ресурсів і для захисту прав споживачів племінної продукції. Порядок оформлення племінних свідоцтв регулюється положенням про племінне свідоцтво (сертифікат), затвердженим наказом мінагрополітики україни від 29 грудня 2002 р. № 416.

Наявність племінного свідоцтва є обов’язковою умовою реалізації племінних (генетичних) ресурсів для відтворення на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також переміщення коней для їх випробування, участі в змаганнях та парувальній кампанії. Під час ввезення племінних (генетичних) ресурсів з-за кордону племінне свідоцтво заповнюється на основі перекладу закордонних племінних документів українською мовою.