37Проблеми людини і суспільства в філософії софістів.

Софісти - це старогрецькі філософи середини V - першої половини IV ст. до н.е. Протагор, Горгий та ін.

Слово “софіст” означає мудрий, а з середини V ст. так називають учителів красномовства. Характерною рисою вчення софістів є релятивізм, який заперечує наявність будь-якого об'єктивного, а значить, І істинного змісту в людських знаннях.

Основна проблема, котру вирішують софісти - це реальність сущого.

Вирішення цієї проблеми Протагором: “є тільки світ гадки, світу сущого не існує”. Світ гадки відносний і суперечливий. Будь-яка істина відносна. Характер діяльності софістів полягає у тому, що вони повинні були навчити людину захищати будь-яку точку зору, якою б абсурдною вона не була. Основою такого навчання було уявлення про відсутність абсолютної істини і об'єктивних цінностей.

Софістами була започаткована тенденція “повороту до людини”. Протагор був звинувачений в нечестивості, оскільки його твір починався словами: “Про богів я не можу знати ні того, що вони є, ні того, що їх нема, ні того, який вони мають вигляд”. Філософ Трасимах вважав, що боги на звертають уваги на людей. Феодор Корейський заперечував існування богів. Крітій стверджував, що релігія призначена для того, щоб примушувати простих людей виконувати закони.

Внесок Сократа у розвиток філософської думки визначають як “сократовський поворот” у філософії. Суть його полягає у зверненні філософських міркувань з космогонічної проблематики до теми людини. Такого знання можна набути лише у безпосередньому контакті з іншими людьми, в діалозі. В ході розмови Сократ ставив запитання, отримував відповідь, як правило, неповну, знову ставив запитання і, коли спантеличений співрозмовник остаточно заплутувався і питав, а що думає Сократ з приводу цього, він відповідав: “Я знаю лише те, що нічого не знаю”.

Політичні погляди Сократа ґрунтувалися на таких засадах: влада повинна належати кращим, тобто справедливим і мудрим, які здатні і оволодіти мистецтвом управління державою. Виходячи з цього суворо критикував афінську демократію.

Заслуга Сократа в Історії філософії полягає в тому, що він на практиці довів значення діалогу як основного методу віднайдення істини. Після смерті Сократа в Греції утворилося декілька філософських шкіл його послідовників - кіників, кіренаїків та мегариків.

38Філософія природи доби Відродження.

Починаючи з XV ст. в соціально-економічному і духовному житті Західної Європи відбувається ряд змін, які ознаменували початок нової епохи, котра увійшла в історію під назвою епохи Відродження. Ці зміни були пов'язані насамперед з процесом секуляризації (звільнення світового життя від релігії та церковних інститутів) і відбувалися спочатку досить повільно і по-різному протікали у різних країнах Європи.

Нова епоха утверджує відродження античної культури, античного способу життя, античного мислення, звідси і нова назва “Ренесанс”, тобто “Відродження”. В дійсності ренесансна людина І ренесансна культура та філософія суттєво відрізняються від античної. Хоч Відродження протиставляє себе середньовічному християнству, але воно виникає як інтеграція розвитку середньовічної культури, а тому несе в собі ще й такі риси, котрі не були притаманними античності.

Найважливішою характерною рисою світогляду епохи Відродження була орієнтація його на мистецтво, на свободу індивідуальних здібностей. Якщо середньовіччя було зорієнтоване на релігію, то Відродження - це епоха художньо-естетична. Коли у центрі уваги античності було природно-космічне, а в середині віки - Бог і священна Ідея спасіння, то в епоху Відродження в центрі уваги -людина. Тому філософське мислення цього періоду називають антропоцентристським.