1.Безособові форми на –но, -то. Види дієслова.

Безособова форма на -но, -то

Безособова форма дієслова на -но, -то твориться від пасив­них дієприкметників шляхом заміни закінчення на суфікс -о: прочитаний — прочитано, виконаний — виконано, розглянутий — розглянуто. Ця форма — незмінювана. Вона, як і безособові діє­слова, вживається в ролі присудка в безособових реченнях. При ній підмета не буває, але є прямий додаток, виражений знахід­ним (чи родовим) відмінком без прийменника: школу збудовано, доповідь заслухано, всі питання розглянуто, помилок не помічено.

Безособову форму на -но, -то вживають замість пасивних діє­прикметників, коли є потреба наголосити на дії, а не на ознаці.

Наприклад, у реченні  Ухвала прийнята одноголосно діє­прикметник варто замінити безособовою формою: Ухвалу прий­нято одноголосно. А от у реченні Хлопці були зморені після да­лекої дороги цього зробити не можна.

За своїм значенням безособова форма на -но, -то виражає дію, минулу недавно: Останній екзамен складено, школу закін­чено (О. Донченко). Якщо ж повідомляється про давно закін­чену або майбутню дію, то ця форма вживається з допоміж­ним дієсловом було або буде: А в самому низу картини, в окре­мих клітках, було ще намальовано щось на зразок виставки чи прейскуранта кар за гріхи (О. Довженко). Невдовзі буде розпо­чато будівництво ще однієї лінії метро в Києві (3 газети).

Види дієслів

Вид – одна з найважливіших ознак дієслова. Дієслова можуть означати дію завершену і незавершену. Залежно від цього вони поділяються на дієслова недоконаного і доконаного виду. Дієслова недоконаного виду означають незавершену дію і відповідають на питання що робити? що робив? що роблю? що буду родити? Дієслова доконаного виду означають дію завершену і відповідають на питання що зробити? що зробив? що зроблю?

Дієслову даного виду переважно відповідає дієслово іншого виду. Лексичне значення таких дієслів на має змінюватися: іти - прийти, шити – пошити. Такі дієслова утворюють видові пари.

Доконаний вид дієслова утворюється від недоконаного виду за допомогою:

• а) префіксів: казати – сказати, рости – вирости;

• б) суфіксів: стукати – стукнути, записувати – записати;

• в) чергування звуків: сидіти – сісти, замітати – замести; сказати – скочити;

• г) наголосу: виміряти – виміряти, розкидати – розкидати;

• д) різних основ: брати – взяти; ловити – піймати.

Лише доконаний вид мають дієслова: розговоритися, наговоритися, розгомонітися, розгніватися, роздратуватися, надуматися, натерпітися, надивитися, насміятися, напрацюватися.

Лише недоконаний вид мають дієслова: гордувати, грабувати, бродити, літати, володіти, зимувати, лихоманити, тріумфувати, намагатися, прагнути, марити, потребувати, зорити, імпонувати.

Окремі дієслова поєднують у собі значення як доконаного, так і недоконаного виду. До них належать дієслова з суфіксом – ува; переважно іншомовного походження: гарантувати, організувати, телеграфувати, наслідувати, воєнізувати, а також веліти, женити.

1. Основні правила ділового спілкування.

Ділове спілкування визначається як специфічна форма контактів і взаємодії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозиціями, вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв'язання конкретних проблем як всередині організації, так і за її межами, а також укладення контрактів, договорів, встановлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями. Ділове спілкування на відміну від його інших видів має певні особливості, а саме:

• наявність певного офіційного статусу об‘єкту;

• спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів підтримку зв'язків між представниками взаємозацікавлених організацій;

• відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам;

• передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;

• конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв'язання конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за рамки певного кола;

• взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;

• значущість кожного партнера як особистості;

• безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній світ.

Людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), і людина, яка її приймає (реципієнт), у діловому спілкуванні постійно міняються місцями, завдяки чому у людей, що спілкуються, має бути однакове розуміння не тільки значень, а й змісту слів. Ефективне ділове спілкування — це не стільки обмін значеннями, скільки обмін думками. Більше того, це пошук спільного рішення.