1.Іменник як частина мови

Іме́нник — самостійна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка, відповідає на питання хто? або що?. В українській мові, яка належить до флективних синтетичних мов, іменник є змінною частиною мови, загалом, в інших мовах іменник може не змінюватися.

Іменник — частина мови, що:

означає предмет в широкому розумінні цього слова: ручка, ліс, небо, молотьба, ходіння, п'ятірка;

відповідає на питання хто? що? (або інші відмінкові форми цих слів): хто? батько; що? книжка; кого? брата; кому? другові; на чому? на столі;

належить до певного роду: явір, перехід (чол. р.), земля, радість (жін. р.); озеро, читання (середи, р.);

змінюється за відмінками (сестра, сестри, сестрі, сестрою, при сестрі, сестро; друзі,

друзів, друзями, на друзях) та числами (річка — річки, олівець — олівці).

Серед іменників є такі, що не змінюються за числами (зелень, залізо, Рівне, Кавказ — завжди в однині; сіни, привиддя, Чернівці, Карпати — завжди у множині) або й зовсім не відмінюються (трюмо, кашне, таксі, Конго, ООН — майже всі вони запозичені з інших мов).

Окремі іменники належать до спільного роду (сирота, плакса).

СУТЬ ГРАМАТИЧНОГО ПОНЯТТЯ "ПРЕДМЕТ"

Граматичне поняття "предмет" включає:

назви людей: моряк, дівчинка, Івась, трудяга;

назви тварин: ведмідь, акула, джміль, комаха; . назви рослин:

сосна, трава, очерет;

назви речей: портфель, дошка, ковзани:

назви явищ природи: роса, грім, холод, ожеледь; .

назви суспільних явищ: повстання, війна, нація;

назви якостей: працьовитість, глибина, зелень;

назви кількостей: десяток, п’ятірка, сотня;

назви дій: сівба, змагання, об'єднання;

назви почуттів: смуток, радість, захоплення;

назви стану людини: сон, біль, хвороба;

назви установ, організацій, підприємств: офіс, фабрика, університет;

географічні назви: Дніпро, Полісся, Говерла, Світязь;

астрономічні назви: комета, Юпітер, галактика;

назви книжок, періодичних видань, кораблів та ін.: "Собор", "Дзвін", "Час", "Титанік".

СИНТАКСИЧНА РОЛЬ ІМЕННИКА

У словосполученні іменник може бути головним і залежним словом:

чудовий (який?) день; своя (чия?) думка;

поринути (куди?) у спогади; мокрий (який?) від роси; порада (кому?) синові.

У реченні іменник може бути будь-яким членом:

підметом (Космонавти успішно приземлилися.);

присудком (Я — учень сьомого класу);

додатком (Труд оживляє води і гори.);

означенням (Подвиги козаків прославлені в піснях);

обставиною (Край берега прив'язані човни.)

ВЛАСНІ І ЗАГАЛЬНІ ІМЕННИКИ

Загальні іменники називають будь-який з однакових предметів: річка, дерево, вправа, Власні іменники дозволяють з ряду предметів певного роду виділити якийсь один: Дніпро, Тернопіль, Юпітер, Говерла, Шевченко.

Власні іменники пишуться з великої літери.

Власні назви можуть бути словосполученням, головним словом якого є іменник (Рада Європи, Організація Об'єднаних Націй, Велика Ведмедиця).

Загальні іменники у складі назв пишуться з малої літери (Чорне море).

Назви книжок, газет, журналів, кінофільмів, кораблів, магазинів, фірм, санаторіїв тощо беруть у лапки ("Мова і нація", "Освіта", "Березіль", "Дорога на Січ", "Гетьман Сагайдачний", "Сонячне Закарпаття").

РІД ІМЕННИКІВ

Однією з ознак іменника є належність до певного роду — чоловічого, жіночого або середнього: будівельник, обрій, подих; кравчиня, хмара, радість; озеро, курчатко, натхнення.

Деякі іменники можуть називати осіб то чоловічого, то жіночого роду: бідолаха, нечупара, базіка та ін.: Цей хлопець сирота. Ця дівчина сирота. Такі іменники мають спільний рід.

Іменники, що називають людей за їх діяльністю, здебільшого різні для осіб чоловічої і жіночої статі: вчитель — вчителька, актор — актриса (іменники жіночого роду утворені від іменників чоловічого роду за допомогою суфіксів).

Але деякі іменники чоловічого роду можуть позначати і осіб жіночої статі: Галина Дмитрівна Іваненко — досвідчений пілот.

Низка іменників жіночого роду зі значенням професії вживається лише в неофіційному мовленні: директорка, лікарка.

ЧИСЛО ІМЕННИКІВ

Більшість іменників мають дві форми числа — однину і множину: літак — літаки, місто — міста, річка —- річки. Але деякі іменники мають лише форму однини (Полтава, вапно, Дністер) або множини (дрова, лещата, Карпати, лінощі).

Тільки в однині вживаються:

назви речовин: золото, чорнило, м'ясо, борошно;

назви дій, якостей, почуттів:штовханина, боротьба, хоробрість, білизна, ненависть, дружба;

власні назви: Крим, Прип'ять, Еверест;

збірні іменники, які означають сукупність

предметів, але сприймаються як єдине ціле:листя, піхота, студентство, дітвора, інтелігенція.

Тільки у множині вживаються:

назви предметів, що складаються з двох або кількох частин: щипці, сани, граблі;

іменники, що означають речовини, сукупність матеріалу: дріжджі, вершки, парфуми;

назви почуттів, стану (всі з суфіксом -ощ-): хитрощі, лінощі, гордощі;

географічні власні назви: Суми, Дарданелли, Піренеї.

ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕННИКІВ

Більшість іменників змінюються за відмінками {називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний) та числами (однина, множина).

Називний відмінок становить початкову форму слова (у такій формі воно подається у словниках) і є прямим. Інші відмінки — непрямі.

Відмінкові форми виражають відношення іменників до інших слів у реченні або словосполученні, їхні граматичні зв'язки:

прочитати (що?) книжку;

зустрітися (з ким?) з друзями;

перейдемо (до чого?) до вправ.

Граматичні значення відмінкових форм виражаються закінченнями або закінченнями і прийменниками. Іменники в називному і кличному відмінках вживаються без прийменників, у місцевому — тільки з прийменниками.

Кличний відмінок вживається в ролі звертання.